Постанова

від 23.05.2019 по справі 520/4604/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2956/19

Номер справи місцевого суду: 520/4604/17

Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Заїкіна А.П.,

Таварткіладзе О.М.,

за участю:

секретаря Лопотан В.І.,

представника ГО ООО УТМР - адвоката Єргієва Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації Одеська обласна організація українського товариства мисливців і рибалок , в особі Єргієва Дмитра Ігоровича , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Громадської організації Одеська обласна організація Українського товариства мисливців і рибалок , третя особа ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення,

встановив:

19 квітня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з цивільного відповідача - Одеської обласної організації Українське товариство мисливців і рибалок (далі - ООО УТМР ) на його користь майнову шкоду у розмірі 20 000 грн. та моральну шкоду у розмірі 300 000 грн.

В обґрунтування свого позову позивач посилався на те, що 07.12.2014 близько 21 год. 50 хв. ОСОБА_3 , керуючи автомобілем Mitsubishi L-200 реєстраційний номер НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ООО УТМР , рухаючись на 45 км.+931 м. автодороги Кіровоград-Полтава, зі сторони м. Кіровограда в напрямку м. Первомайськ, на території Новоукраїнського району Кіровоградської області, грубо порушив вимоги п.п.1.5, 2.3 (б,д) 12. ПДР України.

Внаслідок цього сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), а він отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої непроникаючої черепно-мозкової травми у виді струсу головного мозку з забійною раною лобно-тім`яної ділянки, садини голови, закритої травми шийного відділку хребта у вигляді закритого перелому остистого відростка другого шийного хребта з розтягненням його м`язово-зв`язуючого апарату, закритого перелому основи І п`ясної кістки лівої кисті, які відносяться до категорії середньої тяжкості тілесних ушкоджень, тому що спричинили тривалий розлад здоров`я.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач стверджував, що в результаті отриманих тілесних ушкоджень він тривалий час не міг самостійно пересуватися, був змушений наймати сторонню допомогу. Оплату за надану допомогу виконували його друзі, так як вони винаймали для нього медпрацівників, які надавали необхідну допомогу, купували ліки для його лікування, тому матеріальні витрати по найменшим його розрахункам становлять 20 000 грн. Зазначає, що ліки купували друзі за його кошти, але йому було соромно вимагати у них чеки за придбання ліків, тому він не може їх усі надати до матеріалів справи.

Крім того, позивач також просив стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 300 000 грн., яка виражається у фізичному болю та стражданнях, яких він переніс у зв`язку з ушкодженням здоров`я; душевними стражданнями, пережитими у зв`язку з тілесними ушкодженнями, яких він зазнав у зв`язку з протиправними діями винної особи; хвилюваннями у зв`язку з необхідністю перелаштовувати налагоджений ритм життя, не може займатися улюбленим видом спорту - футболом, яким займався усе життя та тренувати молодь; емоційним дискомфортом, пов`язаним з тим, що він тривалий час не може прийти до нормального стану здоров`я. Після ДТП відчуває себе залежним від своїх друзів, без їх фізичної допомоги не може відвідувати лікарню, багато витрачає часу для проведення медичного огляду.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2018 року позов ОСОБА_2 - задоволено частково.

Стягнуто з ООО УТМР на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 1 126,19 грн. та моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог позивачу було відмовлено.

В апеляційній скарзі ООО УТМР ставить питання про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2018 року, в частині задоволення позовних вимог, та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_2 надав суду докази того, що внаслідок незаконних дій водія ОСОБА_3 , який 07.12.2014 близько 21 год. 50 хв. керував автомобілем Mitsubishi L-200 реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись на 45 км.+931 м. автодороги Кіровоград-Полтава, зі сторони м. Кіровограда в напрямку м. Первомайськ, на території Новоукраїнського району Кіровоградської області, грубо порушив вимоги п.п.1.5, 2.3 (б,д) 12. ПДР України, внаслідок чого сталася ДТП. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вказаний автомобіль належить ООО УТМР , з яким водій ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах.

