Рішення

від 05.06.2019 по справі 910/2098/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.06.2019Справа № 910/2098/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СЕРВІС-ЦЕНТР РІТРАМА-УКРАЇНА (04050, м. Київ вул. Пимоненко, 13 ж)

до Товариства з обмеженою відповідальністю ТДС ЛЕОПРІНТ (03061, м. Київ вул. М. Шепелєва, 6)

про стягнення 903 619,77 грн.

за участі представників: згідно з протоколом судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю СЕРВІС-ЦЕНТР РІТРАМА-УКРАЇНА до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ТДС ЛЕОПРІНТ про стягнення 903 619,77 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 23.04.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю СЕРВІС-ЦЕНТР РІТРАМА-УКРАЇНА (надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТДС ЛЕОПРІНТ (надалі - відповідач) укладено договір поставки № 198, відповідно до умов договору позивач зобов`язався поставити та передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити такий товар. Проте, за доводами позивача, внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору, а саме, в частині здійснення повної оплати поставленого товару, у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 903 619, 77 грн., з яких: 722 035,07 грн. - основний борг, 109 381,20 грн. - пені, 72 203,50 грн. - штрафу.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.02.2019 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України залишено позовну заяву без руху та встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви, а саме: надати суду докази сплати судового збору у розмірі 13 554,30 грн. та попередній (орієнтовний) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

11.03.2019 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю СЕРВІС-ЦЕНТР РІТРАМА-УКРАЇНА про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивач надав обґрунтовані письмові пояснення щодо понесених витрат та платіжне доручення № 152 від 07.03.2019 про сплату судового збору у розмірі 13 554,30 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.04.2019.

Ухвалою суду від 10.04.2019, порядку ст.ст. 183, 202 Господарського процесуального кодексу України, відкладено підготовче засідання на 08.05.2019 у зв`язку з неявкою сторін у судове засідання.

У судовому засіданні 08.05.2019 судом встановлено, що відповідач належним чином був повідомлений про призначення підготовчого засідання, враховуючи відсутність з боку відповідача клопотань про відкладення та керуючись ст.ст. 177, 185, 234 Господарського процесуального кодексу України, постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання у справі та призначення справи до розгляду по суті на 22.05.2019.

Ухвалою суду від 22.05.2019 розгляд справи відкладено на 05.06.2019.

Відповідач вкотре не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання 05.06.2019, про причини неявки суд не повідомив про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2019, не подав до суду відзиву на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами.

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з`явився у судове засідання, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а неявка даного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

23 квітня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю СЕРВІС-ЦЕНТР РІТРАМА-УКРАЇНА (надалі - позивач/постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТДС ЛЕОПРІНТ (надалі - відповідач/покупець) було укладено договір № П/ОП 198 про поставку товару (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується здійснити поставку і передачу у власність покупцю товар, а покупець зобов`язується прийняти та сплатити вартість такого товару, в порядку та на умовах, визначених даним договором.

Відповідно до п. 4.1. договору загальна суму договору складається з сум вартості отриманих покупцем товару, вказаних в накладних, які невід`ємними частинами даного договору.

В ціну товару включено: вартість тари, упакування, маркування, передбаченого виробником, вартість доставки товару та роботи постачальника з до продажного підготовки товару. Крім того, ціна одиниці товару за цим договором включає в себе всі необхідні платежі, а також податки та інші платежі, пов`язані із ввезенням товару в Україну для вільного продажу (п. 4.2. договору).

У розділі 5 договору сторонами визначено порядом розрахунків, зокрема: розрахунки за договором здійснюються у безготівковому порядку. Валютою платежу гривні. Протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати передачі товару, покупець зобов`язаний перерахувати на поточний рахунок постачальника повну вартість поставленого товару з урахуванням п.п. 4.3.,4.4. договору на підставі рахунку-фактури постачальника. Датою здійснення платежу є день в якій сума, що підлягає сплаті, зарахована на поточний рахунок постачальника.

Даний договір відповідно до п. 11, в редакції додаткової угоди № 5 від 2912.2017, діє до 31.12.2018 року.

Додатковою угодою № 2 від 09.092016 сторонами внесено зміни у п. 5.3. договору та викладено у новій редакції, а саме Протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дати передачі товару, покупець зобов`язаний перерахувати на поточний рахунок постачальника повну вартість поставленого товару з урахуванням п. п. 4.3.,4.4. договору на підставі рахунку-фактури постачальника .

За доводами позивача, на виконання умов договору останнім поставлено товар відповідачу на суму 778 904,59 грн, на підставі накладних, які підписані уповноваженими представниками сторін, зокрема: № 1626 від 04.06.2018 на суму 77 515,20 грн; № 1687 від 08.06.2018 на 4 351,26 грн; № 1831 від 21.06.2018 на суму 41 846,16 грн; № 1868 від 25.06.2018 на суму 5 875,20 грн; № 1888 від 26.06.2018 на суму 8 629,20 грн; № 1909 від 27.06.2018 на суму 24 235,20 грн; № 1984 від 06.07.2018 на суму 34 742,40 грн; № 2044 від 11.07.2018 на суму 26 056,80 грн; № 2055 від 12.07.2018 на суму 48 787,20 грн; № 2117 від 17.07.2018 на суму 30 300,90 грн; № 2156 від 19.07.2018 на суму 51 738,48 грн; № 2166 від 20.07.2018 на суму 10 210,91 грн; № 2240 від 26.07.2018 на суму 112 549,92 грн; № 2466 від 15.08.2018 на суму 138 162,44 грн та № 2700 від 04.09.2018 на суму 60 960,50 грн. Відповідачем у свою чергу товар був прийнятий без зауважень та частково оплачений у сумі 56 869,52 грн, у зв`язку з чим в останнього виник борг перед постачальником у розмірі 722 035,07 грн, що також підтверджується актом звірки взаємним розрахунків між сторонами за договором № П/ОП 198 станом на 31.12.2018, що підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем 21.01.2019 була направлена відповідачу вимога №10 від 28.12.2018, в якій позивач вимагав у відповідача погасити заборгованість у сумі 722 035,07 грн

Однак, відповіді на претензію відповідачем не надано, заборгованість не погашено, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Отже, спір у справі виник внаслідок неналежного, на думку позивача, виконання відповідачем зобов`язання щодо сплати заборгованості за поставлений товар згідно договором.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір № П/ОП 198 про поставку товару від 23.04.2015 є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що позивачем було здійснено поставку відповідачу товару на суму 778 904,59 грн, що підтверджується накладними, а саме: № 1626 від 04.06.2018 на суму 77 515,20 грн; № 1687 від 08.06.2018 на 4 351,26 грн; № 1831 від 21.06.2018 на суму 41 846,16 грн; № 1868 від 25.06.2018 на суму 5 875,20 грн; № 1888 від 26.06.2018 на суму 8 629,20 грн; № 1909 від 27.06.2018 на суму 24 235,20 грн; № 1984 від 06.07.2018 на суму 34 742,40 грн; № 2044 від 11.07.2018 на суму 26 056,80 грн; № 2055 від 12.07.2018 на суму 48 787,20 грн; № 2117 від 17.07.2018 на суму 30 300,90 грн; № 2156 від 19.07.2018 на суму 51 738,48 грн; № 2166 від 20.07.2018 на суму 10 210,91 грн; № 2240 від 26.07.2018 на суму 112 549,92 грн; № 2466 від 15.08.2018 на суму 138 162,44 грн та № 2700 від 04.09.2018 на суму 60 960,50 грн.

Також, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було отримано товар без зауважень, про що свідчить підпис уповноваженого представника покупця на накладних, що діяв на підставі довіреності № 50 від 29.03.2018 р. (належним чином завірена копія якої міститься в матеріалах справи) та частково оплачено прийнятий товар на суму 56 869,52 грн.

Таким чином, неоплаченим залишився товар на суму 722 035,07 грн, що також підтверджується актом звірки взаємним розрахунків між сторонами за договором № П/ОП 198 станом на 31.12.2018, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками, завірена копія якого міститься в матеріалах справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Як встановлено судом, у п. 5.3 договору в редакції додаткової угоди № 2 від 09.90.2016, сторонами узгоджено відстрочка оплати за товар на 21 (двадцять один) календарні дні з дати передачі товару.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження оплати поставленого позивачем товару, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 722 035,07 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 109 381,20 грн. та штраф у розмірі 72 203,50 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За умовами п. 8.3. договору за порушення строків і порядку сплати вартості товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення, та штраф за порушення порядку розрахунків у розмірі 10 % від розміру порушеного грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов`язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України. Коли обов`язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв`язку з порушенням зобов`язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин, необхідно дійти висновку, що пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов`язання. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 24.03.2009 р. у справі № 8/411/08).

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 р. № 3-88гс11, від 28.02.2011 у справі № 23/225 та від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011, та є обов`язковою відповідно до приписів ст. 111-28 ГПК України.

Суд, перевіривши розрахунок штрафу на підставі п.8.3. договору, що наданий позивачем, вважає його арифметично вірним. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф у розмірі 72 203,50 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що позивачем допущено помилку стосовно початку періоду прострочення. Так у позовній заяві та відповідно до доданого розрахунку, позивач здійснює початок прострочення з урахуванням п. 5.3. договору без урахування додаткової угоди № 2, зокрема розрахунок здійснений з урахуванням відстрочки платежу 14 календарних днів. В той час як угодою № 2 визначений термін сплати 21 календарний день з моменту поставки.

Судом здійснено перерахунок пені з урахуванням строків оплати, визначених додатковою угодою № 2 та в межах заявленого позивачем періоду (по 05.01.2019), та встановлено, що до сплати підлягає пеня у сумі 105 501,02 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені у сумі 3 880,18 грн слід відмовити.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на зазначене вище та враховуючи, що відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару та не спростовано заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та строк оплати, у відповідності до умов чинного законодавства є таким, що настав, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 13 496,10 грн. Інша частина сплаченого судового збору залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 129, 236- 239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТДС Леопрінт (03061, м. Київ, вул. Миколи Шепелєва, буд. 6; ідентифікаційний код: 38231327) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СЕРВІС-ЦЕНТР РІТРАМА-УКРАЇНА (04050, м. Київ вул. Пимоненко, буд. 13 ж; ідентифікаційний код: 33886456) основну суму заборгованості у розмірі 722 035 (сімсот двадцять дві тисячі тридцять п`ять) грн 07 коп. пеню у розмірі 105 501 (сто п`ять тисяч п`ятсот одна) грн 02 коп., штраф у розмірі 72 203 (сімдесят дві тисячі двісті три) грн 50 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 13 496 (тринадцять тисяч чотириста дев`яносто шість) грн 10 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 05.06.2019

Суддя Пукшин Л.Г.