Постанова

від 21.05.2019 по справі 826/14523/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/14523/16 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Вєкуа Н.Г. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазсервіс" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазсервіс" до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Нафтогазсервіс звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві (далі по тексту - ГУ ДФС у м. Києві) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0007991404 від 01.06.2016 року, № 0008001404 від 01.06.2016 року та № 0008011404 від 01.06.2016 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, посадовими особами ГУ ДФС у м. Києві, на підставі направлення від 27.04.2016 року №293/26-15-14-04-04, згідно із пп. 78.1.4 пункту 78.1 ст. 78 розділу ІІ Податкового кодексу України, відповідно до наказу начальника ГУ ДФС у м. Києві від 26.04.2016 року №2585 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Нафтогазсервіс з питань фінансово-господарських відносин з ТОВ Астра Консалт Груп (далі по тексту - контрагент позивача) за період з 01.07.2015 року по 31.07.2015 року та контрагентами-покупцями з приводу подальшої реалізації товарів, за результатами якої складено акт перевірки від 13.05.2016 року №92/26-15-14-14-04-04-10/32103266 (далі по тексту - акт перевірки).

Згідно висновків акту перевірки, відповідачем встановлено порушення ТОВ Нафтогазсервіс вимог податкового законодавства:

- п. 44.1 ст. 44, п.п. 131.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік на загальну суму 280 433 грн.;

- п.198.1, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, щ перевірявся на загальну суму 149 924 грн., у тому числі за липень 2015 року на загальну суму 149 924 грн. та завищено від`ємне значення податку на додану вартість за липень 2015 року на суму 161 668 грн.

На підставі акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення (далі по тексту - оскаржувані ППР):

- №0007991404 від 01.06.2016 року, яким ТОВ Нафтогазсервіс збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 280 433 грн.;

- №0008001404 від 01.06.2016 року, яким ТОВ Нафтогазсервіс зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 161 668 грн.;

- №0008011404 від 01.06.2016 року, яким ТОВ Нафтогазсервіс збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 187 405,00 грн.

Не погодившись з оскаржуваними ППР, позивачем було їх оскаржено до Державної фіскальної служби України.

Рішенням ДФС України №17448/6/99-99-11-01-02-25 року скарга ТОВ Нафтогазсервіс залишена без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.

Позивач, вважаючи протиправними оскаржувані ППР, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що висновки контролюючого органу, які викладені в оскаржуваних ППР є правомірними та відповідають нормам чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні відносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пп.134.1.1. п.134.1 ст.134 ПК України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов`язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов`язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як вбачається з акту перевірки, під час її проведення, перевіряючими встановлено, що оригінали первинних та бухгалтерських документів підприємства вилучені слідчим СУ ФР ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі ухвали від 26.02.2016 року по справі № 757/8814/16-к про надання дозволу на проведення обшуку в нежитлових та адміністративно-житлових приміщеннях, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Родимцева Генерала, 4 (в тому числі в літ. А, Б, В, Г).

Так, фактично в період, що перевірявся, ТОВ Нафтогазсервіс здійснювало розрахунки за придбання конденсату газового стабільного код за УКТ ЗЕД 2709001000, отриманого від контрагента-постачальника ТОВ Аста Консалт Груп за період з 01.07.2015 року по 31.07.2015 року.

В ході перевірки встановлено, що ТОВ Нафтогазсервіс згідно договору купівлі-продажу №01-07 від 28.07.2015 року укладеного з ТОВ Аста Консалт Груп в липні 2015 року придбано нафтопродукти: конденсат газовий стабільний код за УКТ ЗЕД 2709001000 в кількості 177 790 літрів на загальну суму 1 869 533 грн.

Разом з тим, як вбачається з акту перевірки під час огляду вилучених документів ТОВ Нафтогазсервіс встановлено відсутність договорів укладених з ТОВ Аста Консалт Груп .

Крім того, відсутні бухгалтерські документи, а саме: наказ про облікову політику, картки рахунків 31,36,63,28,90, журнал-ордер по взаємовідносинах з ТОВ Аста Консалт Груп за липень 2015 року, відсутні виписки про рух коштів по рахунку.

У наданих до перевірки видаткових накладних не зазначено місце складання, номер та дата договору.

Також, як вбачається з акту перевірки та не заперечувалось позивачем сертифікатів відповідності на нафтопродукти, щ були придбані у ТОВ Аста Консалт Груп із зазначенням виробника до перевірки не надано.

Разом з тим, згідно бази даних ІС Податковий блок вбачається, що ТОВ Аста Консалт Груп зареєстроване головним територіальним управлінням юстиції у м. Києві від 07.05.2015 року №1072102000032321, знаходиться на обліку в ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві. Має стан платника - 0 - платник податків за основним місцем обліку. Остання податкова звітність з податку на додану вартість за липень 2015 року не визначена як податкова звітність у зв`язку з відсутністю ТОВ Аста Консалт Груп за місцем знаходження. Податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2015 рік до ДПІ не подано. Інформація про кількість працюючих відсутня, звіт за ф.1 ДФ до ДПІ не подавався. Основні фонди відсутні. Звіт про нарахування єдиного соціального внеску не подавався.

Також, відсутня інформація по процедурі прийняття товару на складах.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено господарську діяльність як - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів підприємству ТОВ Нафтогазсервіс від ТОВ Аста Консалт Груп , а саме: відсутність трудових ресурсів, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у обсягах передбачених договором, що свідчить про відсутність необхідних умов ля реального настання результатів господарської діяльності.

В свою чергу, апелянтом не надано суду доказів поставки товарів; доказів його приймання (розвантаження, навантаження) доказів того, що спірні господарські операції були вчиненні з наміром отримати матеріальну вигоду та мали на меті досягнення ділової мети.

Наведені у сукупності обставини та досліджені докази, дають підстави для висновку про те, що господарські операції позивача з постачання товару фактично не мали реального характеру, замовлення та виконання робіт оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеним договором.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції носять реальний характер, а придбані товари використані в межах господарської діяльності або придбавались з такою метою.

Наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов`язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочинну, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв`язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, з якими Податковий кодекс України, у взаємозв`язку з положеннями Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пов`язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність та правомірність висновків контролюючого органу, які викладені в оскаржуваних ППР.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, податковим органом, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність своїх дій та надано обґрунтовані доводи винесення оскаржуваних ППР, з урахуванням вимог чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазсервіс"- залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Кузьменко В.В.

Повний тест рішення виготовлено 27.05.2019 року