Постанова

від 21.05.2019 по справі 522/16082/14-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/294/19

Номер справи місцевого суду: 522/16082/14-ц

Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

Головуючого - Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,

за участю секретаря - Чепрас А.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2018 року у складі судді Бойчука А.Ю.,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. У позовній заяві посилався на те, що 23.06.2013 між ним та відповідачем укладено договір позики, на підтвердження укладення якого відповідач склав розписку та передав, а відповідач прийняв у борг грошові кошти у сумі 115 000,00 доларів США із зобов`язанням повернути їх до 30.06.2013. Проте, у встановлений строк відповідач грошові кошти не повернув, у зв`язку з чим, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 4 280 920 гривень 94 копійки, з яких: 3 192 400,00 грн. - основного боргу, 928 988,40 грн. - індекс інфляції, 159 532,54 грн. - 3% річних.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 12 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 2481700 грн. та 3% річних - 124017 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Ухвалою ВССУ від 25 травня 2016 року рішення Приморського районного суду м.Одеси від 12 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2018 року в позові відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Скаржник зазначив, що фактично судовий розгляд справи суддею першої інстанції не проводився, оскільки справа перебувала на розгляді у іншого судді. Відповідно до повторного автоматизованого розподілу на підставі розпорядження керівника апарату суду від 23.04.2018 справу було передано на розгляд судді Бойчуку А.Ю. Відповідно до ухвали суду від 24.04.2018 справа прийнята до провадження суддею Бойчуком А.Ю. та призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання. Проте, в порушення приписів ст. 33 ЦПК України суддя не провів жодної дії ні зі стадії підготовчого провадження, ні розгляду справи по суті. Всі судові засідання, що призначалися відкладалися з різних причин. Єдине засідання було проведено 11.09.2018 та прийнято рішення у справі. Але, в судовому засіданні суд не заслуховував пояснення сторін, не досліджував докази, які наявні в матеріалах справи, не заслуховував показання свідків, проте в тексті оскаржуваного рішення суд посилається на вказане. Крім того, представником відповідача під час судового засідання було заявлено відвід судді, проте суд не приймав ухвалу щодо вирішення питання про заявлений відвід. Скаржник також зазначив, що в судовому засіданні заявляв клопотання про відкладення розгляду справи, але вказане клопотання не було розглянуто судом. При прийнятті оскаржуваного рішення судом було взято до уваги лише доводи відповідача та не прийнято до уваги доводи позивача, хоча докази, наявні в матеріалах справи підтверджують позовні вимоги та спростовують твердження відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

На підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 надав розписку від 23 червня 2013 року, в якій зазначено, що ОСОБА_2 взяв у нього в борг 115000 доларів США, які зобов`язався повернути до 30 червня 2013 року (а.с.9).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що боргові зобов`язання між сторонами не виникли.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком про неможливість стягнення коштів як боргу, виходячи з наступного.

Заперечуючи проти дійсності розписки та існування боргу за нею, відповідач ОСОБА_2 стверджував, що не отримував від позивача ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 115 000,00 доларів США за розпискою від 23 червня 2013 року. Зазначена розписка була складена ним 23 травня 2013 року на виконання домовленості між відповідачем та позивачем у зв`язку із вступом відповідача до складу учасників ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА КАМЕЯ (ідентифікаційний код юридичної особи - 32217307; місцезнаходження: АДРЕСА_1).

Факт укладання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП КАМЕЯ у розмірі 40%, що складає 1 515 311,20 грн., підтверджується посвідченим 23 травня 2013 року приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Мазаратій А.В. за № 1449, договором, що є підтвердженням існування між сторонами зобов`язальних правовідносин.

27 травня 2014 року, тобто до звернення позивача з позовом до суду, ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з листом - вимогою повернення розписки, що підтверджено описом вкладення до листа та фіскальним чеком. В даному листі відповідач наголошував, що грошові кошти за розпискою ОСОБА_1 не надавались, а розписка була складена за вимогою позивача та слугувала гарантією того, що грошові кошти у розмірі вартості частки статутного капіталу ПП КАМЕЯ , які відповідач мав передати позивачу за договором купівлі-продажу, відповідач передасть третім особам в рахунок погашення боргів ПП КАМЕЯ перед вказаними особами.

