Рішення

від 23.05.2019 по справі 520/2702/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

23 травня 2019 р. № 520/2702/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Дирявої К.І.,

представника позивача - Романченка О.М.,

представника відповідача - Гундар Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "АДОНІС" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправною та скасування консультації,

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство "АДОНІС" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати письмову індивідуальну податкову консультацію Головного управління ДФС у Харківській області №985/ІПК/20-40-12-03-20 від 12.03.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки контролюючого органу, які викладені в індивідуальній податковій консультації, наданій ПП "АДОНІС", суперечать положенням Податкового кодексу України, які визначають зміст та регулюють порядок оподаткування податком на майно стосовно оподаткування будівель промисловості, що перебувають на праві приватної власності у підприємства. Так, представник позивача зазначив, що в розумінні положень п. є пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України оскільки позивач відноситься до категорії виробничих підприємств та йому на праві приватної власності належить виробничий будинок, то наявні підстави для звільнення позивача від сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки щодо вказаного об`єкту нерухомості. Також вказано, що висновок відповідача стосовно того, що у разі передання в оренду іншим суб`єктам господарювання об`єкту нерухомості, який відноситься до будівель промисловості, вказані об`єкти стають об`єктами оподаткування, оскільки норми податкового законодавства не містять прямих чи опосередкованих посилань.

Ухвалою суду від 25.03.2019 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи.

Представник відповідача у наданому до суду відзиві на позовну заяву, проти заявленого позову заперечував з підстав його необґрунтованості та вказав, що у податковій консультації викладено висновки контролюючого органу, що базуються на положеннях Податкового кодексу України, а отже доводи позивача є необґрунтованими та засновані на помилкових висновках.

Представник позивача в судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судове засідання прибув, проти заявленого позову заперечував з підстав, викладених у письмовому відзиві.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, судом встановлено наступне.

Приватне підприємство АДОНІС є власником на праві приватної власності виробничого будинку (фабрика по пошиву взуття та верхнього одягу) за адресою: Харківська обл., м. Люботин, вул. Всеволода Нестайка (колишня Котовського), 22а , загальною площею 2858 кв.м.

Відповідно до Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові група 125 Будівлі промисловості та склади клас 1251 Будівлі промисловості .

Із матеріалів справи вбачається, що ПП "АДОНІС" направлено до Головного управління ДФС у Харківській області запит про надання податкової консультації в порядку вимог п.52.1 та п.52.2 ст.52 Податкового кодексу України, в якому підприємство просило:

- надати письмову індивідуальну податкову консультацію з питання застосування положень ст. 52.1 та пп. є п. 266.2.2 ст. 266 ПК України, а саме, чи є об`єктом оподаткування належний Приватному підприємства АДОНІС (ідентифікаційний код юридичної особи 14082711) виробничий будинок (фабрика по пошиву взуття і верхнього одягу) за адресою: Харківська обл., м. Люботин, вул. Всеволода Нестайка (колишня Котовського), 22а загальною площею 2858 кв.м;

- надати письмову індивідуальну податкову консультацію з питання застосування положень ст. 52.1 та пп. є п. 266.2.2 ст. 266 ПК України, а саме, чи є об`єктом оподаткування частина належного Приватному підприємства АДОНІС (ідентифікаційний код юридичної особи 14082711) виробничий будинок (фабрика по пошиву взуття та верхнього одягу) за адресою: Харківська обл.. м . Люботин, вул. Всеволода Нестайка (колишня Котовського), 22а, яка на підставі відповідних договорі оренди здається в оренду іншим суб`єктам господарювання.

12.03.2019 року Головним управлінням ДФС у Харківській області надано консультацію за №985/ІПК/20-40-12-03-20 від 12.03.2019 року, відповідно до змісту якої податковий орган стосовно питання звернення зазначив наступне.

Пунктом є п.п. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України передбачено виключення з бази оподаткування податком таких об`єктів, як будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

При цьому, як вказано представником відповідача приналежність платників податку до промислових підприємств визначається за здійсненням процесу промислового виробництва - процесу перероблення, який використовують для виготовлення нової продукції, оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і, який класифікують у секціях В Добувна промисловість та розроблення кар`єрів , С Переробна промисловість , D Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря , Е Водопостачання, каналізація, поводження з відходами та F Будівництво .

Також відповідачем вказано, що з метою упередження помилкового визначення податкових зобов`язань з податку на 2019 рік позивачу запропоновано отримати експертний висновок щодо приналежності інвентарно-описаного об`єкта нерухомості до певного класу будівель за Класифікатором та включити отриману класифікацію до записів реєстру майнових прав.

Отже, як вказано відповідачем за умови що підприємство належить до промислових підприємств (в значенні КВЕД), то приналежний йому об`єкт нерухомості не буде об`єктом оподаткування податком за умов, якщо: він класифікується у класі 1251 Будівлі промислові Класифікатора та використовується підприємством у власному промисловому виробництві.

При цьому, з огляду на наведені норми Податкового кодексу України відповідачем зазначено, що кодекс не передбачає виключення з об`єктів оподаткування податком об`єктів нерухомості, переданих у платне користування третім особам.

Суд зазначає, що підпунктом 14.1.172 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що податкова консультація - це допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Відповідно до пп. 52.1-52.2 ст.52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Згідно з положеннями абзацу 1 пункту 53.2. статті 53 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Позивач, не погодившись із отриманою податковою консультацією та вважаючи її такою, що суперечить положенням Податкового кодексу України, звернувся до суду з даним позовом.

Суд зазначає, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Згідно пп.266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1п. 266.2 ст.266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України).

Відповідно до пп.266.4.2 п.266.4 ст.266 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Згідно із приписами пп.266.6.1 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Суд зазначає, що за приписами ст. 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

Суд зазначає, що пп. "є" пп.266.2.2. п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

При цьому, системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв`язок об`єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами "е" та "і", на відміну від пункту "є". Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и"), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо).

В той же час, буквальний аналіз п."є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств".

Законодавцем використано у даному випадку прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності.

Як передбачено приписами пп.14.1.1291 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").

При цьому, згідно із положеннями п.5.3 ст.5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Як передбачено Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, який затверджено наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

В той же час, нормами діючого законодавства не передбачено правової норми, якою надано визначення поняттю "промислове підприємство".

При цьому, як передбачено Національним класифікатором України ДК 009:2010, який затверджено наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

В той же час, класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009 : 2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар`єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".

Суд зазначає, що промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

При цьому, як визначено положеннями ст. 62 Господарського кодексу України підприємство, це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

З огляду на вищевикладені положення слід дійти висновку, що застосування п. "є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Зазначеного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 15.05.2018 року у справі №806/2461/17.

Враховуючи вищевказане, суд зазначає, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань види діяльності позивача за КВЕД зареєстровано як 13.92 виробництво готових текстильних виробів, крім одягу; 13.99 виробництво інших текстильних виробів, н. в. і. у.; 14.13 виробництво іншого верхнього одягу (основний); 14.19 виробництво іншого одягу й аксесуарів; 15.12 виробництво дорожніх виробів, сумок, лимарно-сідельних виробів зі шкіри та інших матеріалів; 46.41 оптова торгівля текстильними товарами; 46.42 оптова торгівля одягом і взуттям; 77.40 лізинг інтелектуальної власності та подібних продуктів, крім творів, захищених авторськими правами; 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Отже, з огляду на обставини того, що підприємству позивача на праві приватної власності належить виробничий будинок (фабрика по пошиву взуття і верхнього одягу) за адресою: Харківська обл., м. Люботин, вул. Всеволода Нестайка (колишня Котовського), 22 а загальною площею 2858 кв.м, то наявні підстави вважати, що відповідно до положень п. "є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України останній не є об`єктом оподаткування.

Також суд зазначає, що матеріали справи містять копію експертного висновку АС4 № 1912302 від 03.05.2019 року щодо вірності здійсненої приватним підприємством Адоніс класифікації об`єктів нерухомого майна, що розташовані за адресою: вул. Котовського, 22А , м. Люботин , Харківської обл ., за державним класифікатором будівель та споруд ДК 018:2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, відповідно до якого для класифікації об`єктів нерухомого майна замовником правомірно використаний чинний державний класифікатор будівель та споруд ДК 018:2000, використана замовником методика класифікації об`єктів нерухомого майна повністю відповідає чинним нормативним вимогам; віднесення об`єктів нерухомого майна за класифікаційними ознаками державного класифікатора будівель та споруд ДК 018:2000 відповідно до функціонального призначення об`єктів, визначеного Замовником, виконане вірно; класифікація за державним класифікатором будівель та споруд ДК 018:2000 в Переліку нерухомого майна, наведеному у додатку 1 до листа Приватного підприємства Адоніс від 19.04.2019 р. № 10 (4 об`єкти), відповідає чинним нормативним вимогам може бути використана, не обмежуючись, для цілей, визначених ДК 018:2000.

Стосовно питання порушеного позивачем про надання письмової індивідуальної податкової консультації з питання застосування положень ст. 52.1 та пп. є п. 266.2.2 ст. 266 ПК України, а саме, чи є об`єктом оподаткування частина належного Приватному підприємства АДОНІС (ідентифікаційний код юридичної особи 14082711) виробничий будинок (фабрика по пошиву взуття та верхнього одягу) за адресою: Харківська обл.. м. Люботин, вул . Всеволода Нестайка (колишня Котовського) , 22а, яка на підставі відповідних договорі оренди здається в оренду іншим суб`єктам господарювання суд зазначає, що положення ст.266 Податкового кодексу України не містить положення про виникнення у промислового підприємства обов`язку по сплаті податку на нерухоме майно - будівлі промисловості - при передачі вказаного нерухомого майна у користування третім особам.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що податкова консультація відповідача є такою, що не містить у своєму змісті надання відповідей на питання, порушені позивачем, проте ґрунтується на помилкових висновках.

Отже, враховуючи вищенаведені норми законодавства та обставини справи суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання індивідуальної податкової консультації ГУ ДФС у Харківській області №985/ІПК/20-40-12-03-20 від 12.03.2019 року, такою, що суперечить положенням Податкового кодексу України та, як наслідок, підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Приватного підприємства "АДОНІС".

Під час судового розгляду справи представником позивача також заявлено клопотання про стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат, а саме витрат по сплаті судового збору у розмірі 1921,00 грн. та витрат, пов`язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи у сумі 7899,00 грн.

При цьому, до матеріалів позовної заяви долучено копії договору №499-95 від 19.04.2019 про надання інформаційно-консультаційної послуги з класифікації об`єктів нерухомого майна, відповідно до п.2.1 та 2.2 якого вартість наданої послуги становить 7899,00 грн., квитанції від 25.04.2019 року, акту № 1 здачі-приймання послуг з експертизи вірності класифікації об`єктів нерухомості від 25.04.2019 до договору № 499-95 від 19.04.2019; копію експертного висновку АС4 № 1912302 від 03.05.2019 року.

Представником відповідача через канцелярію суду подано заперечення проти клопотання про розподіл судових витрат, в якому вказано, що відповідач проти заявленого клопотання заперечує, оскільки позивач посилається на положення ст.102 КАС України, якою передбачено призначення експертизи судом за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи, що в даному випадку не відповідає обставинам справи з огляду на отримання позивачем експертного висновку з власної ініціативи. Також представником відповідача вказано, що оскільки у даній справі позивачем оскаржується індивідуальна податкова консультація, надана відповідачем, а на момент звернення за її отриманням вказаний експертний висновок не подавався, а отже не був досліджений.

Суд зазначає, що положеннями ч. 1, 3 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

В той же час, положеннями ч. 1 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз долучених представником позивача до матеріалів справи доказів свідчить, що в обґрунтування заявленого клопотання до суду подано копії договору №499-95 від 19.04.2019 про надання інформаційно-консультаційної послуги з класифікації об`єктів нерухомого майна, квитанції від 25.04.2019 року про сплату вартості послуг у сумі 7899,00 грн., акту № 1 здачі-приймання послуг з експертизи вірності класифікації об`єктів нерухомості від 25.04.2019 до договору № 499-95 від 19.04.2019, копію експертного висновку АС4 № 1912302 від 03.05.2019 року.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до положень ст.101 КАС України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків. Якщо під час підготовки висновку експерт встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

Зі змісту наявної в матеріалах справи доказів вбачається, що суму 7899,00 грн. позивачем було сплачено за надані інформаційно-консультаційні послуги з експертизи Науково-виробничому приватному підприємству Гіперон . При цьому, зі змісту експертного висновку АС4 № 1912302 від 03.05.2019 року вбачається, що останній не містить в собі відомостей про попередження (обізнаність) експерта про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

З огляду на вищевикладене суд зазначає, що зазначений висновок не відповідає вимогам ст. 101 КАС України, а отже не може вважатися висновком експерта у розумінні вказаної статті. У зв`язку з зазначеним вартість понесених позивачем витрат по оплаті за надані інформаційно-консультаційні послуги з експертизи не можуть бути віднесені судом до складу витрат, що підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Водночас, з огляду на висновок суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, на його користь підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1921,00 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "АДОНІС" (62433, Харківська обл., м. Люботин, вул. Всеволода Нестайка, 22-а) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057) про визнання протиправною та скасування консультації - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати письмову індивідуальну податкову консультацію Головного управління ДФС у Харківській області №985/ІПК/20-40-12-03-20 від 12.03.2019 року.

Стягнути на користь Приватного підприємства "АДОНІС" (62433, Харківська обл., м. Люботин, вул. Всеволода Нестайка, 22-а, код ЄДРПОУ - 14082711) сплачену суму судового збору у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ - 39599198).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлено 28 травня 2019 року.

Суддя Мельников Р.В.