Постанова

від 05.06.2019 по справі 620/269/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/269/19 Суддя (судді) першої інстанції: Заяць О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Літвіної Н.М., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Головного управління державної фіскальної служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства 171 Чернігівський ремонтний завод 171 ЧРЗ до Головного управління державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В :

ПП 171 Чернігівський ремонтний завод 171 ЧРЗ звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00003261400 від 28.09.2018 року.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у Чернігівській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП 171 ЧРЗ щодо правомірності формування податкової звітності з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ Орсент за березень 2018 року.

В ході перевірки було встановлено, що позивачем порушено, зокрема: п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем за період з 01.03.2018 року по 31.03.2018 року завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на суму 100600 грн.

Результати перевірки оформлені Актом від 11.09.2018 року № 605/14/39303989.

28.09.2018 року на підставі висновків Акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення №00003261400, яким до позивача застосовано суму штрафних санкцій по податку на додану вартість на суму 100600 грн. за звітний податковий період - березень 2018 року.

Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, звернувся з даним позовом до суду.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Колегія суддів зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Матеріалами справи підтверджено, що 09.01.2018 року між ПП 171 Чернігівський ремонтний завод 171 ЧРЗ (покупець) та ТОВ Орсент (постачальник) укладено Договір поставки №1, згідно умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю запчастини, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар відповідно до умов даного Договору.

На підтвердження фактичного виконання вказаного договору позивачем надано: Договір №1 від 09.01.2018 року; видаткову накладну №28 від 06.03.2018 року; податкову накладну №3 від 06.03.2018 року; товарно-транспортну накладну №5 від 06.03.2018 року на перевезення вказаного товару.

За придбані товари, а саме Гідромеханічну трансмісію , ПП 171 ЧРЗ сплатило грошові кошти у повному обсязі, що підтверджується: платіжними дорученнями №357 від 12.03.2018 року, №398 від 22.03.2018 року щодо перерахування грошових коштів ПП 171 ЧРЗ на адресу ТОВ Орсент в рахунок оплати за отриманий товар; Договором про відступлення прав вимоги від 23.07.2018 року №1 та платіжними дорученнями №648 від 23.07.2018 року, №651 від 26.07.2018 року, №669, №670, 672 від 01.08.2018 року щодо перерахування залишку грошових коштів в рахунок оплати за отриманий товар.

Як встановлено судом першої інстанції, товар отримував особисто директор підприємства ПП 171 ЧРЗ , а тому довіреність на отримання товару йому не потрібна. Його повноваження визначені у Статуті і він підписує будь-які угоди від імені підприємства і представляє його інтереси в усіх установах з усіма фізичними і юридичними особами.

Колегія суддів апеляційної інстанції, дослідивши всі матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявні у справі господарський договір і складені на його виконання первинні бухгалтерські та податкові документи відповідають вимогам бухгалтерського і податкового законодавства та є належними і допустимими доказами по справі, дійсність і достовірність яких не була спростована відповідачем.

Дані докази повністю підтверджують фактичність здійснення господарської операції позивача з ТОВ Орсент та правомірність відображення ним цієї операцій у податковому обліку за вказаний звітний період, спростовують висновки перевірки про завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду.

Водночас, зазначені в акті перевірки та апеляційній скарзі висновки про відсутність реального виконання господарських зобов`язань, порушення позивачем вимог податкового законодавства є нормативно необґрунтованими і документально не підтвердженими.

Так, у апеляційній скарзі апелянт зазначив, що до перевірки не було надано документів, які б підтверджували, що якість товару відповідає технічним умовам та паспорту виробника.

Проте, як правильно зазначив суд першої інстанції, умовами Договору, а саме п. 5.3 передбачено, що покупець має право вимагати від постачальника копії документів, які посвідчують якість і відповідність товару.

В матеріалах справи наявний Акт виконання регламентних робіт від 13.04.2018 року, в якому зазначено, що регламентні роботи проведені; виріб гідромеханічна трансмісія відповідає діючій в Україні технічній документації, пройшов перевірку та визначений придатним для експлуатації; виріб законсервований і підготовлений для транспортування.

Щодо посилання відповідача на те, що ТОВ Орсент є учасником кримінального провадження, що внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 205 КК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, проте контролюючим органом, всупереч вимог ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Колегія суддів вказує на те, що сам факт порушення кримінальної справи не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом.

Доказів наявності вироків суду відносно позивача чи його контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво), відповідачем не надано, а договір, укладений позивачем з даним товариством не визнано нечинним.

Враховуючи наведене, колегія судів приходить до висновку, що саме по собі внесення кримінальних проваджень до Єдиного реєстру досудового розслідувань не може розглядатися як беззаперечний доказ відсутності фактичного здійснення спірних операцій.

Щодо посилання відповідача на те, що у контрагента позивача відсутня матеріально-технічна база (виробничі та складські приміщення, тощо) та трудові ресурси, необхідні для вчинення дій, що становлять зміст спірних операцій з постачання товару Гідромеханічна трансмісія , колегія суддів зазначає наступне.

У пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ зазначив, що "компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків".

Викладені відповідачем аргументи для визначення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість є недостатніми, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податків в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

У пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України" ЄСПЛ зазначив, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 74 КАС України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов`язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що невиконання контрагентами податкових зобов`язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб`єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями ст.77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності прийнятого рішення, обставин, які б спростовували факт здійснення господарських операцій, достовірності і повноти відображення податку на додану вартість за вказаними спірними господарськими операціями.

Враховуючи наведене колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, оскільки правомірність декларування позивачем спірних сум підтверджена матеріалами справи, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління державної фіскальної служби у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлений 05.06.2019 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Н.М.Літвіна

Є.І.Мєзєнцев