Постанова

від 30.05.2019 по справі 384/650/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 травня 2019 року

м. Київ

справа № 384/650/17

провадження № 61-13394св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2017 року у складі судді Галицького В. В. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 січня 2018 року у складі колегії суддів: Черненко В. В., Кіселика С. А., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області) про визнання неправомірною відмови в поновленні договору та визнання договору оренди землі поновленим.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 23 квітня 2007 року між ним як орендарем та Вільшанською районною державною адміністрацією Вільшанського району Кіровоградської області (далі - Вільшанська РДА) як орендодавцем було укладено договір оренди земельної ділянки № 12/07 (далі - Договір оренди), за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 5,4536 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Добрівської сільської ради Вільшанського району Кіровоградської області, строком на 10 років. Цей договір зареєстровано у Вільшанському районному відділі Кіровоградської регіональної філії Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру , про що у Державному реєстрі земель 14 вересня 2007 року вчинено запис за № 09. 11 липня 2017 року він звернувся до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області з повідомленням про продовження Договору оренди, до якого долучив додаткову угоду. Зазначене повідомлення відповідач отримав 14 липня 2007 року. Він продовжує користуватися спірною земельною ділянкою, виконує всі умови Договору оренди і сплачує орендну плату. Протягом місяця після закінчення строку дії Договору оренди відповідач надіслав йому лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору. Вважає дії відповідача неправомірними, у зв`язку з чим просив: визнати протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області у поновленні Договору оренди, викладену у листі-повідомленні від 20 вересня 2017 року № 31-11-0.61-8450/2-17; визнати поновленим Договір оренди на тих самих умовах і на той самий строк, які ним передбачені.

Рішенням Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що переважне право позивача на укладення нового Договору оренди не було порушено, оскільки такий договір не укладався з будь-ким. Відповідач скористався своїм дискреційним повноваженням і прийняв рішення про відмову в поновленні Договору оренди з позивачем.

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У березні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 січня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що в установлений Договором оренди та Законом України Про оренду землі строк він повідомив відповідача про свій намір скористатися переважним правом на укладення Договору оренди на новий строк. Однак запропонований ним проект додаткової угоди було залишено відповідачем без реагування, жодного заперечення не надано, інші умови не запропоновано, будь-яке рішення не прийнято. Відповідач не виконав встановленого частиною п`ятою статті 33 Закону України Про оренду землі обов`язку в місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення, тому його поведінка не є добросовісною. Він продовжує користуватися спірною земельною ділянкою і сплачує за неї орендну плату, тому висновки судів попередніх інстанцій про не встановлення цих обставин є неспроможними та такими, що повністю суперечать матеріалам справи. Суди попередніх інстанцій необґрунтовано, не навівши належних мотивів, відступили від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 25 лютого 2015 року у справі № 6-10цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-146цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2027цс15, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2540цс16.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Вільшанського районного суду Кіровоградської області.

20 квітня 2018 року справа № 384/650/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 23 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та Вільшанською РДА було укладено Договір оренди, який зареєстровано у Вільшанському районному відділі Кіровоградської регіональної філії Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру , про що у Державному реєстрі земель 14 вересня 2007 року вчинено запис за № 09.

Згідно з пунктами 2, 7 Договору оренди в оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,4536 га. Договір укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 40 Договору оренди передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Як правильно встановлено судами, Договір оренди було укладено 23 квітня 2007 року строком на 10 років, а державну реєстрацію його проведено 14 вересня 2007 року, тому строк дії цього договору закінчився 14 вересня 2017 року.

До закінчення строку дії Договору оренди 11 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області з повідомленням про намір продовжити дію Договору оренди, до якого долучив додаткову угоду.

20 вересня 2017 року ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області надіслало ОСОБА_1 лист-повідомлення, в якому заперечило проти поновлення Договору оренди і направило для підписання акт приймання-передачі спірної земельної ділянки.

Згідно з частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Частиною першою статті 626 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України Про оренду землі , яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Так, відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Згідно з частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України Про оренду землі додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, визначених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 4 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеними у постановах від 18 березня 2015 року у справі № 6-3цс15, від 10 червня 2015 року у справі № 6-70цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-146цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2027цс15 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки переважне право позивача на укладення нового Договору оренди не було порушено, оскільки новий договір оренди спірної земельної ділянки не укладався з будь-ким. Відповідач скористався своїм дискреційним повноваженням та прийняв рішення про відмову в поновлені договору оренди з позивачем. Таким чином, відповідно до частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі відповідач виразив своє волевиявлення, яке полягає у відмові в поновленні Договору оренди.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що він в установлений Договором оренди та Законом України Про оренду землі строк повідомив відповідача про свій намір скористатися переважним правом на укладення Договору оренди на новий строк, а відповідач не виконав встановленого частиною п`ятою статті 33 Закону України Про оренду землі обов`язку в місячний термін розглянути надісланий ним лист-повідомлення, що свідчить про недобросовісність дій відповідача, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

За змістом вищенаведеної статті 33 Закону України Про оренду землі реалізація переважного права на поновлення Договору оренди відбувається за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

20 вересня 2017 року ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області після закінчення строку дії Договору оренди повідомило ОСОБА_1 про прийняте рішення щодо заперечення в поновленні договору оренди землі та направило акт приймання-передачі земельної ділянки для підписання.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

В силу вимог частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з Рекомендаціями № R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року, термін дискреційне повноваження означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибирати з кількох юридично доступних рішень те, яке буде більш прийнятним. Відтак дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з`ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Оскільки строк дії Договору оренди землі закінчився, новий договір з орендарем не укладався, додаткова угода не підписувалася, то обставини, які б давали позивачу юридичні підстави займати спірну земельну ділянку на праві оренди, відсутні.

Посилання у касаційні скарзі на те, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать правовим висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-10цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-146цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2027цс15, є безпідставними, оскільки, розглядаючи цей спір, суди врахували правові позиції Верховного Суду України, наведені у зазначених постановах, про що апеляційний суд зазначив у мотивувальній частині своєї постанови.

Доводи касаційної скарги про те, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2540цс16, також не заслуговують на увагу, оскільки зазначений правовий висновок не суперечить правовим висновкам Верховного Суду України, наведеним у постановах від 25 лютого 2015 року у справі № 6-10цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-146цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2027цс15, проте у вказаній справі встановлені інші фактичні обставини, зокрема те, що товариство з метою реалізації переважного права на поновлення договору оренди землі дотрималося процедури та строків, передбачених статтею 33 Закону України Про оренду землі .

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов