Постанова

від 03.06.2019 по справі 904/5821/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2019 року м.Дніпро Справа № 904/5821/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Коваль Л.А., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання Колесник Д.А.

представники сторін:

від позивача: Заклецький В.В., ордер ДП №2156/008 від 03.06.2019 р., адвокат;

від відповідача: Овдій Я.П., посвідчення №ЗП002045 від 12.02.2019 р., адвокат;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМПРОМТЕХНІКА" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2019 року (повний текст рішення складено 21.03.2019 року) у справі № 904/5821/18 (суддя Петрова В.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "СУХА БАЛКА", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМПРОМТЕХНІКА", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення неустойки,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2019 року позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМПРОМТЕХНІКА" на користь Приватного акціонерного товариства "СУХА БАЛКА" неустойку за порушення строків поставки товару у розмірі 2 068 549,38 грн та судовий збір у розмірі 31 028,24грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано порушенням відповідачем строків поставки товару за договором №2500 від 13.11.2017 року, у зв`язку із чим у позивача виникло право на стягнення неустойки на підставі п.8.2 договору в розмірі 2% від вартості непоставленого в строк товару за загальний період з 15.05.2018 року по 15.11.2018 року в розмірі 2 068 549, 38 грн.

Не погодившись з рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, неповне з`ясування обставини справи.

Вказує, що:

- судом першої інстанції не правильно застосовані положення законодавства щодо обраного позивачем виду забезпечення виконання договірного зобов`язання;

- не враховано, що належна до сплати відповідачем пеня не може перевищувати розмір подвійної облікової ставки НБУ відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань";

- судом не було проведено дослідження відповідності строку звернення до суду та строку для обчислення неустойки;

- судом не застосовано до спірних правовідносин положення Інструкції №П-7 від 25.04.1966 року;

- не надано оцінку доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності та оцінку усної заяви відповідача щодо цього.

Просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2019 року. Відмовити позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач з доводами відповідача не погоджується, вважає їх необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції щодо стягнення неустойки за невиконання умов договору поставки прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства та договору поставки №2500 від 13.11.2017 року, які взаємно погоджені обома сторонами.

Зазначає, що:

- норми Господарського кодексу України розглядають неустойку як окремий вид штрафних санкцій, тому її не слід ототожнювати з пенею, це два різних види штрафних санкцій, що можуть застосовуватись у випадку неналежного виконання зобов`язання;

- положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" не можуть бути застосовані до спірних правовідносин;

- акти про фактичну якість і комплектність продукції, про які зазначає апелянт, підтверджують факт поставки продукції неналежної якості, яку відповідач забрав без жодних зауважень і заперечень.

Також позивач спростовує доводи скаржника щодо пропуску ним строку позовної давності.

Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення залишити без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 13.11.2017 року між Приватним акціонерним товариством "ЄВРАЗ СУХА БАЛКА", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "СУХА БАЛКА" (покупець - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕМПРОМТЕХНІКА" (постачальник - відповідач) укладено договір №2500 (а.с.12-18).

У відповідності до п.1.1. договору постачальник зобов`язується передати покупцю продукцію (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти у власність і оплатити товар на передбачених цим договором умовах.

Згідно п.1.2. договору номенклатурний перелік, асортимент, кількість, ціна, вартість товару та інші умови узгоджуються сторонами в специфікаціях (додатках), які після їх підписання є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що поставка товару здійснюється партіями. Партія товару - товар, оформлений одним товарно-транспортним документом.

За п.2.2. договору базисні умови, терміни поставки товару, а також відвантажувальні реквізити, узгоджуються сторонами в специфікаціях (додатках) до цього договору.

Відповідно до п.2.3. договору на кожну поставлену партію товару постачальник повинен надати покупцю такі документи: - рахунок-фактуру - 1 примірник (оригінал); - сертифікат якості виробника/паспорт на товар - 1 примірник (оригінал або копія, завірена печаткою постачальника); - видаткову накладну - 1 примірник (оригінал) та необхідну кількість копій в залежності від виду транспорту; - податкову накладну - складену в електронній формі з дотриманням вимог щодо реєстрації в порядку, визначеному законодавством, з електронним підписом уповноваженої особи та з реєстрацією в Єдиному реєстрі податкових накладних, у порядку, передбаченому ст. 201 Податкового кодексу України; - інші документи, перераховані в Специфікації (Додатку).

Зазначені вище документи при поставці товару автотранспортом надаються постачальником одночасно з товаром, а при поставці залізничним транспортом - не пізніше, ніж через 2 робочих дні з дати прибуття товару до покупця.

Згідно п.2.4. договору датою поставки товару вважається дата, проставлена на видатковій накладній при отриманні товару; при поставці залізничним транспортом - відмітка станції призначення в залізничній накладній, якщо інше не обумовлено Специфікацією (Додатком). Право власності на товар, а також всі пов`язані з ним ризики переходять від постачальника до покупця у відповідності до умов переходу права власності на товар, визначений у Специфікаціях (Додатках).

За п.3.1. договору ціна товару встановлюється та узгоджується сторонами відповідно до п.1.2. договору.

Пунктом 4.1. договору визначено, що оплата вартості партії товару (платежі) здійснюється в гривнях, на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у цьому договорі, на умовах оплати узгоджених сторонами у відповідній Специфікації (Додатках) до договору. У цьому випадку умови оплати поширюються тільки на партії товару, передбачені такими специфікаціями (додатками).

За п. 4.2. договору підставою для оплати узгодженої до відвантаження партії товару є виставлений постачальником рахунок.

Розділом 5 договору сторони узгодили вимоги щодо якості товару та порядок заміни неякісного товару.

13.02.2018 року сторони уклали Специфікацію №2 до договору, відповідно до якої узгодили найменування товару, його кількість, вартість тощо (а.с.23).

За умовами Специфікації №2 загальна вартість товару складає 697 932,60 грн., у тому числі ПДВ 20% - 116 322,10 грн. Умови оплати: за фактом поставки, протягом 5 календарних днів, починаючи з наступного дня від дати надходження товару на склад покупця. Умови поставки: СРТ склад покупця, м. Кривий Ріг (згідно Інкотермс-2000). Термін поставки товару: протягом 90 календарних днів з моменту підписання специфікації. Умова про перехід права власності на товар від постачальника до покупця: право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати поставки.

Враховуючи, що Специфікація №2 підписана сторонами 13.02.2018 року, відповідач повинен був здійснити поставку товару до 14.05.2018 року включно.

Щодо вказаної дати поставки відповідач при розгляді апеляційної скарги не заперечував.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач поставив позивачу товар згідно видаткових накладних №1800107 від 13.02.2018 року на суму 43 126,20 грн., №1800134 від 22.02.2018 року на суму 146 547,00 грн., №1800150 від 03.03.2018 року на суму 65 094,00 грн., №1800182 від 20.03.2018 року на суму 89 832,00 грн.(а.с.24-26,29).

На підставі актів про фактичну якість та комплектність отриманої продукції (П-7) №23/1-18 від 23.02.2018 року, №05/1-18 від 05.03.2018 року, №21/1-18 від 21.03.2018 року (а.с.31-36) позивач повернув дефектний (неякісний) товар згідно накладних на повернення товару №4 від 03.03.2018 року на суму 102828,00 грн., №5 від 14.03.2018 року на суму 65 094,00 грн., №43.1.0/1999 від 28.03.2018 року на суму 89 832,00грн.(а.с.27, 28, 30). Оскільки зазначений товар позивачем не прийнятий та повернутий відповідачу, поставка є такою, що не відбулась.

Вищевикладені обставини відповідачем не спростовувались.

Отже, в період з 13.02.2018 року по 20.03.2018 року відповідач фактично поставив, а позивач прийняв товар на загальну суму 138 865,20 грн.

Товар на суму 559 067,40 грн відповідач товар позивачу не поставив, даний факт під час розгляду справи визнав.

Відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно до ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Статтею 673 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам. Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.

Згідно ст.674 Цивільного кодексу України відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами.

За ч.1 ст.675 Цивільного кодексу України товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

У відповідності до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення передбачені ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання.

За змістом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України).

Матеріали справи містять докази того, що 25.06.2018 року позивач звернувся до відповідача з претензією за №69.1/1487 від 25.06.2018 року, в якій просив сплатити неустойку за порушення строків поставки товару, повідомити позивача про дату здійснення заміни дефектної продукції та здійснити поставку продукції, передбаченої специфікацією №2 від 13.02.2018 року.

31.07.2018 року відповідач направив позивачу відповідь на претензію, в якій заперечував проти вимог позивача та вважав їх безпідставними.

Відповідно до ч.1 ст.199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу.

Згідно ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За ч.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.8.2 договору №2500 від 13.11.2017 року сторони погодили, що у разі порушення строків поставки товару з вини постачальника, крім форс-мажорних обставин та/або обставин непереборної сили, постачальник сплачує на користь покупця неустойку в розмірі 2% від вартості не поставленого в строк товару за кожний день прострочення. Сплата неустойки не звільняє постачальника від зобов`язань з поставки товару.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що погоджуючи неустойку у зазначеному розмірі, сторони фактично погодили такий вид відповідальності, як пеня, яка не може перевищувати розмір подвійної облікової ставки НБУ в силу вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

По-перше, положення вказаного Закону не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки відповідач не мав грошового зобов`язання перед позивачем.

По-друге, сторони погодили в договорі застосування однієї з визначених ч.4 ст.231 Господарського кодексу України штрафних санкцій - сплату неустойки. Вважати інше підстави відсутні.

Відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору і визначенні його умов.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що позивач відповідно до умов договору і положень чинного законодавства має право на застосування штрафних санкцій до відповідача саме у погодженому сторонами розмірі.

Перевіривши розрахунок неустойки, господарський суд встановив, що він здійснений правильно, становить 2 068 549,38 грн. Правильність проведеного нарахування відповідачем не спростовано.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги про невірне застосування судом першої інстанції положень законодавства щодо обраного позивачем виду забезпечення виконання договірного зобов`язання, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" є безпідставними.

Посилання апелянта на те, що судом не застосовано до спірних правовідносин положення Інструкції №П-7 від 25.04.1966 року також не приймається колегією суддів, оскільки питання якості продукції не входить до предмету доказування у даній справі. Обсяги поставленого товару, його вартість судом встановлено і відповідачем не заперечувалось.

Щодо доводів апелянта про те, що судом не було проведено дослідження відповідності строку звернення до суду та строку для обчислення неустойки, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:

Законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу). Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу), а для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (стаття 258 Цивільного кодексу). Відповідно до частини п`ятої статті 261 Цивільного кодексу за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Разом із тим положеннями частини шостої статті 232 Господарського кодексу передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, положення глави 19 Цивільного кодексу про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною шостою статті 232 Господарського кодексу, а тому:

1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення статті 266, частини другої статті 258 Цивільного кодексу про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду від 08.02.2017 року у справі №910/29752/15, на яку посилався і скаржник у апеляційній скарзі.

У справі, яка розглядається, умовами договору поставки визначено строк виконання відповідачем зобов`язання- до 14.05.2018 року включно.

Тобто має місце прострочення виконання зобов`язання відповідачем з 15.05.2018 року.

Позивачем здійснено нарахування неустойки з 15.05.2018 року по 15.11.2018 року. Позов подано засобами поштового зв`язку 22.12.2018 року, тобто з дотриманням строку позовної давності.

В судовому засіданні представник скаржника наполягала на зменшенні розміру неустойки.

Щодо такої заяви відповідача колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до вимог ч.ч. 1,2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Так як в апеляційній скарзі апелянт не просив суд зменшити суму неустойки, а лише зазначав про це в усному порядку під час розгляду апеляційної скарги, підстав для розгляду таких доводів не має.

Стосовно посилання апелянта, що судом першої інстанції не було взято до уваги його усну заяву про застосування строку давності, яка була заявлена відповідачем до ухвалення рішення, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідачем письмова заява, з обґрунтуванням відповідної позиції стосовного даного питання, заявлена не була. Відповідно до тексту відзиву на апеляційну скаргу позивач зазначав, що усна заява про застосування строку давності відповідачем не заявлялась, такими діями останній вводить суд апеляційної інстанції в оману.

Отже, жодні доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМПРОМТЕХНІКА" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2019 року у справі №904/5821/18.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 277 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2019 року у справі №904/5821/18 залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕМПРОМТЕХНІКА".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 06.06.2019 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Л.А. Коваль

Суддя Ю.Б. Парусніков