Рішення

від 28.05.2019 по справі 826/14727/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 травня 2019 року № 826/14727/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Сатекс ДоГоловного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.06.2018 р. № 0008591401 та № 0008601401 В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Сатекс (далі-позивач/ТОВ Сатекс ) звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач/ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.06.2018 р. № 0008591401 та № 0008601401.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2018 року суд визнав подану заяву і додані до неї матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження по справі, ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 19.02.2018 р. № 176/26-15-14-04-03/38370368 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість та зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість.

Відповідач в письмовому відзиві на позов підтримав висновки акта перевірки та вказав на відповідність оскаржуваних рішень вимогам чинного законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва суд дійшов висновку про наступне.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Сатекс (код 35295917) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Стрендж Сістем (код ЄДРПОУ 40030858) за жовтень 2016 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п.185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст.198, п. 200.1 ст. 200, п. 201 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 32 707,00 грн. та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за жовтень 2016 року на загальну суму 9 585,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 19.02.2018 р. № 176/26-15-14-04-03/38370368 та винесено податкові повідомлення-рішення:

від 18.06.2018 р. № 0008591401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 40 883,00 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 32 707,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 8 176,00 грн.;

від 18.06.2018 р. № 0008601401, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 9 858,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження спірних рішень, ДФС України прийнято рішення від 21.08.2018 р. № 27095/6/99-99-11-01-02-25, яким рішення залишено без змін, а скаргу-без задоволення.

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.18, пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 - п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, у тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Між тим, як передбачено у пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) - господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним видом діяльності позивача за КВЕД 46.19 є діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту.

Судом встановлено, що між позивачем (покупець), в особі директора ОСОБА_1 та ТОВ БК Строй.Ка (постачальник), в особі в.о. директора ОСОБА_2 . укладено договір поставки від 07.10.2016 р. № 20161007, відповідно до умов якого, постачальник зобов`язується поставити та передати покупцю у власність, а покупець прийняти та оплатити продукцію виробничо-технічного призначення та товари народного використання у відповідності з заказами покупця, прийнятими постачальником до виконання.

На виконання умов вказаного договору, позивачем надано копії договору поставки від 07.10.2016 р. № 20161007, видаткової накладної від 10.10.216 р. № 7, податкової накладної від 10.10.2016 р. № 7, товарно-транспортної накладної від 10.10.2016 р. № 10102016, платіжних доручень від 13.10.2016 р. № 164, від 26.10.2016 р. № 173 та від 03.11.2016 р. № 174.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено позивачем до податкового кредиту в жовтні 2016 року.

При цьому, як вбачається з акту перевірки, в ході аналізу податкової інформації по контрагенту - постачальнику ТОВ БК Строй.Ка встановлено факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 директора ТОВ БК Строй.Ка - Узького Андрія Андрійовича, яким 10.10.2016 р. підписана податкова накладна 7, виписана останнім на користь позивача.

Так, листом від 20.03.2017 № 836/16.2-09, відділ державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві повідомляє, що смерть ОСОБА_3 зареєстровано 23.09.2016. В результаті пошуку реєстрації смерті вказаної особи в системі ДРАЦС, було встановлено, що смерть зареєстровано Виконавчим комітетом Української міської ради м. Селидове Донецької області, про що складено актовий запис про смерть №173 від 28.09.2016 р.

Тобто , ТОВ БК Строй.Ка складено та зареєстровано в жовтні 2016 року податкові накладні за підписом ОСОБА_3 , який з 23.09.2016 вважається померлим.

Зазначені податкові накладні було прийнято та зареєстровані контролюючим органом в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Розрахунки із контрагентом ТОВ БК Строй.Ка відображено у оборотно-сальдовій відомості по рахунку 631, за 4 квартал та за жовтень 2016 року. Розрахунки між суб`єктами господарювання проводились в безготівковій формі.

На підтвердження факту оплати позивачем надано копії платіжних доручень з відміткою банку про здійснення оплати на рахунок ТОВ БК Строй.Ка .

Суд виходить із того, що господарські операції підприємств не можуть бути легалізовані за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Ведення бухгалтерського обліку, який є підставою для податкового обліку, регламентується Законом від 16.07.99 №996-XIV та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995р. № 88 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.95р. за № 168/704.

Підпунктами 2.1, 2.2 пунктом 2 Про затвердження Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку від 24 травня 1995р. № 88 із внесеними змінами та доповненнями, первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних па підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 p. № 996-X1V (далі - Закон № 996-XIV), підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, будь-який документ щодо ідентифікованого товару має силу первинного документу лише в разі фактичного здійснення господарської операції, що в свою чергу має підтверджуватися, в тому числі, реальним джерелом походження (виробництва) певного товару в обсязі, зазначеному у первинному документі та податковій накладній. Підпис посадової особи є обов`язковим реквізитом документа.

Отже, первинний документ, який оформлений з урахуванням всіх законодавчо встановлених вимог, набуває юридичної сили та доказовості.

З урахуванням того, що підпис на податкових накладних за жовтень 2016 року не являється підписом директора ТОВ БК Строй.Ка ОСОБА_3 , податкові накладні не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.

Таким чином, відповідно про відсутність реального характеру господарських операцій в залежності від їх предметності можуть свідчити доводи податкового органу.

Разом з тим, нереальність первинного постачання (продажу), а також відсутність підтвердження факту реального походження у досліджуваному та попередніх звітних періодах доказує нереальність одержання (купівлі) саме цього ідентифікованого товару (засвідчує недійсність (неможливість) формування у кожного з платників по ланцюгу постачання відповідного активу).

Відповідно до ст. 1, ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суд України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) №742/11/13-11 зазначено, що якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов`язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано належних та допустимих доказів виконання договору поставки, зокрема матеріли справи не містять заявок (заказів) позивача, що є порушенням п. 1.1 Договору поставки, а відтак, відсутність відповідної узгодженості між покупцем та постачальником виключає можливість надання заявлених до отримання товарів.

Також позивачем не надано довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей, що б підтверджували отримання позивачем поставленого товару.

Докази наявності складських приміщень у позивача відсутні.

Крім того, позивачем не зазначено мету, з якою придбавався товар у контрагента та відсутні докази подальшої реалізації придбаного товару.

Таким чином, суд доходить висновку, що надані позивачем документи підтверджують лише документування операцій з придбання товару у ТОВ БК Строй.Ка , а сам по собі факт оформлення документів не є безумовним свідченням того, що господарська операція відбувалась, тому наявні у позивача первинні документи, не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Системно проаналізувавши вище викладені норми та з`ясовані обставини, зважаючи на не підтвердження документально реальності господарських операцій за участю позивача та його контрагента ТОВ БК Строй.Ка , суд діййшов висновку про обґрунтованість прийняття відповідачем оскаржуваних рішень та, як наслідок, відсутність правових підстав для їх скасування.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про не обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході судового розгляду довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятого на їх підставі рішення.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв`язку із відмовою у задоволенні позову відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Сатекс (03087, м. Київ, вул. Ушинського, буд. 7, оф. 43, код ЄДРПОУ 35295917) відмовити повністю.

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П.Васильченко