Ухвала

від 28.05.2019 по справі 160/8726/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

28 травня 2019 р. Справа № 160/8726/18

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Букіна Л.Є.,

за участі: секретаря судового засідання - Бутенко П.В.,

представника позивача - не з`явився,

представника відповідачів не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АСТРОКОН до старшого слідчого з ОВС десятого слідчого відділу РКП СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві підполковника податкової міліції Яковлєва Романа Миколайовича, старшого слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Федорова А., старшого оперуповноваженого з ОВС десятого відділу ОУ ГУ ДФС у м.Києві Пасічника А.В., старшого оперуповноваженого з ОВС десятого відділу ОУ ГУ ДФС у м.Києві Хицюка М.В.,старшого оперуповноваженого з ОВС десятого відділу ОУ ГУ ДФС у м.Києві Беженсера О.В., старшого оперуповноваженого з ОВС десятого відділу ОУ ГУ ДФС у м.Києві Шапоренко І.С., оперуповноваженого з ОВС десятого відділу ОУ ГУ ДФС у м.Києві Боровика М., Головного управління ДФС у м.Києві про про визнання дій протиправними,-

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 21.11.2018 року надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю АСТРОКОН (далі - Товариство) до старшого слідчого з ОВС десятого слідчого відділу РКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві підполковника податкової міліції Яковлєва Романа Миколайовича, старшого слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві Федорова А., старшого оперуповноваженого з ОВС десятого відділу ОУ ГУ ДФС у м. Києві Пасічника А.В., старшого оперуповноваженого з ОВС десятого відділу ОУ ГУ ДФС у м. Києві Хицюка М.В., старшого оперуповноваженого з ОВС десятого відділу ОУ ГУ ДФС у м.Києві Беженсера О.В., старшого оперуповноваженого з ОВС десятого відділу ОУ ГУ ДФС у м.Києві Шапоренко І.С., оперуповноваженого з ОВС десятого відділу ОУ ГУ ДФС у м.Києві Боровика М., в якому просить визнати протиправними дії відповідачів щодо проведення ними обшуку в приміщенні, яке на праві приватної власності належить позивачу та вилучення речей і документів, які зазначені в Протоколі обшуку від 09.10.2018 року.

Позов мотивовано тим, що відповідачем проведено обшук в приміщенні, яке на праві приватної власності належить Товариству, кримінальне провадження не провожиться щодо Товариства, а тому, на думку позивача, дії відповідачів вчинені протиправно та усупереч вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Обгрунтовуючи право звернення до суду в порядку адміністративного судочинства, позивач посилається на те, що він є власником майна, де проводились слідчі дії, проте відсутність статусу як учасника кримінального провадження перешкоджає йому звернутись до суду в порядку кримінального судочинства.

Відповідач скористався наданим правом і надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просив закрити провадження у справі, оскільки спір у справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2018 року залучено в якості співвідповідача Головне управління ДФС у м. Києві, а також витребувано додаткові докази.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.01.2019 року провадження у вищевказаній справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 802/1335/17-а.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.05.2019 року поновлено провадження у справі.

У судове засідання представники учасників справи не з`явилися, у зв`язку з чим, судом вирішено здійснювати подальший розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд зазначає про таке.

Судом встановлено і не заперечується учасниками справи, що Товариство є зареєстрованою юридичною особою приватного права, основним видом діяльності якого є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код КВЕД 68.20. Місцезнаходження юридичної особи - 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, Запорізьке шосе, будинок 28 А.

Судом також встановлено, що відповідачами на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 27.09.2018 року, у рамках розслідування кримінального провадження № 32017210000000007, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.01.2017 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 статті 27, ч.1 ст. 205, ч.1 ст. 205-1 та ч.3 ст. 15, ч.3 ст. 212 КК України, старшим слідчим з ОВС десятого слідчого відділу РКП СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві підполковником податкової міліції Яковлєвим Романом Миколайовичем проведено обшук у нежитловому (офісному) приміщенні за адресою: 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, Запорізьке шосе , будинок 28 А .

Вважаючи вказані дії посадової особи протиправними, Товариство звернулося до суду із цим позовом.

Натомість відповідачі вважають, що спір у справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Надаючи оцінку вказаним доводам учасників справи, суд зазначає, що чітке розмежування компетенції між судами різних юрисдикцій є запорукою стабільності правової системи як необхідної умови втілення гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.

Критеріями такого розмежування, тобто передбаченими законом умовами, за якими певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб`єктний склад і характер спірних правовідносин у їх сукупності або пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі вправі ініціювати їх вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод (далі - Конвенція, ЄКПЛ).

Регламентована у статті 13 Конвенції гарантія встановлює загальний фундаментальний принцип, відповідно до якого кожна людина і громадянин, які вважають порушеним своє право, визначене Конвенцією, повинні мати реальну можливість у межах національних правових процедур домогтися ретельної перевірки відповідних доводів компетентними органами, в разі їх підтвердження - констатації протиправності відповідних рішень, дій або бездіяльності представників держави, анулювання юридичних наслідків вищезазначених рішень або дій, припинення свавільного обмеження прав, за наявності підстав - також відшкодування шкоди і притягнення винних до відповідальності.

Визначення конкретних способів здійснення такої можливості є прерогативою національного законодавства, яке при регламентації юридично значущих дій завжди обмежує можливість їх вчинення певними правилами. Встановлення й застосування відповідних правил щодо реалізації прав на справедливий судовий розгляд та юридичний захист не суперечать вимогам статей 6, 13 Конвенції, якщо тільки вони не призводять до нівелювання самого змісту зазначених прав.

Дія статті 13 ЄКПЛ поширюється на випадки, коли особа у своїх скаргах до компетентних національних органів, зокрема суду, наводить небезпідставні доводи про порушення своїх прав і свобод, визнаних цією Конвенцією. Водночас ефективні способи їх юридичного захисту не обмежуються лише процесуальним правом окремого оскарження відповідних рішень, дій або бездіяльності службових осіб. Захист може бути реалізовано і шляхом заявлення та перевірки відповідних доводів у межах інших судових процедур.

Зокрема, у кримінальному провадженні твердження про порушення конвенційних прав людини під час одержання доказів можуть бути заявлені під час судового розгляду справи по суті і підлягають ретельній перевірці судом. Констатація факту свавільного втручання у права людини, гарантовані Конвенцією, є безумовною підставою для визнання судом недопустимими доказів, одержаних таким шляхом.

Із урахуванням зазначеного та обставина, що окремі з порушуваних особою питань не підлягають окремому розгляду судом у порядку судочинства відповідного виду, автоматично не свідчить про порушення права цієї особи за статтями 6, 13 ЄКПЛ і не дає підстав відносити спір до компетенції суду іншої юрисдикції, до предмета якої відповідні правовідносини не належать.

Згідно з частиною першою статті 1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) порядок кримінального провадження на всій території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Відповідно до визначення, закріпленого в пункті десятому частини першої статті 3 КПК, кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.

Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження, згідно з частиною першою статті 24 КПК кожному гарантується в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Водночас гарантіями законності процесуальних дій та/або рішень органів досудового розслідування й суду є не лише можливість їх окремого оскарження, а й низка інших визначених кримінальним процесуальним законом механізмів - право підозрюваного, обвинуваченого й інших визначених у КПК осіб брати участь у проведенні слідчих дій, висловлювати зауваження, заперечення щодо порядку їх здійснення (пункти дев`ятий, десятий частини третьої статті 42 КПК), а під час судового розгляду кримінального провадження по суті - заявляти клопотання про визнання недопустимими доказів, одержаних з порушенням установленого законом порядку (частина третя статті 89 КПК).

Обшук житла чи іншого володіння особи становить втручання у її право на повагу до свого житла, передбачене частиною першої статті 8 ЄКПЛ. Відповідно до частини другої зазначеної статті таке втручання допускається лише як виняток у випадках, коли воно здійснюється згідно з законом (законність), є необхідним у демократичному суспільстві (пропорційність) в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (легітимна мета).

На рівні національного законодавства гарантією захисту зазначеного конвенційного права є закріплена у статті 30 Конституції України засада недоторканності житла чи іншого володіння особи, що полягає в недопустимості проникнення до них інакше як за вмотивованим рішенням суду за винятком невідкладних випадків, установлених законом.

Конкретний механізм втілення цієї гарантії регламентовано у статтях 234-236 КПК. Згідно з закріпленими в цих статтях процесуально-правовими нормами обшук житла чи іншого володіння особи проводиться на підставі ухвали слідчого судді, який при наданні відповідного судового дозволу за поданням слідчого або прокурора зобов`язаний перевірити наявність законних підстав для цього і дотримання інших умов допустимості втручання у право на недоторканність житла.

Обшук є слідчою дією, яка здійснюється уповноваженими службовими особами органів досудового розслідування в межах кримінального провадження. Підстави та порядок санкціонування і проведення такої процесуальної дії, контроль їх дотримання, правові наслідки порушення, а також правила використання результатів обшуку встановлено нормами кримінального процесуального закону в контексті розв`язання питань, які підлягають вирішенню у кримінальному провадженні.

Перевірка законності способів отримання доказів, тобто відповідності їх вимогам КПК, згідно з частиною першою статті 86 цього Кодексу є критерієм оцінки доказів на предмет допустимості. З огляду на положення частини другої статті 91 КПК оцінка доказів є невід`ємним елементом доказування як сукупності встановлених кримінальним процесуальним законом дій слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, спрямованих на встановлення обставин, що мають значення для кримінальної справи.

З`ясування законності проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, яке не припинено, судом адміністративної юрисдикції здатне призвести до передчасного вирішення питань, які підлягають розв`язанню судом під час розгляду кримінальної справи по суті. Така ситуація може негативно відбитися на перебігу і результатах кримінального провадження з точки зору виконання його основних завдань. Встановлення правомірності/протиправності процесуальної дії в порядку адміністративного судочинства означатиме констатацію юридичного факту, який безпосередньо впливає на оцінку доказів, за межами встановленої кримінальним процесуальним законом процедури з порушенням закріпленої у статті 22 КПК засади змагальності. Адже наведена засада вимагає надання іншим учасникам процесу можливості під час судового розгляду кримінального провадження взяти участь у дослідженні доказів, висловити свої позиції й аргументи щодо їх оцінки, які були би сприйняті судом і одержали відповідь при прийнятті рішення з цих питань.

У зазначеній справі правомірність втручання у права та інтереси Товариства було перевірено слідчим суддею при наданні слідчому дозволу на обшук у помешканні позивача. Критерій законності обшуку й, відповідно, предмет судової перевірки згідно з частиною п`ятою статті 234 КПК становила наявність достатніх підстав вважати що: було вчинено кримінальне правопорушення; відшукувані речі або документи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі, мають значення для досудового розслідування, а відомості, що в них містяться, можуть бути доказами під час судового розгляду.

Таким чином, у межах процедури санкціонування слідчим суддею обшуку в приміщенні Товариства було реалізовано механізм судового контролю правомірності втручання правоохоронних органів у його право на повагу до свого житла у розумінні статті 8 Конвенції.

Судом встановлено, що позивач оспорює законність дій відповідачів, вчинених у порядку виконання рішення слідчого судді. Водночас Товариство не оспорює факту надання судом дозволу на обшук саме в його помешканні (приміщенні) й не наводить конкретних аргументів, які могли би свідчити про те, що судовий дозвіл стосувався іншого об`єкта, і давати підстави для висновку про вихід слідчим за межі такого дозволу й, відповідно, про свавільний характер вчиненої ним процесуальної дії.

З цього приводу суд зазначає, що лише у випадках, коли на момент звернення особи зі скаргою на проведені у кримінальному провадженні процесуальні дії, які за правилами КПК не підлягають окремому оскарженню і можуть перевірятися при розгляді судом кримінальної справи по суті, кримінальне провадження припинено на підставі визначеного законом процесуального рішення, розгляд таких скарг за правилами кримінального судочинства стає неможливим. Виключно в цьому разі, у зв`язку з відсутністю в особи альтернативного способу юридичного захисту, з метою реалізації її права за статтею 13 ЄКПЛ, а також з урахуванням того, що в даній ситуації перевірка правомірності слідчих дій за іншою процедурою не може зашкодити реалізації завдань кримінального провадження, позов має розглядатися судом адміністративної юрисдикції.

Натомість правомірність обшуку й інших процесуальних дій, проведених у межах кримінального провадження, яке не припинено, підлягає перевірці судом у порядку кримінального судочинства. Відповідно до пункту другого частини другої статті 19 КАС України на справи за скаргами на такі процесуальні дії юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Із огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вказана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки з урахуванням особливостей предмета оскарження та його правових наслідків, рішення суду про закриття провадження в адміністративній справі не є таким, яке би призводило до порушення прав позивача на справедливий судовий розгляд та на ефективний засіб юридичного захисту своїх прав, гарантованих ЄКПЛ.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 року у справі № 802/1335/17-а.

За таких обставин, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Згідно ч.2 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Судом встановлено, що судовий збір сплачено у розмірі 1762 грн.

На підставі вищевикладеного, суд зазначає, що судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду, підлягають поверненню на користь позивача.

Керуючись ст. 238, 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Закрити провадження в адміністративній справі № 160/8726/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АСТРОКОН до старшого слідчого з ОВС десятого слідчого відділу РКП СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві підполковника податкової міліції Яковлєва Романа Миколайовича, старшого слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Федорова А., старшого оперуповноваженого з ОВС десятого відділу ОУ ГУ ДФС у м.Києві Пасічника А.В., старшого оперуповноваженого з ОВС десятого відділу ОУ ГУ ДФС у м.Києві Хицюка М.В., старшого оперуповноваженого з ОВС десятого відділу ОУ ГУ ДФС у м.Києві Беженсера О.В., старшого оперуповноваженого з ОВС десятого відділу ОУ ГУ ДФС у м.Києві Шапоренко І.С., оперуповноваженого з ОВС десятого відділу ОУ ГУ ДФС у м.Києві Боровика М., Головного управління ДФС у м.Києві про визнання дій протиправними.

Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю АСТРОКОН , що позов належить розглядати у порядку кримінального судочинства.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю АСТРОКОН сплачений судовий збір в сумі 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні) згідно з квитанції № 0.0.1162413847.1 від 15.11.2018 року, яка знаходяться в матеріалах адміністративної справи № 160/8726/18.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 Кодексу адміністративного судочинства України. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.Є. Букіна