Ухвала

від 03.06.2019 по справі 137/1798/18

ХМІЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 137/1798/18

Провадження №2/149/445/19

УХВАЛА

Іменем України

"04" червня 2019 р. м. Хмільник

Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючої-судді: Гончарук-Аліфанової О. Ю.,

при секретарі Янюк А. Й.,

за участю адвокатів Богословського С. В., Бондарчука В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 адвоката Богословського Сергія Вікторовича до Фермерського господарства «Щербич» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2018 року адвокат позивача звернувся до Літинського районного суду Вінницької області з позовом до ФГ «Щербич».

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом ФГ «Щербич» № 55 від 02 жовтня 2018 року позивача звільнено з посади робітника складу за прогул, разом з тим позивач був відсутній на роботі через проходження медичної комісії на призовній дільниці, тому просив визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, поновити позивача на роботі, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

11 грудня 2018 року відповідачем було подано відзив, згідно якого наказ про звільнення позивача було скасовано, натомість ОСОБА_1 було увільнено від виконання трудових обов`язків зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку під час проходження медичної комісії та під час проходження строкової служби.

05 лютого 2019 року справа були прийнята до провадження суддею Гончарук-Аліфановою О. Ю.

В судовому засіданні адвокат Богословський С. В. просив вирішити питання стягнення витрат на правову допомогу позивачу, оскільки відповідач поновив позивача на посаді, виплатив та продовжує виплачувати заробітну плату. При цьому зазначив, що позивач повідомляв відповідача 30 вересня 2018 про те, що йому необхідно з`явитись на проходження медичної комісії, натомість відповідач запропонував йому звільнення. Порушене право позивача було відновлено відповідачем вже після звернення до суду.

Адвокат Бондарчук В. В. проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивач не повідомляв роботодавця про причини відсутності на роботі, тому, відповідно до норм трудового законодавства, його було звільнено за прогул. Натомість 9 жовтня 2018 року відповідачу стало відомо про те, що позивач призваний на військову службу, тому наказ про звільнення позивача було скасовано, а його права поновлено. Не вбачав підстав для стягнення витрат на допомогу адвоката, оскільки порушене право позивача було поновлено ще до звернення до суду та вважав наданий розрахунок за послуги адвоката таким, що не відповідає дійсності.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся в порядку, передбаченому ст. 128 ЦПК України.

Голова ФГ «Щербич» Щербич І. Ф. подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Судом було розглянуто справу за відсутності позивача на підставі п. 3 ч. 3 ст. 223 ЦПК України.

Заслухавши пояснення учасників розгляду, дослідивши письмові докази у справі, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 був прийнятий на роботу у ФГ «Щербич» 03 квітня 2018 року на посаду робітника складу (а. с. 20, 40).

В квітні 2018 року позивач проходив профілактичний огляд (а. с. 13).

01 жовтня 2018 року звертався до травматолога, здавав аналізи (а. с. 14, 15)

Наказом № 55 голови ФГ «Щербич» ОСОБА_2 від 02 жовтня 2018 року ОСОБА_1 було звільнено за прогули за ст. 47 КЗпП України (а. с. 12).

Підставою звільнення, згідно оскаржуваного наказу, стали доповідна, акт службового розслідування (а. с. 8, 9, 10, 11).

Згідно повісток Літинського районного військового комісара, ОСОБА_1 належало пройти медичну комісію на призовній дільниці з 01 по 08 жовтня 2018 року, позивача було призвано на строкову службу і зараховано в команду №3007, запропоновано 09 жовтня 2018 року о 09.00 з`явитись для відправлення на збірний пункт (а. с. 18, 43).

Копії вказаних повісток разом з заявою ОСОБА_3 про надання копії наказу про звільнення та інших документів для звернення до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, відповідачем отримано 12 жовтня 2018 року (а. с. 16, 17, 41, 42).

Станом на 16 листопада 2018 року позивач перебував на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 (а. с.44).

Наказом № 56 від 02 жовтня 2018 року ( з урахуванням виправлень в частині дати наказу, внесених наказом № 58 від 09 жовтня 2018 року) наказ № 55 від 02 жовтня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 скасовано. Увільнено ОСОБА_1 з 01 по 08 жовтня 2018 року на час проходження медичного огляду за направленням Лiтинського районного військового комісаріату зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку (а. с. 86, 172).

Наказом № 57 від 09 жовтня 2018 року увільнено ОСОБА_1 з 09 жовтня 2018 року на час проходження строкової військової служби за направленням Літинського районного військового комісаріату зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку (а. с. 37).

Позивач звернувся до суду з позовом 02 листопада 2018 року (а. с. 1).

Згідно платіжного дорученя № 7396 від 10 грудня 2018 року ОСОБА_1 нараховано 10143 грн. заробітної плати за жовтень-грудень 2018 року (а. с. 38).

Відповідно до довідок ФГ «Щербич» позивачу за період жовтень 2018 року - травень 2019 року перераховано заробітну плату в розмірі 30268 грн.

Згідно довідки ФГ «Щербич» від 06 грудня 2018 року, середній заробіток ОСОБА_1 становить 3381 грн. (а. с. 39).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Із змісту вказаної вище норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав на гарантій, передбачених нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про оборону України», підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Аналогічна позиція викладена в листі Верховного суду від 13.07.2018 № 60-1543/0/2-18.

Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства, суд приходить до висновку, що за працівниками, прийнятими на строкову військову службу в особливий період, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення, таким чином, звільнення позивача за прогул являлося незаконним.

Разом з тим, як слідує з матеріалів справи, відповідачем, 09 жовтня 2018 року, до звернення з до суду з даним позовом, отримавши дані про причини відсутності позивача на робочому місці, було скасовано незаконний наказ про звільнення позивача, вирішено питання щодо збереження місця роботи, посади та середнього заробітку за позивачем на період проходження медичного огляду та строкової військової служби.

Таким чином, як на час звернення до суду так і нас час розгляду справи, предмет позову відсутній.

Доказів протилежного позивачем не надано.

При цьому неточності у формулюванні наказів, якими відновлено права позивача не порушують його прав, або прав інших осіб.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет позову.

Згідно ч. 2 ст. 256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предметі з тих самих підстав не допускається.

Щодо вирішення питання про судові витрати, до яких, згідно ст. 133 ЦПК України, віднесено витрати на правову допомогу, суд зазначає таке.

Питання розподілу судових витрат у разі закриття провадження у справі, визначено ст. 142 ЦПК України. Вказана норма процесуального закону не передбачає стягнення понесених позивачем судових витрат з відповідача в разі закриття провадження у справі.

Аналогічні роз`яснення містяться в п.35, 38 Постанови пленуму ВССУ № 10 від 17 жовтня 2014 року Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 13, 15, 133, 142, п. 2 ч. 1 ст.255, 258, 259, 260, 261, п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом представника ОСОБА_1 адвоката Богословського Сергія Вікторовича до Фермерського господарства «Щербич» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу закрити.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду через Хмільницький міськрайонний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено 06 червня 2019 року.

Суддя: /підпис/

З оригіналом вірно: