Ухвала

від 31.05.2019 по справі 295/10594/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

31 травня 2019 року

м. Київ

справа № 295/10594/18

провадження № 61-9856ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сімоненко В. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 лютого 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Вібросепаратор , третя особа - Дочірнє підприємство Публічного акціонерного товариства Вібросепаратор ВС-Партнер , про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути в порядку субсидіарної відповідальності з Публічного акціонерного товариства Вібросепаратор 26 3573 грн 61 коп. заборгованості по заробітній платі, розмір та складові якої встановлені рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 26 травня 2016 року у справі № 295/1211/16-ц.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що згідно з наказом № 61-К від 21 липня 2014 року його було звільнено з ДП ПАТ Вібросепаратор ВС-Партнер у зв`язку зі скороченням штату. Оскільки на момент його звільнення з ДП ПАТ Вібросепаратор ВС-Партнер утворилась заборгованість по заробітній платі, а тому на початку 2016 року він був змушений звернутися до Богунського районного суду м. Житомира із позовом про стягнення з ДП ПАТ Вібросепаратор ВС-Партнер невиплаченої заробітної плати та компенсаційних виплат.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 26 травня 2016 року стягнуто з ДП ПАТ Вібросепаратор ВС-Партнер на його користь заборгованість в сумі 263573 грн 61 коп. Проте, на рахунках боржника відсутні грошові кошти та відсутнє майно, а тому виконати рішення суду за рахунок безпосереднього боржника неможливо.

Позивач вважає, що в даному випадку ПАТ Вібросепаратор , який є засновником боржника, в силу вимог статей 126,176 ГК України та статті 619 ЦК України несе субсидіарну відповідальність.

ДП ПАТ Вібросепаратор ВС-Партнер та ПАТ Вібросепаратор є юридичними особами, пов`язаними між собою відносинами економічної та організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі та управлінні. При цьому, оскільки за рахунок 100 % участі контролюючого підприємства, яким є ПАТ Вібросепаратор в статутному капіталі ДП ПАТ Вібросепаратор ВС-Партнер , між підприємствами встановлені відносини контролю-підпорядкування. У зв`язку з непогашенням заборгованості основним боржником, позивач вважає за можливе звернутися з позовом до субсидіарного боржника, яким є ПАТ Вібросепаратор .

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ Вібросепаратор , третя особа - ДП ПАТ Вібросепаратор ВС-Партнер , про стягнення боргу із субсидіарного боржника - відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суди виходили з того, що ДП ВС Партнер як відокремлена юридична особа, повинне нести відповідальність у спірних правовідносинах, а ПАТ Вібросепаратор є лише контролюючим та засновницьким органом.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів скасувати та направити в цій частині справу на ухвалити нове рішення, яким позов задольнити.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного випровадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, зокрема малозначними можуть бути визнані справи незначної складності. Відповідно до положень ЦПК України апеляційний суд наділений повноваженнями суду першої інстанції при ухваленні рішення. Ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на апеляційне провадження, тому апеляційний суд мав право визнати вказану справу малозначною.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (Zubac v. Croatia від 05 квітня 2018 року).

Отже, зазначена справа повинна бути визнана малозначною, як справа незначної складності, відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України, тому підстав для відкриття провадження у вказаній справі на підставі частини третьої статті 389 ЦПК України не вбачається.

Крім того, судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України

суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у справі незначної складності, яка в силу цього малозначною, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Підстави для застосування частини першої статті 411 та пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України відсутні.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 лютого 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Вібросепаратор , третя особа - Дочірнє підприємство Публічного акціонерного товариства Вібросепаратор ВС-Партнер , про стягнення коштів відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя В. М. Сімоненко