Постанова

від 14.08.2019 по справі 922/391/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2019 р. Справа № 922/391/18

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий:Зубченко І.В. (доповідач), судді:Радіонова О.О. , Чернота Л.Ф. при секретарі судового засідання: Беккер Т.М. за участю представників: від позивача:Коваль Г.Ю., довіреність №08-21/192/2-19 від 21.01.2019р. від відповідача:Петров О.Ю., ордер серія ДН №050608 від 08.04.2019р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської ради, м.Харків (вх.№1951 Х/3 від 01.07.2019р.) на рішення господарського суду Харківської області ухвалене 04.06.2019р. (повний текст підписано 05.06.2019р. у м.Харкові) у справі№922/391/18 (суддя Сальнікова Г.І.) за позовомХарківської міської ради, м.Харків доПриватного підприємства "Приватна фірма "Ізобіліє", м.Харків простягнення 856582,34грн.

В С Т А Н О В И В:

Харківська міська рада, м.Харків, позивач, звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача, Приватного підприємства "Приватна фірма "Ізобіліє", м.Харків, про стягнення на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 856.582,34грн. за використання без достатніх правових підстав (без укладення договору оренди) у період з 01.02.2015р. по 31.01.2018р. земельної ділянки площею 0,1575га по АДРЕСА_1 (далі - спірна земельна ділянка), на якій розташоване нерухоме майно відповідача та яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Харкова. За твердженнями позивача, внаслідок зазначених дій відповідача, територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у заявленому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.05.2018р. (повний текст складено та підписано 04.06.2018р.) у справі №922/391/18, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.07.2018р. (повний текст складено 06.08.2018р.), у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Постановою Верховного Суду від 11.02.2019р. названі судові рішення у справі №922/391/18 скасовано, справу №922/391/18 направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Суд касаційної інстанції наголосив, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необхідність застосування до правовідносин сторін спору приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки підставами позову у даній справі є обставини безпідставного збереження відповідачем майна (коштів) за рахунок позивача. У зв`язку з наведеним визнав такими, що не мають істотного значення для правильного вирішення спору, висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність у діях відповідача всіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, які можуть бути підставою для покладання на нього відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

При цьому судом касаційної інстанції зауважено, що, з огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), при здійсненні нового розгляду справи господарський суд має перевірити обставини, зазначені в позовній заяві, зокрема, щодо існування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України Про оренду землі у зазначений період, обґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)), а також здійснити оцінку доказів з урахуванням приписів статей 76, 77 ГПК України та їх відповідності положенням земельного законодавства України.

За наслідками нового розгляду справи, рішенням господарського суду Харківської області від 04.06.2019р. (повний текст підписано 05.06.2019р.) у справі №922/391/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі з огляду на те, що позивачем в установленому ГПК України порядку не надано допустимих та належних доказів, які б підтверджували обставини, на які останній посилається в якості підстав позову. Так, місцевий господарський суд наголосив, що позивач не надав до суду доказів існування протягом зазначеного в позові періоду спірної земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), що виключає можливість обчислювати розмір безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав. Крім того, суд зауважив, що акт обстеження від 06.02.2018р. не є належними та допустимим доказом, який підтверджує розмір площі земельної ділянки, яку використовує відповідач, та, безпосередньо, обставини щодо її фактичного використання відповідачем, що ставить під сумнів розрахунок розміру орендної плати, збереженої за використання земельної ділянки. До того ж, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність розрахунків позивача, оскільки розрахунок здійснювався на підставі базової вартості 1кв.м земельної ділянки у м.Харкові без урахування витягу з нормативно-грошової оцінки.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Харківська міська рада звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 04.06.2019р. (повний текст підписано 05.06.2019р.) у справі №922/391/18 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

За твердженнями скаржника, висновки місцевого господарського суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом неповно з`ясовані обставини, які мають значення для справи, та порушено норми матеріального права, а саме неправильно розтлумачено закон, а також застосовано закон, який не підлягає застосуванню (Закон України Про оренду землі , ст.79-1, 93 ЗК України).

Так, на переконання позивача, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з огляду на сукупність наступних обставин:

- судом не враховано, що формування земельної ділянки як об`єкту цивільних прав за відповідним проектом землеустрою здійснюється виключно за клопотанням зацікавленої особи з метою подальшого надання такої земельної ділянки в користування або передачі у власність, у той час як Харківська міська рада не має законом визначених повноважень самостійно формувати земельні ділянки як об`єкти цивільних прав всупереч тієї процедури, яка передбачена ст.123 ЗК України;

- господарський суд Харківської області необґрунтовано послався на положення статей Закону України Про оренду землі та ст.93 ЗК України у спірних правовідносинах, оскільки вказані норми регулюють виключно договірні правовідносини щодо земельної ділянки і мають значення лише при оформленні на таку земельну ділянку правовстановлюючих документів та реєстрації на неї речового права, у той час як при регулюванні кондикційних правовідносин вони не застосовуються;

- враховуючи те, що відповідачем не виконані умови для надання спірної земельної ділянки в оренду, посилання суду на те, що позивач повинен був довести реальну можливість передати вказану земельну ділянку в оренду відповідно до Закону України Про оренду землі є необґрунтованим та таким, що не відповідає правовій природі спірних правовідносин;

- хибним є висновок суду першої інстанції про недоведеність достатніми та достовірними доказами правомірності здійснення розрахунку розміру безпідставно збережених коштів, у зв`язку з наступним: Харківська міська рада здійснює розрахунок на підставі базової вартості одного кв.м. земель міста Харкова; при здійсненні розрахунку керується наказом Мінагрополітики №489 від 25.11.2016р. і рішеннями Харківської міської ради №41/08 від 27.02.2008р. та №1209/13 від 03.07.2013р.; витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки не може бути сформований, оскільки земельна ділянка не є сформованою; позивач є власником програмного комплексу, який застосовується при здійсненні розрахунків розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

- судом не враховано, що обстеження земельної ділянки є одним із етапів вжиття заходів самоврядного контролю, проходження якого необхідно для захисту прав власника земельної ділянки комунальної власності в особі Харківської міської ради з метою подальшого вжиття заходів правового реагування, у зв`язку з чим є правомірним здійснення обстеження земельної ділянки та складання акту обстеження із відображенням площі земельної ділянки.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2019р. у справі №922/391/18 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий (суддя-доповідач) Зубченко І.В., судді Білецька А.М., Чернота Л.Ф.

Ухвалою суду від 04.07.2019р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення господарського суду Харківської області від 04.06.2019р. (повний текст підписано 05.06.2019р) у справі №922/391/18 та зобов`язано Приватне підприємство "Приватна фірма "Ізобіліє" у строк до 19.07.2019р. включно надати до суду відзив на апеляційну скаргу.

На поштову адресу суду апеляційної інстанції 18.07.2019р. (згідно штампу канцелярії, наявного на першому аркуші документа) від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (у межах визначеного судом строку), за змістом якого заявник зазначає, що не погоджується з аргументами позивача, викладеними в апеляційній скарзі, і, відповідно, не вбачає підстав для її задоволення. Так, відповідач наголошує на наступному:

- твердження позивача суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.02.2019р. по розглядуваній справі, та висновкам Верховного Суду, викладеним у інших постановах, зокрема, від 06.02.2019р. у справі №923/921/17, від 07.02.2019р. у справі №922/3639/17, від 13.02.2019р. у справі №922/392/18;

- господарський суд Харківської області дійшов вірного висновку про те, що спірна земельна ділянка не існувала протягом зазначеного у позові періоду як об`єкт цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства;

- суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності у позивача реальної можливості передачі спірної земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України Про оренду землі у зазначений в позові період, оскільки така земельна ділянка не зареєстрована у встановленому законодавством порядку, не має кадастрового номеру, не визначені її межі в натурі (на місцевості) тощо;

- твердження позивача про відсутність у нього повноважень щодо формування земельних ділянок комунальної власності є таким, що суперечить нормам матеріального права;

- позивач, всупереч прецедентної практики Європейського суду з прав людини, намагається покласти на відповідача наслідки неналежного урядування , які полягають у неналежному ставленні до своїх повноважень, визначених Законом України Про землеустрій , ЗК України, Законом України Про місцеве самоврядування .

Після проведення підготовчих дій в порядку ст.267 ГПК України, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2019р. призначено розгляд справи №922/391/18 на 14.08.2019р.

У зв`язку з перебуванням у відпустці на дату розгляду справи судді-члена колегії Білецької А.М., на підставі розпорядження керівника апарату суду від 13.08.2019р., відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя (доповідач) Зубченко І.В., судді Радіонова О.О., Чернота Л.Ф.

У судовому засіданні 14.08.2019р. представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги з мотивів, що були в ній викладені. Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін. Крім того, підтримав надане через канцелярію клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: довідки Головного управління ДФС у Харківській області про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи від 08.08.2019р.; довідки Головного управління ДФС у Харківській області від 12.08.2019р. №38806/10/20-40-58-05-21.

Разом з тим, згідно з приписами ч.1-3 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи, що надані відповідачем докази не існували на момент розгляду справи судом першої інстанції, судова колегія не встановила правових підстав для долучення таких доказів до матеріалів справи та для надання їм правової оцінки, у зв`язку з чим відмовила у задоволенні відповідного клопотання Приватного підприємства "Приватна фірма "Ізобіліє".

Відповідно до ст.269 ГПК України дискреційні повноваження суду апеляційної інстанції щодо обсягів перегляду справ обмежуються доводами та вимогами апеляційної скарги (ч.1). Виключення з цього правила можливе лише у разі, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4).

Відповідно до ст.ст.222, 223 ГПК України та п.17.7 Перехідних положень ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації, складено протокол.

У судовому засіданні 14.08.2019р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство "Приватна фірма "Ізобіліє" є власником нежитлової будівлі літ.«М-1» , загальною площею 1.203,2кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу №2067 від 05.06.2000р.

З урахуванням реконструкції (декларація про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, зареєстрована ДАБК у м.Харкові від 02.02.2017р. №ХК 143170321920) відповідач є власником нежитлової будівлі літ. «М-1» , загальною площею 1.398,8кв.м в АДРЕСА_1 . Вказане підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №117706053 від 20.03.2018р.

11.04.2001р. рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради №599 відповідачу було надано у спільне тимчасове користування строком до 01.04.2026р. земельну ділянку площею 424,8кв.м.

Після проведення реконструкції об`єкта нерухомості в 2017р. відповідач звернувся до Харківської міської ради з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2300га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі "М-1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

21.06.2017р. рішенням Харківської міської ради №680/17 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою Приватній фірмі "Ізобіліє" на земельну ділянку із земель територіальної громади м.Харкова, площею орієнтовано 0,2300га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "М-1", за адресою: АДРЕСА_1 .

06.02.2018р. Відділом самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 та встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку площею 0,1575га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «М-1» комерційного використання (магазин-склад). За результатами обстеження складено Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м АДРЕСА_1 , в якому вказано, що Приватна фірма "Ізобіліє" з 26.06.2003р. та по день складання акту використовує зазначену земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.125, 126 ЗК України.

Посилаючись на те, що відповідач не набув у встановленому порядку належних прав власності або користування на спірну земельну ділянку та не сплачує грошові кошти за користування нею у встановленому законодавством порядку та розмірі, позивач звернувся з розглядуваним позовом до суду та на підставі статей 1212-1214 ЦК України просить стягнути з відповідача 856.582,34грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 01.02.2015р. по 31.01.2018р.

Східний апеляційний господарський суд, дослідивши правову природу спірних правовідносин з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, надаючи оцінку всім обставинам справи, оцінивши надані сторонами на підтвердження їх вимог докази, погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України)).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата" за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати на підставі ст.1212-1214 ЦК України.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом положень глави 83 ЦК України для кондикційних зобов`язань характерним є, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК України).

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина 2 статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини 1 статті 141 ЗК України).

Отже, за змістом вказаних положень право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Відтак, колегія суддів вважає, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

При цьому, Східний апеляційний господарський суд зауважує, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею. Однак, Приватне підприємство "Приватна фірма "Ізобіліє", набувши право власності на нежитлову будівлю, належним чином не оформило право користування земельною ділянкою, на якій розташована зазначена будівля, та не уклало з Харківською міською радою відповідного договору оренди.

Отже, відповідач як фактичний користувач спірної земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018р. у справі №922/3412/17, від 13.02.2019р. у справі №320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019р. у справі №912/1188/17, від 21.01.2019р. у справі №902/794/17, від 29.01.2019р. у справі №922/536/18).

Водночас, щодо порядку визначення сум, які підлягають стягненню за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення права на неї, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. При вирішенні даного спору, як вірно зауважено місцевим господарським судом, слід перевірити, з урахуванням наданих позивачем доказів, чи є спірна земельна ділянка, за користування якою позивач просить стягнути збережені кошти (у розмірі орендної плати), сформованим об`єктом цивільних прав. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.06.2019р. у справі №922/902/18.

Слід зауважити, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч.1 ст.79 ЗК України).

Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Об`єктом оренди може бути земельна ділянка, яка сформована як об`єкт цивільних прав (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.03.2019р. у справі №916/2948/17, від 09.04.2019р. у справі №922/652/18).

За змістом статей 15, 20, 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.

Згідно з абз.3 ч.1 ст.13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, за змістом статті 289 ПК України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

У розумінні наведених положень законодавства нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (ч.2 ст.20 Закону України "Про оцінку земель").

Отже, нормативна грошова оцінка є основою для визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2019р. у справі №922/3782/17, від 12.03.2019р. у справі №916/2948/17, від 16.04.2019р. у справі №922/744/18, від 09.04.2019р. у справі №922/652/18).

Як встановлено судом апеляційної інстанції та не спростовано позивачем, спірна земельна ділянка не має визначених меж і кадастрового номера, інформація про неї не внесена до Державного земельного кадастру, у зв`язку з чим, як вірно встановлено господарським судом Харківської області та зауважено відповідачем, така ділянка не може вважатися сформованою як об`єкт цивільного права у розумінні положень статті 79-1 ЗК України. Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції та не заперечено Харківською міською радою, технічна документація на спірну земельну ділянку не розроблена.

Таким чином, за висновками Східного апеляційного господарського суду, позовні вимоги щодо стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати не можуть бути задоволені з огляду на відсутність технічної документації та несформованість земельної ділянки як об`єкта цивільного права.

Посилання скаржника на відсутність визначених законодавством повноважень самостійно формувати земельні ділянки як об`єкти цивільних прав та посилання на те, що Департаментом територіального контролю Харківської міської ради разом із фахівцями у галузі геодезії та землевпорядних робіт за допомогою сертифікованого обладнання самостійно встановлено межі, площу та конфігурацію земельної ділянки, якою користується Приватне підприємство "Приватна фірма "Ізобіліє", не спростовують встановленого Східним апеляційним господарським судом - спірній земельній ділянці не присвоєно кадастровий номер, вона не зареєстрована у Державному земельному кадастрі, у зв`язку з чим не може бути об`єктом оренди.

Твердження апелянта про доведеність достатніми та достовірними доказами правомірності здійсненого розрахунку розміру безпідставно збережених коштів є хибним, оскільки останній здійснено без урахування витягу з нормативної грошової оцінки землі, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Інші доводи апеляційної скарги є неспроможними, зводяться виключно до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів та спростовані викладеними вище висновками господарських судів, а також не впливають на правомірність прийнятого господарським судом Харківської області рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відтак, враховуючи, що апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які (доводи і вимоги апеляційної скарги) у даному випадку не підтверджують ухвалення переглядуваного рішення із порушеннями, визначеними ст.277 ГПК України в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч.4 ст.269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга Харківської міської ради підлягає залишенню без задоволення, а переглядуване рішення - без змін.

За змістом ст.129 вказаного Кодексу такий результат апеляційного перегляду має наслідком віднесення на рахунок скаржника витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради, м.Харків, на рішення господарського суду Харківської області від 04.06.2019р. (повний текст підписано 05.06.2019р.) у справі №922/391/18 - залишити без задоволення .

Рішення господарського суду Харківської області від 04.06.2019р. (повний текст підписано 05.06.2019р.) у справі №922/391/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

У судовому засіданні 14.08.2019р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 16.08.2019р.

Головуючий суддя І.В. Зубченко

Суддя О.О. Радіонова

Суддя Л.Ф. Чернота