Постанова

від 20.05.2019 по справі 458/1481/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 травня 2019 року

м. Київ

справа № 458/1481/16-ц

провадження № 61-46330св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Турківського районного суду Львівської області від 23 травня 2017 року у складі судді Федитник І. Д. та постанову апеляційного суду Львівської області від 11 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М. ,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просила:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 разом із приналежними йому господарськими будівлями та спорудами від 23 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Турківського районного нотаріального округу

Федаш М. М., реєстраційний номер 2235;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2500 га ( 2 500 кв.м), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 від 23 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Турківського районного нотаріального округу Федаш М. М., реєстраційнйи номер 2239;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0607 га ( 607 кв.м), яка розташована за адресою: Львівська область, Турківський район, село Лосннець від 23 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Турківського районного нотаріального округу Федаш М. М., реєстраційний номер 2233.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За життя ОСОБА_3 склала заповіт.

Після смерті сестри ОСОБА_3 спадщину прийняла ОСОБА_1 про що свідчать видані їй приватним нотаріусом Турківського районного нотаріального округу Львівської області Комарницькою О. Й. свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 11 червня 2015 року, (реєстровий № 337) на земельну ділянку площею 0,5005 га, яка розташована в селі Лосинець Турківського району Львівської області призначеної для ведення особистого селянського господарства; свідоцтво про право на спадщину за заповітом

від 11 червня 2015 року, (реєстровий № 338) на земельну ділянку площею 0,0685 га, яка розташована в селі Лосинець Турківського району Львівської області, призначеної для ведення особистого селянського господарства.

Крім успадкованого позивачкою після смерті ОСОБА_3 майна, за життя їй ще належало і наступне майно: житловий будинок АДРЕСА_1 разом із приналежними йому господарськими будівлями та спорудами; земельна ділянка для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0, 2500 га (2 500 кв.м), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 0, 0607 га (607 кв.м), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

23 грудня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено спірні договори купівлі продажу, які були підписані за дорученням

ОСОБА_1.

Сестра прийняла рішення, що поки вона усвідомлює свої дії та може ними керувати, необхідно продати частину майна, навіть на вкрай невигідних умовах.

Вказані договори купівлі-продажу є незаконними, так як вони були укладені померлою ОСОБА_3 під впливом тяжкої для неї обставини, чим скористався відповідач та на вкрай невигідних для продавця умовах, оскільки ціна продажу вказаного нерухомого майна була значно заниженою, а ОСОБА_3 було встановлено у 2013 році діагноз - рак дна рота 4-ї стадії.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 23 травня

2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачкою не доведено, що між її рідною сестрою ОСОБА_3 та відповідачем виникли інші правовідносини, ніж передбачені договорами купівлі-продажу, а воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин ніж ті, які передбачені укладеними між ними договорами купівлі-продажу, тобто, що спірні договори купівлі-продажу укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах. Суд дійшов висновку, що підстав для визнання спірних договорів купівлі-продажу недійсними не має, а тому у позові слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Постановою апеляційного суду Львівської області від 11 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

рішення Турківського районного суду Львівської області від 23 травня

2017 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що факт набуття позивачем після смерті ОСОБА_3 права власності на частину її майна в порядку спадкування жодним чином не вказує на можливість порушення будь-яких прав, свобод чи інтересів позивача під час укладення сестрою за життя оспорюваних договорів.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

22 жовтня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Турківського районного суду Львівської області від 23 травня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 11 вересня 2018 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що спірні договори купівлі-продажу були укладені померлою ОСОБА_3 під впливом тяжкої для неї обставини, чим скористався відповідач, та на вкрай невигідних для продавця умовах.

Позивачем до суду надано достатньо доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Судом не з`ясовано: обставини виявлення і перебігу хвороби

ОСОБА_3, її психологічний стан в період часу від усвідомлення факту своєї хвороби та до укладення спірних договорів; обставини спілкування з сусідами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які наполягали на укладенні спірних правочинів на вкрай невигідних умовах (за значно заниженою ціною), використовуючи важкі для ОСОБА_3 обставини та її важкий психологічний стан; відношення ОСОБА_3 до укладення нею спірних договорів.

Встановивши, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем у справі, апеляційний суд зобов`язаний був змінити рішення суду першої інстанції.

Висновок суду апеляційної інстанції є неправильним, оскільки у випадку визнання спірних договорів недійсними, вона зможе успадкувати відчужене ОСОБА_3 майно, а отже є заінтересованою особою в розумінні статті 215 ЦК України.

Доводи інших учасників справи:

27 листопада 2018 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Турківського районного суду Львівської області від 23 травня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 11 вересня 2018 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Турківського районного суду Львівської області .

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оцінка обставин справи, та мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип процесуальної рівності сторін передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як свідчить тлумачення частини першої статті 233 ЦК України умовами, існування яких надає підстави особі звертатися до суду, а суду - виносити рішення про визнання правочину недійсним є:

а) наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин;

б) те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника і , за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі

№ 6-551цс16 зроблено висновок, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оспорює правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року за наслідкам розгляду цивільної справи № 507/1084/17.

Встановивши, що відсутні підстави для визнання спірних договорів купівлі-продажу від 23 грудня 2013 року, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 недійсним, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи заявника про те, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем у справі є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Турківського районного суду Львівської області

від 23 травня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області

від 11 вересня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Турківського районного суду Львівської області від 23 травня

2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 11 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М. Коротун

М. Є. Червинська