Постанова

від 05.06.2019 по справі 924/20/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2019 року Справа № 924/20/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Хмельницької міської ради на рішення Господарського суду Хмельницької області від 20 березня 2019 року (суддя - Муха М.Є.) в справі № 924/20/19

час та місце ухвалення: 20 березня 2019 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1; вступна і резолютивна частина проголошена о 12:14 год; повний текст рішення складено 28 березня 2019 року

за позовом Хмельницької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Проект"

про визнання укладеним договору оренди землі

за участю представників сторін:

від Позивача - Крамар А.В.;

від Відповідача - Цапів І.М..

ВСТАНОВИВ:

Хмельницька міська рада (надалі -Позивач) звернулась до Господарського суду Хмельницької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Скай Проект (надалі -Відповідач), в якій просила визнати укладеним договір оренди землі в редакції наведені у прохальній частині позовної заяви.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Рішенням Позивача від 27 грудня 2017 року № 60 Відповідачу було передано в оренду земельну ділянку площею 2075 кв.м. по вул АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 , для обслуговування будівлі автозаправної станції терміном на 10 років. На виконання зазначеного рішення 10 жовтня 2018 року, згідно акту приймання-передачі, працівником управління земельних ресурсів та земельної реформи департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів представнику Відповідача було передано два примірники проекту договору оренди земельної ділянки для підписання. Позивач вказує, що на його адресу 13 грудня 2018 року від Відповідача надійшов протокол розбіжностей до договору оренди землі, датований 10 грудня 2018 року, з підписаним примірником договору оренди землі з врахуванням протоколу розбіжностей до нього. Суть протоколу розбіжностей стосується викладення в новій редакції пункту 14 проекту договору щодо встановлених штрафних санкцій у разі невчасного внесення орендарем орендної плати, зокрема, виключення з тексту проекту договору умови про сплату орендарем у 10-ти денний термін штрафу у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором.

Рішенням Позивача від 27 грудня 2018 року №17 було вирішено не погоджувати запропоновану Відповідачем в протоколі розбіжностей редакцію пункту 14 проекту договору оренди земельної ділянки, для обслуговування будівлі автозаправної станції та звернутись до суду для вирішення питання щодо узгодження розбіжностей та укладання договору оренди землі між Позивачем та Відповідачем в редакції, запропонованій Позивачем.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 20 березня 2019 року в справі №924/20/19 у задоволенні позову було відмовлено.

Обгрунтовуючи таке рішення суд першої інстанції виходив зокрема з того, що спірні відносини регулюються статтею 181 Господарського кодексу України. Однак, сторони згідно пункту 5 статті 181 Господарського кодексу України не передали на розгляд суду переддоговірний спір в частині неврегульованих умов договору та не скористалися процедурами визначеними зазначеною статтею Господарського кодексу України.

Крім того, суд першої інстанції, посилаючись на пункт 8 статті 181 Господарського кодексу України зазначив, що недосягнення згоди між сторонами з усіх істотних умов договору свідчить про неукладення договору та, в той же час, не надає право сторонам звертатися до суду про визнання договору укладеним в цілому.

Також суд дійшов висновку, що заявлена Позивачем вимога про визнання укладеним договору оренди між Позивачем та Відповідачем не призведе до поновлення порушеного права Позивача і така вимога не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки немає механізму виконання такого рішення.

Крім того, місцевий господарський суд звернув увагу на те, що наявність обставин, за яких у Відповідача наявне нерухоме майно на земельній ділянці, якою він вправі користуватися, виключно на умовах оренди, свідчить про виникнення кондиційних відносин та обов`язків внесення плати на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючи з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Хмельницької області у справі № 924/20/19 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Скаржник зазначає, що норми статті 124 Земельного кодексу України, статтей 1, 6, 14, 16 Закону України "Про оренду землі", постанови Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року №220 "Про затвердження Типового договору оренди землі" зазначає, що укладення спірного договору оренди земельної ділянки є обов`язковим, а тому має місце неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Апелянт вказує, що судом першої інстанції безпідставно застосовано норми статтей 179-181 Господарського кодексу України до спірних правовідносин та не враховано статтю 4 Господарського кодексу України, де чітко визначено, що не є предметом регулювання цього кодексу, зокрема, земельні відносини. Також Позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сторони на стадії укладення договору діють як рівноправні партнери.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 квітня 2019 року справу № 924/20/19 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду. Запропоновано Відповідачу надати відзив на апеляційну скаргу.

Відповідач подав до Північно-західного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що норма про використання типового договору є диспозитивною, а отже, його використання проводиться за волею сторін. Типовий договір оренди може бути взято за основу під час складання тексту договору, з обов`язковим врахуванням істотних умов, проте це не виключає можливості доповнення такого договору іншими додатковими умовами, про які сторонами досягнуто згоди.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 7 травня 2019 року було призначено справу № 924/20/19 до розгляду на 5 червня 2019 року об 15:15 год..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 травня 2019 року клопотання Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції було задоволено, призначено розгляд справи № 924/20/19 в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні від 5 червня 2019 року, яке було проведено в режимі відеоконференції, представник Позивача підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, та з підстав, висвітлених в ній, просить суд її задоволити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги Позивача. Вказав, що Позивачем укладення договору оренди землі є обов`язковим для Відповідача з огляду на знаходження нерухомого майна, належного Відповідачу на праві власності на даній земельній ділянці.

В судовому засіданні від 5 червня 2019 року представник Відповідача заперечив проти доводів, наведених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у відзиві, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначив, що укладення договору оренди землі не є обов`язковим, а має диспозитивний характер.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що оскаржуване рішення слід скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково в іншій частині провадження у справі закрити, задоволивши апеляційну скаргу частково. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Як вбачається з доказів, долучених до матеріалів справи, 27 грудня 2017 року Позивачем було прийнято рішення № 60, яким припинено право користування земельними ділянками, розірвано договори оренди землі за згодою сторін та надано земельні ділянки в оренду юридичним та фізичним особам, зокрема, Відповідачу передано земельну ділянку у м. Хмельницький, вул. Трудова АДРЕСА_2 4, кадастровий номер НОМЕР_2 , площею 1243 м.кв. для обслуговування будівлі автозаправної станції по вул. Трудова, 4 на 10 років (витяг з рішення; а.с. 13).

На виконання вказаного рішення, 10 жовтня 2018 року , згідно акту прийому-передачі, представник відділу оренди та продажу землі управління земельних ресурсів та земельної реформи департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів передав представнику Відповідача проект договору оренди землі за адресою: вул. Трудова, 4. Акт підписаний представником Відповідача, що підтверджує отримання вказаних в акті матеріалів саме 10 жовтня 2018 року (а.с. 26).

13 грудня 2018 року (згідно відмітки штемпеля вхідної кореспонденції) Позивач отримав від Відповідача лист, у якому вказано, що надані Позивачем проекти договору оренди землі б/н і дати, а також окремі його положення викладені в редакції, з якою не погоджується Відповідач, а тому керуючись статтею 30 Закону "Про оренду землі" та частиною 4 статті 181 Господарського кодексу України, Відповідач підписав даний договір з протоколом розбіжностей.

Додатками до даного листа є примірник договору оренди землі, протокол розбіжностей та копія довіреності (а.с. 24-25).

Зі змісту протоколу розбіжностей до договору оренди землі вбачається, що Відповідач не погодився з пунктом 14 договору оренди землі запропонованим Позивачем, а саме: "у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10 денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором; справляється пеня у розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожен день прострочення" та запропонував свою редакцію пункту 14 договору оренди землі, а саме: "у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня відповідно до діючого законодавства" (а.с. 24).

Згідно копії проекту договору оренди землі щодо земельної ділянки, сторонами якого вказано Позивача та Відповідача, який містить підписи обох сторін та відтиски їх печатки, даний договір, зі сторони Відповідача містить вказівку, що він підписаний 10 грудня 2018 року з протоколом розбіжностей. Крім того, до договору додано: розрахунок орендної плати з підписом сторін; витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки; план зовнішніх меж земельної ділянки; акт визначення меж земельної ділянки; акт прийому - передачі землі (вказаної у договорі), підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками (а.с. 14-17).

Рішенням Позивача від 27 грудня 2018 року №18 вирішено не погоджувати запропоновану Відповідачем в протоколі розбіжностей редакцію пункту 14 проекту договору оренди землі по вул. Трудовій, 4 для обслуговування будівлі автозаправної станції, а також вирішено звернутись до суду для узгодження розбіжностей та укладення договору оренди землі по вул. Трудовій, 4 в м. Хмельницький (а.с. 27-28).

Відтак, сторони не досягли згоди щодо запропонованого Позивачем змісту саме пункту 14 договору оренди землі, тому не уклали відповідний договір, що й стало підставою для звернення Позивача до суду з метою захисту порушеного, на його думку права, з позовом до Відповідача про визнання укладеним договору оренди землі.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України: кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтями 93 та 96 Земельного кодексу України передбачено, що: право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності; землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

За змістом статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

В силу дії статтей 13, 19 Закону України "Про плату за землю" підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки; розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами частини 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності , здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 14 Закону України Про оренду землі : договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально; Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

В силу дії частини 3 статті 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, зокрема, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Виходячи з аналізу зазначених законодавчих приписів, колегія суддів погоджується з доводами Позивача щодо обов`язковості укладення договору оренди земельної ділянки, оскільки, зважаючи на форму власності земельної ділянки, укладення спірного договору грунтується на вказівці закону (статті 124 Земельного кодексу України, статті 179 Господарського кодексу України, статті 1 Закону України "Про оренду землі"), який передбачає, що підставою користування земельною ділянкою із земель комунальної власності є договір оренди, який укладається з орендарем власником нежитлових приміщень, які розташовані на ній.

Відтак, укладення спірного договору є обов`язковим.

Пунктом 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, визначено серед загальних засад цивільного законодавства свободу договору. Поряд з цим, частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання визначені у статті 179 Господарського кодексу України, якою визначено, що: майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і не господарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Відповідно до частини 3 статті 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Згідно частини 4 статті 181 Господарського кодексу України за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором .

Розглядаючи позовні вимоги Позивача в площинні загального порядку та строків укладення господарських договорів, колегія суддів зауважує наступне, що із доказів, долучених до матеріалів справи вбачається, що 10 жовтня 2018 року Відповідач отримав проект договору оренди землі, що підтверджується актом прийому-передачі та не заперечується самим Відповідачем (а.с. 26).

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що Відповідач лише 13 грудня 2018 року направив Позивачу лист з протоколом розбіжностей до договору оренди землі (отримано згідно штампу вхідної кореспонденції від 13 грудня 2018 року за № 12-5878-0210), тобто за межами двадцятиденного строку встановленого частиною 4 статті 181 Господарського кодексу України (адже зважаючи на отримання 10 жовтня 2018 року Відповідачем проекту договору оренди, Відповідач з врахуванням двадцятитенного строку, встановленого частиною 4 статті 181 Господарського кодексу України, мав би направити договір разом із протоколом розбіжностей в строк до 31 жовтня 2018 року).

Тобто, з даного вбачається, що Відповідачем уже були пропущенні процесуальні строки щодо надання відповіді Позивачу на його пропозицію (офернту).

Водночас, дана стаття не містить санкції, котра б застосовувалися за порушення саме цього терміну на стадії направлення пропозиції та надання відповіді на неї.

Поміж тим, згідно з приписами частини 7 статті 181 Господарського кодексу України, якщо сторона, яка отримала протокол розбіжностей щодо умов договору, зокрема, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Із матеріалів справи вбачається, що 3 січня 2019 року Позивачем до Господарського суду Хмельницької області подано позовну заяву про врегулювання розбіжностей між сторонами договору оренди землі, а саме Позивач звернувся до суду в межах строку визначеного частиною 7 статті 181 Господарського кодексу України, з урахуванням отримання протоколу розбіжностей Позивачем 13 грудня 2018 року (а.с. 2-9).

Враховуючи усе вищевстановлене у даній судовій постанові, колегія суддів прийшла до висновку, що з огляду на факт того, що укладення спірного договору є обов`язковим для сторін саме на підставі Закону, то як наслідок до даних спірних правовідносинах підлягає застосуванню частина 1 статті 187 Господарського кодексу України. Дане в свою чергу, повністю нівелює твердження місцевого господарського суду першої інстанції про те, що між сторонами не було досягнуто згоди на передачу до суду неврегульованих розбіжностей у відповідності до частини 5 статті 181 Господарського кодексу України, та що такий переддоговірний спір за частиною 1 статті 187 Господарського кодексу України не може бути предметом розгляду суду.

При цьому апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що: договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Дана норма статті повністю кореспондується із частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України.

Окрім того, спеціальна норма статті 15 Закону України Про оренду землі визначає, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату . За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Що ж стосується доводів Відповідача наведених в апеляційній скарзі, відносно диспозитивного характеру використання у правовідносинах Типового договору оренди землі, то апеляційний господарський суд враховує наступне.

Статтею 288 Податкового кодексу України передбачено, що договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Отже, у разі визначення сторонами змісту договору на основі типового договору, вони можуть лише уточнити (доповнити як зауважує ж сам Відповідач) пункти укладеного між ними договору, при цьому аж ніяк не виключаючи пункти, які передбачені типовим договором .

Суд констатує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220 затверджений Типовий договір оренди землі.

Зокрема, пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220 передбачено, що: "У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10 денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором; справляється пеня у розмірі ___ відсотків несплаченої суми за кожен день прострочення ."

При цьому, відповідно до протоколу розбіжностей до договору оренди землі вбачається саме неузгодження Відповідача із частиною пункту 14 договору оренди землі, а саме - штрафом за невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, і залишення пені в розмірі, запропонованому Позивачем як виду відповідальності.

Оцінюючи пункт 14 договору оренди землі щодо якого сторони не досягли згоди (хоч і з описаним вище пропуском строку надання відповіді на пропозицію Позивача) при укладенні договору, колегія суддів прийшла до висновку, що вказаний пункт проекту договору оренди землі відповідає пункту 14 Типового договору оренди землі, а відтак на переконання колегії суддів сторони договору не вправі відхиляти його умови, які у відповідності до статті 15 Закону України "Про оренду землі" належить до істотних умов договору оренди землі, зокрема, відповідальність за несвоєчасну орендну плату.

В силу дії статті 187 Господарського кодексу України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів, зокрема, укладення яких є обов`язковим на підставі закону, розглядаються судом. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Згідно з приписами статті 649 Цивільного кодексу України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Отже, колегія суду констатує, що порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 649 Цивільного кодексу України, котрими регламентується, переддоговірні спори, зокрема, й спори, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо умов такого договору. При цьому, можливість розгляду судом цих спорів обумовлюється обов`язковістю договору (за державним замовленням, на підставі правового акта органу державної влади чи місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом).

Тобто підсумовуючи усе вищенаведене колегія суддів констатує, що визнання укладеним договору, можливе, зокрема, тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону . Таким чином, необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність відповідної вказівки закону на обов`язковість укладення певного договору, а застосуванню до таких спорів підлягає законодавство, яке є чинним на момент виникнення переддоговірного спору та його вирішення в судовому порядку.

Між тим, колегія суддів зауважує, що зі змісту позовної заяви вбачається, що між сторонами договору існують розбіжності лише щодо пункту 14 проекту договору оренди землі, що зазначені у протоколі розбіжностей від 14 грудня 2018 року. Що ж до іншої частини договору, то спір між сторонами відсутній. З огляду на вказане колегія суддів вважає за необхідне наголосити на наступному.

На переконання колегії суду, під ефективним способом слід розуміти такий спосіб захисту, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Аналізуючи спірні правовідносини, колегія суддів приходить до висновку, що для ефективного способу захисту порушеного права Позивача достатнім буде часткове задоволення позовних вимог щодо усунення розбіжностей наведених в положенні пункту 14 договору оренди землі.

При цьому колегія суддів констатує, що для захисту порушеного права Позивача суд не вбачається необхідності у визнанні укладеним договору оренди землі в цілому, з урахуванням усіх його істотних умов, оскільки щодо таких умов спір між сторонами фактично відсутній.

Відповідно керуючись доказами доданими до матеріалів справи апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наявність підстав для врегулювання розбіжностей, шляхом викладення спірного пункту 14 договору оренди землі в редакції, запропонованій Позивачем (зважаючи при цьому на порушення Відповідачем терміну направлення відповіді Позивачу на його пропозицію укласти договір), що відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220.

При цьому суд враховує факт того, що як встановлено вище в даному судовому рішенні, Відповідач порушив строки підписання Позивачу протоколу розбіжностей щодо пункту 14 даного договору оренди земельної ділянки.

Згідно частини 9 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

При цьому Позивач не звертається до суду з вимогою саме про спонукання Відповідача до укладення договору, а тому відсутні підстави для викладення в резолютивній частині умов поданого Позивачем проекту договору.

В той же час, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено наявність спору в частині врегулювання розбіжностей щодо укладення лише однієї з істотних умов договору оренди землі, а щодо інших умов договору спір між сторонами фактично відсутній, з метою забезпечення права Позивача на ефективний судовий захист, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність задоволення позову лише в частині врегулювання розбіжностей щодо відповідальності за несплату орендної плати, та закриття провадження у справі в іншій частині позовних вимог на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Поміж тим, вирішення даного спору саме в зазначений спосіб відповідає визначеному частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України обов`язковому для суду (на підставі частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України) завданню господарського судочинства, зокрема - справедливому вирішенню спору судом, оскільки в разі відмови в задоволенні позову з підстав, наведених судом першої інстанції, Позивач в подальшому при повторному зверненні до суду буде позбавлений можливості захистити оспорюване право через фактичний пропуск строку визначеного в частині 7 статті 181 Господарського кодексу України внаслідок розгляду даного спору.

Водночас апеляційний господарський суд не може погодитись із доводами Відповідача, щодо застосування до спірних правовідносин положень частини 5 статті 181 Господарського кодексу України, оскільки вказана норма на відміну від частини 7 статті 181 Господарського кодексу України не визначає порядок врегулювання розбіжностей умов договору оренди земельної ділянки із земель комунальної власності, укладення якого є обов`язковим саме на підставі Закону (частина 1 статті 124 Земельного кодексу України, частини 5 статті 6, статті 13, статті 14 Закону України "Про оренду землі").

Відтак Північно - західний апеляційний господарський суд частково задовільняє позовні вимоги Позивача та приймає рішення щодо викладення пункту 14 договору оренди землі в редакції запропоновані Позивачем, в іншій частині позову провадження у справі закриває.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду та приймає нове рішення, яким позов задоволено частково.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог не відповідають обставинам справи, внаслідок чого судове рішення є таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Позивача, викладені в апеляційній скарзі (щодо врегулюванні розбіжностей у пункті 14 договору оренди землі в редакції, запропонованій Позивачем) документально обґрунтованими, підставними та такими, що належним чином досліджені при розгляді даного спору, внаслідок чого суд частково задовольнив дані вимоги.

Відтак, Північно-західний апеляційний господарський суд, вважає подану Позивачем апеляційну скаргу підставною та обгрунтованою (окрім вищеописаного щодо укладення договору оренди земельної ділянки в цілому), що знайшло своє підтвердження в даній судовій постанові, відповідно суд приймає рішення про часткове задоволення позовних вимог Позивача.

Згідно частини 1 статті 269 ГПК України: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Північно - апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин (в частині відмови в задоволенні позову), що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, а також порушення норм процесуального права (зокрема статті 45 ГПК України) що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.

З огляду на усе вищевказане в даній судовій постанові, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення місцевого господарського суду та прийняття нового рішення, котрим позов задоволено частково.

Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги, суд покладає на Відповідача в розмірі задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Хмельницької міської ради на рішення господарського суду Хмельницької області від 20 березня 2019 року в справі №924/20/19 задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 20 березня 2019 року в справі № 924/20/19 скасувати та прийняти нове рішення.

3. Позов Хмельницької міської ради задоволити частково.

4. Врегулювати розбіжності у пункті 14 договору оренди земельної ділянки між Хмельницькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скай Проект", в редакції, запропонованій Хмельницькою міською радою, виклавши його пункт 14 в наступній редакції: "У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором:

- у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором;

- справляється пеня у розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожний день прострочення."

5. В іншій частині позову провадження у справі № 924/20/19 закрити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Проект" (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 72, код 40695209) на користь Хмельницької міської ради (29000, м. Хмельницький, вул. Гагаріна, 3, код 33332218) 1921 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 2881 грн 50 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

7. Господарському суду Хмельницької області видати судові накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

9. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

10. Справу № 924/20/19 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови складено 6 червня 2019 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.