Рішення

від 16.05.2019 по справі 910/2070/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.05.2019Справа № 910/2070/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., за участю секретаря судового засідання Коноплянко Л.В., розглянувши господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імператор-Автотранс" 04112, м.Київ, вул. Дегтярівська, буд.50, оф. 609, код ЄДРПОУ 36857323)

до 1) Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича ( АДРЕСА_1, код НОМЕР_2)

2) Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (03148, м.Київ, вул.Гната Юри, буд.9, код ЄДРПОУ 34999049)

про визнання права власності на грошові кошти та зняття арешту з рахунку

Представники сторін:

від позивача: Гноць Д.І. адвокат.

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Імператор-Автотранс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича та Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві 1) про визнання за позивачем право власності на грошові кошти в розмірі 48 974,00 грн., що знаходяться на рахунку Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича № НОМЕР_1 у Київському ГРУ АТ КБ "ПриватБанк", м.Київ, МФО 321842; 2) зняття арешту з грошових коштів у розмірі 48 974,00 грн., які знаходяться рахунку Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича № НОМЕР_1 у Київському ГРУ АТ КБ "ПриватБанк", м.Київ, МФО 321842.

Позовні вимоги мотивовані тим, що кошти в сумі 48 840,00 грн. на рахунок ФОП Заліського Б.Ю. були перераховані позивачем 04.01.2019 помилково, в той же день позивачу стало відомо, що рахунок, на який перераховані кошти знаходиться під арештом, який накладений державним виконавцем в рамках ВП № 34088275 і ФОП Заліський Б.Ю. не може повернути ці кошти. Святошинським ВДВС на звернення позивача відмовлено у наданні будь-якої інформації щодо накладення арешту, зазначивши, що підстави для зняття арешту відсутні.

Посилаючись на ст. 59 Закону України Про виконавче провадження , ст. 59 Закону України Про банки і банківську діяльність , ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду, рішення Європейського суду з прав людини, ст. 13 Конституції України, ст. 316, 321 Цивільного кодексу України, ст. 139 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України Про платіжні системи , ст. 1212 Цивільного кодексу України, Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні, ст. 526 Цивільного кодексу України, стверджує, що позивач є належним власником грошових коштів у розмірі 48 794,00 грн., які перераховані помилково, просить визнати за ним право власності на ці кошти і зняти з них арешт.

Ухвалою суду від 21.02.2019 в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Імператор-Автотранс" про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії , відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 19.03.2019.

12.03.2019 до суду відповідачем 2 подано копію постанови про арешт коштів позивача від 07.09.2018 у виконавчому провадженні № 34088275.

Відповідачі у засідання суду 19.03.2018 не з`явились, письмового відзиву на позов не подали, про дату та час судового розгляду були повідомлені належним чином.

Ухвалою суду від 19.03.2019 відкладено підготовче засідання на 16.04.2019.

20.03.2019 позивачем вдруге подано заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи про забезпечення позову шляхом заборони Святошинському районному відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві вчиняті дії, спрямовані на примусове списання грошових коштів у розмірі 48 794,00 грн. з рахунку фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) № НОМЕР_1 у Київському ГРУ АТ КБ "ПриватБанк", м.Київ, МФО 321842, у виконавчому провадженні № 34088275.

Ухвалою суду від 21.03.2019 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Імператор-Автотранс" про забезпечення позову по справі № 910/2070/19 шляхом заборони відповідачу 2 вчиняти дії , відмовлено.

15.04.2019 через канцелярію суду позивач подав письмові пояснення по справі.

У судовому засіданні 16.04.2019 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 16.05.2019.

У судовому засіданні 16.05.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав, відповідачі у засіданні суду не з`явились, про дату та час судового розгляду повідомлялись належним чином.

Судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

04.01.2019 позивачем із поточного рахунку № НОМЕР_3 відкритого у ПАТ Креді Агріколь Банк , м.Київ, код банку 300614 здійснено перерахування грошових коштів на рахунок Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича № НОМЕР_1 відкритий у АТ КБ "Приватбанк", код банку 321842, на підставі платіжних доручень №6 від 04.01.2019 на суму 24901,00 грн., № 7 від 04.01.2019 на суму 23 893,00 грн., платником відповідно до яких є Товариство з обмеженою відповідальністю Імператор-Автотранс , у призначенні платежу у платіжному дорученні № 6 зазначено: "Оплата за послуги по рахунку №65 від 19.12.2018 без ПДВ.", у платіжному дорученні № 7 : "Оплата за послуги по рахунку №69 від 25.12.2018 без ПДВ."

Як стверджує в позовній заяві позивач, 04.01.2019 він звернувся до Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича листом №001 від 04.01.2019 з проханням повернути помилково перераховані кошти на його рахунок.

Листом б/н і без дати у відповідь на вказаний лист, ФОП Заліський Б.Ю. підтвердив факт надходження від позивача грошових коштів на загальну суму 48 794,00 грн. за платіжними дорученнями № 6 та № 7 від 04.01.2019, які є помилково перерахованими та не заперечує проти їх повернення; зазначив, що жодних договірних відносин між сторонами не існує, а рахунки №65 від 19.12.2018, № 69 від 25.12.2018 він не виписував та не направляв на адресу позивача, а також повідомив про неможливість повернути належні позивачу кошти у зв`язку із тим, що рахунок на який вони були зараховані арештований за виконавчим провадженням №34088275, відкритим Святошинським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якому він ( Заліський Б.Ю. ) є боржником.

10.01.2019 позивач звернувся до начальника Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві з листом, в якому повідомив про помилкове перерахування грошових коштів на рахунок ФОП Заліського Б.Ю. (відповідача-1) на підставі платіжних доручень №6 від 04.01.2019 у розмірі 24901,00 грн. та № 7 від 04.01.2019 у розмірі 24893,00 грн. у зв`язку з чим просив відповідача-2 повідомити, чи дійсно грошові кошти, які знаходяться на рахунку відповідача -1 є арештованими. Також просив не здійснювати будь-яких перерахувань грошових коштів в розмірі 48 794,00 грн. з рахунку відповідача-1, а також звільнити з під арешту належні позивачу грошові кошти в сумі 48794,00 грн. Вказаний лист було отримано відповідачем-2 10.01.2019, що підтверджується відбитком штемпелю вхідної кореспонденції відповідача-2.

Листом б/н від 04.02.2019 Святошинський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві повідомив позивача, що дійсно у відділі на виконанні перебуває виконавче провадження №34088275 про стягнення аліментів з боржника Заліського Богдана Юрійовича , при цьому, оскільки позивач не є стороною вказаного виконавчого провадження, відсутня можливість надати інформацію, щодо виконавчих дій, які здійснені в рамках виконавчого провадження №34088275. Крім того Святошинський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві повідомив позивача про відсутність підстав, передбачених статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження", для зняття арешту з коштів боржника.

Позивач звернувся із даним позовом до суду про визнання за ним право власності на грошові кошти в розмірі 48 974,00 грн., що знаходяться на рахунку Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича № НОМЕР_1 у Київському ГРУ АТ КБ "ПриватБанк", м.Київ, МФО 321842; а також зняття арешту з грошових коштів у розмірі 48 974,00 грн., які знаходяться рахунку Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича № НОМЕР_1 у Київському ГРУ АТ КБ "ПриватБанк", м.Київ, МФО 321842.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення ст.59 Закону України Про виконавче провадження , ст.ст. 316, 328, 1212 ЦК України, ст. 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні .

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За твердженням позивача перерахування грошових коштів за платіжними дорученням № 6 та № 7 від 04.01.2019 на загальну суму 48 794,00 грн. було здійснено позивачем помилково, оскільки договірних відносин з відповідачем 1 він не мав, тому просить визнати за ним право власності на вказані грошові кошти та зняти арешт з грошових коштів розмірі 48974,00 грн., які знаходяться на банківському рахунку відповідача 1.

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція) кожному гарантується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При розгляді справ національні суди України застосовують положення Конвенції та практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права, що передбачено статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно зі статтями 13 та 41 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Крім того, в Україні відносини, пов`язані із набуттям, зміною, припиненням права власності та його захистом, зокрема, регулюються Цивільним і Господарським кодексами України.

Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 цього Кодексу визначено зміст права власності, який полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. До регламентованих ЦК України способів захисту права власності належать:

- визнання права власності (стаття 392);

- витребування майна із чужого незаконного володіння, у тому числі від добросовісного набувача (статті 387, 388);

- усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391);

- заборона вчинення дій, які порушують право власності, або вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (стаття 386);

- визнання незаконним правового акта, що порушує права власника (стаття 393);

- зобов`язання повернути потерпілому безпідставно набуте майно (статті 1212, 1213) та інші.

За змістом статті 134 ГК України правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом.

Частиною 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Зміст і поняття речей і майна, визначені в главі 13 ЦК України, зокрема, передбачено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (стаття 190). Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 ЦК України).

При цьому, поняття грошей (грошових коштів) визначено у ст. 192 ЦК України, відповідно до якої законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Судом встановлено, що позивач просить визнати право власності на грошові кошти та зняти арешт з рахунку відповідача в розмірі спірної суми.

Позовні вимоги в частині визнання права власності на грошові кошти підлягають дослідженню з огляду на те, що грошові кошти не визначені родовими ознаками, суд має дослідити чи спосіб захисту майнового права та інтересу відповідає статті 16 Цивільного кодексу України.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зі змісту наведених норм вбачається, що право вимоги майна у особи, яка набула його безпідставно, належить саме власнику такого майна за умови наявності у зобов`язаної особи такого майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачами у даній справі відсутні договірні стосунки.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, на яку посилається позивач, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, у ній йдеться про визнання права власності, яка не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує право власності.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач 1 визнає та не оспорює право власності позивача на його кошти, що були перераховані на його рахунок на підставі платіжних доручень, помилково оформлених позивачем, з зазначенням реквізитів відповідача 1 - Фізичної особи-підприємця Заліського Богдана Юрійовича.

При цьому повернення вказаних коштів неможливе, оскільки рахунок на який надійшли кошти є арештованим на підставі постанови про арешт коштів боржника від 07.09.2018, прийнятої головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва ВП № 34088275 при примусовому виконанні виконавчого листа № 2/1612/589/2012 , виданого Комсомольським м/судом Полтавської області про стягнення аліментів з Заліського Богдана Юрійовича на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження , штрафів у розмірі 111597,25 грн.

Як зазначено судом вище, обґрунтовуючи поданий позов, позивач посилався на те, що грошові кошти в сумі 48 974,00 грн. є власністю Товариства з обмеженою відповідальністю Імператор-Автотранс , безпідставно набуті Фізичною особою-підприємцем Заліським Богданом Юрійовичем та перебувають під арештом, накладеним в межах виконавчого провадження, боржником за яким є саме відповідач-1.

З зазначених вище підстав позивач заявляє також вимоги і до відповідача 2 - Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

При цьому, позивачем не надано належних доказів та не доведено, яким чином діями Державної виконавчої служби порушено право позивача, та підставність посилання позивача на статтю 59 Закону України "Про виконавче провадження", яка передбачає звільнення майна, а не грошових коштів, з-під арешту.

У розумінні приписів ст. 15, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає закону, змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Правильно обраний спосіб захисту порушеного права повинен, з однієї сторони, відповідати за своєю правовою природою суті спірних правовідносин, а з іншої - передбачати конкретний механізм захисту порушеного права, тобто мати відображення в сформульованих відповідним чином позовних вимогах, які дадуть змогу безумовно виконати таке рішення у разі задоволення судом вимог.

При цьому, відповідно до положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його "ефективність" з точки зору ст. 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2015).

Ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Позивач заявив вимоги про захист свого права у спосіб, який не є ефективним, оскільки навіть за умови зняття арешту з рахунку ФОП Заліського Б.Ю. позивачу не гарантовано право на отримання та розпорядження вказаними коштами .

Таким чином, позивач не позбавлений права звернутись до відповідача 1 з позовом про стягнення з нього безпідставно отриманих коштів на підставі ст.ст. 387, 1212 ЦК України.

За таких обставин, у задоволенні позову належить відмовити.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 29.05.2019

Суддя О.М.Ярмак