Постанова

від 03.06.2019 по справі 394/344/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 червня 2019 року

м. Київ

справа № 394/344/17

провадження № 61-43728св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Кочубій ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Кочубій на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 05 березня 2018 року у складі судді

Запорожець О. М. та постанову апеляційного суду Кіровоградської області

від 24 липня 2018 року у складі колегії суддів: Письменного О. А.,

Єгорової С. М., Чельник О. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Кочубій (далі - ТОВ Агрофірма Кочубій ) про визнання додаткового договору до договору оренди землі недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 5,06 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кальниболотської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області. 20 грудня 2005 року між ним та ТОВ Агрофірма Кочубій було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 10 років, який зареєстровано у Новоархангельському відділі КРФЦДЗК, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 06 березня 2006 року за № 270. У 2016 році, по закінченню договору оренди землі, він звернувся до відповідача з усною заявою про самостійний обробіток земельної ділянки, на що отримав копію додаткового договору № 1

від 29 серпня 2007 року до договору оренди землі № 270 від 20 грудня

2005 року, відповідно до якого продовжено строк дії договору оренди земельної ділянки на 15 років. Однак, вказаний договір він не підписував та про його існування не знав, при цьому в ньому міститься підпис іншої особи зроблений від його імені без наслідування його підпису. Про існування даного договору дізнався лише у 2016 році.

ОСОБА_1 просив визнати додатковий договір до договору оренди землі недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області

від 05 березня 2018 року у задоволенні заяви ТОВ Агрофірма Кочубій про застосування строків позовної давності відмовлено.

Позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним додатковий договір № 1 від 29 серпня 2007 року до договору оренди землі № 270 від 06 квітня 2006 року укладений між

ОСОБА_1 та ТОВ Агрофірма Кочубій в особі директора ОСОБА_2 терміном на 15 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Стягнуто з ТОВ Агрофірма Кочубій на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1 280,00 грн.

Стягнуто з ТОВ Агрофірма Кочубій на користь ОСОБА_1 понесенні витрати по оплаті судово-почеркознавчої експертизи в сумі 3 714,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов про визнання недійсним додаткового договору послався на те, що додатковий договір до договору оренди землі був укладений відповідачем самостійно без згоди орендодавця, який не підписував даний договір, а тому порушено право на вільне володіння, розпорядження, користування земельною ділянкою. Щодо строку позовної давності суд у рішенні послався на те, що позивач не знав про існування додаткового договору, оскільки відповідачем даний договір було укладено одноособово, а дізнався про нього лише після закінчення строку дії договору оренди від 20 грудня 2005 року, тобто в кінці 2016 року.

Постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 24 липня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ Агрофірма Кочубій залишено без задоволення.

Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області

від 05 березня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ТОВ Агрофірма Кочубій , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

31 серпня 2018 року ТОВ Агрофірма Кочубій через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 05 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області

від 24 липня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди безпідставно відмовили товариству в застосування строку позовної давності, оскільки, на його думку позивачу було відомо про наявність оспорюваного договору з часу його укладання. Крім того, позивач отримував орендну плату, що, на думку заявника, свідчить про його обізнаність щодо існування спірного додаткового договору. Окрім того, заявник зазначає, що рішення судів фактично ґрунтується лише на одному доказі, а саме на висновку судово-почеркознавчої експертизи, при цьому результати проведеної експертизи не є однозначними та повними, а отже можуть ставитись під сумнів.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року поновлено ТОВ Агрофірма Кочубій строк на касаційне оскарження рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 05 березня 2018 року та постанови апеляційного суду Кіровоградської області від 24 липня 2018 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Новоархангельського районного суду Кіровоградської області.

Зупинено виконання Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 05 березня 2018 року та постанови апеляційного суду Кіровоградської області від 24 липня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами:

Позивач є власником земельної ділянки площею 5,06 га, яка розташована на території Кальниболотської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області, право на власності позивача посвідчено державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 .

20 грудня 2005 року між сторонами укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років. Цей договір зареєстровано Кіровоградською регіональною філією ДП Центр ДЗК 6 березня 2006 року

№ 270.

29 серпня 2007 року від імені позивача був укладений додатковий договір № 1 до договору оренди землі № 270 від 20 грудня 2005 року з ТОВ Агрофірма Кочубій , який зареєстровано у Новоархангельському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Державному Агентстві земельних ресурсів України 06 вересня 2007 року за № 228.

Згідно висновку № 436/437/17-27 судово-почеркознавчої експертизи

від 01 грудня 2017 року, яка проведена Кропивницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, підпис від імені ОСОБА_1 у додатковому договорі № 1

від 29 серпня 2007 року до договору оренди землі № 270 від 20 грудня

2005 року виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування його підпису, але з деяким наслідуванням скорописного почерку ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому позивач повинен довести той факт, що він не міг довідатись про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, що інформацію щодо порушеного права позивач мав можливість отримати раніше.

Факт отримання орендної плати не є визначальним в обчисленні строків позовної давності, якщо особа, права якої порушено вважала що правовідносини виникли з інших підстав.

Саме таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі 6-48цс15.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) не знайшла підстав для відходу від такої правової позиції.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку, що правовідносини за додаткового договору № 1 від 29 серпня 2007 року між сторонами у встановленому законом порядку не виникали, а перебіг строку позовної давності має починатися з часу, коли позивачу стало відомо про існування такого договору.

Оскільки підставами позову ОСОБА_3 було непідписання спірного додаткового договору оренди землі, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення договору на вказаних у ньому умовах, для правильного вирішення вказаної справи, зокрема у частині висновків щодо початку перебігу позовної давності, важливим є така фактична обставина, як момент, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права, а саме про факт укладення саме із орендодавцем, саме письмового додаткового договору оренди та саме на тих умовах, що зазначено у цьому договорі.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачу було відомо про існування оспорюваного додаткового договору, оскільки він отримував орендну плату, не спростовують факт відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_3 на укладання оспорюваного договору на умовах, що в ньому викладені.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені у тому числі частиною третьою статті 203 цього Кодексу.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада

2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам роз`яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановили те, що згідно з висновком експерта № 436/437/17-27 судово-почеркознавчої експертизи від 01 грудня 2017 року, яка проведена Кропивницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, підпис від імені ОСОБА_1 у додатковому договорі № 1 від 29 серпня 2007 року до договору оренди землі № 270 від 20 грудня 2005 року виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування його підпису, але з деяким наслідуванням скорописного почерку ОСОБА_1 .

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про те, що вказані обставини свідчать про недійсність спірного додаткового договору до договору оренди землі, оскільки ОСОБА_3 такий додатковий договір не підписував, тобто його воля була відсутня на вчиненні зазначених дій.

Доводи касаційної скарги про те, що результати проведеної почеркознавчої експертизи не є однозначними та повними, а отже можуть ставитись під сумнів не спростовують висновок суду про недійсність оспорюваного договору з підстав відсутності волевиявлення ОСОБА_3 , вже були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки доказів, що є поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Розглядаючи зазначений позов, місцевий суд та апеляційний суд повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують таких висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що ними порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 05 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 24 липня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ТОВ Агрофірма Кочубій підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 05 березня 2018 року та постанови апеляційного суду Кіровоградської області

від 24 липня 2018 року.

Щодо судових витрат:

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Кочубій залишити без задоволення.

Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області

від 05 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 24 липня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 05 березня 2018 року та постанови апеляційного суду Кіровоградської області від 24 липня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко