Рішення

від 27.05.2019 по справі 440/1216/19

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 травня 2019 року м. ПолтаваСправа №440/1216/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Пирятинської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до управління соціального захисту населення Пирятинської районної державної адміністрації (надалі - відповідач, УСЗН), у якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення від 1.10.18 №1053 щодо відмови у поновленні виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , 3.05.13 ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 .;

зобов`язати відповідача поновити нарахування допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з моменту припинення у 2014 році та виплатити такі нарахування.

Позовні вимоги обґрунтувала посиланням на те, що вона є внутрішньо переміщеною особою, матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На переконання позивача, УСЗН безпідставно відмовило у поновленні виплати допомоги у зв`язку з народженням дитини на ОСОБА_2 , виплату якої припинено у зв`язку з початком антитерористичної операції.

2. Позиція відповідача.

2.05.19 судом одержано відзив на позов, у якому представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 26-27/. Звертав увагу на відсутність підстав для поновлення виплати допомоги у зв`язку з народженням дитини, оскільки з моменту її народження до моменту звернення позивача за призначенням такої допомоги минуло більше дванадцяти календарних місяців.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 8.04.19 відкрито провадження у цій справі (суддя Єресько Л.О.), розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників.

Розпорядженням керівника апарату Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.19 №63, у зв`язку з призначенням судді Єресько Л.О. на посаду судді Верховного Суду у Касаційний адміністративний суд, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого головуючим визначено суддю Кукобу О.О.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.05.19 справу прийнято до провадження та, у відповідності до абзацу другого частини чотирнадцятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, розпочато розгляд справи по суті спочатку.

За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до частини другої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При цьому, як визначено частиною другою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Барабаш Наталія Юріївна є громадянкою України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 /а.с. 12-13/.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, взята на облік за адресою фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 , що підтверджено копією довідки УСЗН від 28.08.18 №0000604466 /а.с. 15/.

Залученою до матеріалів справи копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку 10.05.13 підтверджено, що 3.05.13 народився ОСОБА_2 , матір`ю якого зазначено ОСОБА_1 /а.с. 14/.

За твердженням позивача, після народження сина вона звернулась за призначенням та їй фактично виплачувалась допомога при народженні дитини у м. Донецьку Донецької області. Однак, у зв`язку з початком активної фази антитерористичної операції виплату допомоги фактично припинено.

7.09.18 позивач звернулась до УСЗН із заявою про відновлення виплати допомоги при народженні дитини /а.с. 28-29/.

Однак, розпорядженням УСЗН від 1.10.18 №1053 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні допомоги /а.с. 17/. Дану відмову відповідач мотивував посиланням на пункт 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.01 №1751, зазначивши, що позивач звернулась із заявою понад дванадцятимісячний строк з моменту припинення виплати допомоги /а.с. 17/.

Упродовж січня - лютого 2019 року позивач зверталась до УСЗН та Департаменту соціального захисту населення Полтавської облдержадміністрації з питання поновлення виплати соціальної допомоги, однак листами від 18.01.19 вих. №Б-27/02.2, від 25.02.19 вих. №03-09/257 їй було роз`яснено про відсутність підстав для поновлення виплати допомоги у зв`язку з народженням дитини /а.с. 18, 19/.

Не погодившись з такою позицією суб`єкта владних повноважень, позивач звернулась до суду з даним позовом.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 22 Основного Закону України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За змістом статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Конституційний Суд України у пункті 3.1. мотивувальної частини рішення від 7.10.09 №25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зазначив, що В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України "Права, свободи та обов`язки людини і громадянина". Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.89 (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.95), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.91 №789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 20.10.14 №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Частиною другою статті 7 цього Закону визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 21.11.92 №2811-ХІІ "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" (надалі - Закон №2811-ХІІ) /у редакції, чинній на дату народження ОСОБА_2 / громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

За змістом пункту 2 частини першої статті 3 Закону №2811-ХІІ відповідно до цього Закону призначається державна допомога при народженні дитини.

У відповідності до частини першої статті 4 Закону №2811-ХІІ покриття витрат на виплату державної допомоги сім`ям з дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.

Частиною першою статті 10 Закону №2811-ХІІ визначено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну).

Статтею 12 Закону №2811-ХІІ передбачено, що допомога при народженні дитини нараховується виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років, установленого на день народження дитини. Допомога при народженні дитини надається у сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму, - на другу дитину; кратній 120 розмірам прожиткового мінімуму, - на третю і кожну наступну дитину. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом наступних 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону №2811-ХІІ виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; у разі виникнення інших обставин.

Відповідно до пункту 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.01 №1751 (надалі - Порядок №1751), допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

За змістом пункту 13 Порядку №1751 виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за місяцем, в якому виникли зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу. Виплата допомоги поновлюється у випадках, передбачених абзацами двадцятим - двадцять сьомим, двадцять дев`ятим і тридцятим цього пункту, у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою.

ОЦІНКА СУДОМ ОБСТАВИН СПРАВИ

Суд звертає увагу, що предметом спору у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для виплати ОСОБА_1 недоплаченої частини допомоги при народженні дитини.

За твердженням позивача, вона отримувала відповідну допомогу до 2014 року за місцем реєстрації у м. Донецьку. Однак, у зв`язку з початком активної фази антитерористичної операції виплату цієї допомоги припинено з незалежних від неї причин.

Відповідач, стверджуючи про відсутність підстав для поновлення виплати позивачу допомоги при народженні дитини, виходив з того, що з моменту припинення виплати допомоги минуло більше дванадцяти календарних місяців, що унеможливлює поновлення виплати такої допомоги.

Оцінюючи наведені твердження, суд враховує, що пунктами 12, 13 Порядку №1751 дійсно визначено присічний строк у дванадцять календарних місяців протягом якого особа може звернутись за призначенням (а у визначених законом випадках - поновленням) виплати допомоги при народженні дитини.

Однак, обмеження строку для звернення за поновленням виплати допомоги при народженні дитини, передбачене пунктом 13 Порядку №1751, стосується конкретних підстав припинення виплати такої допомоги, наявність яких у спірних відносинах відповідачем не доведено.

Суд враховує, що виплату допомоги при народженні дитини у спірних відносинах припинено у зв`язку з проведенням антитерористичної операції у місці фактичного проживання позивача та її сім`ї. При цьому, відповідна обставина відсутня у переліку підстав для припинення виплати згаданої допомоги, передбачених частиною п`ятою статті 11 Закону №2811-ХІІ та пунктом 13 Порядку №1751.

Наведене є підставою для висновку, що на позивача не розповсюджується строк подання заяви на поновлення виплати допомоги, передбачений пунктом 13 Порядку №1751, а тому відповідач, відмовляючи позивачу у поновленні та виплаті допомоги при народженні дитини, діяв не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 5.09.18 у справі №223/859/16-а, що враховується судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що позивач та її дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування).

Навпаки, наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи надає їй спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню соціальних виплат, гарантованих державою, у т.ч., допомоги при народженні дитини.

До того ж, суд зауважує, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, і в даному випадку відмова відповідача, в першу чергу, призводить до порушення інтересів дитини.

За таких обставин, виходячи з принципу верховенства права, суд констатує наявність у позивача права на поновлення виплати допомоги при народженні дитини на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з моменту припинення такої виплати.

Виходячи з встановлених під час розгляду справи фактичних обставин, зважаючи на те, що відповідач розпорядженням від 1.10.18 №1053 відмовив ОСОБА_1 у поновленні виплати допомоги при народженні дитини, суд дійшов висновку, що права позивача у спірних відносинах порушені зазначеним розпорядженням. А відтак, суд, керуючись приписами частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного та всебічного захисту прав позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати розпорядження УСЗН від 1.10.18 №1053.

Крім того, з метою належного захисту прав позивача, суд зобов`язує УСЗН відновити виплату ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з моменту припинення та провести відповідні виплати.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач від сплати судового збору звільнена ухвалою суду від 8.04.19. Відповідач доказів понесення судових витрат до суду не надав.

Відтак, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Пирятинської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження управління соціального захисту населення Пирятинської районної державної адміністрації від 1 жовтня 2018 року №1053.

Зобов`язати управління соціального захисту населення Пирятинської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03195174; вул. Ярмаркова, 41, м. Пирятин, Пирятинський район, Полтавська область, 37000) відновити виплату ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 область, 37000) допомоги при народженні дитини на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з моменту припинення та провести відповідні виплати.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.О. Кукоба