Рішення

від 23.05.2019 по справі 911/2293/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2019 р. м. Київ Справа № 911/2293/18

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., за участю секретаря судового засідання Брунько А.І., розглянув за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Першого заступника прокурора Київської області (м. Київ) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінбудінвест" (Київська обл., м. Ірпінь) за участю у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Міністерства екології та природних ресурсів України (м. Київ)

2. Національного природного парку "Голосіївський" (м. Київ)

за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Коцюбинської селищної ради

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

за участю представників сторін:

від прокуратури: Буцмак А.Ю. - служб. посвідчення №034564 від 20.07.2015;

від позивача: Кириченко О.О. - довіреність від 20.05.2019 вих. №07-20/8;

від відповідача: Захарчук І.А. - довіреність від 04.02.2019;

від третьої особи-1: не прибув;

від третьої особи-2: не прибув.

Перший заступник прокурора Київської області подав до господарського суду позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінбудінвест" (далі - відповідач) про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову вказав про те, що спірна земельна ділянка, площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_6, що розташована по АДРЕСА_2, вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння недобросовісного набувача - ТОВ "Грінбудінвест" на підставі ст. 388 ЦК України та повернення власнику в особі Кабінету Міністрів України. При цьому, прокурор вважає, що положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються.

Ухвалою від 10.01.2019 господарський суд відкрив провадження у справі та призначив підготовче засідання для її розгляду на 12.02.2019.

31.01.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 29.01.2019 та заява про застосування строків позовної давності у справі від 29.01.2019.

06.02.2019 відповідач подав до суду клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Коцюбинську селищну раду.

Ухвалою від 12.02.2019 господарський суд, зокрема, продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів, відклав підготовче засідання на 19.03.2019, залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство екології та природних ресурсів України та Національний природний парк "Голосіївський".

14.03.2019 відповідач подав до суду заяву від 13.03.2019 про долучення до справи додаткових доказів.

18.03.2019 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив від 13.02.2019 №05/2-336вих-19.

Ухвалою від 19.03.2019 господарський суд відклав підготовче засідання на 11.04.2019 та залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Коцюбинську селищну раду.

27.03.2019 до суду від Коцюбинської селищної ради надійшла заява від 20.03.2019 вих. №197/01.29, згідно з якої рада заперечує проти позову та просить розглянути справу без участі її представника.

Ухвалою від 11.04.2019 господарський суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 02.05.2019.

02.05.2019 до суду від відповідача надійшла заява про долучення до справи додаткових доказів, які не могли бути подані раніше.

В судовому засіданні 02.05.2019 господарський суд оголосив перерву до 23.05.2019.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив від 13.02.2019 №05/2-336вих-19.

Представник позивача в засіданні суду заявлені прокурором позовні вимоги усно підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 29.01.2019, підтримав раніше подану ним заяву про застосування строків позовної давності від 29.01.2019 та просив відмовити в позові прокурору також з цих підстав.

Представник Міністерства екології та природних ресурсів України в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином, доказом чого є поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.

Представник Національного природного парку "Голосіївський" в судове засідання не прибув. 18.03.2019, 10.04.2019, 23.04.2019 та 20.05.2019 до суду від Національного природного парку "Голосіївський" надійшли заяви від 15.03.2019 вих. №189/2-01, від 08.04.2019 вих. №241/2-01, від 23.04.2019 вих. № 285/2-01, від 20.05.2019 вих. №370/2-01 відповідно до яких останній просить суд задовольнити позов у повному обсязі та розглянути справу без участі представника Національного природного парку "Голосіївський".

В процесі розгляду справи господарський суд розглянув заяву відповідача від 02.05.2019 про долучення до справи додаткових доказів, що надійшли до суду після закриття підготовчого провадження у справі, та не знайшов підстав для її задоволення з огляду на таке.

Як зазначено в ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно з ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними (ч. 9 ст. 80 ГПК України).

За ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

В судовому засіданні 23.05.2019 представник відповідача усно обгрунтував причини неможливості своєчасного подання ним доказів, що вказані у заяві від 02.05.2019, які визнані судом поважними. Також представник відповідача у судовому засіданні вручив по примірнику поданої ним заяви прокурору та позивачу у справі.

Разом з тим, суд зауважує, що доказів направлення копії заяви від 02.05.2019 про долучення до справи додаткових доказів третім особам відповідач до суду не подав.

З огляду на викладене та керуючись приписами ст.ст. 80, 118 ГПК України, господарський суд вирішив не приймати до розгляду докази, подані відповідачем згідно з поданої ним до суду заяви від 02.05.2019.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши наявні в матеріали справи докази, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається із позовної заяви, об`єктом спору в даній справі є нерухоме майно - земельна ділянка, площею 0,15 га, кадастровий номер: НОМЕР_7 , що розташована в АДРЕСА_2.

Прокурор зазначає, що на підставі рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 № 2185/25-5 вищевказана земельна ділянка була безкоштовно передана у приватну власність громадянину ОСОБА_1 згідно з затвердженого йому радою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 .

На підставі зазначеного рішення ради ОСОБА_1. було видано державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку, площею 0,15 га, кадастровий номер: НОМЕР_3 : НОМЕР_4 .

25.06.2009 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_1 продав належну йому земельну ділянку, площею 0,15 га, кадастровий номер: НОМЕР_6, ОСОБА_3 , який в подальшому оформив своє право власності на неї відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_8 .

Надалі, на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Грінбудінвест" від 14.09.2015 № 1 та за актом прийому-передачі нерухомого майна від 22.02.2016 № 2, ОСОБА_3 передав спірну земельну ділянку як внесок до статутного капіталу товариства, про що 29.02.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 28499028 було внесено відомості про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_6 за ТОВ "Грінбудінвест".

Відповідно до рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15.08.2014 у справі № 367/3598/13, визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 № 2185/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 " , та державні акти серії НОМЕР_2 і НОМЕР_8 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га із кадастровим номером НОМЕР_7 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, видані на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 22.09.2015 рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15.08.2014 у справі № 367/3598/13 було скасовано частково. Відмовлено прокурору міста Ірпеня у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 У іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15.08.2014 залишено без змін.

Іншим заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 25.11.2015 у справі № 367/4725/15-ц було витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_6, вартістю 60063,73 грн.

Як зазначає прокурор у позовній заяві, вищевказаними рішеннями судів було встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття Коцюбинською селищною радою Київської області рішення від 25.12.2008 № 2185/25-5 про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_6 , межі смт. Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені, а тому таке рішення ради було прийнято з порушенням вимог земельного законодавства.

Суди у вищевказаних справах також встановили факт відсутності на час прийняття Коцюбинською селищною радою будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом, документації, яка б встановлювала межі смт. Коцюбинське Київської області, а тому на підставі ст. ст. 116, 122, ч. 1 ст. 155, п. 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України дійшли обгрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та про недійсність такого рішення селищної ради від 25.12.2008 № 2185/25-5.

У позовній заяві прокурор також вказує, що указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" було змінено межі НПП "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу НПП "Голосіївський" без вилучення у землекористувача.

Відповідно до пояснювальної записки та проектних матеріалів до цього указу, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП "Святошинське лісопаркове господарство", а саме, в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва.

В той же час, за інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали НПП "Голосіївський" спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 26.01.2015 № А12/180 спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_6 відповідно до картосхеми території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування попадає у 26 квартал.

Таким чином, прокурор зазначає, що на даний час спірна земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відноситься до земель лісогосподарського призначення, та одночасно розташована в межах земель природно-заповідного фонду, а саме національного природного парку "Голосіївський".

За твердженням прокурора, фактично відбулася незаконна зміна цільового призначення землі, яку було поділено на окремі ділянки, безоплатно приватизовано громадянами й відчужено ними за договорами купівлі-продажу, що призвело до одержання однією особою у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення єдиним масивом.

Окрім іншого, прокурор у позовній заяві вказує, що порушення органом місцевого самоврядування передбаченого законом порядку відчуження земельної ділянки державної власності підриває авторитет органів влади, порушує принцип законності. Окрім того, прокурор стверджує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить "публічний", "суспільний інтерес", тлумачення якого наведено, зокрема, але не виключно, у рішеннях Європейського суду з прав людини від 22.02.1994 у справі "Раймондо проти Італії", від 05.07.2001 у справі "Філліпс проти Сполученого Королівства", від 05.07.2001 у справі "Аркурі та інші проти Італії", від 04.09.2001 у справі "Ріела та інші проти Італії", від 06.11.2008 у справі "Ісмаїлов проти Російської Федерації".

Враховуючи, що до прийняття Коцюбинською селищною радою вже скасованого рішення про надання у власність першому набувачу спірної земельної ділянки, остання належала до земель державної власності, вказане, на думку прокурора, робить неможливим подальше фактичне володіння майном за ТОВ "Грінбудінвест", у зв`язку з чим прокурором заявлено вимогу про витребування земельної ділянки від товариства з одночасним поверненням її державі в особі Кабінету Міністрів України як законному власнику.

При цьому, прокурор зауважив, що оскільки Кабінет Міністрів України з часу скасування судом рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 № 2185/25-5 до цього часу не звернувся до суду з вимогою про витребування майна на свою користь, що, в свою чергу, суперечить інтересам держави, вказане стало підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру шляхом подання даного позову до суду.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує про необгрунтованість доводів прокурора, наведених у позові. Зазначає, що твердження прокурора з приводу віднесення до компетенції Кабінету Міністрів України права розпорядження спірною земельною ділянкою є помилковим, оскільки належних доказів розташування спірної земельної ділянки на землях природно-заповідного фонду та віднесення її до земель лісогосподарського призначення, немає, а лист ВО "Укрдержліспроект" від 08.10.2014, в якому вказано про накладення спірної земельної ділянки на матеріали Київського і Святошинського лісництв КП "Святошинське лісопаркове господарство", яке здійснювалося за допомогою Публічної кадастрової карти (а не згідно даних ДЗК), не може розцінюватися як такий доказ, оскільки Публічна кадастрова карта не гарантує повну достовірність і точність прив`язки земельних ділянок нанесених згідно з кадастрових номерів.

Відповідач вказує, що спірна земельна ділянка має кадастровий номер за КОАТУУ в селищі Коцюбинське і входить до складу територій села, що підтверджується відповідним витягом з реєстру права власності, який наявний в матеріалах справи, та про це зазначено у акті прийому-передачі земельної ділянки до статутного капіталу ТОВ "Грінбудінвест". Згідно з п. 12 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, лише відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.

Водночас, станом на час подання позову в Державному земельному кадастрі відсутні відомості про обмеження у використанні спірної земельної ділянки як такої, що розташована на землях природно-заповідного фонду. Остання обліковується у реєстрі з цільовим призначенням "для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд". Отже земельна ділянка не має жодної з ознак земель, якими мав право розпоряджатись Кабінет Міністрів України.

До того ж, відповідач у відзиві посилається на чинне рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-6326/11/2670, яким було вирішено спір за позовом Київської міської ради з підстав перевищення органами місцевого самоврядування, а саме Ірпінською міською радою та Коцюбинською селищною радою Київської області, наданих законом повноважень щодо розпорядження землями лісогосподарського призначення, право розпорядження якими, на думку Київської міської ради, належало виключно їй з огляду на розташування спірної землі на території міста Києва та факт перебування землі у постійному користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство", власником якого є Київська міська рада. Тобто у цій справі вирішувався спір щодо питання обсягу повноважень та законності розпорядження землями і можливих порушень прав КП "Святошинське лісопаркове господарство" на земельні ділянки, і за наслідками вирішення спору було встановлено правомірність рішень Коцюбинської селищної ради як щодо вибору місця розташування та надання спірної земельної ділянки першому власнику, так і щодо надання йому дозволу на розроблення проекту відведення цієї земельної ділянки, з подальшим затвердженням проекту землеустрою земельної ділянки і передачею її у приватну власність цьому громадянину.

Оскільки при прийнятті рішень у справі № 2а-6326/11/2670 адміністративним судом вже досліджувалося питання приналежності земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, розпорядження якими відбулося на підставі рішень Коцюбинської селищної ради від 28.10.2008, 14.11.2008, 25.12.2008 та встановлювалися повноваження ради на їх відчуження третім особам, відповідач вважає, що є встановленими обставини правомірності дій Коцюбинської селищної ради при безоплатній передачі спірної земельної ділянки у приватну власність першому власнику та набуття останнім права власності на неї, отже рішення Ірпінського міського суду, на які посилається прокурор в обгрунтування своїх вимог у позовній заяві, були прийняті за наявності чинного рішення в іншій справі, яким встановлюються протилежні факти.

Надаючи правову характеристику правовідносинам, що склалися між сторонами, та проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, господарський суд зазначає таке.

Конституція України встановлює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ч. 1 ст. 41), а також рівність суб`єктів права власності перед законом (ч. 4 ст. 13).

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Приписами ст. 328 ЦК України унормовано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За приписами наведеної норми позивач повинен довести в суді незаконність володіння відповідачем майном, що є предметом позову.

Водночас, вимога про витребування майна на користь особи передбачає набуття нею, зокрема, права володіння та користування майном.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 388 ЦК України, у разі відсутності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені законом, які дають право витребувати в набувача це майно, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 №6-3090цс15.

Тобто витребування майна внаслідок віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, однак він набув право власності на майно добросовісно.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати.

Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і який на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного лише у випадках передбачених ст. 388 ЦК України.

Нормами ч. 1 ст. 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Надаючи правову оцінку вимогам прокурора про правомірність витребування майна саме на користь держави як власника спірної земельної ділянки, суд враховує правовий режим землі та компетенцію органу, до повноважень якого віднесено право розпорядження нею.

Так, за твердженнями прокурора, на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, що підтверджено, зокрема:

- Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський", яким було змінено межі національного природного парку "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувача;

- пояснювальною запискою та проектними матеріаліалами до вищевказаного указу, в яких зазначено, що розширення заказника відбулось за рахунок лісових земель КП "Святошинське лісопаркове господарство", а саме, в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва;

- інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали НПП "Голосіївський" спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою;

- актом перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 26.01.2015 № А12/180, в якому зазначено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_6 відповідно до картосхеми території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування попадає у 26 квартал;

- листом Виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" від 08.10.2014 № 331, в якому міститься інформація щодо розвитку Київського та Святошинського лісництв тощо.

З огляду на приписи статей 13, 122, 149 Земельного кодексу України прокурор вважає, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення державної форми власності, розпорядником якої від імені держави виступає Кабінет Міністрів України. Оскільки до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених Земельним кодексом України, тому саме на його користь, за твердженнями прокурора, необхідно витребувати спірну земельну ділянку з володіння відповідача.

Разом з тим, суд не погоджується із такими доводами прокурора і вважає, що ним не доведено в установленому законом порядку як приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, так і що повноваження з приводу розпорядження нею належать державі в особі Кабінету Міністрів України, а не іншим суб`єктам господарювання, з огляду на нижченаведене.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України (тут і надалі в редакції чинній станом на момент прийняття рішення ради від 25.12.2008) встановлювалося, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За приписами ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

У відповідності до ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Слід зважати, що вкритість спірної земельної ділянки лісовою рослинністю не є обставиною, яка свідчить про її приналежність як власнику виключно державі, оскільки за приписами ч. 1 ст. 56 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Не слід і ототожнювати будь-яку земельну ділянку вкриту деревною рослинністю із землями лісогосподарського призначення, тобто не всі земельні ділянки вкриті лісом є землями лісогосподарського призначення, оскільки ліс може зростати і на землях сільськогосподарського призначення, і на землях житлової та громадської забудови.

Прокурор, посилаючись у позові на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, вказує, що остання знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, яке було створене на підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 №673 і рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 №1186 та увійшло до складу управління земельної зони м. Києва.

Згідно з розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 №59/1493 було перейменовано Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва "Київзеленбуд" на Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатацій "Київзеленбуд"; державне комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство" на комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство".

З огляду на вищевикладене, зважаючи на інформацію Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 18.10.2014, згідно з якої спірна територія ще з радянських часів була лісами, та з урахуваннням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське та міста Києва, прокурор вказує, що спірна земельна ділянка була і залишається землями лісогосподарського призначення, а отже Коцюбинська селищна рада не мала права розпоряджатися нею.

На противагу вказаному господарський суд встановив, що під час розгляду адміністративної справи № 2а-6326/11/2670, предметом розгляду якої, зокрема, було питання законності розпорядження Коцюбинською селишною радою спірною земельною ділянкою на підставі рішення ради від 25.12.2008 № 2185/25-5, КП "Святошинське лісопаркове господарство" не було надало суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність у нього права власності чи права користування на території, щодо яких Коцюбинською селищною радою було прийнято рішення від 25.12.2008 про їх передачу у власність громадянам (постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011, залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012).

При чому, надані КП "Святошинське лісопаркове господарство" під час розгляду справи № 2а-6326/11/2670 матеріали в підтвердження права користування вищевказаними земельними ділянками, адміністративний суд не розцінив як планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які б могли підтвердити приналежність ділянок до території лісопаркового господарства з огляду на те, що останні, на думку суду, становили лише таксаційний опис лісових ділянок, що обслуговуються комунальним підприємством, без вказівки на їх фактичне місце розташування.

Суд не розцінює як належний доказ віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які знаходяться за межами смт. Коцюбинське, і лист Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 18.10.2014, оскільки в ньому зазначено, що накладення кадастрових номерів ділянок (в т. ч. спірної) на земельні ділянки Київського і Святошинського лісництв КП "Святошинське лісопаркове господарство" здійснювалося за допомогою Публічної кадастрової карти. В цьому ж листі вказано, що Публічна кадастрова карта не гарантує повну достовірність і точність прив`язки земельних ділянок нанесених згідно з кадастрових номерів.

Також, суд вбачає недоречними посилання прокурора у позові на лист управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 № 01-04/2215 як доказ включення земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_6 до 26 кварталу території лісового масиву КП "Святошинське лісопаркове господарство", оскільки копія матеріалів щодо нанесення на картографічні матеріали НПП "Голосіївський" спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою (про які вказано у листі), в матеріалах господарської справи відсутні, що позбавляє суд можливості перевірити достовірність зазначених в них даних, а прокурору - посилатися на них в обгрунтування заявлених у позові вимог.

Оскільки дані щодо розміщення спірної земельної ділянки, які зазначені у акті перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 26.01.2015 № А12/180, не підтверджені документально, отже акт також не є доказом, що свідчить про віднесення спірної земельної ділянки до лісового масиву державної форми власності, право користування яким належить КП "Святошинське лісопаркове господарство".

Разом з тим, суд вказує, що наявний кадастровий номер спірної земельної ділянки сформований відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру" та відповідає Державному Класифікатору 014-97 "Класифікатор об`єктів адміністративно-територіального устрою України" (КОАТУУ) від 31.10.1997, відповідно до якого код за КОАТУУ смт. Коцюбинське 3210946200. Відповідно всі земельні ділянки в межах населеного пункту Коцюбинське мають кадастрові номери з кодами КОАТУУ 46200. Кадастровий номер НОМЕР_6 на спірну земельну ділянку площею 0,15 га теж має в своєму складі код населеного пункту, що свідчить про розташування ділянки в селищі Коцюбинське, а не за його межами.

Як зазначено у п. 12 Порядку ведення Державного земельного кадастру, відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.

Заперечуючи проти доводів про віднесення спірної земельної ділянки до земель комунальної форми власності, право розпорядження якою надано Коцюбинській селищній раді, прокурор у позові посилається на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15.08.2014 у справі № 367/3598/13, частково скасоване згідно з рішення Апеляційного суду Київської області від 22.09.2015, та заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25.11.2015 у справі № 367/4725/15-ц, якими нібито досліджено правовий статус землі як державної власності та встановлено протиправний характер прийнятого Коцюбинською селиною радою 25.12.2008 рішення, внаслідок чого суд має обов`язково враховувати висновки цих судів при вирішення спору у даній справі.

З огляду на такі твердження прокурора, суд вважає за необхідне вказати, що за приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

23.12.2011, ще задовго до прийняття Ірпінським міським судом Київської області рішень у справах № 367/3598/13 та № 367/4725/15-ц, Окружний адміністративний суд міста Києва, за участі у справі в якості співвідновідача - Коцюбинської селищної ради, виніс постанову у справі № 2а-6326/11/2670, якою підтвердив правомірність рішень Коцюбинської селищної ради як щодо вибору місця розташування та надання спірної земельної ділянки ОСОБА_1. (рішення № 809/23-5 від 28.10.2008), так і щодо надання йому дозволу на розроблення проекту відведення цієї земельної ділянки (рішення № 1412/24-5 від 14.11.2008), з подальшим затвердженням проекту землеустрою земельної ділянки і передачею її у приватну власність цьому громадянину (рішення від 25.12.2008 № 2185/25-5).

Зокрема у справі № 2а-6326/11/2670 Окружний адміністративний суд м. Києва вказав, що Коцюбинська селищна рада при прийнятті вищевказаних рішень керувалася матеріалами техніко-економічного обґрунтування та перспективним планом розвитку селища Коцюбинське, затверджених рішенням "Про перспективний план розвитку смт. Коцюбинське" від 25.09.2008 № 689/22-5, та діяла в межах наданих діючим на дату прийняття відповідних рішень законодавства.

Рішення ради з питань, які були виставлені на розгляд 25 сесії 5 скликання, приймалися за результатами отримання позитивних висновків органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів, які виступають уповноваженими органами державної влади у сфері регулювання земельних відносин при передачі земельних ділянок у власність чи у користування. Приймаючи вказані рішення, Коцюбинська селищна рада реалізовувала відповідні повноваження лише щодо територій, які включалися до меж селища відповідно до матеріалів інвентаризації меж.

Дане судове рішення наразі є чинним і про його існування було відомо Ірпінському міському суду Київської області під час розгляду справ № 367/3598/13 та № 367/4725/15-ц, що вбачається із текстів вищевказаних судових актів.

У цивільному процесуальному кодексі України (в редакції до 15.12.2017) також містилася норма (ч. 3 ст. 61), яка за змістом аналогічна правовій нормі, що викладена в ч. 4 ст. 75 ГПК України щодо преюдиції встановлених судом обставин при розгляді ним справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, однак Ірпінський міський суд Київської області при прийнятті рішення у справі № 367/3598/13 всупереч ч. 3 ст. 61 ЦПК України зробив переоцінку досліджених Окружним адміністративним судом міста Києва у справі № 2а-6326/11/2670 обставин і встановлених фактів, та виніс рішення протилежне тому, що набуло чинності та створило підгрунтття для виникнення у осіб, прав яких стосувалося, законного інтересу щодо права розпорядження землею.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що оскільки у Ірпінського міського суду Київської області під час розгляду справ № 367/3598/13 та № 367/4725/15-ц були відсутні повноваження щодо надання оцінки належності та допустимості доказів, з оцінки яких виходив Окружний адміністративний суд міста Києва здійснюючи розгляд справи № 2а-6326/11/2670, отже посилання прокурора на те, що рішення у даній справі має бути прийнято із врахуванням рішення в цивільній справі, яким встановлено факти, протилежні тим, що встановлені в адміністративній справі, суд оцінює критично.

Посилання прокурора у позовній заяві на той факт, що спірна земельна ділянка включена відповідно до Указу Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 до складу земель національного природного парку "Голосіївський" та наразі є частиною природно-заповідного фонду України, ніяким чином не спростовують факту правомірності передачі останньої ОСОБА_1 у власність ще у 2008 році, оскільки станом на час реалізації Коцюбинскою селищною радою своїх повноважень щодо безоплатної передачі її громадянину у власність, Указу Президента України ще не існувало.

Також суд враховує, що за інформацією Департаменту з питань заповідної справи Міністерства екології та природних ресурсів України, що міститься у листі від 27.03.2017 вих. №9-01/308-17, землі КП "Святошинське лісопаркове господарство", які відповідно до Указу Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 включено до території національного природного парку "Голосіївський", відносяться до земель міста Києва.

Водночас межі міста Києва не встановлені. Інформація щодо встановлення меж селища Коцюбинське в Держгеокадастрі також відсутня.

Указом або іншими нормативно-правовими актами не передбачено зміну форми власності земельних ділянок, приєднаних до території парку.

Із іншого листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 29.03.2017 вих. № 057028-5551 вбачається, що на виконання Указу Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 в частині розробки проекту землеустрою з організації та встановлення меж території, що включається до складу національного природного парку "Голосіївський", першочергово НПП "Голосіївський" має подати клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою з організації та встановлення території.

Наразі звернення зацікавленої особи щодо розроблення зазначеного проекту землеустрою до Департаменту земельних ресурсів не надходило.

Після прийняття Київською міською радою рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою з організації та встановлення території, необхідно буде оголосити тендерні торги на виконання цих робіт.

На даний час інформація щодо переможця тендерних торгів на замовлення землекористувачами виконання робіт з розробки проекту землеустрою з організації та встановлення меж території, що включається до складу національного природного парку "Голосіївський" у Департаменті земельних ресурсів відсутня.

Після погодження проекту землеустрою відповідно до чинного законодавства, Головне управління Держгеокадастру повинно внести до Державного земельного кадастру відомості про обмеження у використанні земель.

Судом встановлено, що станом на день подання прокурором позову до суду у Державному земельному кадастрі відсутні відомості про обмеження у використанні спірної земельної ділянки як такої, що розташована на землях природно-заповідного фонду. Більш того, остання обліковується у кадастрі з цільовим призначенням землі "будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд", а тому виключається вилучення спірної земельної ділянки у законного власника з метою включення її до земель НПП "Голосіївський", тобто передача її у власність держави з порушенням порядку зміни цільового призначення землі та законодавства про землеустрій без прийняття відповідних рішень.

З огляду на викладене, суд зазначає, що оскільки рішень щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення не приймалось, а твердження про те, що відповідна територія знаходиться в користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство" не знайшло свого підтвердження в процесі розгляду справи, тобто прокурором не подано до суду належних та достовірних доказів в підтвердження приналежності спірної земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_6 до земель лісогосподарського призначення, право розпорядження якими відповідно до ст. 27 Лісового кодексу України та ст. 149 Земельного кодексу України входило до компетенції Кабінету Міністрів України, та враховуючи, що під час розгляду адміністративної справи № 2а-6326/11/2670 судом були встановлені обставини відсутності документів та відповідних схем, якими були б чітко визначені межі між містом Києвом та селищем Коцюбинське на момент прийняття Коцюбинською селищною радою рішень про відчуження земельних ділянок громадянам, за рахунок яких передбачалося розширити межі НПП "Голосіївський", як таких що мають лісогосподарське призначення, господарський суд вказує, що одне лише посилання в пояснювальній записці до проекту Указу Президента України на той факт, що розширення території парку нібито відбувається, в тому числі за рахунок вищевказаних земельних ділянок, не доводить тверджень прокурора, що спірна земельна ділянка увійшла до розширених меж природного парку та має статус державної власності, у зв`язку із відсутністю достатніх доказів включення останньої до лісових масивів вищевказаного лісового господарства.

Разом з тим, суд звертає увагу прокурора на той факт, що за Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 передбачалося вилучення земельних ділянок, що включаються до складу парку без вилучення у постійних землекористувачів.

Натомість прокурор у позовній заяві ставить вимогу про повернення спірної земельної ділянки саме Кабінету Міністрів України, який, на його думку, має право розпорядження нею від імені власника, тобто держави, а не на користь КП "Святошинське лісопаркове господарства", яке визначене ним у позові як постійний землекористувач земельної ділянки, та статус якого в процесі розгляду справи прокурором, з посиланням на належні докази, не доводився.

Оцінивши всі встановлені обставини справи в їх сукупності згідно поданих до справи доказів, господарський суд встановив, що прокурором у даній справі не доведено порушення інтересів держави в особі саме Кабінету Міністрів України внаслідок відчуження Коцюбинською селищною радою на користь ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер: НОМЕР_6, що розташована в АДРЕСА_2.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (14-208цс18) звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно є однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однак суд встановив, що з моменту набрання чинності заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 25.11.2015 у справі № 367/4725/15-ц, яким було витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України спірну земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_6, держава в особі її органів належних дій щодо внесення запису про державну реєстрацію за нею як власником нерухомого майно, прав власності на земельну ділянку, зареєстровану у цьому реєстрі за іншою особою, не вчинила.

З огляду на небажання держави в особі Кабінету Міністрів України протягом тривалого часу ініціювати подачу позову про витребування спірної земельної ділянки на користь держави та відсутність будь-яких активних дій Кабінету Міністрів України щодо оформлення за державою права власності на неї, вказане свідчить про відсутність у Кабінету Міністрів України інтересу у збереженні земельної ділянки у власності та про те, що залишення у володінні відповідача спірної земельної ділянки не становитиме надмірний тягар.

Водночас, суд вказує, що прокурор в процесі розгляду спору не довів з посиланням на належні та допустимі докази у справі, що ТОВ "Грінбудінвест" є недобросовісним набувачем спірної земельної ділянки, та що ним як набувачем майнових прав було вчинено незаконні маніпуляції з метою отримання землі у власність.

До того ж, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25.11.2015 у справі № 367/4725/15-ц приймалося без участі ОСОБА_3, заочно, тобто про відсутність у нього прав щодо розпорядження спірною земельною ділянкою станом на момент передачі останньої до статутного фонду ТОВ "Грінбудінвест", останній міг і не знати.

Звідси слід дійти висновку, що оскільки постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011 у справі № 2а-6326/11/2670 було встановлено, що Коцюбинська селищна рада станом на момент відчуження земельної ділянки (кадастровий номер: НОМЕР_6), тобто станом на момент передачі її першому власнику ОСОБА_1. , мала право розпорядження нею на власний розсуд, при цьому докази повноважності інших органів щодо володіння нею наразі відсутні, суд вважає, що прокурором не доведено, в порядку ст. 74 ГПК України, обставин приналежності спірної земельної ділянки до земель державної форми власності право розпорядження якими належать державі в особі її органів, а отже і того, що спірне майно вибуло з володіння держави як його власника поза її волею, що виключає можливість задоволення позову, механізм захисту порушених прав у якому визначено з посиланням на ст. 388 ЦК України.

При цьому суд враховує, що відмова у задоволенні вказаного позову про витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України спірного майна, передбачатиме приведення правовідносин сторін у межі дії правового поля відповідно до вимог діючого законодавства, забезпечення рівності усім суб`єктам господарювання, які перебувають у аналогічних правовідносинах, адже держава, в першу чергу, має гарантувати рівність усіх фізичних та юридичних осіб шляхом встановлення одного механізму набуття майна у власність.

Відповідно до статей 74 та 77 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази та зроблені господарським судом в процесі розгляду справи висновки, суд вважає твердження прокурора з приводу наявності підстав для задоволення позову недоведеними.

Щодо рішень та висновків ЄСПЛ, на які прокурор посилається в підтвердження обґрунтованості заявлених ним позовних вимог, то суд вказує, що останні потрібно застосовувати не безумовно, а виключно з урахуванням оцінки всіх фактичних обставин справи. Водночас господарський суд не знайшов підстав для застосування наведеної прокурором у позові європейської судової практики до даної справи, а тому не вбачає підстав для її врахування при розгляді спору у даних правовідносинах.

Враховуючи, що відповідач згідно з поданої заяви від 29.01.2019 просив застосувати позовну давність щодо вимог прокурора про витребування земельної ділянки на користь держави, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ст. ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями ст. 268 ЦК України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 № 4176-VI) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема, за змістом п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 № 4176-VI) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 № 4176-VI) не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Слід вказати, що ст. 53 ГПК України встановлено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З огляду на викладене, при вирішенні питання про пропуск прокурором позовної давності у справі, де позивачем виступає орган в інтересах якого було подано позов, визначальним є час встановлення таким органом факту порушення прав держави незаконними діями відповідача.

Разом з тим, за змістом частини першої статті 261 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Як вказано у п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", яка є чинною, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Тобто, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли доведено існування самого суб`єктивного права, а відтак і обґрунтованість позовних вимог.

З огляду на викладене суд враховує, що оскільки підставою відмови прокурору у даній справі є необґрунтованість та недоведеність заявлених ним позовних вимог щодо порушення інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, приписи щодо позовної давності, в даному випадку, не впливають на результат вирішення спору, тому суд відмовляє відповідачу в задоволенні поданої ним заяви від 29.01.2019, виходячи з того, що у справі наявні обставини, які виключають можливість застосування до спірних правовідносин позовної давності.

При вирішення питання щодо розподілу судових витрат у даній справі при відмові у задоволенні позову, господарський суд, керуючись приписами ст. 129 ГПК України, вказує про необхідність покладення судових витрат по сплаті судового збору на прокуратуру Київської області.

Керуючись ст.ст. 74-79, 129, 232, 233, 236- 238, 240, 241 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області (01601, м. Київ, бул. Л.Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінбудінвест" (08200, Київська обл., місто Ірпінь, вулиця Дзержинського, будинок 1-Є, код ЄДРПОУ 40021445), за участю у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерства екології та природних ресурсів України, Національного природного парку "Голосіївський", за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Коцюбинської селищної ради, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відмовити.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: (http://court.gov.ua/fair/).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 03.06.2019.

Суддя В.М. Антонова