ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"15" травня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/59/19
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловська Ю.М.
при секретарі судового засідання: Горнович Л.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Саєвська О.П. (на підставі ордеру);
від відповідача: Кузьмін Є.В. (на підставі довіреності);
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Приватного (приватно-орендного) сільськогосподарського підприємства „Іскра» (11034, Житомирська обл., Олевський р-н, с. Лопатичі, вул. Гагаріна, буд. 70);
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Барель+» (61033, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 233-Б);
про стягнення 2 620 024,39 грн.
ВСТАНОВИВ:
Суть спору: 03.01.2019 року позивач - Приватне (приватно-орендне) сільськогосподарське підприємство „Іскра» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Барель+» , в якій просить суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати у розмірі 2591904,00 грн. та проценти у розмірі 28120,39 грн., а також стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що сторони мали намір укласти договір поставки та за результатами досягнутих домовленостей сторони обмінялись сканованими копіями договору поставки нафтопродуктів №1540 від 10.12.2018р. за умовами якого позивачем було оплачено вартість товару у розмірі 2591904,00 грн., між тим відповідач поставку товару на відповідну суму не здійснив, що стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.
Правовими підставами для звернення з відповідним позовом позивачем визначено положення ст.ст., 251-255, 525, 532, 536, 539, 599, 693 Цивільного кодексу України та ст.ст.193, 222 Господарського кодексу України.
Ухвалою господарського суду від 18.01.2019 року, за даним позовом відкрито провадження у справі №916/59/19 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 11.02.2019 року.
У судовому засіданні від 11.02.2019 року судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 25.02.2019 року.
Судове засідання, призначене на 25.02.2019 року не відбулось, оскільки 25.02.2019р. з 13:50 до 15:00 всі працівники та відвідувачі суду були евакуйовані з адміністративної будівлі, у зв`язку з проведенням оперативно-розшукові заходи з приводу анонімного повідомлення про закладення вибухового приладу в адміністративній будівлі.
Ухвалою суду від26.02.2019 року, підготовче засідання у справі №916/59/19 було призначено на 25.03.2019р.
У судовому засіданні від 25.03.2019 року судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 08.04.2019 року.
29.03.2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву вх. ГСОО №6094/19, згідно якого відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що договір № 1540 від 10.12.2018 р. є підробкою та в такій редакції, яка надана позивачем до позовної заяви, ТОВ „Барель+» не підписувало. При цьому щодо обставин та умов поставки відповідач зазначає, що між ТОВ „Барель+» та Пугачем Сергієм Миколайовичем, який діяв в інтересах позивача, була досягнута усна домовленість про поставку дизельного палива позивачу, саме з цією особою була досягнута також домовленість щодо ціни та кількості дизельного палива. Разом з тим, відповідач вказує, що через відповідну особу були передані рахунки на сплату дизельного палива. Більш того, відповідач наполягає, що 11.12.2018 р. він поставив дизельне паливо в обумовлене місце в м. Рівне за товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти) №559 від 11.12.2018р., №559 від 10.12.2018р., №561 від 11.12.2018р., в яких міститься відмітка про одержання вантажу представником позивача Пугачем С.М. За таких обставин, відповідач наполягає на виконанні свої зобов`язань перед позивачем щодо поставки дизельного палива відповідно з досягнутими домовленостями, через третю особу.
08.04.2019 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив вх. ГСОО №6916/19, згідно якої позивач заперечує щодо доводів відповідача та посилається на те, що позивачем надано копію договору поставки нафтопродуктів №1540 від 10.12.2018 року, яку було отримано у сканованому вигляді від відповідача у програмному забезпеченні WhatsApp та у такий же спосіб позивачем було отримано рахунки-фактури. При цьому, позивач стверджує, що підприємство не видавало будь-які довіреності на особу - ОСОБА_1 та директор з такою особою не знайомий та він не є працівником ПСП „Іскра» . Водночас, позивач наполягає, що між сторонами у справі виникли господарські правовідносини з поставки товару, шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб, а дії сторін щодо направлення договору та рахунків-фактури на оплату товару та його оплати засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків. Більш того, позивач звертає увагу суду, що сторонами не заперечується існування домовленостей щодо поставки товару.
Ухвалою суду від 08.04.2019р., в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено розгляд справи по суті на 17.04.2019 року.
У судовому засіданні від 17.04.2019 року судом було оголошено перерву до 15.05.2019 року.
У судовому засіданні 15.05.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 15.05.2019 року проти позову заперечував та просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
В судовому засіданні 15.05.2019 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення щодо договору поставки містяться і у ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.
Згідно положень ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
При цьому із змісту ч.ч.1, 2 ст. 639 Цивільного кодексу України вбачається, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Частинами 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Як стверджує позивач, сторони мали намір укласти договір поставки та за результатами досягнутих домовленостей обмінялись сканованими копіями договору поставки нафтопродуктів №1540 від 10.12.2018р., які кожна із сторін завізувала своєю печаткою та підписом директора, засвідчена копія даного договору була надана позивачем разом з позовною заявою.
У відповідності до змісту договору поставки нафтопродуктів №1540 від 10.12.2018р. ТОВ „Барель+» (постачальник) та ПСП „Іскра» (покупець) уклали даний договір за умовами якого постачальник зобов`язується в обумовлений в цьому договорі строк поставити та передати у власність покупцеві дизельне паливо (товар) у кількості визначеній у даному договорі, а покупець зобовязався прийняти вказаний товар та оплатити його згідно з видатковими накладними та на підставі виставленого рахунку-фактури, у термін, обговорений у даному договорі.
У відповідності до п. 2.3 договору встановлено, що розрахунки за товар здійснюються покупцем на умовах 100% попередньої оплати, протягом 3 (двох) робочих днів виставлення постачальником рахунку на оплату товару покупцю.
За умовами п. 2.4 договору, всі розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України - гривні, шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок постачальника, вказаний в розділі 10 цього договору та згідно виставленого рахунку-фактури. Датами здійснення оплати покупцем за цим договором є дні фактичного зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.
Положеннями п. 3.1 договору встановлено обов`язок постачальника поставити товар покупцю протягом 5 робочих днів з моменту отримання оплати від покупця.
Відповідно до п. 3.2 договору, поставка товару здійснюється на умовах СРТ (Інкотермс 2010) склад покупця: м. Одеса, Промзона, 6-й км Овідіопольської дороги.
Пунктом 3.3 договору визначено, що відпуск товару постачальником робиться тільки за наявності оригіналу належним чином оформленого доручення на отримання товару (форма №м-2) оформленого покупцем на свого працівника.
Згідно положень п. 3.4 договору, приймання-передача товару оформлюється шляхом підписання сторонами товарно-транспортної накладної, після перевірки покупцем відповідності параметрів поставленого товару вимогам, зазначеним у ТТН та/або рахунку-фактурі. У разі відповідності товару вимогам покупця, вимогам якості та в разі наявності належної до товару супровідної документації, покупець підписує товарно-транспортну накладну. Товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем з дати підписання покупцем товарно-транспортної накладної на товар.
За умовами п. 3.6 договору, приймання товару за кількістю і якістю здійснюється на умовах цього договору.
Положеннями п. 6.3 договору визначено, що у разі порушення термінів поставки товару, визначених в п. 3.1 цього договору, постачальник зобов`язаний сплатити покупцеві проценти за користування чужими грошовими коштами розмір яких визначається на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день користування.
Умовами п. 6.6 договору визначено, що у випадку порушення постачальником п. 3.1 цього договору, постачальник зобов`язаний повернути оплачені покупцем грошові кошти протягом одного банківського дня, з моменту спливу строків, визначених п. 3.1 цього договору. При цьому, повернення грошових коштів здійснюється постачальником самостійно, без додаткових листів (претензій, заяв) з боку покупця.
Відповідно до п. 8.5 договору, договір, заявки, специфікації, листи, додаткові угоди, довіреності, передані за допомогою факсимільного зв`язку або електронного зв`язку (e-mail, телефон), а також копії вказаних документів, мають юридичну силу до моменту обміну оригіналами.
Як встановлено матеріалами справи, позивач у відповідності до рахунків-фактур №560 від 10.12.2018р., №558 від 10.12.2018р. та №559 від 10.12.2018р. на загальну суму 2591904,00 грн., згідно платіжних доручень №881 від 10.12.2018р., №882 від 10.12.2018р. та №880 від 10.12.2018р. сплатив грошові кошти у розмірі 2591904,00 грн., в якості сплати вартості дизельного палива, на рахунок ТОВ „Барель+» , факт отримання зазначених коштів ніяким чином не заперечується відповідачем.
Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
При цьому, умовами договору №1540 від 10.12.2018р. однозначно визначено обов`язок відповідача у випадку порушення постачальником п. 3.1 цього договору, яким встановлено строки поставки товару, повернути оплачені покупцем грошові кошти протягом одного банківського дня, з моменту спливу строків, визначених п. 3.1 цього договору.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Так, відповідачем в підтвердження поставки позивачу палива надано до матеріалів справи товарно-транспортні накладні (а.с. 141-143), які датовані 10.12.2018р. та 11.12.2018р. та підписані з боку позивача представником - Пугач С.М.
Разом з тим, згідно довідки ПСП „Іскра» вих. №31 від 04.04.2019 року складеної за підписом директора та головного бухгалтера (а.с. 168) особа на ім`я ОСОБА_1 не є працівником підприємства позивача. При цьому у повідомлення ПСП „Іскра» вих. №30 від 04.04.2019 року позивачем зазначено, що ПСП „Іскра» ніколи не видавало будь-які довіреності на ім`я ОСОБА_1 та вказана особа не є працівником підприємства позивача.
Водночас, позивачем у відповідному повідомленні зазначено, що для отримання товару за договором №1540 від 10.12.2018 року підприємство виписувало довіреність №58 на ім`я ОСОБА_2 , який є працівником підприємства та відповідну довіреність, враховуючи, що ТОВ „Барель+» не поставлено товар, скасовано наказом №67 від 17.12.2018 року.
З огляду на викладені обставини суд зазначає таке:
В силу частини 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Статтею 1 цього Закону передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
При цьому, суд зазначає, що неналежне оформлення первинних документів з урахуванням сукупності обставин не може бути підставою для засвідчення відсутності господарської операції з певного виду.
Однак, товарно-транспортні накладні N559 від 11.12.2018р., №559 від 10.12.2018р. та №561 від 11.12.2018р. містять суперечливі відомості, оскільки у вказаних первинних документах зазначено пункт розвантаження: Рівне та по Україні, тоді як, згідно умов договору - склад покупця: м. Одеса, Промзона, 6-й км Овідіопольської дороги. Крім того, відповідні накладні не містять відомостей щодо подорожнього листа автопідприємства-перевізника, відомостей щодо прибуття та виїзду від вантажоодержувача. При цьому, зазначені накладні підписані з боку третьої особи, як представника позивача, проте матеріали справи не містять доказів, підтверджуючих наявність будь-яких відносин щодо отримання товару від відповідача між позивачем та відповідною особою, будь-то трудових відносин чи з виконання доручення.
Разом з тим, варто зазначити, що довіреність сама по собі не є первинним документом. Довіреність тільки фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства уповноважити конкретну фізичну особу отримати для підприємства певний перелік і кількість цінностей. Сам же факт руху цих цінностей довіреність не фіксує.
Так, виходячи із положень ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що за договором перевезення вантажу, зокрема, одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй іншою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, що має право на отримання вантажу (одержувачеві).
Однак з огляду на правову природу первинного документу, а саме наданих відповідачем товарно-транспортних накладних, згідно змісту таких накладних, вказано, що відправником спірного товару є відповідач, отримувачем - позивач, а перевізником - третя особа.
Разом з тим, суд зазначає, що товарно-транспортні накладні надані відповідачем, з урахуванням встановлених судом обставин щодо їх суперечності умовам договору №1540, за відсутності належних доказів отримання товару уповноваженою особою позивача, не можуть бути належним доказом передачі відповідачем спірного товару, а тому не свідчать про виконання ТОВ Барель+ умов договору з приводу спірних поставок товару.
Отже, оскільки відповідачем доказів поставки товару за договором №1540 від 10.12.2018 року на суму 2591904,00 грн. або повернення передоплати відповідачем у зазначеному розмірі, в порушення вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, не надано, суд вважає позовні вимоги ПСП „Іскра» про стягнення з відповідача 2591904,00 грн., як суми попередньої оплати, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача процентів у сумі 28120,39 грн., нарахованих в порядку ст. 693, 536 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.
Грошовим зобов`язанням, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України, відповідно до частини другої якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас стягнення з продавця суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку товару, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.
При цьому, за такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену ч.3 ст. 693 Цивільного кодексу України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Зазначена позиція цілком підтримується судовою практикою, а також викладена у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань".
За таких обставин, перевіривши розрахунок позивача, щодо сплати відповідачем процентів нарахованих за період з 18.12.2018р. по 28.12.2018р. на суму попередньої оплати, вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Разом з тим, з приводу наявності договірних відносин щодо спірних поставок товару, суд вважає за необхідне зазначити, що матеріалами справи встановлено наявність укладеного між сторонами договору, який містить підписи та печатки сторін, при цьому із змісту вказаного договору вбачається, що сторони шляхом викладення його у вигляді єдиного документу у письмовій формі дійшли згоди щодо істотних умов для даного виду договору, правомірність укладення якого жодним чином не спростована відповідачем, тоді як вимоги щодо його дійсності не є предметом розгляду даної справи. Більш того, відповідачем не надано до суду доказів з яких би суд міг дійти висновку щодо укладення договору між сторонами з приводу спірних поставок товару на умовах відмінних від умов на яких укладено договір №1540.
Водночас, твердження позивача щодо укладення договору у спрощеній формі, суд вважає помилковими, оскільки у розумінні ст. 181 Господарського кодексу України, спрощена форма договору передбачає фіксування договірних відносин шляхом обміну листами, замовленнями чи рахунками, однак в матеріалах справи наявний договір, який викладено у формі єдиного документа з підписами сторін та відповідними печатками.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 2591904,00 грн. попередньої оплати та 28120,39 грн. процентів.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 39300,36 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1.Позов задовольнити.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Барель+» (61033, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 233-Б; код ЄДРПОУ 41423016) на користь Приватного (приватно-орендного) сільськогосподарського підприємства „Іскра» (11034, Житомирська обл., Олевський р-н, с. Лопатичі, вул. Гагаріна, буд. 70; код ЄДРПОУ 05418715) 2591904/два мільйони п`ятсот дев`яносто одна тисяча дев`ятсот чотири/грн. попередньої оплати, 28120/двадцять вісім тисяч сто двадцять/грн. 39 коп. процентів та 39300/тридцять дев`ять тисяч триста/грн. 36 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 27 травня 2019 р.
Суддя Ю.М. Невінгловська
Суд | Господарський суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 15.05.2019 |
Оприлюднено | 29.05.2019 |
Номер документу | 82036861 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Одеської області
Невінгловська Ю.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні