Постанова

від 29.05.2019 по справі 904/5579/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2019 м.Дніпро Справа № 904/5579/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Орєшкіної Е.В. (доповідач),

суддів Широбокової Л.П., Кощеєва І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська рекламно-інформаційна система" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2019 у справі №904/5579/18 (суддя Кеся Н.Б., повний текст рішення складений 14.02.2019)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська рекламно-інформаційна система", м.Харків

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Діпко", м.Дніпро

про стягнення 18 843 грн. 74 коп.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Міська рекламно-інформаційна система" (надалі - ТОВ "Міська рекламно-інформаційна система") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Діпко" (надалі - ТОВ "Компанія Діпко") на свою користь 16 120 грн. перерахованих помилково грошових коштів, 2 080 грн. 15 коп. відсотків в розмірі облікової ставки Національного банку України, 175 грн. 3% річних, 468 грн. 59 коп. інфляційних втрат, 15 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 1 762 грн. витрат по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.06.2018 позивач на власну електронну адресу отримав від відповідача рахунок-фактуру №СФ-0000148 від 26.06.2018 на сплату 16 120 грн. за трубу профільну 60х20х1,5 ; 27.07.2018 позивач перерахував грошові кошти у розмірі 16 120 грн. за платіжним доручення №3682 на рахунок відповідача за поставку профільної труби 60x20x1,5 згідно з виставленим відповідачем рахунком-фактурою №СФ-0000148 від 26.06.2018. Однак, стверджує, що оплата грошових коштів була здійснена помилково, оскільки реального наміру придбавати будь-який товар чи отримувати послугу у відповідача позивач не мав; жодних договірних зобов`язань між сторонами не існувало на момент перерахування грошових коштів та не існує на момент пред`явлення позову до суду; спірні грошові кошти отримані відповідачем без достатньої правової підстави, які згідно приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України мають бути повернуті позивачу.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2019 у справі №904/5579/18 (суддя Кеся Н.Б.) у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач не звернувся до відповідача з вимогою про поставку, за умови відсутності якої в подальшому у позивача виникає право на повернення передплати; вимога про повернення передплати є неправомірною відмовою від договору. Також місцевий господарський суд дійшов висновку, що в даному випадку позивач не довів відсутності між сторонами договірних взаємовідносин, що унеможливлює застосування приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить Центральний апеляційний господарський його скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив правовідносини між сторонами та не врахував норми спеціального законодавства, яке регулює питання повернення помилково перерахованих грошових коштів, а також, те, що відповідач не надав жодних доказів, які б спростували позовні вимоги. Вказує, що грошові кошти, направлені на адресу відповідача за платіжним дорученням №3862 від 27.06.2018, отриманні без достатньої правової підстави, так як між позивачем та відповідачем не існують відносини, які б породжували права та обов`язки сторін.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач виставив позивачу для оплати рахунок-фактуру №СФ-0000148 від 26.06.2018 за поставку товару - профільної труби 60х20х1,5, в кількості 0,52 т на загальну суму 16 120 грн. (а.с. 17). Також в рахунку-фактурі зазначено умови поставки: EWX - м.Дніпропетровськ.

Платіжним дорученням №3682 від 27.06.2018 позивач перерахував на користь відповідача 16 120 грн. із вказанням в призначенні платежу: Оплата за трубу, згідно рахунку-фактури №СФ-0000148 від 26.06.2018 (а.с. 18).

13.07.2018 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу за вих.№01/13/07 від 13.07.2018 (арк.с. 19), в якій просив повернути грошові кошти, перераховані за платіжним дорученням №3682 від 27.06.2018 у розмірі 16 120 грн. Дана вимога була отримана відповідачем за довіреністю 20.08.2018, що підтверджується витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень (арк.с.21). Вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що внаслідок обміну між позивачем та відповідачем документами та вчинення позивачем дій по оплаті, між сторонами має місце правочин з поставки товару. При цьому сторонами узгоджено необхідні істотні умови для даного виду правочинів: предмет поставки, його кількість, ціну, вартість та умови поставки.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ст.265 Господарського кодексу України).

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Водночас, позивач просить повернути сплачені ним кошти як помилково перераховані на підставі положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч.1, п. 1 ч.2 ст.11, ч. 1 та ч.2 ст. 509 Цивільного кодексу України цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч.1 та ч.2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами ч.1 ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень ч. 1, п.1 ч. 2 ст.11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч.1 та ч.2 ст. 205, ч.1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню інший стороні на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 Цивільного кодексу України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Враховуючи наведені норми права, для задоволення цього позову необхідно встановити відсутність між сторонами договірних взаємовідносин та як наслідок цього безпідставне отримання відповідачем коштів.

Відповідно до положень статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відсутність між сторонами договірних взаємовідносин не доводиться поданими з боку позивача доказами, а подання позову про повернення передоплати є передчасним, оскільки позивач не звернувся до відповідача з вимогою про поставку, за умови відсутності якої в подальшому у позивача виникає право на повернення передплати. За відсутності таких обставин вимога про повернення передплати є неправомірною відмовою від договору.

Як свідчить аналіз матеріалів справи, відповідач набув грошові кошти за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, за таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про помилковість посилань позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов`язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не ст. 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, Господарським судом Дніпропетровської області обставини справи з`ясовані повно та всебічно; рішення у даній справі ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права; підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, пов`язані з переглядом судового рішення в апеляційній інстанції, покладаються на ТОВ "Міська рекламно-інформаційна система".

З огляду на викладене та керуючись ст. 129, ст. 276, ст. 282, ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська рекламно-інформаційна система" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2019 у справі №904/5579/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя Л.П. Широбокова

Суддя І.М. Кощеєв