У зв`язку із тим, що позивач не вчиняв дій щодо повернення відповідачу розписки та ухилявся від їх вчинення, 06 серпня 2014 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до Іллічівського МВ УМВС України в Одеській області із заявою про вчинення позивачем ОСОБА_1 кримінального правопорушення.

Факт існування боргів у ПП Камея перед третіми особами не оспорювався, та погашення їх ОСОБА_2 шляхом внесення коштів підтверджений Оборотно-сальдовою відомістю за рахунком ДС. ДД Об`єкти ДР за 01.05.13-12.07.13., згідно з якою погашено заборгованість у розмірі 30000,00 доларів США та перед ОСОБА_3 у розмірі 10000,00 доларів США, зазначені обставини не оспорювались.

Обставини внесення ОСОБА_2 залишку грошових коштів до каси підприємства після розрахунків з його кредиторами підтверджено довідкою ПП КАМЕЯ вих. № 11 від 17.05.2013р. та випискою про заборгованість контрагентів за 01.04.2013-17.05.2013, згідно з якою відповідачем внесено до каси ПП КАМЕЯ грошові кошти в розмірі 200 366,00 грн. для погашення заборгованості ПП КАМЕЯ .

01.07.2013 ОСОБА_2 була подана на ім`я Голови зборів ПП Камея ОСОБА_1 заява про те, що він просить розглянути питання по добровільному виходу його зі складу засновників ПП Камея повністю у разі невиконання обов`язків по поверненню боргу по розписці від 23.06.2013 на суму 115000 доларів США, суму боргу просить зарахувати до суми, що йому повинна бути повернута при виході зі складу власників ПП Камея (а.с.156,т.3).

Викладене свідчить про те, що:

-на час складання розписки 23 червня 2013 року сторони вже були учасниками корпоративних правовідносин, будучи співвласниками підприємства;

-при встановленому факті наявності боргу у ПП Камея перед третіми особами ОСОБА_1 надав у позику ОСОБА_2 . 115000 доларів США, замість того, щоб погасити борги підприємства;

-борги перед третіми особами ПП Камея погашав ОСОБА_2 та вносив кошти у касу підприємства;

-неповернення ОСОБА_2 боргу в розмірі 115000 доларів США за розпискою було підставою виключення останнього з засновників ПП Камея ;

-сума за розпискою в розмірі 115000 доларів США у разі неповернення була заліком частки, яка не підлягала поверненню в порядку виходу зі складу засновників підприємства і збігалася з сумою внеску для покупки частки у підприємстві;

-заява ОСОБА_2 щодо наслідків неповернення боргу адресована ОСОБА_1 як голові зборів ПП Камея , і подана ОСОБА_2 у статусі співзасновника.

Сторони визнавали факт існування заяви від 01.07.2013, не оспорювали її зміст. Таким чином, наявність таких обставин та доказів у сукупності свідчить про відсутність між сторонами ознак боргових зобов`язань, які повинні мати безумовний характер, свідчити лише про факт передачі коштів на умовах їх повернення, виключати існування інших зобов`язань, необумовлених поверненням боргу, що узгоджується з аналогічним висновком щодо оцінки розписки в постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року, справа № 211/3035/14-ц, провадження № 61-3673св18, а також правовим висновком у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-487цс17 про те, що суд, досліджуючи боргову розписку чи договір позики, повинен виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що судом неправильно встановлені фактичні обставини у справі, належним чином не обґрунтовані, підставою скасування рішення суду бути не можуть.

Відповідно до ч.2ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи те, що не вирішення заяв та клопотань, поданих відповідачем, не призвело до неправильного висновку по суті спору, такі доводи не можуть бути підставою скасування рішення суду.

Разом із тим, слід погодитися з доводами апеляційної скарги про те, що недопит в судовому засіданні свідків та невідтворення звукозапису не надавали суду першої інстанції підстав посилатися на них як докази, що безпосередньо були досліджені в судовому засіданні, тому як такі вони не могли бути покладені в основу рішення суду, окрім як письмові докази за умов дотримання порядку їх відтворення в судовому засіданні.

Зважаючи на викладене, посилання на покази свідків та звукозапис як доказ виключаються з мотивувальної частини рішення.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову, хоча частково шляхом невірного обгрунтування, тому рішення підлягає зміні в частині обґрунтування мотивів відмови в задоволенні позову, в решті висновків - підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2018 року змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 , в решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04.06.2019.

Головуючий:

Судді: