Ухвала

від 22.05.2019 по справі 522/21542/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/692/19

Номер справи місцевого суду: 522/21542/18 1-кс/522/23077/19

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

представника апелянта адвоката ОСОБА_7 ,

представника заявника адвоката ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах ТОВ «Семь тонн», на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 21.02.2019 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12018160500007278, внесеному до ЄРДР 30.10.2018 року за ч.4 ст.190 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення.

Ухвалою слідчогосудді Приморськогорайонного судум.Одеси від21.02.2019року задоволеноклопотання слідчогоСВ ПриморськогоВП ум.Одесі ГУНПв Одеськійобласті ОСОБА_9 ,погоджене прокуроромОдеської місцевоїпрокуратури №3 ОСОБА_6 ,та накладеноарешт намайно,вилучене вході санкціонованогообшуку заадресою: АДРЕСА_1 та якеперелічене врезолютивній частиніухвали.

Своє рішення про накладення арешту на майно, слідчий суддя мотивував тим, що не проведеннявказаної слідчоїдії увигляді арештумайна можепризвести дознищення,відчуження таздійснення іншихдій щодозазначеного майна, а заявником доведено необхідність такого арешту.

Зміст вимог апеляційної скарги.

В своїй апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 , діючий в інтересах ТОВ «Семь тонн» вказує, що вважає ухвалу незаконною, просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання слідчого відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що у клопотанні слідчого не зазначено мету, підставу та правове обґрунтування необхідності арешту майна, майно не визнане речовим доказом у кримінальному провадженні.

Позиції учасників апеляційного розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника власника майна, який просив задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін; дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів є арешт майна у кримінальному провадженні.

Частиною другоюст.173КПК Українивстановлено,що привирішенні питанняпро арештмайна слідчийсуддя,суд повиненвраховувати: 1)правову підставудля арештумайна; 2)можливість використаннямайна якдоказу укримінальному провадженні(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом1частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3)наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні особоюкримінального правопорушенняабо суспільнонебезпечного діяння,що підпадаєпід ознакидіяння,передбаченого закономУкраїни прокримінальну відповідальність(якщоарешт майнанакладається увипадках,передбачених пунктами3,4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3-1)можливість спеціальноїконфіскації майна(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом2частини другоїстатті 170цього Кодексу); 4)розмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 5)розумність таспіврозмірність обмеженняправа власностізавданням кримінальногопровадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Перевіривши матеріали судової справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що розглянувши клопотання слідчого, слідчий суддя районного суду, не звернувши уваги на необґрунтованість та невідповідність клопотання вимогам ст. 171 КПК України, прийшов до помилкового висновку, що вказане в клопотанні майно відповідає критеріям визначеним в ч. 2 ст. 167 КПК України, фактично продублював непереконливі доводи клопотання про підстави накладення арешту на майно та безпідставно задовольнив клопотання слідчого.

Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення:1)збереження речовихдоказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майнаяк видупокарання абозаходу кримінально-правовогохарактеру щодоюридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У відповідностідо ч.2ст.171КПК України,у клопотанніслідчого,прокурора проарешт майнаповинно бутизазначено: 1)підстави імету відповіднодо положеньстатті 170цього Кодексута відповіднеобґрунтування необхідностіарешту майна; 2)перелік івиди майна,що належитьарештувати; 3)документи,які підтверджуютьправо власностіна майно,що належитьарештувати,або конкретніфакти ідокази,що свідчатьпро володіння,користування чирозпорядження підозрюваним,обвинуваченим,засудженим,третіми особамитаким майном; 4)розмір шкоди,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою,у разіподання клопотаннявідповідно дочастини шостоїстатті 170цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

З матеріалів провадження вбачається, що слідчим під час складання вищевказаного клопотання та слідчим суддею під час його розгляду не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Апеляційним судом встановлено, що клопотання про арешт майна не відповідає вимогам кримінального процесуального Закону, з огляду на таке.

Слідчим при складанні клопотання про накладення арешту на майно не дотримані вимоги ч.2 ст.171 КПК України, оскільки у клопотанні не зазначені підстави і мета відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном.

Крім того, наведений у клопотанні слідчого перелік майна, на яке належить накласти арешт, не містить індивідуально-визначених ознак такого майна, що унеможливлює його ідентифікацію.

Так, зазначені у клопотанні слідчого заяви, актів приймання-передачі майна, звіти про оцінку майна, договори купівлі-продажу, витяги з реєстру речових прав на нерухоме майно тощо, які були вилучені в ході обшуку, містять номери та дати їх видання, однак не містять вказівки на зміст документу, а також на майно, якого стосуються дані документи.

Крім того, до матеріалів провадження не долучено жодних документів, які підтверджували би належність вилученого майна до даного кримінального правопорушення, у зв`язку з чим неможливо встановити відповідність такого майна критеріям, встановленим ст.98 КПК України.

У клопотанні слідчого взагалі не розкрито, яке відношення наведені у клопотанні документи та інше майно мають саме до цього кримінального провадження, не визначений процесуальний статус зазначеного у клопотанні майна відповідно до вимог ст.98 КПК України.

В порушення вимог ч.2 ст.171 КПК України, у клопотанні слідчого про арешт майна не зазначені правові підстави, мета відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна.

Згідно з нормами Глави 10 та Глави 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

Відповідно до ч.3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст.98цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У зв`язку із зазначеними вище недоліками зазначеного у клопотанні слідчого переліку майна, яке необхідно арештувати, також неможливо встановити, чи відноситься до матеріалів кримінального провадження вилучене у ТОВ «Семь тонн» майно, чи може воно бути доказом у кримінальному провадженні або предметом кримінального правопорушення.

Крім того, відповідно до ч.5 ст.171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

Разом з цим, долучена до клопотання слідчого копія протоколу обшуку від 15.12.2018 року не містить вказівки на дату та час закінчення обшуку.

Таким чином, неможливо встановити момент вилучення майна у власника та з`ясувати дотримання органом досудового розслідування строків, передбачених ст.171 КПК України. Слідчий у своєму клопотанні не порушує питання про поновлення строку на звернення до слідчого судді з клопотанням про арешт майна.

За наявних недоліків клопотання та долучених до нього матеріалів слідчий суддя взагалі не мав можливості повно, всебічно та об`єктивно розглянути його, у зв`язку з чим апеляційний суд вважає, що висновок слідчого судді про наявність підстав для накладення арешту на майно, враховуючи вищезазначені порушення, допущені під час оформлення клопотання та додаткових матеріалів, є передчасним, необґрунтованим і не узгоджується з вищевказаними вимогами кримінального процесуального Закону та Конвенції.

Таким чином, клопотання та долучені до нього матеріали не відповідають вимогам ч.2 ст.171 КПК України, оскільки не підтверджують підстави, мету та відповідного обґрунтування необхідності арешту майна, а також розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Встановлений апеляційним судом факт невідповідності вимогам закону клопотання слідчого, яке слідчий суддя районного суду, маючи таку можливість, не повернув органу досудового розслідування, а прийняв його до розгляду та, більш того, безпідставно задовольнив, на переконання апеляційного суду, унеможливлює розгляд даного клопотання слідчого по суті.

Вищевказані обставини залишились поза увагою слідчого судді, клопотання слідчого було розглянуто неповно та однобічно, внаслідок чого слідчий суддя дійшов передчасного висновку про необхідність накладення арешту на майно, не мотивував своє рішення та в ухвалі не зазначив, чим саме зумовлена необхідність арешту майна та якими конкретно доказами вона підтверджується. Вищевикладені порушення є безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді.

На переконання апеляційного суду, слідчі судді не повинні формально підходити до розгляду таких клопотань та приймати рішення про задоволення невмотивованих клопотань слідчого, які не відповідають вимогам кримінального процесуального закону.

Разом з цим, апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги адвоката щодо порушення слідчим суддею вимог ч.5 ст.27 КПК України, оскільки до матеріалів судового провадження долучено технічний запис судового засідання з розгляду клопотання слідчого про арешт майна.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про обґрунтованість апеляційної скарги та вважає за необхідне її частково задовольнити, оскаржувану ухвалу слідчого судді - скасувати та постановити нову ухвалу, якою повернути клопотання прокурору для усунення недоліків, відповідно до вимог ч. 3 ст.172 КПК України.

Керуючись ст. ст. 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 409, 419, 422, 532 КПК України, Одеський апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах ТОВ «Семь тонн» задовольнити частково.

Ухвалу слідчогосудді Приморськогорайонного судум.Одеси від21.02.2019року,якою задоволеноклопотання слідчогоСВ ПриморськогоВП ум.Одесі ГУНПв Одеськійобласті ОСОБА_9 ,погоджене прокуроромОдеської місцевоїпрокуратури №3 ОСОБА_6 ,та накладеноарешт намайно,вилучене вході санкціонованогообшуку заадресою: АДРЕСА_1 та якеперелічене врезолютивній частиніухвали,у кримінальномупровадженні №12018160500007278,внесеному доЄРДР 30.10.2018року зач.4ст.190КК України, скасувати, постановити нову ухвалу, якою повернути зазначене клопотання прокурору для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, протягом 72 (сімдесяти двох) годин з дня отримання копії повного тексту ухвали.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4