Рішення

від 23.05.2019 по справі 152/1390/17

ШАРГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 152/1390/17

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23 травня 2019 року м. Шаргород

Шаргородський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого - Войнаровського І.В.,

за участі:

секретаря - Одудовського С.В,,

представника

позивача - ОСОБА_9,

представників

відповідача - Малішевського М.В.,

Півторак Г.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства Агро Юпітер про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

у с т а н о в и в :

07 вересня 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду із позовом до Фермерського господарства Агро Юпітер (далі - відповідач) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням письмових пояснень, зазначила, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 грудня 2015 року, вона є власником земельної ділянки, площею 1,9261 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1 , на території Слободо-Шаргородської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2 .

Після оформлення спадкових прав, позивач звернулася в Відділ Держгеокадастру у Шаргородському районі Головного управління у Вінницькій області для отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, де їй повідомили, що належна їй на праві власності земельна ділянка перебуває в оренді ФГ Агро Юпітер з 27 лютого 2012 року, яку останнє використовує на підставі договору оренди землі № 46 від 01 вересня 2011 року, укладеного між її матір`ю ОСОБА_2 та ФГ Агро Юпітер .

17 лютого 2016 року відповідачем поштовим переказом надіслано на її адресу кошти в сумі 1275 грн. У березні 2016 року голова ФГ Агро Юпітер ОСОБА_3 , викликавши її до себе, показала договір оренди землі № 46 від 01 вересня 2011 року, укладений нібито між її матір`ю ОСОБА_2 та ФГ Агро Юпітер , а також запропонувала їй підписати додаткову угоду від 03 березня 2016 року про внесення змін до зазначеного договору.

Позивач стверджує, що її мати ОСОБА_2 договір оренди землі № 46 від 01 вересня 2011 року не підписувала і навіть не знала про його існування.

Враховуючи вище викладене, просить ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір оренди землі №46 від 01 вересня 2011 року, площею 1,9261 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , розташованої на території Слободо-Шаргородської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, укладений між ОСОБА_2 та ФГ Агро Юпітер , зареєстрований у відділі Держкомзему у Шаргородському районі 27 лютого 2012 року за № 052530004002886. Зобов`язати відповідача передати їй належну на праві власності земельну ділянку, площею 1,9261 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , розташовану на території Слободо-Шаргородської сільської ради Шаргородського району Вінницької області. Стягнути з відповідача на її користь понесені нею судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_9, яка діє на підставі довіреності від 14 березня 2019 року (а.с. 67, т. 2), позовні вимоги підтримала, посилаючись на ті самі обставини та просила суд позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача суду пояснила, що дійсно позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 1,9261 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Слободо-Шаргородської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 грудня 2015 року, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2 . Після оформлення спадкових прав, позивач звернулася в Відділ Держгеокадастру у Шаргородському районі Головного управління у Вінницькій області для отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, де й дізналася, що належна їй на праві власності земельна ділянка перебуває в оренді ФГ Агро Юпітер з 27 лютого 2012 року, яку останнє використовує на підставі договору оренди землі № 46 від 01 вересня 2011 року, укладеного між її матір`ю ОСОБА_2 та ФГ Агро Юпітер . Про існування цього договору позивач не знала та вважає, що її мати ОСОБА_2 договір оренди землі № 46 від 01 вересня 2011 року, укладений строком на 15 років, не підписувала, що, зокрема підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи. Позовні вимоги просила задовольнити, оскільки ОСОБА_2 вільного волевиявлення на підписання договору оренди землі 01 вересня 2011 року з відповідачем та на передачу належної їй земельної ділянки відповідачеві в оренду не мала, внаслідок чого право ОСОБА_1 , як власника вищевказаної земельної ділянки, розпоряджатися належним їй на праві власності майном, порушено.

Представники відповідача Малішевський М.В., Півторак Г.К. позовні вимоги не визнали, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, Зазначили, зокрема, що позивач знала про існування договору оренди землі № 46 від 01 вересня 2011 року, укладеного між її матір`ю ОСОБА_2 та ФГ Агро Юпітер , відповідно до якого ОСОБА_2 , з власного волевиявлення передала ФГ Агро Юпітер у платне користування земельну ділянку, площею 1,9261 га, розташовану на території Слободо-Шаргородської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, оскільки на час укладення спірного договору позивач проживала разом з матір`ю однією сім`єю і була присутня за місцем проживання при його укладенні. Факт обізнаності позивача про існування спірного договору оренди землі спростовується листом-зверненням позивача до ФГ Агро Юпітер , датованим 18 лютого 2016 року з вимогою виплатити орендну плату як спадкоємцю померлого орендодавця за договором оренди землі № 46 від 01 вересня 2011 року. 17 лютого 2016 року головою ФГ Агро Юпітер ОСОБА_3 позивачу було надіслано кошти за оренду земельної ділянки за 2015 рік в сумі 1275 гривень. Нарахована згідно договору орендна плата за 2016 рік була виплачена позивачу 25 листопада 2016 року. Орендна плата за 2012 - 2013 роки була видана безпосередньо позивачеві у виді зернових зі складу ФГ Агро Юпітер в с. Слобода-Шаргородська Шаргородського району Вінницької області працівником ОСОБА_4 за усним розпорядженням голови ФГ Агро Юпітер ОСОБА_3 Орендну плату за 2014 рік позивачеві було доставлено за місцем її проживання в с . Будне Шаргородського району працівником ФГ Агро Юпітер ОСОБА_6 Договір оренди землі № 46 від 01 вересня 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ФГ Агро Юпітер вважають чинним з дня його реєстрації у Відділі Держкомзему у Шаргородському районі - 27 лютого 2012 року і до 27 лютого 2027 року, згідно п. 8 договору. На підставі викладеного, просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

З метою з`ясування можливості отримання орендної плати за користування ділянкою, в судовому засіданні в якості свідків були допитані зокрема, ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , які в сукупності суду пояснили, що вони є працівниками ФГ Агро Юпітер і видавали позивачеві зерно зі складу ФГ Агро Юпітер с. Слобода-Шаргородська в якості орендної плати за земельну ділянку, однак їм не відомо обставин підписання спірного договору оренди землі.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, допитавши свідків, повно та всебічно з`ясувавши усі обставини справи, дослідивши письмові докази, виходячи з принципів верховенства права та захисту порушених прав осіб, установив наступне.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 9, т.1) та спадкоємцем усього її майна за заповітом, посвідченим 17 серпня 2005 року сільським головою Слободо-Шаргородської сільської ради та зареєстрованим в реєстрі за № 24 (а.с.11, т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що вбачається з копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а.с. 8, т. 1).

Позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець майна померлої матері за заповітом, є, зокрема власником земельної ділянки, площею 1,9261 га, розташованої на території Слободо-Шаргородської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1 , яка належить їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 , виданого Шаргородською райдержадміністрацією Вінницької області 24 червня 2003 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 33, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 грудня 2015 року (т.1, а.с. 6).

Із матеріалів справи вбачається, що 01 вересня 2011 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та ФГ Агро Юпітер в особі голови ОСОБА_3 (орендар) укладено договір оренди землі за № 46, згідно з яким орендодавець передала орендареві у строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 1,9261 га для сільськогосподарського використання, яка знаходиться в адмінмежах Слободо-Шаргородської сільської ради Шаргородського району Вінницької області строком на 15 років (т.1, а.с. 15).

Зазначений договір оренди землі від 01 вересня 2011 року за №46 зареєстрований Відділом Держкомзему у Шаргородському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 0525387700:01:002:0031 від 27 лютого 2012 року (т.1, а.с. 12).

Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_2 договору оренди землі від 01 вересня 2011 року за № 46 з ФГ Агро Юпітер не підписувала, що окрім показань в судовому засіданні представника позивача, підтверджується також висновком судово-технічної та почеркознавчої експертизи за № 2324/2325/17-21 від 06.06.2017 року (а.с.67-72).

Так, відповідно до висновку судово-технічної та почеркознавчої експертизи за №6956/6957/17-21 від 19 січня 2019 року, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 під договором оренди землі від 01 вересня 2011 року виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів (п.1 висновку). Підпис від імені від імені ОСОБА_2 під договором оренди землі від 01 вересня 2011 року виконаний не самою ОСОБА_2 , а іншою особою (п.2 висновку). При цьому, з описової частини висновку вбачається, що експертами в якості зразків підпису ОСОБА_2 з метою порівняння досліджувалися її підписи в наступних документах: вільні в договорі оренди землі від 11 вересня 2007 року; акті приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 11 вересня 2007 року; дорученні від 19 серпня 1987 року; договорі кредиту № 09/08200002/0111/01 від 11 травня 2005 року; договорі застави № 08200002/0111/01 від 11 травня 2005 року; на двох заявах про оформлення та видачу державного акта на право власності на земельну ділянку без дати; заяві про перерахунок пенсії від 18 липня 2010 року (аркуш 22 пенсійної справи); заповіті від 17 серпня 2005 року; заяві про реєстрацію посвідчення заповітів та спадкових договорів без дати; журналі для реєстрації нотаріальних дій Слободо-Шаргородської сільської ради Шаргородського району Вінницької області (а.с. 152-156, т.1).

