Рішення

від 04.06.2019 по справі 922/391/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/391/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Кучко А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7) до Приватного підприємства "Приватна фірма "Ізобіліє" (61105, м. Харків, пров. Машинобудівний, 1) про стягнення 856582,34 грн. за участю представників:

від позивача - Коваль Н.Ю., довіреність № 08-21/192/2-19 від 21.01.2019

від відповідача - Петров О.Ю., згідно договору про надання правової допомоги №19-04/2019 від 08.04.2019

ВСТАНОВИВ:

Історія справи.

20.02.2018 Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Приватна фірма "Ізобіліє" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 856582,34 грн.

Правовою підставою заявлених вимог позивач визначає статті 1212 -1214 Цивільного кодексу України та зауважує, що сума 856 582,34 грн. є розміром несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно відповідача, та яка перебуває у комунальній власності громади міста Харкова, без укладення договору оренди за період з 01.02.2015 по 31.01.2018, внаслідок чого територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.05.2018 в позові відмовлено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 рішення Господарського суду Харківської області від 24.05.2018 залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 11.02.2019 касаційну скаргу Харківської міської ради задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 24.05.2018 у справі №922/391/18 скасовано, справу № 922/391/18 направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Повторним автоматизованим розподілом судової справи між суддями від 11.03.2019 справу №922/391/18 передано на новий розгляд судді Сальніковій Г.І.

Судові процедури.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.03.2019 справу №922/391/18 прийнято до провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09.04.2019 о 12:30.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.04.2019 задоволено клопотання відповідача про продовження строку підготовчого провадження (вх. №8713 від 09.04.2019) та продовжено строк підготовчого провадження до 12.06.2019.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 09.04.2019 на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України відкладено підготовче засідання на 20.05.2019 об 11:00.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 20.05.2019 на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України відкладено підготовче засідання на 27.05.2019 о 14:00.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/391/18 до судового розгляду по суті на 03.06.2019 о 16:00.

Позивач в судовому засіданні 03.06.2019 позов підтримав повністю, просить його задовольнити та стягнути з відповідача на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 856 582,34 грн.

Відповідач в судовому засіданні 03.06.2019 проти позову заперечив повністю та просить суд відмовити у задоволенні позову.

З огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів для правильного вирішення спору по даній справі, у судовому засіданні 03.06.2019 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду по даній справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, а також вказівки, які містяться у постанові Верховного суду від 11.02.2019 по справі № 922/391/18, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, заслухавши пояснення учасників справи, господарським судом встановлено наступне.

Обставини справи.

Приватне підприємство "Приватна фірма "Ізобіліє" є власником нежитлової будівлі «М-1» , загальною площею 1 203,2 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 Морозова, АДРЕСА_2 . 11 на підставі договору купівлі-продажу від 05.06.2000.

З урахуванням реконструкції (декларація про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, зареєстрована ДАБК у м. Харкові від 02.02.2017 № ХК 143170321920) відповідач є власником нежитлової будівлі літ. «М-1» , загальною площею 1398,8 кв.м в м. Харків, вул. Морозова АДРЕСА_3 . АДРЕСА_4 . Вказане підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 117706053 від 20.03.2018.

11.04.2001 рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради №599 відповідачу було надано у спільне тимчасове користування строком до 01.04.2026 земельну ділянку площею 424,8 кв.м.

Після проведення реконструкції об`єкта нерухомості в 2017 році відповідач звернувся до Харківської міської ради з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2300 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі "М-1", що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Морозова, б.11.

21.06.2017 рішенням Харківської міської ради №680/17 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою Приватній фірмі "Ізобіліє" на земельну ділянку із земель територіальної громади м. Харкова, площею, орієнтовано 0,2300 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "М-1", за адресою: м. Харків, вул. Морозова, б.11.

06.02.2018 Відділом самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки по вул. Морозова, 11 у м. Харкові та встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку площею 0,1575 га по АДРЕСА_4 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «М-1» комерційного використання (магазин-склад). За результатами обстеження складено Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, Морозова, 11, в якому вказано, що ПФ «Ізобіліє» з 26.06.2003 та по день складання акту використовує земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

При цьому, у даному разі правовою підставою заявлених вимог Харківська міська рада визначає статті 1212 - 1214 Цивільного кодексу України та зауважує, що сума 856582,34 грн. є розміром несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно відповідача, та яка перебуває у комунальній власності громади міста Харкова, без укладення договору оренди за період з 01.02.2015 по 31.01.2018, внаслідок чого територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду.

Оцінка Суду.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом даного спору є сума, нарахована позивачем, як доходи, отримані або які можна було б отримати від безпідставно набутого майна, в порядку статей 1212, 1213, 1214 ЦК України.

Суд зазначає, що, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

- мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

- обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Тобто, визначальною підставою для застосування положень статей 1212, 1214 ЦК України є той факт, що майно набуте особою без достатньої правової підстави повинно в обов`язковому порядку вибути з його володіння.

У даному разі, з матеріалів справи вбачається, що право власності на нежитлову будівлю «М-1» , загальною площею 1 203,2 кв.м, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Морозова, б. 11 зареєстровано за Приватним підприємством "Приватна фірма "Ізобіліє" на підставі договору купівлі-продажу від 05.06.2000.

Водночас, предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога позивача про стягнення з відповідача як власника об`єкта нерухомого майна у спірний період безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212-1214 ЦК за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій розміщене нерухоме майно.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, Суд зазначає, що для вирішення даного спору встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, об`єктом цивільних прав та обґрунтованість порядку та підстав здійснення нарахування орендної плати за користування такою.

При цьому, господарським судом враховано, що аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №922/391/18 від 11.02.2019.

Згідно зі статтею 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У частині 1 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК України),

В силу статті 125 ЗК України, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Згідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» , об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

За змістом частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 ЗК формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 ГПК, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, позивач не надав до суду доказів існування протягом зазначеного в позові періоду (з 01.02.2015 по 31.01.2018) земельної ділянки площею 0,1575 га за адресою: м. Харків, вул. Морозова, 11 - як об`єкта цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України, що виключає можливість обчислювати розмір безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав.

Окремо Суд наголошує, що відповідно до п. 2.1. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 за № 391/17686, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Водночас, ні вказаною інструкцією, а ні ЗК України, не передбачено визначення площі земельної ділянок згідно акту обстеження, який в якості доказів подано позивачем, у зв`язку з чим, Суд вважає, що Акт обстеження від 06.02.2018 року не є належними та допустимим доказом, який підтверджує розмір площі земельної ділянки, яку використовує відповідач та безпосередньо обставини щодо її фактичного використання відповідачем, що ставить під обґрунтований сумнів розрахунок розміру орендної плати, що збережений за її використання.

Матеріали справи не містять доказів державної реєстрації земельної ділянки площею 0,1575 га.

Більш того, позивачем взагалі не зазначено в позовній заяві кадастровий номер земельної ділянки площею 0,1575 га, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Морозова, 11.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди .

Таким чином, Суд зазначає, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 14 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 20 і частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Водночас, як вбачається з розрахунків позивача розміру плати за використання земельної ділянки комунальної власності, який здійснено Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, виходячи з площі земельної ділянки 1575 кв.м., при цьому, такий розрахунок здійснений виходячи з базової вартості 1 кв. м. земель міста Харкова, з урахуванням зазначених коефіцієнтів (визначених рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 №1209/13) та коефіцієнтів функціонального призначення, помножена на частину площі земельної ділянки визначеної згідно акту обстеження земельної ділянки від 06.02.2018. Розрахунок містить посилання на нормативну грошову оцінку, натомість позивачем під час розгляду справи не представлено суду та до матеріалів справи не подано відповідного Витягу з нормативно-грошової оцінки за спірний період.

Оцінюючи вказані докази, Суд зазначає, що, відповідно до статті 13 Закону України "Про оцінку земель", для визначення, зокрема, розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності проводиться нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно із статтею 20 Закону України "Про оцінку земель", дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Так, згідно пункту 1.1. Порядку впровадження нормативно грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, цей Порядок регламентує процедуру надання підприємствам, установам та організаціям міста, фізичним особам інформації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок для обчислення земельного податку, орендної плати за земельні ділянки комунальної власності та здійснення цивільних цивільно-правових угод із земельними ділянками та оплати за договором суперфіцію.

Відповідно до пункту 2.2. Порядку, управління Держземагентства у м. Харкові надає інформацію про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки у формі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки згідно з чинним законодавством. Згідно з Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25.11.2016 №489, за результатами нормативної грошової оцінки земель укладається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, позивачем здійснювався розрахунок на підставі базової вартості 1 кв.м у м. Харкові без врахування Витягу з нормативно-грошової оцінки, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність розрахунків позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17, а також у Постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №804/2111/14 та від 31.07.2018 у справі №804/7823/14.

Виходячи з вищенаведеного, з огляду, що позивачем в установленому ГПК України порядку не надано допустимих та належних доказів, які б підтверджували обставини, на які останній посилається в якості підстав позову, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат у справі № 922/391/18.

З урахуванням вимог статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються у даному разі на позивача.

На підставі ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, 11, 13, 16, 22, 1212 ЦК України, ст.ст. 24, 120, 156, 157 ЗК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, Суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "05" червня 2019 р.

Суддя Г.І. Сальнікова