Рішення

від 28.05.2019 по справі 910/3283/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.05.2019Справа № 910/3283/19

За позовом Акціонерного товариства спрощеного типу "СУФФЛЕ НЕГОС";

До Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАПЛАЗСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР";

про стягнення 268 008,65 доларів США, що в еквіваленті 7 156 616,48 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Дюбко С.П.

Представники:

Від позивача: Гутнік І. В., адвокат, ордер серії КВ № 435772 від 05.02.19;

Від відповідача: не з`явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Акціонерне товариство спрощеного типу "Суффле негос" з позовом, яким просить зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Заплазський елеватор" повернути йому зерно 1 585,85 метричних тон (1 585 850 кг) кукурудзи третього класу для кормових потреб, українського походження, врожаю 2018 року, оціночною вартістю 7 156 616,45 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем зобов`язань зберігача за договором складського зберігання зерна від 14.11.2018 № 48, що виявилося у невиконання обов`язку зі здійснення відвантаження (відпуску) належного позивачеві зерна зі складу на вимогу поклажодавця.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розгляд справи призначено на 09.04.2019 р.

Через відділ діловодства суду 09.04.2019 р. представником позивача подана заява про уточнення позовних вимог.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 182 ГПК України передбачено право сторони подати заяву про уточнення позовних вимог та/або заперечень проти них на стадії підготовчого провадження.

Оскільки уточнена позовна заява від 05.04.2019 не суперечить вимогам процесуального кодексу, вказана заява прийнята судом до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2019 року закрито підготовче засідання та призначено справу № 910/3283/19 до судового розгляду по суті на 07.05.2019.

У судовому засіданні 07.05.2019 оголошено перерву у справі до 28.05.2019 р.

Під час розгляду спору по суті 28.05.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання 28.05.2019 не з`явився, відзив на позовну заяву не надав, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, оскільки ухвала була надіслана відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зазначає про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом направлення на адресу суду поштовим відправленням.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ

14.11.2018 року між позивачем (Поклажодавець) та відповідачем (Зерновий склад) було укладено Договір складського зберігання зерна № 48 (далі - договір) відповідно до пункту 1.1 якого поклажодавець зобов`язується передати Зерновому складу плоди зернових, зернобобових та олійних культур (надалі - "зерно") за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло від Поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а Зерновий склад зобов`язується прийняти таке зерно для зберігання, при необхідності довести його до необхідних кондицій умов зберігання, на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його Поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані передбаченому цим договором та законодавством.

Судом встановлено, що позивач передав відповідачу на зберігання 10 000 метричних тон кукурудзи 3-го класу українського походження (урожай 2018 року), що підтверджується складською квитанцією на зерно № 290 від 15.11.2018 та актом прийому-передачі № ЗПЕ00000171.

Вказане зерно соняшника було придбано позивачем у компанії Agri Finance SA (Швейцарія) на підставі контракту № СІ8/49 від 09.07.2018.

Позивач вказує, що він здійснив подальшу реалізацію частини придбаного товару, а решту 1585,850 метричних тон відповідач продовжив зберігати на підставі вищевказаного договору зберігання.

Відповідно до пункту 5.1 договору зерновий склад не має права розпоряджатися зерном (його частиною) Поклажодавця крім випадків, передбачених законодавством та цим договором.

Відповідно до п. 3.1. договору № 48 зерновий склад зобов`язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити видачу поклажодавцеві, забезпечити доступ поклажодавця до зерна для проведення огляду протягом строку його зберігання.

Пунктом 3.2. договору № 48 передбачено, що зерновий склад має право відмовити Поклажодавцеві у видачі за першою вимогою зерна, у випадку несвоєчасного повідомлення (пізніше, ніж за 15 робочих днів) про необхідність відпуску чи відвантаження зерна та у випадку заборгованості по договору.

Згідно з п. 3.3. договору № 48, поклажодавець зобов`язаний своєчасно, не пізніше ніж за 15 робочих днів повідомити Зерновий склад про необхідність видачі чи відвантаження зерна, яке знаходиться на зберіганні та вид транспорту, на який буде відвантажуватись зерно (вантажопідйомність, габарити, кількість одиниць).

Згідно з п. 4.2. договору № 48, відвантаження та експедирування зерна поклажодавця залізничним транспортом забезпечує зерновий склад, що має право на залучення третіх осіб для виконання вказаних операцій.

04.02.2019 позивач направив відповідачу заяву про відвантаження 1585,850 метричних тон Зерна кукурудзи (вих.№ 1 від 04.02.2019, відправлення № 1429115). Разом з заявою Відповідачу направлені інструкція від 04.02.2019 № 3 щодо заповнення залізничних накладних та довіреність, видана ОСОБА_1 на отримання від Відповідача цінностей, які належить переоформити: кукурудза 3 клас, 1585,850 мт. (одна тисяча п`ятсот вісімдесят п`ять метричних тон, 850 кг).

Проте, в порушення умов договору відповідачем не вчинено жодних дій щодо повернення зерна кукурудзи позивачу.

У зв`язку з цим, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно зі частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).

Правовідносини між власниками зерна та суб`єктами зберігання зерна (зерновими складами) регулюються, зокрема, положеннями глави 66 Цивільного кодексу України та Законом України "Про зерно і ринок зерна в Україні".

Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до частини 1 статті 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Положення частини 2 статті 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" передбачають, що за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов`язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб`єктом ринку зерна.

Згідно з вимогами статті 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

Зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (частина 1 статті 942 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Відповідно до статті 32 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов`язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

Статтею 953 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Аналогічні положення містить стаття 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", відповідно до якої зерновий склад зобов`язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився.

Як зазначалось вище, пунктом 3.3. Договору передбачено, що Поклажодавець зобов`язаний своєчасно, не пізніше 15 робочих днів повідомити Зерновий склад про необхідність відпуску чи відвантаження зерна, яке знаходиться на зберіганні.

Листом від 04.02.2019 року позивач звернувся до відповідача з вимогою відвантажити зерно кукурудзи, проте вказані вимоги відповідачем залишені без задоволення.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За таких обставин, оскільки відповідач не повернув зерно соняшнику позивачу, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження повернення зерна соняшнику позивачу, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю ЗАПЛАЗСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 39767526, адреса: 01042, м. Київ, вулиця Чигоріна, будинок 18) повернути Акціонерному товариству спрощеного типу СУФФЛЕ НЕГОС (Soufflet Negoce S.A.S.) (номер реєстрації в Торгово-промисловому реєстрі 345322846, адреса: Набережна Женераль Сарай, 10400, м. Ножан-сюр-Сен, Франція ) 1 585,85 метричних тон (1 585 850 кг) кукурудзи третього класу для кормових потреб, українського походження, врожаю 2018 року, оціночною вартістю 268 008,65 доларів США (за офіційним курсом НБУ станом на 14.03.2019 становить 7 156 616, 48 грн.), що знаходиться у зернових складах (зерносховищах), що входять до складу об`єкта нерухомого майна № 88201251233 за адресою: Одеська область, Любашівський район, село Солтанівка,

вулиця Молодіжна, 97.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАПЛАЗСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 39767526, адреса: 01042, м. Київ, вулиця Чигоріна, будинок 18) на користь Акціонерного товариства спрощеного типу СУФФЛЕ НЕГОС ((Soufflet Negoce S.A.S.)) (Номер реєстрації в Торгово-промисловому реєстрі 345322846, адреса: Набережна Женераль Сарай, 10400, м. Ножан-сюр-Сен, Франція ) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 107 349 (сто сім тисяч триста сорок дев`ять) грн. 24 коп. та за подання заяви про забезпечення позову у сумі 960 (дев`ятсот шістдесят) грн. 50 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 31.05.2019.

Суддя О.В. Мандриченко