Установленим судом фактам відповідають земельні та цивільно-правові відносини щодо недійсності правочинів, які регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Законом від 17.07.1997 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу Конвенції і є частиною національного законодавства України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України та спеціальним нормативно-правовим актом - Законом України Про оренду землі .

Згідно зі статтею 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст.317 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст.319 ЦК України).

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом, Цивільним кодексом, Законом України Про оренду землі , законами України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ст. 2 Закону України Про оренду землі ).

Згідно ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право передавати їх в оренду.

Відповідно до ст. 93 ЗК України орендодавцем земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов`язані з орендою землі регулюються Законом.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громади і юридичних осіб здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки із орендарем (ст. 124 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236 ЦК України).

Згідно ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до приписів ст. 16 Закону України Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

У відповідності до положень ст. 35 Закону України Про оренду землі спори, пов`язані з орендою землі, вирішуються в судовому порядку.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , зокрема п.8 визначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

З вищезазначеного вбачається, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам закону; додержання встановленої форми правочину; правоздатність сторін; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 1 ст.14 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Статтею 18 цього Закону встановлено, що договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації.

Статтею 34 Закону України Про оренду землі передбачено повернення орендодавцеві земельної ділянки на умовах, визначених договором у разі припинення або розірвання договору оренди землі.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України в постанові від 25 грудня 2013 року по справі № 6-118цс13 відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Позивач у своїх доводах довела те, що її мати ОСОБА_2 не мала наміру на укладення 01 вересня 2011 року договору оренди належної їй земельної ділянки із відповідачем, що свідчить про те, що правочин вчинено всупереч частини 3 ст. 203 ЦК України, тобто вказане волевиявлення не відповідало її внутрішній волі.

Пунктами 1, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 року за № 9 встановлено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року Про захист прав споживачів , Законом України від 6 жовтня 1998 року Про оренду землі та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Згідно ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

На переконання суду, позивачем та її представником належними письмовими доказами доведено, що підпис в графі Орендодавець у договорі оренди землі № 46 від 01 вересня 2011 року, укладеному між ОСОБА_2 та ФГ Агро Юпітер , виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою, що підтверджується висновком експертів Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 6956/6957/17-21 від 19 січня 2019 року (а.с. 152-155, т.1), що, в свою чергу, дає підстави для висновку, що ОСОБА_2 вільного волевиявлення на підписання договору оренди землі з відповідачем та на передачу належної їй земельної ділянки відповідачеві в оренду не мала.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 року), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Як власник вищевказаної земельної ділянки, ОСОБА_1 має право та бажає самостійно вирішувати, як розпоряджатися належним їй на праві власності майном.

Вирішуючи клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності, суд не знаходить підстав для його застосування, так як представником відповідача не доведено того, що позивач знала про наявність договору оренди землі від 01 вересня 2011 року, який укладено на 15 років, натомість, в судовому засіданні знайшло своє підтвердження незнання останньою про існування цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною першою статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зважаючи на усе викладене, аналіз перевірених і оцінених в судовому засіданні доказів переконує суд, що договором оренди землі між ОСОБА_2 та відповідачем - ФГ Агро Юпітер від 01 вересня 2011 року права та охоронювані законом інтереси позивача на вільне володіння та розпорядження своїм майном (земельною ділянкою), передбачені ст. 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод - порушені відповідачем і підлягають судовому захисту, а позов - частковому задоволенню, зокрема, в частині визнання недійсним договору № 46 від 01 вересня 2011 року оренди землі, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ Агро Юпітер . В решті позовних вимог належить відмовити.

Окрім того, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача належить стягнути на користь позивача документально понесені судові витрати, зокрема за сплату судового збору та за проведення експертизи.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд ,

в и р і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до фермерського господарства Агро Юпітер про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір №46 від 01 вересня 2011 року оренди землі розміром 1,9261 га, кадастровий номер НОМЕР_1 розташованої на території Слободо-Шаргородської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, укладений між ОСОБА_2 та ФГ Агро Юпітер зареєстрований у відділі Держкомзему у Шаргородському районі 27 лютого 2012 року за №052530004002886.

Стягнути з ФГ Агро Юпітер , (ЄДРПОУ 35903572, с. Слобода-Шаргородська, Шаргородський район Вінницька область, вулиця Б. Хмельницького, 89) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , судові витрати на сплату судового збору в сумі 640 (шістсот сорок) гривень та 1238 (одна тисяча двісті тридцять вісім) гривень за оплату проведення судової-почеркознавчої експертизи.

В іншій частині позову відмовити.

Згідно зі статтями 273, 354, 355 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду через Шаргородський районний суд Вінницької області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 31 травня 2019 року.

Суддя І.В. Войнаровський