Постанова

від 07.06.2019 по справі 909/8/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2019 р. Справа №909/8/19

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії :

головуючого - судді О.В. Зварич

суддів О.П. Дубник

О.С. Скрипчук,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі ПАТ «НАК «Нафтогаз України » ) за №14/4-502 від 20.03.2019р. (вх. № 01-05/1231/19 від 01.04.2019р.)

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.02.2019р.

(суддя О.ВМалєєва; повний текст рішення складено 27.02.2019р.)

у справі № 909/8/19

за позовом: ПАТ «НАК «Нафтогаз України»

до відповідача: Районного комунального підприємства «Галичтеплосервіс» (надалі РКП «Галичтеплосервіс» )

про стягнення 2829,45 грн., з яких пеня 2488,90 грн., 3% річних 340,55 грн.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

28.12.2018р. ПАТ «НАК «Нафтогаз України» звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до РКП "Галичтеплосервіс" про стягнення 2829,45 грн, з яких пеня - 2488,90 грн, 3% річних - 340,55 грн.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач несвоєчасно здійснював оплату за переданий природний газ згідно з умовами укладеного сторонами договору № 740/14-БО-15 купівлі-продажу природного газу від 11.12.2013р. (далі - Договір), чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема пункту 6.1 Договору.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 27.02.2019р. у справі №909/8/19 (суддя С.Б. Кітаєва) повністю відмовлено в задоволені позовних вимог.

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що на виконання умов договору купівлі-продажу природного газу № 740/14-БО-15 від 11.12.2013р. позивач протягом січня-квітня та жовтня-грудня 2014р. передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 1179109,14 грн. (від 31.01.2014р. на суму 212926,17 грн; від 28.02.2014р. на суму 194408,38 грн; від 31.03.2014р. на суму 104635,70 грн; від 30.04.2014р. на суму 56523,75 грн; від 31.10.2014р. на суму 13381,75 грн; від 30.11.2014р. на суму 173897,14 грн; від 31.12.2014р. на суму 423336,25 грн.), що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014р., 28.02.2014р., 31.03.2014р., 30.04.2014р., 31.10.2014р., 30.11.2014р., 31.12.2014р.

Відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання щодо оплати вартості отриманих від позивача обсягів газу: остаточно розрахувався за газ, спожитий в січні 2014 року 17.02.2014; остаточно розрахувався за газ, спожитий в лютому 2014 року 14.03.2014; остаточно розрахувався за газ, спожитий в березні 2014 року 29.04.2014; остаточно розрахувався за газ, спожитий в квітні 2014 року 26.05.2014; остаточно розрахувався за газ, спожитий в жовтні 2014 року 25.11.2014; остаточно розрахувався за газ, спожитий в листопаді 2014 року 29.12.2014; остаточно розрахувався за газ, спожитий в грудні 2014 року 17.01.2015.

Оскаржуване рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що заборгованість із сплати вартості отриманого за договором купівлі-продажу природного газу № 740/14-БО-15 від 11.12.2013р. була погашена відповідачем у повному обсязі до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії", тому нараховані пеня і 3% річних підлягають списанню згідно частини 3 статті 7 вищевказаного Закону.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ПАТ «НАК «Нафтогаз України» подало апеляційну скаргу на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.02.2019р. у справі №909/8/19, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Скаржник вважає неправомірним застосування до спірних відносин Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії". Зазначає, що Законом передбачено чітке коло осіб, що мають право на списання заборгованості та нарахувань. Покликається на те, що статтями 1-3 та частиною 3 статті 7 Закону визначено процедуру врегулювання заборгованості, її учасників та порядок участі у такій процедурі - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості. Списання заборгованості згідно ч.3 ст.7 Закону є частиною процедури врегулювання заборгованості у відповідності до ст.1 Закону; дія Закону розповсюджується лише на теплопостачальні, теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання і водовідведення у відповідності до ст.2 Закону; учасниками процедури врегулювання заборгованості (у тому числі - процедури списання) є підприємства та організації, включені до реєстру.

Скаржник вважає, що застосування ч.3 ст.7 Закону правомірне лише щодо підприємств та організацій, включених до реєстру. Частиною 2 статті 3 Закону визначено, що для включення до реєстру підприємства централізованого водопостачання і водовідведення, теплопостачальні і теплогенеруючі організації подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, заяву, до якої додаються відповідні документи (згідно переліку зазначеному у даній нормі). Рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженою ним посадовою особою протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви та розміщується на офіційному веб-сайті цього органу. Крім того, Постановою КМУ №93 від 21.02.2017р. затверджено "Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром". Пунктом 8 Порядку визначено, що для включення підприємств до реєстру підприємства подають до Мінрегіону заяву, до якої додають документи, передбачені в абзацах 2-7 частини 2 статті 3 Закону.

За доводами скаржника, суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, не взяв до уваги, що матеріали справи не містять вище перерахованих документів, вони не надавалися відповідачем у справі та не досліджувалися судом. Оскільки, матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, та судом не зазначено, на підставі яких доказів відповідач набув статусу учасника процедури врегулювання, а саме є теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, відтак застосування ч.3 ст.7 Закону, на переконання скаржника, є неправомірним, а рішення суду - необґрунтованим та незаконним.

Також апелянт зазначає про постанову Верховного суду від 14.02.2018р. у справі №908/3211/16, у якій суд погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій: що для здійснення процедури врегулювання заборгованості, а це - зменшення, списання та/або реструктуризація, необхідною умовою є включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства, з метою її врегулювання за домовленістю сторін шляхом вчинення відповідних правочинів.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

19.04.2019р. від відповідача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу (вх. №01-04/2617/19 від 19.04.2019р.), в якому він просить відмовити в задовленні апеляційної скарги ПАТ «НАК «Нафтогаз України» до РКП «Галичтеплосервіс» , а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.02.2019р. у справі №909/8/19 залишити в силі, мотивуючи тим, що позивач нарахував пеню, 3% річних на основну заборгованість, яка була повністю погашена до набрання чинності Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , а тому з урахуванням частини 3 статті 7 вище вказаного Закону, суд правомірно дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Разом з тим, відповідач заперечує твердження апелянта про те, що РКП «Галичтеплосервіс» не було внесено в реєстр підприємств, щодо яких має бути застосовано дане положення Закону, наголошуючи на погашенні заборгованості перед позивачем за договором купівлі-продажу природного газу № 740/14-БО-15 від 11.12.2013р. до моменту набрання ним чинності, а питання щодо списання пені і 3% річних Закон не ставить в залежність від внесення боржника до відповідного реєстру.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

11.12.2013р. між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (продавець) та РКП «Галичтеплосервіс» (покупець) було укладено договір №740/14-БО-15 купівлі-продажу природного газу. За цим договором продавець (позивач) зобов`язався передати у власність покупцю (відповідачу) у 2014р. природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору (п.1.1 договору).

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (п. 1.2 договору).

Згідно пункту 2.1 договору продавець передає покупцеві у період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ за обсягом до 435 тис. куб. м.

Відповідно до пункту 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання - передачі газу.

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов`язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа забов`язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами (п. 3.4 договору).

Пунктом 5.1. договору сторони погодили, що ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються НКРЕ.

За умовами пункту 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно п. 7.2 договору, зокрема, у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.

Судом встановлено, що на виконання умов договору купівлі-продажу природного газу № 740/14-БО-15 від 11.12.2013р. продавець ПАТ "НАК "Нафтогаз України" протягом січня-квітня та жовтня-грудня 2014р. передав у власність покупцю РКП «Галичтеплосервіс» природний газ на загальну суму 1179109,14 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014р., 28.02.2014р., 31.03.2014р., 30.04.2014р., 31.10.2014р., 30.11.2014р., 31.12.2014р.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання перед позивачем щодо оплати вартості отриманих обсягів газу у січні, березні, квітні, жовтні, листопаді 2014 року виконав з порушенням строків, встановлених п. 6.1. договору.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо оплати вартості газу, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 2829,45 грн, з яких пеня - 2488,90 грн, 3% річних - 340,55 грн.

Норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Згідно статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених та іншими законами України.

Одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як уже зазначалося, пунктом 7.2 договору сторони, зокрема, передбачили, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Беручи до уваги вищенаведене, суд першої інстанції підставно зазначив, що позивач належним чином виконав свої договірні зобовязання, передавши відповідачу у власність природний газ, який останній оплатив його із порушення визначених в укладеному між сторонами договорі строків.

Як вбачається з доданого до позовної заяви розрахунку штрафних санкцій та 3% річнихта, відповідач остаточно розрахувався за отриманий на підставі договору купівлі-продажу №740/14-БО-15 від 11.12.2013р. природний газ 12.01.15 року (а.с.27-29).

Наведеної обставини сторони не оспорюють.

Відповідно до витягу з ЄДРЮОФОПГФ від 22.02.2019 №1005038565, який сформовано на електронний запит Господарського суду Івано-Франківської області, видом діяльності РКП Галичтеплосервіс є, зокрема: 35.30 Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (а.с.54-56).

30.11.2016р. набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" №1730-VIII від 03.11.2016р. (далі Закон), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно статті 1 вказаного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону є: кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води; кредиторська заборгованість перед постачальником електричної енергії підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за електричну енергію, спожиту для виробництва та надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, з постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем); заборгованість з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам і організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню, а також організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, яка виникла у зв`язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, та залишилася не погашеною станом на 01.01.2016р.

Відповідно до статті 2 цього Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Постановою Кабінету Міністрів України №93 від 21.02.2017р. затверджено "Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром", яким визначено дані реєстру про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України від 03.11.2016 № 1730-VIII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Даною правовою нормою передбачено можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань.

Частина 3 статті 7 названого Закону є нормою прямої дії. Застосування її приписів законодавець не ставить в залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності цим Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 07.02.2018р. у справі № 927/1152/16, від 26.02.2019р. у справі №926/992/18.

Враховуючи наведені норми Закону, а також те, що предметом спору у даній справі є стягнення пені та 3% річних, які нараховані на основну заборгованість за поставлений природний газ у 2014 році, яка була сплачена відповідачем в повному обсязі до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що згідно з частиною 3 статті 7 вказаного Закону, нараховані позивачем відповідачеві пеня та 3% річних у даному випадку підлягають списанню.

Відповідно, у позивача - ПАТ "НАК "Нафтогаз України станом на 28.12.2018р. (звернення до суду з даним позовом) були відсутні підстави для нарахування та заявлення до стягнення з відповідача пені, 3% річних у зв`язку із несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять в предмет доказування (ч.1 ст. 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч.1 ст.78 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» , no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, наведених в оскаржуваному судовому рішенні. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись, ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за №14/4-502 від 20.03.2019р. (вх. №01-05/1231/19 від 01.04.2019р.) залишити без задоволення, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.02.2019р. у справі № 909/8/19 - без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Справу повернути в господарський суд Івано-Франківської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя О.В. Зварич

Суддя О.П. Дубник

Суддя О.С. Скрипчук