Рішення

від 04.06.2019 по справі 918/227/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/227/19

Господарський суд Рівненської області у складі судді Пашкевич І.О. , за участі секретаря судового засідання Ткачук І.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)

до Національного університету "Острозька академія" (35800, Рівненська область, м. Острог, вул. Семінарська, 2, код ЄДРПОУ 22554101)

про стягнення 2 142 грн. 19 коп.

Сторони не забезпечили явку своїх уповноважених представників.

ВСТАНОВИВ:

02 квітня 2019 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач, НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Національного університету "Острозька академія" (далі - відповідач, НУОА) в якому просить, посилаючись на ст. ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264 - 265 ГК України, ст.ст. 11-16, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 ЦК України, стягнути 2 142,19 грн., у тому числі: пеня у сумі 1874,41 грн., 3% річних у розмірі 267,78 грн. які виникли у зв`язку із неналежним виконанням грошового зобов`язання за договором постачання природного газу від 19.04.2016 року № 187/16-ТЕ (Т)-28.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 04.04.2019 прийнято позовну заяву НАК "Нафтогаз України" до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/227/19, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

24 квітня 2019 року від відповідача надійшов відзив, в якому останній просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних підприємств та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідвення за спожиті енергоносії", так як відповідач погасив основний борг до набрання чинності вказаним Законом, а відтак пеня та 3% річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню.

06 травня 2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому останній з доводами, викладеними у відзиві не погоджується, з огляду на таке. Відповідач не є теплопостачальною чи теплогенеруючою організацією, а також не має ліцензії на теплопостачання. Крім того, відповідачем не надано доказів включення його до реєстру підприємств, що беруть участь в регулюванні заборгованості, а тому застосування ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних підприємств та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідвення за спожиті енергоносії" є неправомірним. Також позивач зазначає, що на виконання постанови КМ України № 226 від 06.03.2019 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" проведено державну реєстрацію Статуту позивача, згідно з яким повне найменування Компанії українською мовою - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

14 травня 2019 року ухвалою суду розгляд справи по суті (в порядку спрощеного позовного провадження) було відкладено на 23.05.2019.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 23.05.2019 розгляд справи по суті (в порядку спрощеного позовного провадження) було відкладено на 04.06.2019.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши надані докази, суд встановив наступне.

19 квітня 2016 року між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Споживач) укладено договір постачання природного газу № 187/16-ТЕ(Т)-28, за умовами якого Постачальник зобов`язався передати у власність Споживачу у 2016 році природний газ (далі - газ), а Споживач зобов`язався прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору (далі Договір, а.с. 13-20).

До вказаного договору додатковою угодою № 1 від 03.04.2016 (щодо зміни кількості та ціни газу, відповідальності та строку дії договору), яка є невід`ємною частиною Договору, вносилися зміни.

За п. 12 Договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1 від 03.04.2016) цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.04.2016 до 30.09.2016, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що газ, який продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно з п. 2.1. Договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1 від 03.04.2016) загальний обсяг газу, що передається за цим договором у період з 01.04.2016 року по 30.09.2016 року, становить 65,000 тис.куб.м.

Відповідно до п.п. 3.4.- 3.6. Договору приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу Споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу. Не пізніше 5-го числі місяця, наступного за місцем поставки газу, Споживач зобов`язується надати Постачальнику, зокрема підписані та скріплені печатками Споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість. Постачальник не пізніше 8-го числа повертає Споживачеві один примірник оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надає у письмовій формі відмову від підписання акта.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору в період з квітня 2016 року по вересень 2016 року позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 384 857,94 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.04.2014 на суму 123,24 грн, від 31.05.2016 на суму 121 098,77 грн, від 30.06.2016 на суму 121 573,20 грн, від 31.07.2016 на суму 59 286,20 грн, від 31.08.2016 на суму 23 769,05 грн, від 30.09.2016 на суму 59 007,48 грн.

Згідно з п. 6.1. Договору оплата за газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідач свої зобов`язання з оплати природного газу, поставленого протягом вказаного періоду, виконав несвоєчасно, що стверджується банківськими виписками (а.с. 33-36), зведеними бухгалтерськими документами (операціями за договором та сальдо по відповідачу, а.с. 31, 32), платіжними дорученнями № 601 від 21.07.2016 року, № 758 від 02.09.2016, № 861 від 29.09.2016 та № 910 від 12.10.2016.

Згідно з п. 8.2. Договору у разі невиконання Споживачем п. 6.1 цього договору Постачальник має право не здійснювати поставку газу Споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Споживачем п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити Постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Враховуючи викладене, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 1 874,41 грн та 3% річних у розмірі 267,78 грн за періоди: з 26.05.2016 по 21.07.2016; з 30.06.2016 по 21.07.2016; з 26.08.2016 по 04.09.2016; 27.09.2016 по 29.09.2016.

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років (п. 10.3. Договору).

З урахуванням викладеного судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із відповідальністю за порушення строків оплати за переданий природний газ, регулювання яких здійснюється Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу", ГК України, ЦК України тощо.

Як установлено ч. 1. ст. 12 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов`язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" відповідач зобов`язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 ГК України).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України).

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведених норм матеріального права, які регулюють наслідки порушення зобов`язання, вбачається право кредитора здійснити нарахування 3% річних та пені за неналежне виконання боржником грошового зобов`язання.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та пені проведений позивачем, визнає його арифметично вірним та таким що здійсний відповідно до вимог чинного законодавства.

Щодо заперечень відповідача, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Судом встановлено, що відповідач провів з позивачем кінцеві розрахунки за поставлений природний газ у жовтні 2016 року.

За приписами ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який набрав чинності 30.11.2016 року, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

У свою чергу, у преамбулі та ст. 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що цей Закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення. Дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Під заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону (ст. 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії"), слід розуміти, зокрема:

кредиторську заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води;

заборгованість з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам і організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню, а також організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, яка виникла у зв`язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, та залишилася не погашеною станом на 1 січня 2016 року (далі - заборгованість з різниці в тарифах).

Отже, із системного аналізу наведених норм вбачається, що для застосування норм Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", зокрема ч. 3 ст. 7, необхідно, щоб відповідач відносився до теплопостачальних чи теплогенеруючих організацій або щоб заборгованість виникла у різниці в тарифах у зв`язку з невідповідністю фактичної вартості тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Господарська діяльність з виробництва теплової енергії та її постачання підлягає ліцензуванню (ст. 16 Закону України "Про теплопостачання"), п. 29 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності".

Вимогами ч. 3 ст. 2 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" унормовано, що суб`єкт господарювання може здійснювати види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, після внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо рішення органу ліцензування про видачу йому ліцензії.

Судом не встановлено наявності у відповідача ліцензії на виробництво, постачання теплової енергії, так само як останнім не надано суду доказів того, що заборгованість, на яку позивачем здійснено нарахування 3% річних та пені, належить до заборгованості, що виникла у різниці в тарифах. Відповідачем також не доведено, що виробництво та постачання теплової енергії здійснювалося за нерегульованим тарифом.

У силу вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76 -78 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналогічні приписи викладені у ч. 3 ст. 13 ГПК України, за якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Окрім того, ч. 4 ст. 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що відповідач належними та достатніми доказами не довів, що нарахування позивачем 3% річних та пені проведено на заборгованість, на яку поширює свою дію Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", відтак аргументи, на які посилається відповідач, судом не приймаються так як є необгрунтованими.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача та про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що позов визнаний обґрунтованим, відтак судовий збір в розмірі 1 921,00 грн покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Національного університету "Острозька академія" про стягнення 2 142,19 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Національного університету "Острозька академія" (35800, Рівненська область, м. Острог, вул. Семінарська, буд. 2, код ЄДРПОУ 22554101) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 1 874 (одну тисячу вісімсот сімдесят чотири) грн 41 коп. пені, 267 (двісті шістдесят сім) грн 78 коп. 3% річних та 1 921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн 00 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 06.06.2019.

Суддя І.О. Пашкевич