Постанова

від 27.05.2019 по справі 826/10326/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/10326/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Ганечко О.М.

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Крестон Джі Сі Джі Аудит" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року (справу розглянуто у спрощеному провадженні без повідомлення учасників справи) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крестон джі сі джі аудит" до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування наказу, податкових повідомлень-рішень від 30.03.2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2018 позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Крестон Джі Сі Джі Аудит", звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив:

- визнати протиправним наказ відповідача №2944 від 23.02.2018 року;

- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №0016101404 та №0016091404 від 30.03.2018 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м.Києві від 30.03.2018 №0016101404 в частині штрафних санкцій у сумі 117 750,00 грн. (сто сімнадцять тисяч сімсот п`ятдесят гривень 00 копійок);

- визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м.Києві від 30.03.2018 №0016091404.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням в частині відмовлених позовних вимог, позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Крестон Джі Сі Джі Аудит" подано апеляційну скаргу у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції протиправно відмовлено у задоволенні клопотання про виклик свідків та про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, порушено строки розгляду справи.

Крім того, апелянт, з посиланням на правові позиції викладені в судових рішеннях судів касаційної інстанції, вказував, що факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Під час укладення договорів із позивачем ТОВ Санрайз Технопромгруп був платником ПДВ згідно чинного законодавства та було належним чином зареєстроване у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб, позивачем як добросовісним платником податків було перевірено надійність майбутнього контрагента.

Також, в обґрунтування доводів про протиправність наказу від 23.02.2018 № 2944 про проведення перевірки вказував, що у межах спірних правовідносин відсутні обставини, з якими положення п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 ПК України пов`язують можливість призначення та проведення перевірки.

Щодо заявленого позивачем клопотання про розгляд справи за участі представника колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення клопотання про виклик свідків.

23.04.2019 до Шостого апеляційного адміністративного суду від Головного управління ДФС у м.Києві надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримав позицію суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

У відповідності до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, відповідь на відзив колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДФС у м.Києві на підставі наказу від 23.02.2018 №2944 та направлення від 26.02.2018 №320/26-15-14-04-04 було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Крестон Джі Сі Джі Аудит" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Санрайз Технопромгруп" (код ЄДРПОУ 41051491) за вересень, жовтень 2017 року, за наслідком чого складено акт від 12.03.2018 №213/26-15-14-04-04/31586485 (далі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зафіксовано встановлене порушення позивачем вимог п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст.198, п.п. 201.1, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України - занижено суму податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 471 000,00 грн.; п.п. 44.1, 44.6 ст.44 Податкового кодексу України.

Висновки податкового органу про допущені позивачем порушення ґрунтуються на запереченні факту реального здійснення господарської операції між позивачем та контрагентами,

Так, відповідач посилається на встановлену неможливість виконання останнім господарських операцій (з урахуванням наявних трудових ресурсів - зареєстровано лише керівника та не залучення стороннього трудового ресурсу, а також відсутність інформації про основні засоби для здійснення господарських операцій та про придбання послуг з їх експлуатації) та пояснення гр. ОСОБА_1 (який є директором, головним бухгалтером та засновником ТОВ "Санрайз Технопромгруп", ТОВ "Фарлей ЛТД", бухгалтером ТОВ "Ньюбуд ЛТД", ТОВ "Делаєрс Груп") стосовно того, що він не має відношення до реєстрації та здійснення фінансово-господарської діяльності підприємств.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 30.03.2018 №0016101404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 471 000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 235 500,00 грн.;

- від 30.03.2018 №0016091404, яким до позивача на підставі п.121.1 ст.121 Податкового кодексу України застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 510,00 грн.

Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги та вказував на протиправність накладення на позивача штрафу у розмірі саме 50% суми нарахованого податкового зобов`язання, натомість сума штрафу, відповідно до п.123.1 ст.123 ПК України, мала становити 25 % суми нарахованого податкового зобов`язання. Також, суд першої інстанції вважав накладення на позивача штрафних (фінансових) санкцій, відповідно до п.121.1 ст.121 ПК України безпідставним, оскільки позивачем було повідомлено відповідачу про викрадення відповідних первинних документів, за фактом чого було внесено відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань, на підтвердження чого було надано лист Солом`янського управління поліції ГУ НП у м.Києві від 01.03.2018.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог суд першої інстанції вказав, що платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, зокрема виїзної, щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Оскільки допуск до проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Крестон Джі Сі Джі Аудит" відбувся та контролюючим органом реалізовано право на проведення такої перевірки, тому підстави для скасування наказу №2944 від 23.02.2018 відсутні.

Також, суд першої інстанції вказував на відсутність підтвердження реального характеру господарських операцій між позивачем та ТОВ "Санрайз Технопромгруп" за спірний період.

Згідно ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Крестон Джі Сі Джі Аудит".

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог з огляду на таке.

Щодо позовних вимог про визнати протиправним наказ відповідача №2944 від 23.02.2018 року.

Відповідно до п. 78.1 ст.78 Податковому кодексу України наведений перелік підстав для проведення документальної позапланової перевірки,.

Відповідно до п. 78.4 ст.78 Податковому кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Згідно п. 78.5 ст.78 Податковому кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, направлення на проведення такої перевірки та копії наказу про проведення перевірки з необхідними реквізитами.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

Виїзна перевірка платника податків здійснюється за місцезнаходженням такого платника на підставі відповідного наказу за умови пред`явлення/надіслання платнику направлення на проведення перевірки, копії наказу про проведення перевірки, службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки, при цьому, якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Позови платників податків, спрямовані на оскарження дій контролюючих органів при проведенні перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. Саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе, водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 18.12.2018 року у справі №826/3014/16, від 13.03.2018 у справі № 804/1113/16, від 30.11.2018 у справі № 808/1641/15.

Судом першої інстанції встановлено, що наказ №2944 від 23.02.2018 року вручено 26.02.2018 представнику позивача (за договором) - адвокату Лященко А.М. На виконання оскаржуваного наказу про проведення перевірки 26.02.2018 представнику позивача Лященко А.М . також було вручено запит відповідача про надання інформації та документів до перевірки.

Посадові особи контролюючого органу допущені до проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Крестон Джі Сі Джі Аудит"

Перевірка проведена з 26.02.2018 по 02.03.2018, про що зазначено в Акті перевірки.

Відтак, підстави для визнання протиправним та скасування наказу відповідача №2944 від 23.02.2018 року відсутні.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення відповідача від 30.03.2018 №0016101404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 471 000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1, ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Так, за певних обставин подані позивачем документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. У податкових спорах суди встановлюють чи підтверджують документи і розкривають, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов`язання на підставі таких операцій.

У постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року у справі № 826/20366/13-а зазначено, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Таким чином, для вирішення справи по суті необхідно з`ясувати чи мали господарські операції позивача з його контрагентами реальний характер, та чи відповідали ці операції меті господарської діяльності позивача.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Отже, для вирішення справи по суті суд першої інстанції правомірно вирішував питання дослідження реальності здійснених між позивачем та його контрагентом господарських операцій.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ "Санрайз Технопромгруп" укладено однотипні договори про надання консалтингових послуг №29/08-1 від 29.08.2017, №31/08-1 від 31.08.2017, №04/09-1 від 04.09.2017, №07/09-1 від 07.09.2017, №12/09-1 від 12.09.2017, №13/09-1 від 13.09.2017, №15/09-1 від 15.09.2017, №18/09-1 від 18.09.2017, №21/09-1 від 21.09.2017.

За змістом вказаних договорів виконавець протягом строку дії цього договору зобов`язується здійснювати консалтингове обслуговування замовника, а замовник зобов`язується оплачувати послуги виконавця та відшкодовувати виконавцю витрати, пов`язані з наданням послуг (п.1.1 договорів). За п.1.2 договорів, консалтингове обслуговування включає: надання послуг зі збору та систематизації інформації та документів за завданням замовника; надання інших консалтингових послуг за завданням замовника. Згідно з п.1.3 договорів, пошук та збір інформації на умовах, передбачених цим договором, може стосуватися наступної інформації, що має бути надана у формі копій документів, письмових пояснень: річна фінансова звітність, копія наказу про облікову політику, оборотно-сальдова відомість, аналіз рахунку 79 в розрізі субрахунків, копії: статут, виписка з єдиного державного реєстру юридичних осіб, довідка з єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, копії декларацій з податку на прибуток і додатків до неї, і т.д. за наведеним у договорах переліком.

За п.2.1 договорів, конкретний перелік послуг (в т.ч. конкретні види інформації та об`єкт) визначається завданням замовника, що може бути погоджене сторонами в усній чи письмовій формі (зокрема, але не виключно шляхом направлення електронною поштою, укладення відповідної додаткової угоди до цього договору).

Відповідно до п.4.2 договорів, замовник зобов`язаний надати виконавцю вихідні дані та інформацію, необхідні для виконання завдання.

Пунктом 6.2 договорів визначено, що сторони погодили, що плата за послуги виконавця за цим договором складає 1 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 166,67 грн. за кожну годину корисного часу, витраченого фахівцем виконавця на виконання завдання, а за умовами п.8.4, договір діє з дати його підписання уповноваженими представниками обох сторін до 31 грудня 2017 року включно.

Згідно з п.п.8.1, 8.2 договорів, датою початку надання послуг з виконання завдання виконавцем є день надання виконавцю вихідних даних для виконання завдання; виконавець зобов`язаний виконати завдання замовника у погоджений сторонами строк.

На підтвердження виконання зазначених договорів позивач надав суду першої інстанції наступні документи: актів приймання-передачі наданих послуг: №188 від 18.09.2017, №189 від 21.09.2017, №190 від 25.09.2017, №191 від 25.09.2017, №192 від 29.09.2017, №13 від 02.10.2017, №14 від 05.10.2017, №34 від 06.10.2017, №15 від 09.10.2017, №16 від 11.10.2017, №18 від 12.10.2017; копії податкових накладних, виписаних ТОВ "Санрайз Технопромгруп" на адресу позивача за відповідними послугами; договору №АГ-3010 від 30.10.2017, укладеного між ТОВ "Санрайз Технопромгруп" як первісним кредитором та ТОВ "Аскольт Групп" як новим кредитором, про відступлення права вимоги за договорами №04/09-1 від 04.09.2017, №13/09-1 від 13.09.2017, №15/09-1 від 15.09.2017, №18/09-1 від 18.09.2017, №21/09-1 від 21.09.2017, акта приймання-передачі до зазначеного договору від 30.10.2017 та повідомлення від 30.10.2017; договору №ГП-2508 від 25.10.2017, укладеного між ТОВ "Санрайз Технопромгруп" як первісним кредитором та ТОВ "Голд Прайм" як новим кредитором, про відступлення права вимоги за договорами №29/08-1 від 29.08.2017, №31/08-1 від 31.08.2017, №04/09-1 від 04.09.2017, №07/09-1 від 07.09.2017, №12/09-1 від 12.09.2017, акта приймання-передачі до зазначеного договору від 25.10.2017 та повідомлення від 25.10.2017.

Також, на підтвердження здійснення оплати за вказаними договорами позивачем надано копії платіжних доручень та банківських виписок.

Разом з тим, позивачем не надано погодженого сторонами завдання замовника, яким мав бути визначений чіткий перелік послуг, які зобов`язаний був надати виконавець, а також вихідних даних та інформації, необхідних для виконання відповідного завдання. Також не надано доказів погодження сторонами строку виконання завдання.

За умовами п.9.7 договорів, за виключенням випадків, коли у письмовому вигляді обумовлене інше, кожна зі сторін може вважати, що інша сторона погоджується на відправку конфіденційної та не конфіденційної інформації та інших повідомлень, передбачених цим договором, факсом, електронною поштою та голосовою поштою, а також з використанням інших видів зв`язку, які застосовуються іншою стороною, або прийнятні для неї.

Однак, договори не містять номеру факсу сторін, адреси електронної пошти чи номеру телефону, за яким сторони б узгодили залишення голосової пошти. Не містять договори та інші документи також доказів узгодження використання сторонами інших видів зв`язку.

Акти приймання-передачі наданих послуг за договорами не містять конкретизації щодо змісту наданих послуг (натомість міститься ідентичний в усіх актах перелік: "основні засоби, запаси, дебіторська заборгованість, доходи та витрати, поточні зобов`язання" без будь-якої конкретизації).

При цьому, усі договори щодо предмету договору є ідентичними.

Крім того, акти не містять конкретизації щодо складу корисного часу, витраченого на виконання завдання: часу, витраченого на збір та вивчення інформації, необхідної для виконання завдання, а також часу, витраченого на підготовку консультаційних та інших документів, необхідних для виконання завдання, відповідно до умов п.6.3 договорів.

А тому, колегія суддів вважає відсутніми підстави вважати надані позивачем Акти приймання-передачі наданих послуг документами, які б підтверджували фактичне придбання позивачем послуг у контрагента, оскільки у таких має бути конкретизовано, які саме послуги були надані (зміст та обсяг господарської операції) із зазначенням їх вартості (вартісний вираз), годин виконання робіт (одиниця виміру господарської операції), оскільки не зазначення такої інформації робить неможливим встановлення змісту та обсягу господарської операції і факту використання її результатів у господарській діяльності позивача.

Наразі, будь-яких доказів отримання позивачем консультаційних чи інших документів, підготовлених виконавцем за наслідком виконання завдання замовника та належних доказів використання їх в господарській діяльності не надано ні суду першої інстанції ні суду апеляційної інстанції.

Так, договори про надання аудиторських послуг, про надання консультацій, укладених позивачем з його клієнтами - замовниками відповідних послуг, та актів приймання-передачі послуг до них, не є належним доказом використання отриманих за договорами, укладеними позивачем з ТОВ "Санрайз Технопромгруп" послуг у господарській діяльності ТОВ "Крестон Джі Сі Джі Аудит" та економічного змісту/мети операцій з вказаним контрагентом, оскільки з останніх не вбачається, які саме отримані від ТОВ "Санрайз Технопромгруп" послуги та як саме були використані позивачем при виконанні інших господарських операцій.

Крім того, позивач не зазначає, яким чином надані ТОВ "Санрайз Технопромгруп" послуги мали безпосередній вплив на результати господарської діяльності позивача. Позивачем не доведена потреба у послугах отриманих від ТОВ "Санрайз Технопромгруп".

Відтак, колегія суддів зазначає, що оскільки вказані вище документи не містять обов`язкові відомості про зміст наданих послуг у задекларованих обсягах, то з них неможливо встановити яким чином отримані звіти позивач використав в своїй господарській діяльності.

Апелянт стверджує, що у нього наявні оригінали звітів про виконання консультаційних послуг, що є результатами господарських взаємовідносин між ТОВ "Крестон Джі Сі Джі Аудит" та ТОВ "Санрайз Технопромгруп" у спірний період, які через свій значний об`єм та певну конфіденційність вказаної там інформаціїне могли бути поданими разом із позовною заявою.

Частинами 1, 2 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно, під час розгляду зазначеної справи кожна із сторін повинна довести у суді правомірність і обґрунтованість своїх вимог, або заперечень.

Отже, позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову.

Колегія суддів враховує, що право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не є обмеженими поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

З матеріалів справи вбачається, що апелянт обмежившись доводами про підтвердження реальністі господарських операцій, не надав належних доказів на підтвердження обґрунтованості своїх доводів, та за наявності обставин неможливості їх подання не заявив жодного клопотання щодо витребування чи отримання судом таких доказів.

При цьому, колегія суддів вважає, що надання пояснень та відповідних доказів на їх підтвердження щодо того, які саме отримані від ТОВ "Санрайз Технопромгруп" послуги та як саме були використані позивачем в подальшій господарській діяльності не потребує розкриття конфіденційної інформації, як не потребує відкриття конфіденційної інформації пояснення щодо доцільності укладення однотипних договорів, та їх господарської мети.

Апелянтом не подано додаткових пояснень щодо даних господарських операцій і суду апеляційної інстанції.

Отже, позивачем не доведено ділової мети відповідних взаємовідносин та їх економічної доцільності.

Колегія суддів приймає до уваги доводи позивача про добросовісність платника податків, оскільки судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування.

Юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентами позивача та контрагентами другого порядку вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій, належним чином підтверджених.

Однак, позивачем не надано тих відомостей/документів/матеріалів, які супроводжують фактичне виконання операцій такого роду (консалтингові послуги) та у сукупності з первинними документами підтверджували які б їх фактичне (реальне) виконання. Позивачем не доведено реальність здійснення господарських операцій з зазначеним вище контрагентом, на підставі яких були сформовані дані податкового обліку.

На підставі викладеного, суд першої інстанції вірно вважав, що висновки податкового органу про безтоварність господарських операції між позивачем та його контрагентом є обґрунтованими.

При цьому, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що нарахування відповідачем податкових зобов`язань позивачу з податку на додану вартість за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 30.03.2018 №0016101404, та відповідно застосування штрафних санкцій у сумі 117 750,00 грн. є правомірним.

Що стосується доводів апелянта про те, що судом першої інстанції протиправно відмовлено у задоволенні клопотання про виклик свідків та про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, то колегія суддів вважає відсутніми порушення норм процесуального права судом першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

А тому суди, вирішуючи питання щодо виклику свідків, з`ясовують які саме обставини можуть бути підтверджені ними та виходячи з наявних фактичних обставин справи, визначають необхідність витребування додаткових доказів у справі. Отже, задоволення клопотань про виклик свідків є процесуальним правом суду, а не обов`язком.

При цьому, суд першої інстанції в даному випадку вважав, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, що відповідно до п.2 ч. 6 ст.262 КАС України, є підставою для відмови у його задоволенні. А обсяг та характер доказів у справі не потребує виклику свідків, зокрема і ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції строків розгляду справи, то колегія суддів зауважує, що стаття 258 КАС України передбачає, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

ЄСПЛ у рішенні від 22 лютого 2018 року у справі Гриценко та інші проти України констатував порушення Україною, пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв`язку з надмірною тривалістю цивільного провадження. У мотивувальній частині Рішення ЄСПЛ зазначив, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися у світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявників (рішення у справі Фридлендер проти Франції (Frydlender v. France), заява № 30979/96). У справі Красношапка проти України (№ 23786/02 від 30 листопада 2006 року).

Разом з тими доводи апелянта про порушення розумного строку розгляду справи судом першої інстанції не є такими, що можуть слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Крестон Джі Сі Джі Аудит" до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування наказу, податкових повідомлень-рішень від 30.03.2018 року.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а обставини справи повністю відповідають висновкам суду.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Крестон Джі Сі Джі Аудит" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст підписано 27.05.19.

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді В.О.Аліменко,

О.М.Ганечко