Постанова

від 27.05.2019 по справі 923/84/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2019 року м. ОдесаСправа № 923/84/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Савицького Я.Ф., Колоколова С.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, проспект Шевченка,29)

Секретар судового засідання: Соловйова Д.В.;

Представники сторін:

Від АТ „Українська залізниця» в особі філії „Центр забезпечення виробництва» - Пегза К.К., довіреність №ННТ376895, від 17.04.19;

від ТОВ Базіс ВК - не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства „Українська залізниця» в особі філії „Центр забезпечення виробництва»

на рішення Господарського суду Херсонської області від 13.03.2019 року

по справі №923/84/19

за позовом Акціонерного товариства „Українська залізниця» в особі філії „Центр забезпечення виробництва»

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Базіс ВК»

про стягнення 179 242,15 грн.,-

(суддя першої інстанції: Закурін М.К., дата та місце ухвалення рішення: 13.03.2019, Господарський суд Херсонської області, м.Херсон, вул.Театральна, 18)

05.02.2019 Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» (далі - АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» ) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс ВК» (далі - ТОВ Базіс ВК ) про стягнення 179 242,15 грн, з яких 98 984,47 грн. пені та 80257,68 грн штрафу, нарахованих у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки № ЦЗВ-02-02417-01 від 26.04.2017.

В обґрунтування позовних вимог АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» зазначило, що 26.04.2017 між сторонами було укладено договір поставки №ЦЗВ-02-02417-01, за умовами якого відповідач зобов`язаний був поставити та передати у власність позивачу мінеральну вату, однак, не дивлячись на умови договору, відповідач поставку продукції не здійснив, а тому на підставі пункту 10.1. договору повинен сплатити пеню у розмірі 0,1 % від суми недопоставленої продукції та штраф у розмірі 15% від суми недопоставленої у строк продукції.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 13.03.2019 (суддя - Закурін М.К.) відмовлено в задоволенні позовних вимог АТ Українська залізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва .

Суд першої інстанції, аналізуючи виконання позивачем порядку направлення рознарядки на адресу відповідача, дійшов висновку про недотримання порядку, встановленого п.5.2 договору, оскільки позивачем не направлялася сканкопія письмової рознарядки на електронну адресу відповідача, а тому у останнього не виник обов`язок щодо поставки продукції.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні констатував відсутність порушень умов договору з боку відповідача та зазначив про відсутність правових підстав для застосування господарсько-правової відповідальності у вигляді штрафу та пені.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, АТ Українська залізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Херсонської області від 13.03.2019 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апелянт вважає рішення місцевого господарського суду необґрунтованим, незаконним та таким, що ухвалене з порушенням судом матеріального та процесуального права, а також судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, що призвело до прийняття неправильного рішення по справі.

Зокрема, заявник апеляційної скарги звертає увагу, що відповідно до п.5.2 договору поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії договору, тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції.

Апелянт зазначає, що жодною умовою договору не встановлено, що виконання ТОВ Базіс ВК зобов`язання, передбаченого абзацом 3 п.5.2 договору поставити продукцію протягом 28 календарних днів з дати письмової рознарядки позивача, залежить від виконання сторонами умов абзацу 2 п.5.2 договору в частині дотримання порядку надання позивачем відповідачу рознарядки на поставку продукції за договором, в тому числі, обміну електронними повідомленнями, а тому відповідач, отримавши від позивача поштою письмову рознарядку мав поставити узгоджену продукцію в установлені строки - протягом 28 календарних дні з дати письмової рознарядки.

Апелянт вважає, що направивши рознарядку від 31.01.2018 №ЦЗВ-20/615 на поштову адресу ТОВ Базіс ВК , позивач повідомив про готовність прийому продукції.

Крім того, на переконання апелянта, ухилення відповідача від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив дозвіл на поставку продукції, не дає підстав вважати рознарядку направлену неналежним чином.

АТ Українська залізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності порушень умов договору з боку відповідача та підстав для застосування господарської відповідальності у вигляді штрафу та пені.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 відкрито апеляційне провадження по справі №923/84/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства „Українська залізниця» в особі філії „Центр забезпечення виробництва» на рішення Господарського суду Херсонської області від 13.03.2019 по справі №923/84/19.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2019 апеляцйіну скаргу АТ „Українська залізниця» в особі філії „Центр забезпечення виробництва» на рішення Господарського суду Херсонської області від 13.03.2019 по справі №923/84/19 призначено до розгляду на 27.05.2019.

Відповідач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно з ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні, яке проводилось в режимі відеоконференції, представник позивача підтримав доводи, викладені ним в апеляційній скарзі, просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове - про задоволення позовних вимог.

Представник ТОВ Базіс ВК в судове засідання не з`явився, не повідомивши суд завчасно про причини неявки, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України", суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, з огляду на те, що ухвали суду апеляційної інстанції направлялись на адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. ст. 120, 202, 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представника ТОВ Базіс ВК , за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.04.2017 між АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» ( ОСОБА_1 ) та ТОВ «Базіс ВК» (постачальник) укладено договір поставки №ЦЗВ-02-02417-01.

Відповідно до п. 1.1. вказаного договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорів

Умовами п. 4.1 договору передбачено, що ціна визначається даним договором. Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у специфікації до даного договору.

Відповідно до п.5.2 договору поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії договору тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції.

Рознарядка надається постачальнику в оригіналі шляхом направлення поштою цінного листа з описом вкладення та направленням сканкопії рознарядки електронним листом із застосуванням електронної пошти (E-mail). Після отримання рознарядки по електронній пошті (E-mail) постачальник повинен протягом доби направити замовнику лист на електронну пошту (E-mail) замовника, що підтверджує отримання рознарядки та повідомлення про готовність виконання рознарядки у зазначені терміни. Кожна партія продукції постачається протягом 28 календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказано у рознарядці.

За порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми недопоставленої у строк продукції на умовах передбачених пунктом 5.2. даного договору, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15% від суми недопоставленої в строк продукції (пункт 10.1. договору)

Пунктом 13.7 договору передбачено, що термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2017.

29.12.2017 між сторонами укладена додаткова угода №1 до вказаного договору, за змістом п. 3 якої до п. 13.7. договору внесені зміни та він викладений у наступній редакції: «Термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання обома сторонами до 31.03.2018. Проте в частині оплати - до повного виконання сторонами зобов`язань та в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника, - до повного виконання. (а.с. 21-22)

Як вбачається зі специфікації №2 до названого договору поставки сторонами обумовлено поставку мінеральної вати у кількості 2 822 м кв на загальну суму 535 051,20 грн. (а.с. 23)

На виконання умов договору позивач 31.01.2018 надіслав відповідачу лист за вих. №20/615, в якому надав дозвіл на відвантаження мінеральної вати у кількості 2 822 м кв та вказав вантажоодержуча: «склад матеріальних ресурсів філії «ЦЗВ» ПАТ «Укрзалізниця» , Київська область, м. Фастів, вул. Шевченка, 48» . Безпосередньо відправка цього листа підтверджується поштовою квитанцією № 0304908144146 від 05.02.2018, описом вкладення у відправлення та списком згрупованих поштових відправлень.

Вказана поштова кореспонденція не вручена адресату та повернута за зворотною адресою відправника.

За обліковими даними позивача відповідач умови договору щодо поставки продукції не виконав та поставку не здійснив.

Через невиконання умов договору позивачем на адресу відповідача 19.04.2018 за вих. №93В-20/1649 була надіслана претензія про сплату 26 217,51 грн штрафу та 80 257,68 грн пені, яка відповідачем залишена без виконання, про що ним зазначено у запереченнях на претензію №14/2152 від 11.05.2018.

Відповідач у запереченнях на претензію зазначив, що умови пункту 5.2. договору зобов`язують замовника надіслати постачальнику рознарядку в оригіналі шляхом направлення поштою та шляхом направлення сканованої копії електронним листом на електронну пошту, а отримання сканованої копії постачальник повинен підтвердити як отримання, так і повідомити про готовність виконання рознарядки. Відповідач також вказав, що не отримував оригінал рознарядки ні поштою, ні по електронній пошті, а тому і не підтверджував її отримання. Поряд з цим вказав, що готовий відвантажити продукцію у повному обсязі після надання замовником письмової рознарядки відповідно до умов договору.

Невиконання відповідачем умов договору щодо поставки продукції стало підставою для звернення АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» до Господарського суду Херсонської області з відповідним позовом.

Станом на час звернення до Господарського суду Херсонської області з позовом позивач нарахував відповідачу 98 984,47 грн. пені за період з 01.03.2018 по 01.09.2018 та 80257,68 грн штрафу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного Кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов`язань (майново-господарських зобов`язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на підставі вказаного договору (правочину), з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладено договір поставки.

Відповідно до приписів ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Крім того, за ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 того ж Кодексу продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а за ст. 663 продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Отже, виконання зобов`язань за договором поставки щодо поставки товару постачальником нерозривно пов`язане із встановленням сторонами строку поставки.

Як зазначалося раніше, п. 5.2. договору встановлено як строк поставки, яким є двадцяти восьмиденний календарний строк з дати письмової рознарядки замовника, так і умови визначення такого строку, а саме надання рознарядки в оригіналі шляхом направлення поштою цінного листа з описом вкладення та направлення сканкопії рознарядки електронним листом із застосуванням електронної пошти.

З огляду на зазначене, враховуючи умови укладеного між сторонами договору, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно того, що викладена у пункті 5.2. договору дія по направленню рознарядки, на думку суду, складається з двох різних, але одночасних дій, які повинні сприйматися нерозривними у контексті направлення рознарядки постачальнику продукції, а саме направлення письмової рознарядки в оригіналі - поштою та у сканкопії - на електронну адресу, а тому вони є обов`язковими умовами. Саме виконання та наявність обох дій є початком виникнення обов`язку у постачальника на поставку продукції. Разом з тим, невиконання однієї із частин такої умови є наслідком невідповідності дій умовам п. 5.2. договору.

Оскільки позивачем не направлялася сканкопія письмової рознарядки на електронну адресу відповідача, як це передбачено п.5.2 договору, суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідача не виник обов`язок щодо поставки продукції.

Враховуючи вищевикладене, а також ненаправлення сканкопії рознарядки на електронну адресу ТОВ Базіс ВК в порядку п.5.2 договору, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не приймаються до уваги посилання апелянта стосовно належного повідомлення відповідача про готовність прийому продукції шляхом направлення рознарядки від 31.01.2018 №ЦЗв-20/615 за місцезнаходженням відповідача.

Стосовно нарахованих відповідачем та заявлених до стягнення штрафу та пені, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка має безпосередню мету стимулювати боржника до виконання зобов`язання; за допомогою неустойки забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання зобов`язання; неустойка стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов`язання боржником, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності.

З огляду на зазначене, а аткож враховуючи відсутність порушення умов договору відповідачем, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно відсутності правових підстав для застосування господарсько-правової відповідальності у вигляді штрафу та пені.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Судова колегія також звертає увагу скаржника на те, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Руїз Торіха проти Іспанії"), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі „Трофимчук проти України").

Судова колегія зазначає, що місцевим господарським судом у ході розгляду справи було досліджено усі обставини справи, перевірено їх наявними у ній доказами, та надано їм відповідну правову оцінку. Інші аргументи сторін, які не впливають на суть прийнятого рішення, не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційна скарга Акціонерного товариства „Українська залізниця» в особі філії „Центр забезпечення виробництва» на рішення Господарського суду Херсонської області від 13.03.2019 по справі №923/84/19 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Херсонської області від 13.03.2019 по справі №923/84/19 залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 -284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства „Українська залізниця» в особі філії „Центр забезпечення виробництва» на рішення Господарського суду Херсонської області від 13.03.2019 по справі №923/84/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 13.03.2019 по справі №923/84/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.05.2019 року.

Головуючий Н.М. Принцевська

Судді: Я.Ф. Савицький

С.І. Колоколов