Постанова

від 30.05.2019 по справі 918/163/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 918/163/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Рівненської обласної державної адміністрації

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 (головуючий суддя - Бучинська Г.Б., судді: Філіпова Т.Л., Грязнов В.В.)

за позовом заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації

до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Селянський ліс"

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача Володимирецька районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області

про повернення земельних ділянок у державну власність,

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Рівненської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом, до Спеціалізованого сільськогосподарського виробничого кооперативу "Селянський ліс" (далі - відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Володимирецької районної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, просив зобов`язати повернути за актом приймання-передачі на користь держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації земельні ділянки, загальною площею 10033,7 га, нормативною грошовою оцінкою 292 984 040 грн., які знаходяться на територіях Воронківської, Великотелковицької, Великожолудської, Віденської, Берестівської, Степангородської, Сопачівської Собіщицької, Половельської, Полицької, Озірецької, Новаківської, Мульчицької, Лозківської, Красносільської, Кідрівської, Заболотівської, Довговільської сільських рад Володимирецького району Рівненської області.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що на виконання розпорядження Володимирецької РДА № 544 від 05.02.2002 між Володимирецькою РДА (орендодавець) та ССВК "Селянський ліс" (орендар) укладені договори оренди землі лісового фонду від 05.02.2003. Оскільки ці договори припинили свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який їх було укладено, відповідач безпідставно користується земельними ділянками загальною площею 10033,7 га, вартістю 292 984 040 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 27.06.2018 (суддя Бережнюк В.В.) позовні вимоги задоволені.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договори оренди припинили свою дію у зв`язку з закінченням строку, на який були укладені, однак в матеріалах справи відсутні акти приймання передачі з оренди спірних земельних ділянок, проте містяться докази, що підтверджують перебування спірних земельних ділянок у користуванні відповідача.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2019, рішення у справі скасовано, прийнято нове, в позові відмовлено.

Стягнуто з Рівненської державної адміністрації на користь Спеціалізованого сільськогосподарського виробничого кооперативу 47574 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Такі висновки апеляційного суду мотивовано тим, що прокурор не довів використання чи розпорядження відповідачем спірними земельними ділянками після закінчення договорів оренди.

Не погоджуючись з стягненням з нього судового збору за розгляд касаційної скарги, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить постанову у цій частині скасувати і направити справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Ці вимоги мотивовані тим, що позивач не був ініціатором даного судового провадження, позов заявлено прокурором і апеляційний суд визнав, що прокурором не доведено підстав заявлення цього позову в інтересах позивача, спірні земельні ділянки обліковуються за відповідачем і за відсутності згоди останнього на вилучення земель з користування. Не вбачається за можливе.

Від прокурора отримано відзив у якому останній просить постанову апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Однак відзив прокурора не може бути прийнятий до розгляду разом із касаційною скаргою виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статті 295 частини 2 Господарського процесуального кодексу України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

Згідно статті 297 цього Кодексу учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).

Отже оскільки даний відзив не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак до нього не додано документу про сплату судового збору, та оскільки Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, такий відзив залишається без розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин прийняту у справі постанову в межах касаційних вимог та доводів, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

За приписами частини 1 статті 281 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі.

Частина 1 пункт 4 підпункт "в" статті 282 названого Кодексу унормовує, що постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Як вказувалось вище, з наслідками прийнятої у справі постанови, апеляційний суд, серед іншого, постановив стягнути з позивача на користь відповідача суму судового збору, сплаченого останнім за подання апеляційної скаргу, яку апеляційний суд цією ж постановою задовольнив, рішення суду першої інстанції скасував, у позові відмовив.

Підстави для визнання таких висновків апеляційного суду в частині розподілу судових витрат за перегляд справи у суді апеляційної інстанції помилковими та задоволення касаційної скарги відсутні, з огляду на таке.

Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.2 ч. 1 ст. 129 ГПК України).

Сторонами в судовому процесі в силу приписів статті 45 названого Кодексу є позивач і відповідач. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизначеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до статті 53 цього ж Кодексу, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Отже, як вірно визначився апеляційний суд, ухвалюючи рішення у справі, провадження в якій відкрито за заявою прокурора, суд у разі повної або часткової відмови в позові, судовий збір покладає на позивача (повністю або пропорційно до задоволених вимог).

Оскільки, провадження у даній справі відкрито за позовом прокурора в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації, тому зазначений державний орган набув статусу позивача у справі, а відтак, в силу вимог чинного законодавства України судовий збір за розгляд апеляційної скарги правомірно покладений на позивача.

Аргументи, викладені в касаційній скарзі щодо правомірності зазначених висновків, наведеного не спростовують при тому, що з прийнятих у справі судових рішень обох попередніх інстанцій та матеріалів справи вбачається, що упродовж всього розгляду даного спору сам позивач проти заявлення прокурором в його інтересах даного позову не заперечував, а навпаки підтримував заявлений прокурором в його інтересах позов.

Посилання на висновки з цього питання, висловлені у постановах різних апеляційних судів при розгляді інших справ відхиляються колегією суддів, оскільки такі в силу процесуального законодавства не мають прецедентного значення для даного спору, постанови Верховним Судом за наслідками їх перегляду на час винесення цієї постанови не ухвалені, окрім постанови від 18.04.2019 у справі №906/506/18, якою Касаційним господарським судом постанова у справі скасована, а справа направлена на новий судовий розгляд до апеляційної інстанції, отже остаточне рішення не прийнято.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови в оскарженій частині щодо розподілу судових витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги, немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 1 пункту 3 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Рівненської обласної державної адміністрації залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 у справі Господарського суду Рівненської області № 918/163/18, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов