Постанова

від 08.05.2019 по справі 910/12419/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" травня 2019 р. Справа№ 910/12419/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: Піскун Л.М. - адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва, ухвалене 25.02.2019, повний текст якого складено 11.03.2019

у справі № 910/12419/18 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Торговельно-транспортна компанія Провато

2. ОСОБА_1

про солідарне стягнення 400 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 на користь позивача заборгованості за укладеним між позивачем та відповідачем 1 договором банківського обслуговування від 31.12.2013 у сумі 400 000,00 грн. яка становить суму виданого позивачем відповідачу 1 кредиту. Вимоги до відповідача 2 ґрунтуються на укладеному ним з позивачем договорі поруки № POR1419509445120 від 25.12.2014, яким забезпечувалось повернення кредитного ліміту за вищевказаним договором банківського обслуговування.

Рішенням Господарського суду міста Києва, ухваленим 25.02.2019, повний текст якого складено 11.03.2019, у справі № 910/12419/18 позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- 31.12.2013 відповідач 1 звернувся до позивача із заявою про відкриття поточного рахунку, в якій зазначив про те, що погоджується із Умовами та Правилами надання банківських послуг, у тому числі з Умовами та Правилами обслуговування за розрахунковими картками (що розміщені на сайті банку http://pb.ua), тарифами банку, на підставі яких позивачем, окрім обслуговування розрахункової картки відповідача 1, здійснювалось також надання кредитного ліміту на поточний рахунок відповідача 1 № НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт банк, sms-повідомлення, інші);

- із заяви про відкриття поточного рахунку від 31.12.2013 слідує, що клієнт, підписавши цю заяву, погоджується із Умовами та Правилами надання банківських послуг, у тому числі з Умовами та Правилами обслуговування за розрахунковими картками, що розміщені на сайті банку: www.pb.ua, тарифами банку, які разом із цією заявою та карткою із зразками підписів і відбитки печатки складають договір банківського обслуговування;

- на виконання умов кредитного договору від 31.12.2013 позивач надав відповідачу 1 кредитний ліміт у розмірі 400 000,00 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи виписка з особового рахунку клієнта № НОМЕР_1 станом на 17.08.2018; вказані кредитні кошти були надані відповідачу1 у період з 22.06.2017 по 07.07.2017, коли відповідач 1 здійснював свої платежі за допомогою коштів кредитного ліміту, на загальну суму 400 000,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи відомістю оборотів і залишків по рахунку НОМЕР_1 за вказаний період;

- доказів повернення відповідачем 1 позивачу вищезгаданих кредитних коштів в сумі 400 000,00 грн. (кредитний ліміту) матеріли справи не містять, а відтак, позовні вимоги про стягнення з позичальника кредитної заборгованості у сумі 400 000,00 грн. є правомірними;

- обов`язок відповідача 2 повернути позивачу вказані кошти ґрунтується на укладеним ним з позивачем договорі поруки № POR1419509445120 від 25.12.2014, за умовами якого відповідач 2 поручився перед банком за виконання відповідачем 1 зобов`язань за послугою кредитний ліміт відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг.

При вирішенні спору сторін по суті суд першої інстанції визнав необґрунтованими посилання відповідача 2 на те, що ним як поручителем не надавалась згода на збільшення кредитного ліміту за договором поруки на заявлену до стягнення суму, що виключає понесення ним солідарної відповідальності у вказаному розмірі, зазначивши про те, що зі змісту пункту 1.1.1 договору поруки вбачається, що поручитель відповідає за зобов`язаннями відповідача 1 по сплаті, зокрема, кредиту в розмірі 10 000,00 грн. (підпункт г пункту 1.1), проте, якщо під час виконання угоди № 1 ( кредитний ліміт ) зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором, збільшуються, внаслідок чого збільшується і обсяг відповідальності поручителя, то поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за угодою № 1 ( кредитний ліміт ) в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні (п. 1.1.1 договору).

Крім того, суд першої інстанції за наслідками проведення підготовчого засідання відмовив у задоволенні клопотання відповідача 2 про закриття провадження у справі в частині вимог до відповідача 2 як фізичної особи з посиланням на те, що:

- відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування;

- за приписами ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Тобто, господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.;

- суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб`єктний склад основного зобов`язання, в забезпечення виконання якого було укладено правочин;

- таким чином, у випадку об`єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов`язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов`язання (вказаний висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.03.2018 р. у справі № 415/2542/15-ц, від 02.10.2018 р. у справі № 12-170гс18);

- зі змісту поданого позивачем позову слідує, що позивач у своєму позові визначив вимоги на підставі основного зобов`язання (кредиту), сторонами якого є юридичні особи, а тому і розгляд спорів за такими вимогами належить до господарського судочинства, хоча, виконання кредитного зобов`язання було забезпечене договором поруки із фізичною особою - відповідачем 2.

Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 у справі № 910/12419/18 в частині задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості у сумі 400 000,00 грн. з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_1 .

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права та таким.

У обґрунтування вказаних вимог апелянт послався на те, що:

- зміст укладеного між ним та позивачем договору поруки не було належним чином досліджено та оцінено судом першої інстанції;

- керуючись правовою необізнаністю переважної більшості своїх клієнтів, позивачем до змісту спірного договору поруки було включено умови, які є відверто дискримінаційними по відношенню до клієнтів, які порушують баланс прав та обов`язків сторін договору поруки та є такими, що встановлюють фактично необмежену відповідальність відповідача 2 як поручителя за кредитними зобов`язаннями відповідача 1;

- зміст договору поруки (як договору приєднання) складений позивачем таким чином, що, підписавши зазначений договір, кожний з клієнтів позивача начебто підтверджує факт особистого ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг позивача, проте у дійсності вказані умови та правила складаються з 1 345 сторінок формату А4, а відтак, фактичне ознайомлення відповідача 2 зі змістом вказаний умов та правил з часом становило б принаймні тиждень, якби зазначений документ дійсно був наданий позивачем відповідачу 2 для ознайомлення;

- вказані обставини обґрунтовано засвідчують, що укладення договору поруки відповідачем 2 було здійснено під впливом обману з боку уповноваженого працівника позивача, внаслідок чого відповідачем 2 спірний договір поруки укладено на вкрай невигідних для себе умовах;

- після отримання 27.03.2019 відповідачем 2 консультації від адвоката, до суду було подано відповідний позов про визнання спірного договору поруки недійсним з підстав його укладення під впливом обману, проте зазначені вище обставини мали бути досліджені безпосередньо та в першу чергу під час судового розгляду судом першої інстанції у даній господарській справі № 910/12419/18, та отримати належну оцінку суду, що мало знайти своє відображення також у оскаржуваному рішенні.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2019 справа № 910/12419/18 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.

Ухвалою від 10.04.2019 колегією суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.:

- відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 у справі № 910/12419/18;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 02.05.2019;

- учасниками процесу роз`яснено, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- розгляд справи № 910/12419/18 призначено на 08.05.2019 о 14:40;

- сторони попереджено, що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою в розгляді апеляційної скарги.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що відповідачем 2 до апеляційної скарги додані додаткові докази, а саме:

- копію позовної заяви від 27.03.2019 про визнання недійсним спірного договору поруки з відміткою Господарського суду міста Києва про її одержання 28.03.2019;

- Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг;

- докази про те, що загальний обсяг Умов та Правил надання банківських послуг позивача становить 1 345 аркушів А4.

Враховуючи, що відповідач 2 додав ці документальні докази під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспореного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

Частинами 3, 4 п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України від 17.05.2011 № 7 встановлено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Відповідач 2 в апеляційній скарзі не зазначає жодних підстав для неможливості подати вказані докази до суду першої інстанції.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює позивачу більш сприятливі, аніж відповідачу умови в розгляді конкретної справи.

Колегія суддів зауважує апелянтові на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від апелянта.

Оспорюване рішення у цій справі було проголошено 25.02.2018, а відтак, частину з поданих апелянтом документів, зокрема Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та докази про те, що загальний обсяг Умов та Правил надання банківських послуг становить 1 345 аркушів А4, апелянт мав можливість подати до суду першої інстанції, проте вказаних дій не вчинив, а суду апеляційної інстанції доказів об`єктивної неможливості вчинення таких дій не надав.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що вказані Умови та Правила надання банківських послуг перебувають у відкритому доступі на сайті позивача, а відтак, як їх зміст, так і обсяг був відомий суду першої інстанції, а вищевказані докази, відповідно, не можна вважати новими доказами по справі.

Щодо решти доказів, а саме копії позовної заяви від 27.03.2019 про визнання недійсним спірного договору поруки з відміткою Господарського суду міста Києва про її одержання 28.03.2019, колегія суддів зазначає про те, що вказаний документ фактично на дату винесення оспорюваного рішення не існував, в той час як за приписами ГПК Україна надання учасником судового процесу нових доказів у справі, які станом на дату винесення судового рішення не існували, не віднесено до підстав для скасування такого судового рішення.

Станом на 08.05.2018 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Позивач та відповідач 1 представників в судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача та відповідача 1 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача 2 апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача 2, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

31.12.2013 відповідач 1 (клієнт) звернувся до позивача (банк) з Заявою про відкриття рахунку (а.с. 15 зворот), в якій просив відкрити поточний та картковий рахунки.

На підставі вказаної заяви позивачем відповідачу 1 відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 та картковий рахунок № НОМЕР_2 .

Позивачем та відповідачем 1 підписано Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 15), де відповідач 1 зазначив, що приєднується до Умов та Правил надання банківських послуг, погоджується з Умовами та Правилами надання банківських послуг (що знаходяться на сайті банку http://pb.ua ), Тарифами банку, які разом з даною заявою складають Договір банківського обслуговування, що відносини між банком і клієнтом можуть вирішуватись як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до цього договору, так і шляхом обміну інформацією/узгодження щодо банківського обслуговування з клієнтом через веб-сайт банку ( www.pb.ua або інший інтернет-/SMS-ресурс, зазначений банком).

Відповідно до Договору позивачем було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок відповідача 1 № НОМЕР_1.

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування, тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 3.18.1.16 Умов та Правил надання банківських послуг (станом на час укладення Договору) при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до Умов і Правил надання банківських послуг (або у формі Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки , або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом першого підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

Відповідно до ст. 1069 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

З п. 3.2.1.1.1 Умов та Правил надання банківських послуг слідує, що кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Вид кредиту - овердрафтів кредит. Техніко-економічне обґрунтування кредиту - фінансування поточної діяльності. Розмір кредиту - від 5 000 до 1 000 000 грн. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі або через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт-банк, смс-повідомлення або інші). Банк здійснює обслуговування ліміту клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку клієнта, при наявності вільних грошових ресурсів, за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо. Кредит надається в обмін на зобов`язання клієнта з повернення кредиту, сплати процентів, комісії за управління фінансовим інструментом та інших платежів за цим договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 глави 71 ЦК України і не випливає із суті кредитного договору

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з пунктом 3.18.1.8 Умов та правил надання банківських послуг проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до Умов і правил надання банківських послуг (або у формі заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки, або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі - Угода).

Згідно із п. 3.18.2.1.4 Умов та правил надання банківських послуг:

- банк проводить обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта згідно з наступним порядком. При надходженні розрахункових документів клієнта в банк протягом операційного дня та відсутності грошових коштів на поточному рахунку клієнта, банк здійснює їх оплату відповідно до Умов та правил надання банківських послуг в межах встановленого ліміту;

- за результатами операцій, проведених за поточним рахунком клієнта протягом банківського дня, перед закриттям банківського дня на поточному рахунку клієнта може бути сформоване як кредитове сальдо (у випадку перевищення величини надходжень на поточний рахунок над величиною списань з поточного рахунку згідно з розрахунковими документами клієнта з урахуванням вхідного залишку на початок банківського дня), так і дебетове сальдо (у випадку перевищення величини списань з поточного рахунку згідно з розрахунковими документами клієнта над величиною надходжень на поточний рахунок з урахуванням вхідного залишку на початок банківського дня).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, кредитування відповідача 1 банком відповідно до Умов та Правил полягало в проведенні його платежів понад залишок коштів на його поточному рахунку у межах встановленого кредитного ліміту.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що на виконання умов кредитного договору позивач у період з 22.06.2017 по 07.07.2017 надав відповідачу кредитний ліміт у розмірі 400 000,00 грн. шляхом оплати виставлених відповідачем 1 платіжних доручень, проте останній вказані кошти позивачу не повернув, про що свідчать наявні в матеріалах справи виписки з особового рахунку відповідача 1 № НОМЕР_1 (а.с. 32-34 т. 1).

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів зазначає, що, як вбачається з тексту апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції відповідачем 2 оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення з нього як поручителя заборгованості за укладеним між позивачем та відповідачем 1 договором банківського обслуговування від 31.12.2013 у сумі 400 000,00 грн., а відтак, враховуючи, що рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 1 вказаної заборгованості в сумі 400 000,00 грн. не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині в апеляційному порядку не переглядається.

Щодо позовних вимог до відповідача 2 колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частина 1 ст. 553 ЦК України встановлює, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з ч. 2 ст. 553 ЦК України порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

25.12.2014 позивач як кредитор та відповідач 2 як поручитель уклали договір поруки № POR1419509445120 (далі Договір поруки) (а.с. 49-50), предметом якого є надання поруки відповідачем 2 перед позивачем за виконання відповідачем 1 (боржник) зобов`язань, зокрема, за угодою приєднання до розділу 3.2.1 Кредитний ліміт Умов та Правил надання банківських послуг.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на момент підписання відповідачем 1 заяви від 31.12.2013 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, розділ кредитний ліміт мав номер 3.18, а на момент укладення Договору поруки цей розділ змінив нумерацію на 3.2.1, проте, за своєю суттю залишився незмінним.

Згідно з пунктом 1.2 Договору поруки відповідач 2 відповідає перед кредитором за виконання Умов та Правил надання банківських послуг, зокрема, розділу кредитний ліміт в тому ж розмірі, що і відповідач 1, включаючи сплату кредиту, процентів та інших платежів, всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України, в разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Враховуючи умови Договору поруки та вимоги чинного законодавства, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що у відповідача 2 як поручителя виник солідарний обов`язок погасити заборгованість з кредитного ліміту у сумі 400 000,00 грн.

Щодо посилань відповідача 2 на те, що ним як поручителем не надавалась згода на збільшення кредитного ліміту за Договором поруки на заявлену до стягнення суму, що виключає понесення ним солідарної відповідальності у вказаному розмірі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що згода відповідача 2 на збільшення відповідачу 1 кредитного ліміту до 400 000,00 грн. фактично отримана позивачем під час укладення Договору поруки, оскільки зі змісту пункту 1.1.1 Договору поруки вбачається, що відповідач 2 відповідає за зобов`язаннями відповідача 1 за угодою приєднання до розділу 3.2.1. Кредитний ліміт по сплаті, зокрема, кредиту в розмірі 10 000,00 грн. (підпункт г пункту 1.1.1), проте, якщо під час виконання розділу 3.2.1. Кредитний ліміт зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується і обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за розділом 3.2.1. Кредитний ліміт в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.

Слід зазначити і про те, що порука не є припиненою на підставі ст. 559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки (ч. 4 ст. 559 ЦК України), оскільки в п. 4.1 Договору поруки сторони погодили строк припинення поруки - 15 років після укладення цього договору поруки, тобто порука є дійсною до 25.12.2029.

Щодо посилань відповідача 2, які викладені в апеляційній скарзі, на те, що:

- зміст укладеного між ним та позивачем Договору поруки не було належним чином досліджено та оцінено судом першої інстанції;

- керуючись правовою необізнаністю переважної більшості своїх клієнтів, позивачем до змісту спірного договору поруки було включено умови, які є відверто дискримінаційними по відношенню до клієнтів, які порушують баланс прав та обов`язків сторін договору поруки та є такими, що встановлюють фактично необмежену відповідальність відповідача 2 як поручителя за кредитними зобов`язаннями відповідача 1;

- зміст договору поруки (як договору приєднання) складений позивачем таким чином, що, підписавши зазначений договір, кожний з клієнтів позивача начебто підтверджує факт особистого ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг позивача, проте у дійсності вказані умови та правила складаються з 1 345 сторінок формату А4, а відтак, фактичне ознайомлення відповідача 2 зі змістом вказаний умов та правил з часом становило б принаймні тиждень, якби зазначений документ дійсно був наданий позивачем відповідачу 2 для ознайомлення;

- вказані обставини обґрунтовано засвідчують, що укладення договору поруки відповідачем 2 було здійснено під впливом обману з боку уповноваженого працівника позивача, внаслідок чого відповідачем 2 спірний договір поруки укладено на вкрай невигідних для себе умовах;

- після отримання 27.03.2019 відповідачем 2 консультації від адвоката, до суду було подано відповідний позов про визнання спірного договору поруки недійсним з підстав його укладення під впливом обману, проте, зазначені вище обставини мали бути досліджені безпосередньо та в першу чергу під час судового розгляду судом першої інстанції у даній господарській справі № 910/12419/18 та отримати належну оцінку суду, що мало знайти своє відображення також у оскаржуваному рішенні,

колегія суддів зазначає таке.

Стаття 215 ЦК України встановлює, що:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1);

- недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2);

- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними визначено, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Частина 1 п. 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними визначає, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин, якій вчинено однією з сторін під впливом обману, є оспорюваним правочином, визнання недійсним якого має бути встановлено судом.

Відповідач 2 не скористався наявним у нього правом на подання у цій справи зустрічного позову з вимогами про визнання Договору поруки недійсним, в той час як суд, виходячи з повноважень, визначених ГПК України, позбавлений права під час розгляду позову у цій справі визнати недійсним вказаний договір.

Стаття 204 ЦК України встановлює презумпція правомірності правочину, а саме те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів визнання Договору поруки недійсним в судовому порядку, колегія суддів виходить з того, що такий правочин є правомірним.

При цьому колегія суддів зауважує відповідачу 2 на тому, що у випадку визнання недійсним укладеного між ним та позивачем Договору поруки, відповідач 2 не буде позбавлений права звернутися до суду у встановленому законодавством порядку з заявою про перегляд рішення у справі № 910/12419/18 за нововиявленими обставинами.

З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 у справі № 910/12419/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам, матеріалам справи і залишається без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача 2.

Керуючись ст.ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 у справі № 910/12419/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 у справі № 910/12419/18 залишити без змін.

3. Судові витрати за подачу апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12419/18.

Повний текст постанови складено: 03.06.2019

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк