Ухвала

від 30.05.2019 по справі 826/317/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

30 травня 2019 року справа №826/317/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Автообладнання" про закриття провадження в адміністративній справі

за позовомДержавної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - позивач, ДПІ у Святошинському районі) до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабенс" (далі по тексту - відповідач 1, ТОВ "Фабенс"), 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Автообладнання" (далі по тексту - відповідач 2, ТОВ "Автообладнання") провизнання недійсним договору від 03 листопада 2014 року №03/11-14, укладеного між відповідачами В С Т А Н О В И В:

ДПІ у Святошинському районі звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом про визнання недійсним договору від 03 листопада 2014 року №03/11-14, укладеного між відповідачами, виходячи із того, що податкова накладна від 03 листопада 2014 року №1, виписана ТОВ "Фабенс" на адресу ТОВ "Автообладнання" на загальну суму 36 878,96 грн., в період коли директором ТОВ "Фабенс" був ОСОБА_1 , який згідно з вироком Оболонського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2016 року по кримінальній справі №756/8888/16-к не мав наміру ведення господарської діяльності, а, реєструючи ТОВ "Фабенс", діяв з корисливих мотивів. При цьому позивач посилається на загальні норми статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 лютого 2017 року залишено без руху позовні заяву ДПІ у Святошинському районі зі встановлення строку на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/317/17, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач 2 подав клопотання про закриття провадження у справі, яке мотивоване тим, що дану справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, а розгляд справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

Розглянувши клопотання відповідача 2, дослідивши матеріали справи та норми чинного законодавства, суд звертає увагу на наступне.

Як встановлює пункт 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За приписами пункту 5 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

У відповідності до пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236, Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Відповідно до підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Водночас, словосполучення "у тому числі" у граматичній конструкції норми підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України законодавцем вжито для виділення права на звернення до суду контролюючих органів у зазначеній категорії спорів саме шляхом подання позовів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, і має розумітися та застосовуватися судами в такому значенні, а не як підстава для розширеного тлумачення права суб`єкта владних повноважень на адміністративний позов.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року по справі №820/2063/16, який відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає врахуванню судом.

Таким чином, в розумінні положень пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 20 Податкового кодексу України, ДПІ у Святошинському районі на момент звернення до суду є державним органом, наділеним публічно-владними управлінськими функціями, суб`єктом владних повноважень, спір у справі виник у зв`язку з виконанням відповідних функцій.

Аналізуючи норми законодавства, які врегульовують спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та щодо застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, зокрема, шляхом подання позовів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

За таких обставин, вимоги податкового органу про визнання правочинів, укладених господарюючими суб`єктами, недійсними підлягають розгляду адміністративними судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такий спір є публічно-правовим та походить з компетенції органів Державної фіскальної служби здійснювати податковий контроль.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що вимоги ДПІ у Святошинському районі визнання оспорюваного правочину недійсним належить розглядати за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд акцентує, що правова позиція в питанні звернення контролюючого органу до суду щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними, та, відповідно, підвідомчості спору адміністративним судам викладена Верховним Судом у постановах від 02 жовтня 2018 року (справа № 817/274/17) та від 04 грудня 2018 року (справа № 2а-0770/2203/12).

Суд також звертає увагу, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" , суд, зокрема зазначив, що фраза "судом встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, а в рішенні Комісії Ради Європи від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" визначено, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів".

Відповідно до статті 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" висновки Європейського суду з прав людини є джерелом права.

З огляду на викладене, на думку суду, заявлене відповідачем 2 клопотання про закриття провадження у справі не підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 238, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Автообладнання" про закриття провадження у справі.

Ухвала, відповідно до частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили негайно з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя В.А. Кузьменко