З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, оскільки він не лише підтверджений матеріалами справи, а і встановлений вироком Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 25.11.2015 року, справа № 396/1446/15-к, який ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 12.05.2016 року був скасований лише в частині вирішення цивільних позовів прокурора в інтересах Кіровоградської обласної лікарні та потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_4 (а.с.15-20).

Вказаним вироком ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки. На підставі ст.75 КК України звільнено засудженого ОСОБА_3 від відбування основного покарання із випробуванням, встановлено йому іспитовий строк 2 (два) роки. На підставі ст.76 КК України покладено на засудженого ОСОБА_3 обов`язки: протягом іспитового строку не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти зазначений орган про зміну місця проживання та роботи, періодично з`являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.

За змістом ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Зазначеними обставинами в своїй сукупності спростовуються доводи заявника апеляційної скарги про те, що матеріали справи не мають доказів того, що водій ОСОБА_5 перебував з ООО УТМР у трудових відносинах.

При цьому в оскаржуваному судовому рішенні обгрунтовано зазначено, що ОСОБА_5 був завчасно проінформованим про погіршення дорожніх та погодних умов.

Так, відповідно до п.1.5. ПДР дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Пунктом 2.3 ПДР передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху). Згідно п. 12.1. ПДР під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Однак, не дивлячись на це, він порушив вимоги п.п. 1.5, 2.3(б,д) Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), проявив особисту неуважність і безпечність, не врахував стан дорожніх та погодних умов, (зимової пори року і мінусової температури), рухаючись по обледенілій проїзній частині дороги, що значно впливало на зчеплення шин коліс автомобіля з проїзною частиною, маючи реальну можливість знизити швидкість для стабілізації напрямку керованого автомобіля, в порушення п.12.1. ПДР застосував невірні навики управління транспортним засобом, не впорався з керуванням та не вжив заходів до зменшення швидкості, аж до повної зупинки транспортного засобу, у результаті чого допустив занос автомобіля з наступним виїздом на смугу зустрічного руху, де в подальшому сталося його перекидання.

Матеріалами справи також встановлено, що внаслідок вказаної ДТП позивач ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої непроникаючої черепно-мозкової травми у виді струсу головного мозку з забійною раною лобно-тім`яної ділянки, садини голови, закритої травми шийного відділку хребта у вигляді закритого перелому остистого відростка другого шийного хребта з розтягненням його м`язово-зв`язуючого апарату, закритого перелому основи І п`ясної кістки лівої кисті, які відносяться до категорії середньої тяжкості тілесних ушкоджень, з причин тривалого розладу здоров`я.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди від 27.03.1992 року № 6 не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки у зв`язку з трудовими відносинами (шофер, машиніст, тощо). Така особа може бути притягнена до відповідальності лише самим володільцем джерела підвищеної небезпеки у порядку регресу, враховуючи характер відносин, які склалися.

Враховуючи, що ОСОБА_3 на час ДТП перебував у трудових відносинах з ООО УТМР та виконував наказ голови організації, суд першої інстанції дійшов правильного і обгрунтованого висновку про те, що належним відповідачем у даній справі є саме ООО УТМР .

У відповідності до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди при розгляді таких справ суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі або майну громадянина відшкодовується у повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

З цих підстав, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, необхідним є наявність у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності), шкідливих наслідків у вигляді заподіяння позивачу збитків, причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками, а також вини правопорушника.

Таким чином, цивільно-правова відповідальність за вчинення ДТП виникає після визнання винним у вчиненні ДТП одного з її учасників, а до того часу вона є недоведеною.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За змістом ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Статтею 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, суд виходив із того, що згідно листка лікарських призначень (а.с. 22), а також чеку № 1552 від 08.12.2014 року про оплату ліків (а.с. 38) доведено, що вартість витрат на лікування позивача становить 1126,19 грн., а тому суд дійшов обгрунтовано висновку про те, що позов в цій частині підлягає задоволенню.

При цьому суд правильно вказав, що згідно ч.1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, то суд першої інстанції виходив із наступного.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування, оскільки це прямий наслідок заподіяння протиправної дії.

Згідно 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Крім того, у відповідності до п.8 Постанови Пленуму Верховного Сулу України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року № 4 за моральну шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває в трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (ст..ст.130,132,134 КЗпП України).

Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Вирішуючи питання про встановлення розміру заподіяної моральної шкоди позивачу, суд першої інстанції правильно виходив із того, що в даному випадку факт заподіяння моральної шкоди позивачу є беззаперечним. Суд погодився з доводами позивача про те, що внаслідок отриманих тілесних ушкоджень змінилось його нормальні життєві зв`язки, на тривалий час змінився його звичайний ритм життя, що вплинуло на те, що він не зміг займатися улюбленим видом спорту - футболом та тренувати молодь.

При цьому суд вказав, що загальновідомим фактом є те, що ОСОБА_2 є радянським та українським футболістом, нападником. Лауреат Золотого м`яча - 1986 р. Віце-чемпіон Європи-1988 р.. Володар Кубка кубків-1986 р. Заслужений майстер спорту СРСР - 1986 р.. Захищав честь СРСР та України на міжнародних змаганнях у якості форварда, нападаючий футбольних клубів Чорноморець та Київського Динамо .

Указом Президента України від 14 липня 2000 року нагороджений Ордером За заслуги ІІІ ступеня, Указом Президента України від 20 серпня 2010 року нагороджений Ордером За заслуги ІІ ступеня, Указом Президента України від 13 травня 2016 року нагороджений Ордером За заслуги І ступеня - за вагомі особисті заслуги у розвитку і популяризації вітчизняного футболу, піднесення міжнародного спортивного престижу України та з нагоди 30-річчя перемоги у фінальному матчі Кубка володарів кубків УЄФА, здобутої під керівництвом головного тренера футбольного клубу Динамо Київ , Героя України Лобановського Валерія Васильовича (а.с.40-44). Займається активною громадською діяльністю та пропагандою спорту серед молоді.

Суд також обгрунтовано вказав, що внаслідок отриманих травм досить тривалий час ОСОБА_2 не міг займатися своїми звичайними заняттями, знаходився у стані постійного стресу, так як здоров`я його підірване, після отримання черепно-мозкової травми постійно відчував головні болі та болі у шийному відділі, тому часто відвідував лікарняний заклад для проведення амбулаторного лікування та масажу, витрачав свої кошти та час.

Таким чином, при визначені розміру заподіяної позивачу моральної шкоди, суд врахував характер і обсяг душевних та психічних страждань, які він зазнав, характер немайнових втрат, їх тривалість, вимушеність змін в життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Суд також врахував, що наслідки ДТП, що сталася 07.12.2014 року були та є психотравмуючими для позивача, та якому внаслідок ДТП були спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження, у зв`язку з чим, заподіяні душевні страждання є психологічним підґрунтям моральної шкоди.

Виходячи з викладеного, та враховуючи практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) а також Практичну інструкцію по зверненню в ЄСПЛ від 28.03.2007 року, затвердженої Головою ЄСПЛ на підставі статті 32 Регламенту ЄСПЛ, згідно яких у справах про присудження морального відшкодування, суд має визначати розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах, суд дійшов обгрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, та з ООО УТМР на користь позивача ОСОБА_2 підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 100 000 грн.

Апеляційний суд повністю погоджується з вищевикладеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони грунтуються на вимогах чинного законодавства, доведені матеріалами справи та неспростовані апеляційною скаргою.

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги про те, що третя особа - ОСОБА_3 частково відшкодував позивачу ОСОБА_2 заподіяну шкоду, то колегія суддів зазначає, що судом враховані зазначені обставини. Крім того, слід зазначити, що розмір цього відшкодування склав 2000 грн. (а.с.18), що є недостатнім для відшкодування ОСОБА_2 завданої моральної шкоди і відшкодовувалась вона в рамках кримінальної справи, що було враховано судом при призначенні ОСОБА_3 міри кримінального покарання.

Слід також зазначити, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, ухваленого судового рішення та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

У зв`язку з цим, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Громадської організації Одеська обласна організація українського товариства мисливців і рибалок , в особі Єргієва Дмитра Ігоровича , залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31.05.2019 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе