Постанова

від 15.05.2019 по справі 910/11729/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2019 р. Справа№ 910/11729/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Вага В.В.

за участю представників учасників апеляційного провадження згідно з протоколом судового засідання від 15.05.2019

за апеляційною скаргою Спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства "Укрсибтрансавіа"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2018 (повне рішення складено 27.07.2018)

у справі №910/11729/16 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства "Укрсибтрансавіа"

до Державного підприємства "Антонов"

про стягнення грошових коштів, -

Розглянувши справу в порядку ст. 269 , 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України ), Північний апеляційний господарський суд,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи

У червні 2016 року Спільне українсько-російське підприємство з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства "Укрсибтрансавіа" (далі - Спільне українсько-російське підприємство з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ "Укрсибтрансавіа", позивач) в особі керуючого санацією - арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства "Антонов" (далі - ДП "Антонов", відповідач) про стягнення коштів за безпідставне користування майном.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Київської області від 14.04.2005 у справі № 112/16-2202/7-04, яке набрало законної сили 03.06.2005, за позивачем визнано право власності на склад паливно-мастильних матеріалів по вул. Автошляховій, 1-А в смт. Гостомель Київської області. Проте, в період з 03.06.2005 по 02.06.2016 вказане майно протиправно перебувало у користуванні відповідача.

Позивач вказував, що відповідач безпідставно зберігає та користується належним позивачу майном: складом паливно-мастильних матеріалів по вул. Автошляховій, 1-А в смт. Гостомель Київської області, в зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 1 741 499 865,31 грн. доходів за час користування безпідставно набутим майном за період з 03.06.2005 по 02.06.2016. Позивач зазначав, що оскільки відповідач безпідставно зберігав та користувався власністю позивача, а тому винною поведінкою відповідача позивачу завдано збитків у вигляді упущеної вигоди.

Нормативно в обгрунтування позову позивач посилався на приписи ст. 66 Конституції України, ст. ст. 22, 623, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на недоведеність розміру упущеної вигоди та відсутність вини відповідача, оскільки, позивач ухилявся від прийняття за актом приймання-передачі складу паливно - мастильних матеріалів. Також відповідач посилався на те, що відповідачу майно було передано на підставі наказу Міністерства промислової політики України № 345 від 12.07.2004, що свідчить про наявність підстав для перебування майна у користуванні. Також позивач не надав доказів того, що він реально міг здійснювати підприємницьку діяльність з використанням складу паливно - мастильних матеріалів та отримувати прибуток із використання спірного майна.

Крім того, відповідачем було заявлено про застосування до вимог позивача загального трирічного строку позовної давності з посиланням на приписи ст. ст. 256, 257, 267 Цивільного кодексу України.

Позивач, у свою чергу, зазначав про те, що строк позовної давності був пропущений ним з поважних причин та наявні обумовлені законом підстави для його поновлення, оскільки, позивач перебуває в процедурі банкрутства, в зв`язку з чим змінювалось керівництво позивача та не передавалося новим керівникам необхідних первинних документів. Крім того, позивач неодноразово звертався до відповідача з приводу передачі йому майна.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2018 у задоволенні позову Спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ "Укрсибтрансавіа" до ДП "Антонов" про стягнення 1 741 499 865,31 грн. доходів за час користування безпідставно набутим майном за період з 03.06.2005 по 02.06.2016 - відмовлено повністю.

Рішення обґрунтовано тим, що відсутня встановлена належним чином вина відповідача в заподіянні позивачу збитків та не встановлено складу господарського правопорушення, необхідного для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як стягнення збитків, як не доведено і розмір таких, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача щодо стягнення збитків є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним.

Що стосується застосування строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки у позові відмовлено по суті в зв`язку з відсутністю порушеного права або охоронюваного інтересу позивача, тому питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

15.08.2018 Спільне українсько-російське підприємство з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ "Укрсибтрансавіа" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2018 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2018, встановлено строк учасникам судового процесу для подання відзиву. Справу призначено до розгляду.

10.09.2018 на адресу Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу з доказами його направлення позивачу.

25.06.2018 року на виконання Указу Президента України №454/2017 від 29.12.2017 Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах , яким ліквідовано Київський апеляційний господарський суд, утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 в газеті Голос України №185 (6940) опубліковано повідомлення голови Північного апеляційного господарського суду про початок роботи новоутвореного суду. Зважаючи на викладене, Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.

Частиною 5 ст. 31 ГПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Справа розглядалась різними складами суду, розгляд апеляційної скарги неодноразово відклався.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 прийнято апеляційну скаргу Спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ "Укрсибтрансавіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2018 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Сулім В.В., Пономаренко Є.Ю., яка розпочала спочатку розгляд апеляційної скарги.

У судових засіданнях 08.05.2019, 13.05.2019 та 15.05.2019 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судових засіданнях 08.05.2019, 13.05.2019 та 15.05.2019 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як таке, що ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Також, в судовому засіданні 15.05.2019 судом апеляційної інстанції при дослідження поданих учасниками справи письмових пояснень встановлено, що позивачем разом з поясненнями, поданими через канцелярію суду апеляційної інстанції 11.05.2019, долучено до матеріалів справи копію договору купівлі - продажу від 07.02.2019, за умовами якого ПП ПММ Проекти Україна було продано, а ДП Антонов було придбано у власність нерухоме майно - склад паливно - мастильних матеріалів потужністю до 100 тисяч тон в рік по вул. Автошляховій, 1-А в смт. Гостомель Київської області, а також обладнання та мережі, перелік якого зафіксовано у додатку № 1 до договору.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані документи за своєю суттю є новими доказами по справі.

Частиною 3 ст. 269 ГПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

В свою чергу, вищенаведені докази не могли бути подані до суду першої інстанції з причин, які об`єктивно не залежали від позивача, оскільки відповідний договір купівлі - продажу укладено вже під час здійснення апеляційного провадження у справі, і позивач не є його стороною.

Крім того, 15.05.2019 позивачем разом з поясненнями, поданими через канцелярію суду апеляційної інстанції, надано засвідчені ліквідатором Спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства "Укрсибтрансавіа" Кізленко В.А. копії: листа № 22/10-02 від 22.10.2009, фіскального чека № 1135 від 22.10.2009, звіт у ліквідаційній процедурі № 02-10/137 від 28.10.2015, лист № 81 від 15.07.2015 (стосовно участі у санації боржника), лист № 2 від 15.01.2014. Суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані документи були наявні в матеріалах справи № 910/11729/16, проте, були надані повторно ліквідатором на виконання вимог суду апеляційної інстанції, з посиланням на те, що копії вказаних документів також наявні в справі про банкрутство № 53/14б-03/2/11.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, дійшов висновку, що надання позивачем вказаних документів зумовлено винятковістю такого випадку з огляду на тривалість ліквідаційної процедури боржника, неодноразову зміну арбітражних керуючих, вчинення учасниками спору дій щодо подального оформлння відповідних правовідносин щодо відповідного нерухомого майна, а тому з метою дотримання загальних принципів судочинства, закріплених в ст.ст. 124, 129 Конституції України та ст. 2 ГПК України, а також ст.ст. 76-79 ГПК України, прийняв надані до справи на стадії апеляційного розгляду документи, проте, їх оцінка здійснюється судом апеляційної інстанції в сукупності з усіма наявними у справі доказами та перевіркою обставин справи.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

Спільне українсько-російське підприємство з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ "Укрсибтрансавіа" в апеляційній скарзі не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що під час розгляду справи суд першої інстанції необгрунтовано дійшов висновку, що позивачем не вчинялись дії по поверненню складу паливно - мастильних матеріалів, оскільки вказане спростовується наявними у справі доказами, зокрема листами позивача, в яких останній просив відповідача передати йому нерухоме майно, оскільки воно потрібно позивачу, як власнику, для власного використання.

Проте, відповідач ухилявся від передачі складу паливно - мастильних матеріалів по вул. Автошляховій, 1-А в смт. Гостомель Київської області та продовжував ним користуватися у своїй господарській діяльності, всупереч наявності рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2005 у справі № 112/16-2202/7-04, яке набрало законної сили 03.06.2005, згідно якого за позивачем визнано право власності на вказаний склад паливно-мастильних матеріалів.

Позивач зазначав, що наявні у справі докази, а саме: звіт суб`єкта оціночної діяльності ТОВ Консалтингова компанія Острів та висновок експерта за результатами проведення судової будівельно - оціночної експертизи № 108/17 від 15.11.2017, складений Центром судових експертиз Альтернатива - підтверджують розмір упущеної вигоди та реальну можливість позивача отримати прибуток, як і розмір цього прибутку, а суд першої інстанції при оцінці вказаних доказів припустився порушення ст. 76 ГПК України.

Стосовно обраного способу захисту порушеного права, позивач посилався на те, що обраний ним спосіб захисту порушеного права відповідає як приписам ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України, так і приписам ст. 22 Цивільного кодексу України, оскільки:

- відповідач був обізнаний про те, що рішенням Господарського суду Київської області від 14.04.2005 у справі № 112/16-2202/7-04, яке набрало законної сили 03.06.2005, за позивачем визнано право власності на склад паливно-мастильних матеріалів по вул. Автошляховій, 1-А в смт. Гостомель Київської області;

- наявність наказу Міністерства промислової політики України № 345 від 12.07.2004 жодним чином не підтверджує правомірність володіння відповідачем вищезазначеним майном, оскільки його було видано на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2004 у справі № 17/162, яке в подальшому було скасовано;

- вказані обставини вказують про те, що відповідач набув та зберігав належне позивачу майно за відсутності правової підстави для набуття та збереження майна - складу паливно-мастильних матеріалів по вул. Автошляховій, 1-А в смт. Гостомель Київської області.

Додатково позивач посилався на необхідність застосування при вирішенні спору Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, також практику Європейського суду з прав людини, сформовану у рішеннях Х та У проти Нідерландів від 26.03.1985 (пункти 22-23), Ейрі проти Ірландії від 09.10.1979 (пункт 25), Лопес Остра проти Іспанії від 09.12.2994 (п. 55), Агрокомплекс проти України від 19.12.2013 (заява № 23465/03), Рок Рубі Хотелс проти Туреччини від 11.04.2011, заява № 46159/99 (п. 30), зокрема статті 1 Захист власності Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

10.09.2018 на адресу суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив, в якому відповідач заперечує проти вимог апеляційної скарги.

Відповідач вказує, що позивачем не надано належних доказів звернення до відповідача з вимогами повернути склад паливно - мастильних матеріалів по вул. Автошляховій, 1-А в смт. Гостомель Київської області, які відсутні і докази того, що позивач вживав реальні заходи, спрямовані на повернення вказаного майна з метою отримання прибутку від його експлуатації, здачі в оренду, тощо.

Крім того, склад паливно - мастильних матеріалів по вул. Автошляховій, 1-А в смт. Гостомель Київської області було передано відповідачу та закріплено за ним на праві господарського відання Міністерством промислової політики України, як органом державного управління, на підставі виданого розпорядчого акту - наказу № 345 від 12.07.2004, який скасовано в установленому порядку - не було.

Також, відповідач вказував на те, що в період з 08.06.2016 по 18.05.2010 у зв`язку з вжиттям ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2006 заходів до забезпечення позову у справі № 40/349, було встановлено заборону користування будь-яким особам, окрім Державного підприємства Авіаційний науково-технічний комплекс імені О.К.Антонова , складом паливно - мастильних матеріалів по вул. Автошляховій, 1-А в смт. Гостомель Київської області.

Додатково відповідач посилався на:

- недоведеність позивачем належними доказами заявленого до стягнення розміру збитків, та можливості передачі складу в оренду і можливості отримання коштів за передачу в орендне користування відповідного майна;

- неможливість застосування до спірних правовідносин у даній справі приписів ст. ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.05.2005 у справі № 112/16-2002/7-04 відмовлено у задоволенні первісного позову Державного підприємства Авіаційний науково - технічний комплекс ім. О.К. Антонова до Спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства "Укрсибтрансавіа", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонд державного майна України, Відкрите акціонерне товариство трест Сибкомплектмонтажналадка та за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Акціонерний банк Київська Русь , Акціонерний комерційний Промислово-фінансовий банк про спонукання (зобов`язання) вчинити юридично значимі дії по передачі у повне господарське відання об`єкта; зустрічний позов Спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства "Укрсибтрансавіа" до Державного підприємства Авіаційний науково - технічний комплекс ім. О.К. Антонова, Виконавчого комітету Ірпінської міської ради, Міністерства промислової політики України про визнання права власності на склад ПММ потужністю до 100 тисяч тон - задоволено: визнано за Спільним українсько-російським підприємством з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства "Укрсибтрансавіа" право власності на склад паливно - мастильних матеріалів потужністю до 100 тисяч тон, який знаходиться в смт. Гостомель по вул. Автошляхова, 1-А.

В рішенні Господарського суду Київської області від 14.05.2005 у справі № 112/16-2002/7-04 судом встановлено наступні обставини:

- склад ПММ, що знаходиться за адресою смт. Гостомель, вул. Автошляхова, 1-А було побудовано відповідачем (Спільне українсько-російське підприємство з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства "Укрсибтрансавіа"), в результаті його господарської діяльності;

- позивач як на підставу виникнення речового права на склад паливно - мастильних матеріалів потужністю до 100 тисяч тон в рік, який знаходиться в смт. Гостомель по вул. Автошляхова, 1-А, посилався на наказ Міністерства промислової політики України № 345 від 12.07.2004, згідно якого на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2004 у справі № 17/162 за позивачем на праві господарського відання було закріплено склад паливно - мастильних матеріалів;

- рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2004 у справі № 17/162 скасовано постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2005, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції;

- наказ Міністерства промислової політики України № 345 від 12.07.2004 щодо закріплення за позивачем на праві господарського відання складу паливно - мастильних матеріалів, що знаходиться в смт. Гостомель по вул. Автошляхова, 1-А, було видано Міністерством промислової політики із перевищенням власної компетенції.

Так, в рішенні Господарського суду Київської області від 14.05.2005 у справі № 112/16-2002/7-04 зазначено, що відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України; отже, зазначений наказ є таким, що не відповідає законодавству України, а відповідно до частини 2 ст. 4 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. А тому господарський суд при вирішенні справи № 112/16-2002/7-04 зазначений наказ Міністерства промислової політики України - не застосовував.

Рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2005 у справі № 112/16-2002/7-04 залишено без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.06.2005.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України , обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто обставини встановлені в рішенні суду не доводяться повторно при розгляді даної справи.

В подальшому, 24.06.2005 Господарським судом Київської області було видано наказ по справі № 112/16-2002/7-04 про примусовий поворот виконання рішення, відповідно до якого в зв`язку із скасуванням постановою Верховного Суду України від 16.12.2003 рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2003 та прийняттям Господарським судом Київської області нового рішення від 14.04.2005, яке набрало законної сили 03.06.2005, зобов`язано Державне підприємство Авіаційний науково-технічний комплекс ім. O.K. Антонова (ЗКПО 14307529) передати цілісний майновий комплекс - склад паливно-мастильних матеріалів (паливно-енергетичний комплекс) потужністю до 100 тисяч тон в рік, який знаходиться в смт. Гостомель, вул. Автошляхова, 1-А Спільному українсько-російському підприємству з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства Укрсибтрансавіа .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна Спільним українсько-російським підприємством з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ "Укрсибтрансавіа" зареєстровано право власності на склад ПММ, знаходиться за адресою: смт. Гостомель, вул. Автошляхова, 1-А , 19.07.2005.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна, Спільним українсько-російським підприємством з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ "Укрсибтрансавіа" зареєстровано право власності на склад ПММ, що знаходиться за адресою смт. Гостомель, вул. Автошляхова, 1-А, на підставі рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2005 № 112/16-2002/7-04. Запис про право власності з відкриттям розділу був внесений 21.09.2016, рішення про державну реєстрацію права власності було прийнято 03.10.2016. Право власності Спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ "Укрсибтрансавіа" на майно було припинено 10.07.2017 та зареєстровано за ПП "ПММ Проекти Україна" на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні при продажу майна в провадженні про банкрутство.

Крім того, в довідці вказано про реєстрацію в реєстрі іпотеки 10.02.2012 і згідно записів іпотекодержателем виступав ТОВ "Фінансова компанія "Тренд Інвест Груп" на підставі договору застави № 717 від 19.03.2002, Іпотека припинена 10.07.2017 на підставі заяви ТОВ "ФК "Тренд Інвест Груп", також зареєстровано заборону на нерухоме майно, обтяжувач - ПАТ "Промислово-фінансовий банк" на підставі договору застави № 717 від 19.03.2002, обтяження припинено 07.07.2017, боржник - Спільне українсько-російське підприємство з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства "Укрсибтрансавіа".

У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа №53/14б-03/2/11 за заявою ЗАТ Агробудмеханізація про банкрутство спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства Укрсибтрансавіа .

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.05.2003 у справі № 53/14б-03 введено процедуру розпорядження майном та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Соловйова Є. О.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.10.2010 призначено у справі розпорядником майна Спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ "Укрсибтрансавіа" Головачева І.М. Повноваження арбітражного керуючого розпорядника майна Соловйова Є.О. у справі припинено.

Постановою Господарського суду Київської області від 11.02.2015 визнано банкрутом ЗАТ СП Укрсибтрансавіа та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру; ліквідатором ЗАТ СП Укрсибтрансавіа призначено арбітражного керуючого Демчука Олександра Миколайовича (свідоцтво № 322 від 22.02.2013 р.).

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.11.2015 у справі № 53/14б-03/2/11 клопотання ТОВ Фінансова компанія Тренд Інвест Груп від 04.11.2015 та від 16.11.2015 задоволено. Припинено повноваження арбітражного керуючого Демчука О.М. як ліквідатора у справі № 53/14б-03/2/11 про банкрутство спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства Укрсибтрансавіа . Призначено ліквідатором спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства Укрсибтрансавіа у справі № 53/14б-03/2/11 арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича.

Постановою Господарського суду Київської області від 15.08.2016 боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Кізленка В.А.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.02.2018 заяву ліквідатора Спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ Укрсибтрансавіа Кізленка В.А. про продовження ліквідаційної процедури та його повноважень по справі № 53/14б-03/2/11 на шість місяців - задоволено.

Вищезазначені процесуальні акти розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, не спростовувались під час апеляційного перегляду справи.

Як зазначалось вище, 24.06.2005 Господарським судом Київської області було видано наказ по справі № 112/16-2002/7-04 про примусовий поворот виконання рішення, відповідно до якого в зв`язку із скасуванням постановою Верховного суду України від 16.12.2003 рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2003 та прийняттям Господарським судом Київської області нового рішення від 14.04.2005, яке набрало законної сили 03.06.2005, зобов`язано Державне підприємство "Авіаційний науково-технічний комплекс ім. O.K. Антонова" (ЗКПО 14307529) передати цілісний майновий комплекс - склад паливно-мастильних матеріалів (паливно-енергетичний комплекс) потужністю до 100 тисяч тон в рік, який знаходиться в смт. Гостомель, вул. Автошляхова, 1-А Спільному українсько-російському підприємству з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства Укрсибтрансавіа .

До матеріалів справи долучено копію постанови державного виконавця від 21.07.2005 про повернення виконавчого документа стягувачу, згідно вказаної постанови наказ Господарського суду Київської області від 24.06.2005 № 112/16-2002/7-04 був повернутий стягувачу (арбітражний керуючий Соловйов Є.О.) за його заявою без виконання.

Наказ Господарського суду Київської області від 24.06.2005 № 112/16-2002/7-04 був повторно пред`явлений до виконання, про що свідчить постанова державного виконавця від 06.06.2016 про відкриття виконавчого провадження ВП № 51329838.

02.08.2016 в межах виконавчого провадження ВП № 51329838 сторони підписали акт приймання-передачі від 02.08.2016 складу ПММ, що знаходиться за адресою: Київська область, смт. Гостомель, вул. Автошляхова, 1-А.

В матеріалах справи наявне надане позивачем листування, адресоване відповідачу, а саме: лист від 22.10.2009 (підписаний арбітражним керуючим Соловйовим Є.О.), № 2 від 15.01.2014 (підписаний арбітражним керуючим Головачевим І.М.), в яких позивач просив здійснити організацію повернення складу паливно-мастильних матеріалів (паливно-енергетичний комплекс) потужністю до 100 тисяч тон в рік, який знаходиться в смт. Гостомель, вул. Автошляхова, 1-А Спільному українсько-російському підприємству з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства Укрсибтрансавіа .

Також, відповідно до звіту у ліквідаційній процедурі № 02-10/137 від 28.10.2015, складеного ліквідатором Спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства Укрсибтрансавіа Демчуком О.М., щодо доступу до майна ліквідатором боржника зазначено, що інвентаризація майна боржника не проводилась з 2003 року, ним проводились спроби отримати доступ до складу паливно-мастильних матеріалів (паливно-енергетичний комплекс) потужністю до 100 тисяч тон в рік, який знаходиться в смт. Гостомель, вул. Автошляхова, 1-А, проте, такому доступу створювались перешкоди ДП Антонов .

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, застосовані ним положення законодавства та межі апеляційного перегляду рішення суду

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України , суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем заявлено вимоги про стягнення грошових коштів в сумі 1 741 499 865,31 грн. Позивач визначив їх як неотримані ним доходи за час користування безпідставно набутим майном за період з 03.06.2005 по 02.06.2016. Позивач зазначав, що оскільки відповідач безпідставно зберігав та користувався власністю позивача, а тому саме його винною поведінкою останньому завдано збитків у вигляді упущеної вигоди. Нормативно в обгрунтування позову позивач посилався на приписи ст. 66 Конституції України, ст. ст. 22, 623, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення , та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Нормативно правовідносини учасників цивільного обороту щодо підстав відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої сторони без належної правової підстави, врегульовано ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України,

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з частиною 2 статті 1212 Цивільного кодексу України, положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною 3 статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

В свою чергу, приписами Цивільного кодексу України врегульовано і підстави відшкодування майнової шкоди.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 Цивільного кодексу України , майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За приписами ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) збитків;

3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини боржника у заподіянні збитків.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.

Суд апеляційної інстанції дослідивши наявні матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до статті 318 Цивільного кодексу України, суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Згідно з ч. 1-3 статті 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

В силу приписів ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України , власність зобов`язує.

Ч. 6, 7 ст. 319 Цивільного кодексу України визначає, що держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 320 Цивільного кодексу України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Ч. 1,2 ст. 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

З урахуванням вищенаведеного, судом апеляційної інстанції за наслідками розгляду справи в апеляційному порядку, встановлено, що склад паливно - мастильних матеріалів потужністю до 100 тисяч тон в рік, який знаходиться в смт. Гостомель по вул. Автошляхова, 1-А побудовано Спільним українсько-російським підприємством з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства "Укрсибтрансавіа", в результаті його господарської діяльності внаслідок залучення кредитних коштів, обставини чого встановлені в рішенні Господарського суду Київської області від 14.05.2005 у справі № 112/16-2002/7-04. Отже, в розумінні приписів ст.ст. 316-321 Цивільного кодексу України власником зазначеного майна з моменту його створення і до моменту відчуження 10.07.2017, - був позивач, який протягом всього періоду володіння майном мав права, гарантовані Конституцією України і приписами наведених норма матеріального права щодо реалізації правомочностей власника нерухомого майна, а також гарантії щодо захисту від втручання осіб у правомочності володіння, користування та розпоряджання належним йому майном.

Також, відповідні правомочності закріплені і у статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується, що в період з 03.06.2005 (дата набрання законної сили рішенні Господарського суду Київської області від 14.05.2005 у справі № 112/16-2002/7-04) по 02.06.2016 (дата підписання сторонами акту приймання-передачі від 02.08.2016 складу ПММ, що знаходиться за адресою смт. Гостомель, вул. Автошляхова, 1-А) належне позивачу нерухоме майно - склад паливно - мастильних матеріалів потужністю до 100 тисяч тон в рік, який знаходиться за зазначеною адресою - не перебувало у володінні та користуванні останнього. Так, відповідне майно перебувало у володіння та користуванні відповідача внаслідок його передачі на підставі наказу Міністерства промислової політики України № 345 від 12.07.2004, та не поверталось позивачу відповідачем всупереч рішенню суду, яке набрало законної сили. Водночас, позивач був позбавлений правомочностей щодо розпорядження вказаним майном, про що свідчать відомості інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та не заперечувалось відповідачем на стадії апеляційного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції враховує, що в період з 08.06.2006 по 18.05.2010 , в зв`язку з вжиттям заходів забезпечення позову у справі № 40/349 (ухвала Господарського суду міста Києва від 08.06.2006) шляхом заборони будь-яким особам, крім позивача у справі № 40/349 - ДП „Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О. К. Антонова", користуватись майном складу ПММ, що знаходиться за вищенаведеною адресою, встановлено судову заборону щодо користування вказаним майном.

При цьому, з висновками суду першої інстанції про те, що обставини про передачу майна без правової підстави спростовуються наявністю наказу Міністерства промислової політики України № 345 від 12.07.2004, - суд апеляційної інстанції не погоджується та вважає їх такими, що здійснені з порушенням застосування ст. 75 ГПК України , Конституції України. Так, за результатами перегляду судами апеляційної та касаційної інстанцій, рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2005 у справі № 112/16-2002/7-04 набрало законної сили та було встановлено обставини, що наведений наказ було видано Міністерством промислової політики із перевищенням власної компетенції. У зв`язку з наведеним та набранням законної сили рішенням Господарського суду Київської області від 14.05.2005 у справі № 112/16-2002/7-04, вказаний наказ не підлягає застосуванню відповідно до ст. 19, ст. 129 Конституції України як підстава користування нерухомим майном: складу ПММ, що знаходиться за адресою смт. Гостомель, вул. Автошляхова, 1-А.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що висновки суду першої про те, що доказів скасування даного наказу суду не надано, натомість, згідно ухвали Господарського суду міста Києва № 45/505 від 03.09.2012 у справі за позовом Спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства "Укрсибтрансавіа" до Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном про скасування наказу № 345 від 12.07.2004 Міністерства промислової політики України, позов залишено без розгляду, як підстава для відмови у задоволенні позову в даній справі, - спростовуються обставинами, встановленими у вищенаведеному рішенні Господарського суду Київської області від 14.05.2005 у справі № 112/16-2002/7-04 (яке набрало законної сили).

Зокрема, в контексті наявності чинного рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2005 у справі № 112/16-2002/7-04, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Серед основних засад судочинства, згідно з п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України та п. 7 ч. 3 ст. 2 ГПК України, є обов`язковість судового рішення.

В свою чергу, відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

З урахуванням наведених приписів чинного законодавства, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав, як не встановив і обставин істотного і непереборного характеру, щодо відступу від закріпленого конституційного принципу правової визначеності в контексті оцінки правовідносин сторін з урахуванням наявності рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2005 у справі № 112/16-2002/7-04, яке набрало законної сили.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що у рішенні Господарського суду Київської області від 14.05.2005 у справі № 112/16-2002/7-04 відповідним судом надано оцінку наказу Міністерства промислової політики України № 345 від 12.07.2004, і що за своєю суттю є певним оціночним судженням суду в контексті розглядуваного спору між сторонами. Водночас, вказаним рішенням в резолютивній його частині визнано за Спільним українсько-російським підприємством з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства "Укрсибтрансавіа" право власності на склад паливно - мастильних матеріалів потужністю до 100 тисяч тон, який знаходиться в смт. Гостомель по вул. Автошляхова, 1-А.

Наведене в сукупності з тією обставиною, що в розумінні приписів ст.ст. 316-321 Цивільного кодексу України власником зазначеного майна з моменту його створення і до моменту відчуження 10.07.2017, - був позивач, підтверджує обставину, що відповідач незаконно без належної правової підстави набув і володів протягом усього спірного періоду належним позивачу майном - склад паливно - мастильних матеріалів потужністю до 100 тисяч тон, який знаходиться в смт. Гостомель по вул. Автошляхова, 1-А. Тобто, від самого початку спірних правовідносин у відповідача була відсутня правова підстава встановлена законом або договором для набуття та володіння складом паливно - мастильних матеріалів потужністю до 100 тисяч тон, який знаходиться в смт. Гостомель по вул. Автошляхова, 1-А, а відповідний перехід прав до відповідача був юридично неправильним та не ґрунтувався на належній правовій підставі.

При цьому, наявність ухвали Господарського суду міста Києва № 45/505 від 03.09.2012 про залишення позову без розгляду жодним чином не спростовує вищенаведених висновків суду апеляційної інстанції при вирішенні спору у даній справі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідивши наявні матеріали справи в сукупності та оцінивши надані учасниками спору документи, дійшов висновку, що оскільки відповідач в силу приписів. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України без належної правової підстави набув належне позивачу майно, а також користувався ним, а тому в силу п. 4 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України наявні обумовлені законом підстави для відшкодування відповідачем позивачу завданої шкоди, грошовим вираженням якої є збитки.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що обумовлені підстави для застосування до спірних правовідносин сторін ст. 1214 Цивільного кодексу України - у суду апеляційної інстанції відсутні, оскільки вказаною статтею унормовано відшкодування доходів від безпідставно набутого майна і витрат на його утримання, проте, правовою природою заявленої позивачем до стягнення суми у розмірі 1 741 499 865,31 грн є шкода, завдана відповідачем позивачу внаслідок неправомірного користування відповідачем нерухомим майном, яке належить позивачу.

При цьому, в діях відповідача в контексті спірних правовідносин сторін наявний саме склад цивільного правопорушення, що згідно з приписами ст. ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України є підставами для відшкодування саме збитків внаслідок наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; та вини боржника у заподіянні збитків.

1) Щодо протиправної поведінки відповідача.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що протиправна поведінка виявилась у тому, що за наявності рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2005 у справі № 112/16-2002/7-04, яке набрало законної сили, та яким визначено правову природу складу паливно - мастильних матеріалів, який знаходиться у Київській області в смт. Гостомель по вул. Автошляхова, 1-А, відповідач продовжував користуватись вказаним майном та не вчиняв жодних дій щодо повернення його на користь позивача.

При цьому, доводи відповідача про те, що саме з вини позивача в межах виконавчого провадження ВП № 51329838 не було виконано наказ Господарського суду Київської області від 24.06.2005 № 112/16-2002/7-04, - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки в межах вказаного виконавчого провадження здійснювалось саме примусове виконання виконавчого документа згідно вимог Закону України "Про виконавче провадження". При цьому, обов`язок особи виконати рішення суду виникає не в момент звернення до органу виконання судових рішень, який лише здійснює, як зазначалось вище, саме примусове виконання виконавчих документів, а в момент встановлення такого обов`язку компетентним органом, у даному випадку судом в межах справи № 112/16-2002/7-04 шляхом видачі наказу про поворот виконання рішення. Отже, відповідач не здійснив повернення на користь позивача належного останньому майна у добровільному порядку, не чекаючи звернення позивача до примусового порядку, всупереч рішення суду, яке набрало законної сили, і таких доказів матеріали справи не містять. Навпаки, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем було виконано свій обов`язок щодо повернення майна позивачу в межах примусового виконання виконавчого документа органом виконання судових рішень, тобто відповідачем було здійснено повернення майна не добровільно, а виключно в примусовому порядку, і таке повернення здійснено у 2016 році, що підтверджується актом приймання-передачі від 02.08.2016.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції відхилено в якості доказів листування, адресоване відповідачу, а саме: лист від 22.10.2009, № 2 від 15.01.2014, звіт у ліквідаційній процедурі № 02-10/137 від 28.10.2015, в яких позивач просив здійснити організацію повернення складу паливно-мастильних матеріалів (паливно-енергетичний комплекс) потужністю до 100 тисяч тон в рік, який знаходиться в смт. Гостомель, вул. Автошляхова, 1-А, Спільному українсько-російському підприємству з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства Укрсибтрансавіа .

Вказані листи відхилені судом першої інстанції на підставі ст. ст. 74, 76-79 ГПК України з посиланням на відсутність доказів їх надсилання позивачем та отримання відповідачем.

Також, позивачем не було надано на вимогу суду апеляційної інстанції оригіналів листа від 22.10.2009, листа № 2 від 15.01.2014, звіту у ліквідаційній процедурі № 02-10/137 від 28.10.2015, як не було надано і оригінал фіскального чека № 1135 від 22.10.2009.

Проте, 15.05.2019 позивачем разом з поясненнями, поданими через канцелярію суду апеляційної інстанції, надано засвідчені ліквідатором Спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства "Укрсибтрансавіа" Кізленко В.А. копії: листа № 22/10-02 від 22.10.2009, фіскального чека № 1135 від 22.10.2009, звіт у ліквідаційній процедурі № 02-10/137 від 28.10.2015, лист № 81 від 15.07.2015 (стосовно участі у санації боржника), лист № 2 від 15.01.2014. Суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані документи були наявні в матеріалах справи № 910/11729/16, проте, були надані повторно ліквідатором на виконання вимог суду апеляційної інстанції, з посиланням на те, що копії вказаних документів також наявні в справі про банкрутство № 53/14б-03/2/11, і наявність яких, як і їх достовірність та достатність - не спростовані відповідачем в розумінні приписів процесуального закону.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи зазначає, що до листа від 22.10.2009 позивачем було додано фіскальний чек про його направлення відповідачу, і в якому позивач виклав обставини щодо спірних правовідносин стосовно належного позивачу майна, а отже, оцінивши наведені докази в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявні у справі докази підтверджують ту обставину, що позивач повідомляв відповідача про необхідність врегулювання між сторонами спірних правовідносин щодо складу паливно - мастильних матеріалів, який знаходиться у Київській області в смт. Гостомель по вул. Автошляхова, 1-А.

Крім того, відповідач також не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції станом на момент розгляду справи, жодних доказів (довідок відділення зв`язку, тощо) неотримання ним цього листа, копія якого подавалась також в межах справи про банкрутство № 53/14б-03/2/11, що не спростовано на стадії апеляційного провадження у справі в розумінні приписів ст. ст. 76-79, 269 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд враховує і те, що між сторонами по даній справі тривали судові процеси (справи № 53/14б-03/2/11, № 40/349), приймались відповідні процесуальні документи, зокрема ухвала Господарського суду міста Києва від 08.06.2006 про забезпечення позову у справі № 40/359 щодо нерухомого майна, а тому доводи відповідача про те, що позивач сам не бажав отримати своє нерухоме майно, - є безпідставними та спростовуються наявними матеріалами справи.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вдався до оцінки вказаного листування без врахування інших обставин справи та без належної оцінки усіх наявних у справі доказів в сукупності, та зробив помилковий висновок щодо відсутності у діях відповідача протиправної поведінки, пов`язавши обставини її виникнення та існування виключно з обставинами надсилання вказаних листів, без врахування обставин наявності рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2005 у справі № 112/16-2002/7-04, яке набрало законної сили, та обов`язку відповідача повернути позивачу майно саме на виконання рішення суду у добровільному та/або примусовому порядку, незалежно від листування між сторонами, яке не є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків в силу приписів статті 11 Цивільного кодексу України, за якою чітко визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, рішення суду.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що в сукупності, наявні у справі документи свідчать про те, що в межах справи про банкрутство № 53/14б-03/2/11 розпорядник майна Соловйов Є.О. (призначений ухвалою Господарського суду Київської області 05.05.2003), керуючий санацією Головачев І. М. (призначений ухвалою Господарського суду Київської області від 30.10.2013), ліквідатором Демчуком О.М. (призначеним ухвалою Господарського суду Київської області від 11.02.2015), ліквідатором Кізленком В.А. (призначеним ухвалою Господарського суду Київської області від 18.11.2015) вказаними особами заявлялись вимоги до відповідача стосовно надання доступу до складу паливно-мастильних матеріалів (паливно-енергетичний комплекс) потужністю до 100 тисяч тон в рік, який знаходиться в смт. Гостомель, вул. Автошляхова, 1-А, для проведення інвентаризації, також відповідно до звіту у ліквідаційній процедурі № 02-10/137 від 28.10.2015, складеного ліквідатором Спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства Укрсибтрансавіа Демчуком О.М., щодо доступу до майна ліквідатором боржника зазначено, що інвентаризація майна боржника не проводилась з 2003 року, ним проводились спроби отримати доступ до складу паливно-мастильних матеріалів (паливно-енергетичний комплекс) потужністю до 100 тисяч тон в рік, який знаходиться в смт. Гостомель, вул. Автошляхова, 1-А, проте, такому доступу створювались перешкоди ДП Антонов . Наведені документи подавались також у справу про банкрутство № 53/14б-03/2/11, яка перебувала в провадженні Господарського суду Київської області.

Таким чином, наведені обставини в сукупності свідчать про вчинення позивачем дій по поверненню у встановлений законом спосіб належного йому майна, яке у відповідний період перебувало у відповідача.

2) Щодо збитків.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Нормативно правовідносини учасників цивільного обороту щодо підстав відшкодування збитків врегульовано ст.ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України, ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку встановив, що суму збитків позивач обґрунтовував висновком та звітом ТОВ "Консалтингова компанія "Острів", яким визначено, що упущена вигода позивача, що полягає у недоотриманні доходів від використання складу ПММ, що знаходиться за адресою: смт. Гостомель, вул. Автошляхова, 1-А, становить 70117661 доларів США за період з 03.06.2005 по 02.06.2016.

Крім того, у даній справі було проведено судову оціночно-будівельну експертизу (висновок № 108/17 від 15.11.2017), призначену згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 06.02.2017. У висновку зазначено, що визначити ринкову вартість оренди майнового комплексу складу ПММ потужністю 1000 тисяч тон в рік, який знаходиться за адресою смт. Гостомель, вул. Автошляхова, 1-А, за період з 03.06.2005 по 02.06.2016, визначивши кожний рік окремо та рівень попиту на ринку оренди вказаного приміщення у зазначений період не вбачається можливим, оскільки: відсутня при проведенні дослідження проектно-кошторисна документація будівництво складу ПММ та технічний паспорт; відсутні у достатній кількості об`єкти аналоги, що задовольняють критеріям подібності; у відкритих джерелах, які містять інформацію про орендні ставки та не викликають сумніві у експерта, відсутня інформація по об`єктах порівняння, в тому числі типових умовах оренди. Найбільш імовірною ринкова вартість оренди майнового комплексу за період з 03.06.2005 по 02.06.2016 становила 71658205,63 грн або 59736721,92 грн без ПДВ.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши висновок № 108/17 від 15.11.2017 судової оціночно-будівельної експертизи, яка була призначена ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2017, встановив, що він містить усі відомості щодо висновку експерта, визначені статтею 98 ГПК України.

Крім того, дослідивши вказаний висновок № 108/17 від 15.11.2017 судової оціночно-будівельної експертизи, суд апеляційної інстанції, керуючись ст. ст. 98, 104 ГПК України приймає його в якості належного, допустимого та достатнього доказу в розумінні ст. ст. 76-79 ГПК України щодо визначення найбільш імовірної ринкової вартості оренди майнового комплексу за період з 03.06.2005 по 02.06.2016 в розмірі 59 736 721,92 грн. без ПДВ. При цьому, суд зазначає, що експертом в рамках проведення судової експертизи, вірно визначено саме вартість оренди, тобто можливу ціну, яку б позивач міг би отримати, реалізувавши одну з правомочностей власника, зокрема передавши право користування належним майном.

Твердження відповідача про те, що у спірний період належне позивачу майно перебувало під заборонами, зокрема і іпотекою банку - не позбавляють позивача права на реалізацію ним повноважень власника майна, зокрема і щодо передачі його в оренду з дотриманням законодавчо встановлених вимог щодо передачі в оренду майна з певним законодавчим обтяженням, наявність якого не позбавляє власника майна реалізувати свої правомочності, закріплені у статті 321 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд апеляційної інстанції, при визначенні розміру збитків приймає до уваги розмір 59736721,92 грн без ПДВ, оскільки підстави для нарахування відповідного податку згідно з вимогами Податкового кодексу України та включення його, як складової до вартості оренди - відсутні з огляду приписи ст. ст. 185-188 Податкового кодексу України, зокрема відсутності об`єкту оподаткування.

3) Щодо причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, і за наслідками апеляційного розгляду справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується, що відповідачем лише у 2016 році було виконано свій обов`язок щодо повернення майна позивачу в межах примусового виконання виконавчого документа органом виконання судових рішень у виконавчому провадженні. Тобто, відповідачем було здійснено повернення майна не добровільно, а виключно в примусовому порядку, що зайняло тривалий проміжок часу, і відповідно, спричиняло збитки позивачу, оскільки останній був обмежений у реалізації у встановленому законом порядку правомочностей власника нерухомого майна, закріплених у статті 321 Цивільного кодексу України, та знаходився в процедурі банкрутства.

4) Щодо вини відповідача у заподіянні збитків.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вина відповідача у завданні позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди підтверджується наявними матеріалами справи в сукупності та встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи за наслідками апеляційного перегляду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в діях відповідача в контексті спірних правовідносин сторін наявний саме склад цивільного правопорушення, що згідно з приписами ст. ст. 22, 1166, 1212 Цивільного кодексу України, є підставами для відшкодування саме збитків у вигляді упущеної вигоди, яка складається з ринкової вартості оренди майнового комплексу за період з 03.06.2005 по 02.06.2016 в розмірі 59 736 721,92 грн без ПДВ. При цьому, зазначення в експертному висновку імовірної ринкової вартості оренди майнового комплексу у вказаний період, жодним чином не спростовує можливості отримання позивачем вказаної вартості оренди, і експертом визначено таку імовірність з посиланням нормативні документи та матеріали справи.

Тому, у наведеній частині, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача, викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу стосовно недоведеності позивачем належними доказами заявленого до стягнення розміру збитків.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначає, що в період з 08.06.2006 по 18.05.2010 , в зв`язку з вжиттям заходів забезпечення позову у справі № 40/349 (ухвала від 08.06.2006) шляхом заборони будь-яким особам, крім Державного підприємства Авіаційний науково-технічний комплекс імені О.К.Антонова (правонаступником якого є відповідач), користуватись майном складу ПММ, що знаходиться за адресою смт. Гостомель, вул. Автошляхова, 1-А, встановлено судову заборону щодо користування вказаним майном.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що обставин щодо зобов`язання позивача допустити до користування його майном інших осіб, зокрема і відповідача, за наслідками апеляційного перегляду справи - не встановлено і матеріали справи таких доказів - не містять, у зв`язку з чим обумовлені ч. 7 ст. 319 Цивільного кодексу України підстави для допущення відповідача до користування майном позивача в період, який не охоплюється періодом з 08.06.2006 по 18.05.2010 - відсутні, і вказана обставина свідчить про відсутність обумовлених законом підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених збитків у вигляді упущеної вигоди за наведений період.

Доводи відповідача про те, що позивачем не було доведено належними доказами можливості передачі складу в оренду і можливості отримання коштів за передачу в орендне користування відповідного майна, зокрема неподання договорів оренди - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, оскільки в силу приписів ст. 760, 761, 765 Цивільного кодексу України покладають на наймодавця (орендодавця) обов`язок передати наймачу (орендарю) певну визначену річ (у даному випадку - нерухоме майно), яка перебуває у орендодавця на певному речовому праві і щодо якої орендодавець наділений певними правомочностями. При цьому, як встановлено судом апеляційної вище, в період з 03.06.2005 по 02.06.2016 майно складу ПММ, що знаходиться за адресою смт. Гостомель, вул. Автошляхова, 1-А перебувало у володінні саме відповідача, і останнім лише у 2016 році було виконано свій обов`язок щодо повернення майна позивачу в межах примусового виконання виконавчого документа органом виконання судових рішень у виконавчому провадженні. Таким чином, укладення позивачем договорів оренди, за відсутності фактично у володінні вищенаведеного нерухомого майна свідчило б про введення позивачем в оману особи, яка виявила б намір укласти відповідний договір, а в подальшому і фіктивність такого правочину, що суперечило б таким засадам цивільного законодавства як добросовісність та справедливість.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне врахувати при вирішенні спору ту обставину, що згідно з договором купівлі - продажу від 07.02.2019, ДП Антонов було придбано у власність нерухоме майно - склад паливно - мастильних матеріалів потужністю до 100 тисяч тон в рік по вул. Автошляховій, 1-А в смт. Гостомель Київської області, а також обладнання та мережі, перелік якого зафіксовано у додатку № 1 до договору. Вказаний доказ, поданий позивачем на стадій апеляційного провадження, судом апеляційної інстанції прийнято з метою дотримання загальних принципів судочинства, закріплених в ст.ст. 124, 129 Конституції України та ст. 2 , ч. 3 ст. 269 ГПК України, та в контексті підтвердження дійсних намірів відповідача використовувати вказане майно у власних цілях з метою впровадження власної господарської діяльності. Тобто, укладення вказаного договору свідчить про заінтересованість відповідача у вказаному майні, зокрема, і в період користування таким.

Висновки суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним - судом апеляційної інстанції визнаються необгрунтованими та такими, що здійснені з порушенням застосування принципу диспозитивності, закріпленому у статті 14 ГПК України, якою передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А також, вказаною нормою процесуального закону унормовано, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Крім того, суд апеляційної інстанції в контексті способу обраного позивачем способу захисту щодо стягнення збитків, вважає за необхідне врахувати і його ефективність, що також наголошується і у статті 13 Конвенції прав людини та основоположних свобод.

Зокрема, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, Заява 28924/04 ) констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18 ).

В аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі Гурепка проти України (Gurepka v. Ukraine) , заява №61406/00, п. 59 ); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 р. у справі Кудла проти Польщі (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158 ) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі Гарнага проти України (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07 ).

Таким чином, ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту поновлення порушеного права позивача.

Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України , статтею 20 Господарського кодексу України , який проте є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Здійснюючи судовий розгляд даної справи, апеляційний господарський суд установив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права щодо стягнення з відповідача грошових коштів у вигляді збитків, як упущеної вигоди, призводить у спірних правовідносинах до реального захисту та відновлення порушених прав позивача у такий спосіб. При цьому, визначення судом правової природи спірних правовідносин, як і їх кваліфікація та застосування норми права, яка регулює відповідні відносини - є повноваженнями суду, які реалізуються з метою дотримання засад господарського судочинства, закріплених у ст. 2 ГПК України.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає, що обраний позивачем спосіб захисту про стягнення грошових коштів у вигляді збитків - є ефективним з огляду на вимоги наведених вище положень Цивільного кодексу України та Конвенції з прав людини та основоположних свобод та статті 1 Першого Протоколу до згаданої Конвенції.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що позивач просив стягнути з відповідача (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 1 741 499 865,31 грн. доходів за час користування безпідставно набутим майном за період з 03.06.2005 по 02.06.2016.

Проте відповідачем було заявлено про застосування до вимог позивача трирічного строку позовної давності.

Щодо загального трирічного строку позовної давності до вимог позивача згідно ст.ст. 257, 261 Цивільного кодексу України, про застосування якого заявлено відповідачем у поданій до суду першої інстанції заяві про застосування строку позовної давності, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач просив стягнути з відповідача (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 1 741 499 865,31 грн. за період з 03.06.2005 по 02.06.2016, при цьому, з відповідним позовом позивач звернувся 23.06.2016, про що свідчить відбиток вхідного штампу на позовній заяві, а отже, згідно з ст. 257 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності в частині вимог позивача до відповідача про стягнення грошових коштів за період з 03.06.2005 по 07.06.2006 включно та за період з 19.05.2010 по 22.06.2013 включно - сплив, і позивачем не надано належних, допустимих та обгрунтованих доказів в розумінні ст. ст. 76, 77, 79, 260 Господарського процесуального кодексу України щодо поважних підстав його пропуску і таких підстав за наслідками апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції - не встановлено. Таким чином, у наведеній частині доводи відповідача частково приймаються судом апеляційної інстанції.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує те, що в період з 08.06.2006 по 18.05.2010, в зв`язку з вжиттям заходів забезпечення позову у справі № 40/349 (ухвала від 08.06.2006) шляхом встановлення заборони будь-яким особам, крім позивача у справі № 40/349 (окрім Державного підприємства Авіаційний науково-технічний комплекс імені О.К.Антонова (правонаступником якого є ДП Антонов ), користуватись майном складу ПММ, що знаходиться за адресою смт. Гостомель, вул. Автошляхова, 1-А, і відповідно, вказана заборона стосувалась і Спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства "Укрсибтрансавіа", а тому обумовлені законом підстави для стягнення з відповідача на користь позивача збитків за вказаний період - відсутні і вимоги позивача у наведеній частині задоволенню не підлягають у зв`язку з їх безпідставністю у наведеній частині.

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких позивач просить суд у позові, відповідачем не порушено в період з 08.06.2006 по 18.05.2010, в зв`язку з вжиттям заходів забезпечення позову у справі № 40/349 (ухвала від 08.06.2006) шляхом заборони будь-яким особам, крім Державного підприємства Авіаційний науково-технічний комплекс імені О.К.Антонова (правонаступником якого є ДП Антонов , користуватись вищенаведеним майном складу ПММ, і суд апеляційної інстанції відмовляє позивачу у позові по суті за вказаний період в зв`язку з безпідставністю позовних вимог у частині відшкодування збитків за період з 08.06.2006 по 18.05.2010. Питання порушення строку позовної давності (за даних обставин у наведений період) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору в межах періоду з 08.06.2006 по 18.05.2010 - застосуванню не підлягає.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов (з урахуванням уточнень позовних вимог) підлягає частковому задоволенню, як і апеляційна скарга, відповідно до розміру задоволених позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 24 853 598 грн 92 коп. за період з 23.06.2013 по 02.06.2016, розмір яких підтверджено висновком № 108/17 від 15.11.2017 судової оціночно-будівельної експертизи, а саме:

- за 2013 рік (починаючи з 23.06.2013) - в сумі 3 235 605,27 грн.;

- за 2014 рік - в сумі 7 281 443,23 грн.;

- за 2015 рік - в сумі 9 560 981,61 грн.;

- за 2016 рік (по 02.06.2016) - в сумі 139 592,56 грн.

В решті позовних вимог в сумі 1716646266,39 грн слід відмовити, а саме: за період з 08.06.2006 по 18.05.2010 - у зв`язку з безпідставністю, а за період з 03.06.2005 по 07.06.2006 та за період з 19.05.2010 по 22.06.2013 - на підставі ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України у зв`язку з пропуском загального трирічного строку позовної давності.

У п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі Кобець проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм поза розумним сумнівом . Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених. У цій правовій позиції можна виокремити такі конститутивні ознаки: а) обов`язкова наявність сукупності ознак чи неспростовних презумпцій; б) ознаки чи презумпції повинні бути достатньо вагомими; в) чіткими; г) взаємноузгодженими.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ).

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції за результатами перегляду справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги, встановив, що висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 24 853 598 грн 92 коп. за період з 23.06.2013 по 02.06.2016 зроблені з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції визнав встановлені обставини справи, які не доведені належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні ст.ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, помилково не застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та припустився неправильного застосування норм процесуального права, з огляду на що, оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення 24 853 598 грн 92 коп. збитків у вигляді упущеної вигоди за період з 23.06.2013 по 02.06.2016 підлягає скасуванню з підстав, наведених у вказаній постанові, з прийняттям у наведеній частині нового рішення про часткове задоволення позову, а саме в частині присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 24 853 598 грн 92 коп. за період з 23.06.2013 по 02.06.2016. В решті позовних вимог, а саме в частині стягнення 1716646266,39 грн, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, а тому у наведеній частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись ст. 2 , 269 , 270 , п. 2 ч. 1 ст. 275 , ст. 277 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги у даній справі, скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 24 853 598 грн 92 коп. збитків у вигляді упущеної вигоди за період з 23.06.2013 по 02.06.2016 та прийняття в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог з підстав, наведених у даній постанові. В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Оскарження

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 ГПК України.

9. Судові витрати

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином:

- за подачу позову судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог;

- судовий збір за подачу апеляційної скарги підлягає пропорційному стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог;

- витрати по оплаті судової експертизи в розмірі 30 000,00 грн., здійснені позивачем на користь Центру судових експертиз "Альтернатива", підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства Укрсибтрансавіа на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2018 у справі № 910/11729/16 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2018 у справі № 910/11729/16 у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 24 853 598 (двадцять чотири мільйони вісімсот п`ятдесят три тисячі п`ятсот дев`яносто вісім) грн 92 коп. скасувати, з ухваленням у вказаній частині нового рішення - про задоволення позову.

Стягнути з Державного підприємства Антонов на користь Спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства Укрсибтрансавіа суму збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 24 853 598 (двадцять чотири мільйони вісімсот п`ятдесят три тисячі п`ятсот дев`яносто вісім) грн 92 коп. за період з 23.06.2013 по 02.06.2016.

В решті рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2018 у справі № 910/11729/16 - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

3. Судові витрати за розгляд справи покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Стягнути з Державного підприємства Антонов (03062, м. Київ, вул. Туполєва, 1, код 14307529) на користь Спільного українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства Укрсибтрансавіа (08230, Київська область, смт. Гостомель, вул. Автозаводська, 1, ідентифікаційний код 20616039) 7 374 (сім тисяч триста сімдесят чотири) грн 73 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції та 428 (чотириста двадцять вісім) грн 14 коп. витрат на оплату судової експертизи.

Видачу відповідних наказів доручити суду першої інстанції.

4. Матеріали справи № 910/11729/16 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 27.05.2019.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді Є.Ю. Пономаренко

В.В. Сулім