Постанова

від 18.04.2019 по справі 925/835/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2019 р. м. Київ Справа№ 925/835/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Вайнер Є.І.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 18.04.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пономар" на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.10.2018 (повний текст складено 26.10.2018)

у справі №925/835/18 (суддя Спаських Н.М.)

за позовом Заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області

до Кумейківської сільської ради (відповідач 1)

Товариства з обмеженою відповідальністю "Пономар" (відповідач 2)

про визнання правочину недійсним та зобов`язання звільнити незаконно передану земельну ділянку

В судовому засіданні 18.04.2019 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 Заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Кумейківської сільської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Пономар" про визнання правочину недійним та зобов`язання звільнити незаконно передану ділянку загальною площею 48 га.

Позов обґрунтований тим, що Кумейківська сільська рада вийшла за межі своєї компетенції, передбаченої ст. 12 ЗК України та порушила у зв`язку з цим інтереси держави у даних земельних правовідносинах, незаконно розпорядившись земельною ділянкою загальною площею 48 га, передавши її в користування ТОВ Пономар , шляхом укладання договору про відшкодування плати за землю.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.10.2018 у справі №925/835/18 позов задоволено.

Визнано недійсним договір про відшкодування плати за землю № 7 від 20.02.2018, укладений між Кумейківською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пономар" про передачу в користування земельної ділянки площею 48 га ріллі в адміністративних межах Кумейківської сільської ради Черкаського району.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Пономар" звільнити земельну ділянку площею 48 га ріллі, розташовану в адміністративних межах Кумейківської сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту, яка перебувала в користуванні у Товариства з обмеженою відповідальністю "Пономар" за договором про відшкодування плати за землю № 7 від 20.02.2018 із Кумейківською сільською радою, повернувши її Головному управлінню Держгеокадастру в Черкаській області.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пономар" та з Кумейківської сільської ради на користь прокуратури Черкаської області по 1762,00 грн. судового збору.

Рішення мотивовано доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - 2 20.11.2018 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає про відсутність підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду, що не було враховано судом під час розгляду справи.

На думку скаржника, судом не досліджено питання, чи є тотожними земельні ділянки, що зазначені в позові та в договорі про відшкодування плати за землю № 7 від 20.02.2018.

Звертає увагу, що чинним законодавством не передбачений порядок реєстрації ні договору оренди земельної ділянки, ні договору про відшкодування плати за землю.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу, прокурор заперечує проти доводів відповідача - 2, викладених в апеляційній скарзі, просить їх відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу 30.11.2018 передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 у справі №925/835/18 апеляційну скаргу відповідача 2 залишено без руху, з огляду на відсутність доказів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Від відповідача - 2 надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано платіжне доручення №16431 від 29.11.2018 про сплату 5 286,00 судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2019 у справі № 925/835/18 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 14.03.2019.

14.03.2019 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці за сімейними обставинами.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 розгляд справи призначено на 18.04.2019.

Явка представників сторін

Представник відповідача - 2 в судовому засіданні апеляційної інстанції 18.04.2019 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції 18.04.2019 заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник відповідача - 1 в судове засідання апеляційної інстанції 18.04.2019 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини його неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача - 1 обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

20.02.2018 між Кумейківською сільською радою (далі - Сторона 1, 1-й відповідач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пономар" (далі - Сторона 2, 2-й відповідач по справі) було укладеного договір про відшкодування плати за землю № 7 (а.с. 31-32), у відповідності до якого Сторона 1 користується земельною ділянкою загальною площею 48,0000 га - рілля, в адмінмежах Кумейківської сільської ради, за межами населеного пункту, протягом року сплачує кошти в розмірі 69 949,68 грн. (шістдесят дев`ять тисяч дев`ятсот сорок дев`ять гривень 68 коп.) за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 на розрахунковий рахунок № 33215812700486 код платежу - 13050200 в УДКС України у Черкаському районі Черкаської області, МФО - 854018, ОКПО -38030555 (п. 1.1 договору).

Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки станом на 01.01.2018 становить 1 554 435,84 грн. (п.1.2. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору Сторона 2 зобов`язалась щомісячно з дати підписання цього договору сплачувати на зазначений вище розрахунковий рахунок плату за фактичне користування землею в розмірі 5 829,14 грн. згідно розпорядження Голови райдержадміністрації від 13.08.2008 № 206 та Закону України "Про плату за землю".

Договір діє протягом 12 місяців з дати його укладення, за умови повної сплати суми зазначеної в п. 1.1. договору (п. 3.2. договору).

20.02.2018 між відповідачами по справі було підписано акт приймання - передачі земельної ділянки (а.с. 34).

Договір між його сторонами (відповідачами по справі) виконувався, оскільки суду не було доведено протилежне.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що на думку прокурора, передача в користування ТОВ Пономар зазначеної земельної ділянки, шляхом укладання договору про відшкодування плати за землю, є безпосереднім порушенням вимог земельного законодавства, оскільки під час його укладання сторони намагались приховати зміст та наслідки іншого правочину, а саме договору оренди земельної ділянки (удаваний правочин).

Прокурор зазначає, що оспорюваний договір не зареєстрований в установленому порядку, а тому є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Прокурор вказує, що під час укладання договору про відшкодування плати за землю № 7 від 20.02.2018 Кумейківська сільська рада, вийшла за межі своїх повноважень, передбачених ст. 12 ЗК України та порушила у зв`язку з цим інтереси держави у відповідних земельних правовідносинах, незаконно розпорядившись земельною ділянкою загальною площею 48 га, яка розташована в адмінмежах Кумейківської сільської ради за межами населеного пункту, оскільки розпорядження зазначеною земельною ділянкою належить до компетенції Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Способи захисту права визначаються договором або законом.

Частиною 3 статті 152 ЗК України визначено перелік способів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки (визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів).

Загальні підстави недійсності правочину встановлені ст.215 ЦК України. Так, згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

На підставі листа Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області №10-23-0.221-1441/120-17 від 24.11.17 (а.с. 39) судом встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту Кумейківської сільської ради, що з огляду на вищенаведені норми закону дає підстави для висновку суду про те, що спірна земельна ділянка перебуває у державній власності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

В силу приписів ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Наведена правова норма кореспондується зі ст.210 ЦК України: правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції вірно встановлено, що не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), щодо яких, зокрема, не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. При цьому, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, у випадках відсутності останніх, договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Однак, оскільки спірний договір між сторонами виконувався, то він не може розцінюватися судом як неукладений. Такий договір може визнаватися недійсним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктами а, в ст.12 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Такі ж положення передбачені ст. 16 Закону "Про оренду землі".

Передача земельної ділянки у користування на правах оренди повинна проводитися за результатами аукціону. Підстав для звільнення від проходження цієї процедури щодо спірної земельної ділянки відповідачами суду не доведено.

Порушення порядку передачі земельної ділянки у користування є порушенням вимог чинного законодавства та підставою для визнання правочину недійсним.

У спірному договорі прямо зазначено і це не заперечується сторонами, що спірна земельна ділянка площею 48 га ріллі знаходиться в межах Кумейківської сільської ради, за межами населеного пункту і тому вона відноситься до земель державної власності. Розпорядження такими землями віднесено до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, а не сільської ради.

Державна форма власності земельної ділянки також підтверджена відомостями з витягу з ДЗК (а.с. 41).

Положеннями ст. 122 ЗК України передбачено, що повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення, що належать до державної власності, належать центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальним органам, яким, зокрема, є Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що спірний договір про відшкодування шкоди № 7 від 20.02.2018 укладено з перевищенням наданих місцевому органу виконавчої влади повноважень, що суперечить вимогам чинного законодавства, відтак підлягає визнанню недійсним.

За доводами прокурора та позивача, в межах здійснення повноважень державного контролю за дотриманням земельного законодавства державним інспектором Лавріненко О.М. було складено акт обстеження земельної ділянки від 22.05.2018 № 201-ДК/378/АО/10/011-18 (а.с. 46), яким встановлено, що на земельній ділянці державної форми власності площею 48 га із кадастровим №7124984000:02:001:0001 проведено весняно-польові роботи.

Протоколом огляду місця події від 16.07.2018 слідчим СВ Черкаського РВП засвідчено, що на вказаній земельній ділянці засіяно сільгоспкультуру, схожу на горох, врожай частково зібрано.

Витягом з державного земельного кадастру станом на 21.11.2017 (а.с. 41) засвідчується, що земельна ділянка площею 48 га із кадастровим номером 7124984000:02 :001: 0001 відноситься до державної власності, землі сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства, який складено державним інспектором ГУ Держгеокадстру у Черкаській області Управління з контролю за використанням та охороною земель Дрозденко В.І. за участі сільського голови с. Кумейки Іващенко В.В. встановлено, що ТОВ "Пономар" використовує земельні ділянки в амінмежах Кумейківської сільської ради за договорами про відшкодування плати за землю, що є порушенням вимог ст.ст. 125,126 ЗК України.

Відповідно до вимог Закону України "Про оренду землі" та положень ЗК України користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення для ведення товарного виробництва здійснюється за договорами оренди, укладеними у встановлений спосіб.

Такого договору, як договір про відшкодування плати за землю для оформлення відносин землекористування, чинне законодавство у галузі земельних відносин не передбачає.

В даному випадку доводи про те, що сторони при укладенні правочинів є вільними у своєму волевиявленні та можуть укладати будь-які договори на підставі досягнутої за всіма істотними умовами угоди, не можуть бути підставою для ухилення від оформлення договору оренди землі за встановленою процедурою та для підміни цього договору іншим правочином.

Суд погоджується із доводами прокурора про те, що спірним договором про відшкодування плати за землю відповідачі фактично приховали оформлення між собою відносин оренди земельної ділянки не у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Відповідно до положень ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Отже, зі змісту договору про відшкодування плати за землю № 7 від 20.02.2018 вбачається, що відповідачі при його укладенні вирішили питання про передачу ТОВ "Пономар" у користування та за плату земельної ділянки площею 48,00 га ріллі, що відповідає відносинам оренди землі, які врегульовуються, зокрема, нормами ЗК України та Закону України "Про оренду землі".

Тим самим фактичні відносини оренди землі були приховані правочином про відшкодування плати за землю.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, такого роду договори для оформлення відносин користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення чинним законодавством не передбачені, аукціон для набуття права оренди щодо земельної ділянки площею 48 га, яка складає предмет спірного договору, не проводився, земельною ділянкою розпорядилася не уповноважена особа, договір не зареєстровано у встановленому чинним законодавством порядку.

Дані обставини свідчать про невідповідність спірного договору вимогам чинного законодавства і є підставою для визнання його недійсним.

Частиною 1 ст. 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Судом першої інстанції було правомірно відхилено доводи представника відповідача ТОВ "Пономар" про те, що у спірному договорі мова йде про не ідентифіковану кадастровим номером земельну ділянку і немає доказів, що саме ця ділянка відноситься до державної форми власності.

У відзиві на позов (а.с. 81) Кумейківська сільська рада не заперечила проти того, що земельна ділянка площею 48 га, якою користується ТОВ "Пономар", в дійсності має кадастровий номер 7124984000:02:001:0001, не є об`єктом державної форми власності і не надала доказів, що ця земельна ділянка, зокрема, є приватної або комунальної форми власності.

Відповідачами не надано доказів, що в адмінмежах Кумейківської сільської ради є ще одна земельна ділянка площею 48 га ріллі і на неї не існує кадастрового номера.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки). Незазначення у спірному договорі кадастрового номера земельної ділянки площею 48 га є порушенням укладення договору оренди землі, який фактично мали на увазі відповідачі при укладенні спірного договору про відшкодування плати за землю № 7 від 20.02.2018.

Рішенням від 15.02.2018 у справі № 925/1536/17 суд вже визнавав недійсним інший договір про відшкодування плати за землю № 7 від 16.02.2017, укладений між Кумейківською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пономар". Цим договором було здійснено передачу в користування земельної ділянки площею 48 га ріллі в адміністративних межах Кумейківської сільської ради Черкаського району. При цьому встановлено, що спірна земельна ділянка є об`єктом державної власності, передана у фактичну оренду не уповноваженою особою, без проведення земельного аукціону, що не відповідає вимогам чинного законодавства. ТОВ "Пономар" висновків суду не заперечив ні у апеляційному, ні у касаційному порядку.

Доказів про те, що земельні ділянки площею 48 га за обома договорами про відшкодування плати за землю № 7 від 16.02.2017 та № 7 від 20.02.2018, хоч і не ідентифіковані кадастровими номерами у жодному договорі, є різними ділянками, відповідачами суду не надано.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що спірна земельна ділянка, яка знаходиться за межами населеного пункту і передана у користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Пономар" з порушеннями вимог земельного та цивільного законодавства, за результатами визнання недійсним договору про відшкодування плати за землю № 7 від 20.02.2018 підлягає поверненню у володіння і розпорядження Головному управлінню Держгеокадастру в Черкаській області.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі

Щодо доводів скаржника про недоведеність доказами наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, як розпорядника оспорюваних земельних ділянок, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах , означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованих на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до ст.ст. 6, 7, 13, 143 Конституції України може бути орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно зі ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор доводить саме бездіяльність органу, в інтересах якого він звертається, а не можливість чи неможливість такого органу самостійно звернутися із цим позовом до суду.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках, а саме:

якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює такий захист неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Разом з тим, за приписами ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмої цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Враховуючи, що з дати укладення спірного Договору працівниками Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області, як органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, до подачі прокурором вказаного позову не вжито заходів, спрямованих на визнання недійсним правочину та звільнення земельної ділянки, яка перебувала у користуванні товариства без правовстановлюючих документів, що свідчить про бездіяльність уповноваженого органу щодо захисту державних інтересів та безперечно надає право прокурору на звернення до суду з зазначеним позовом.

Таким чином, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює їх захист або робить це неналежно.

Європейський суд з прав людини у справі №42454/02 від 15.01.2009 Менчинська проти Росії відзначив, що сторонами цивільного провадження є позивач та відповідач, яким надаються рівні права, зокрема, право на юридичну допомогу. Підтримка, яка надається прокуратурою одній із сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або коли потрібно захистити інтереси держави.

Разом з тим, ухвалою Верховного Суду у справі № 822/1169/17 від 19.07.2018, роз`яснено, що підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, як у даній справі в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно.

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, Суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру .

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави .

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу У країни (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

В даному випадку, прокурор звернувшись із даним позовом до суду, захищає інтереси держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної форми власності.

Водночас, прокурор, захищаючи інтереси держави в суді, не порушує принципи господарського судочинства, та не перешкоджає засадам рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом, оскільки кожен учасник користується правами, наданими Господарським процесуальним кодексом України без будь-яких обмежень, в тому числі, щодо змагальності сторін.

З огляду на викладене, прокурор звернувся до суду у відповідності до положень ГПК України та Закону України Про прокуратуру з метою захисту державних інтересів через нездійснення Головним управлінням Держгеокадастру в Черкаській області захисту інтересів держави, через неналежне здійснення такого захисту.

Посилання апелянта на те, що чинним законодавством не передбачений порядок реєстрації ні договору оренди земельної ділянки, ні договору про відшкодування плати за землю суперечить положенням Земельного кодексу України, Закону України Про оренду землі , Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно з вимогами, передбаченими ст. 125 ЗК України, встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

При цьому, ст. 17 Закону України Про оренду землі визначено, що передача об`єкта оренди за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до вимог ст. ст. 4, 6 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію речових прав та обтяжень на нерухоме майно, що посвідчують право постійного користування та право оренди земельної ділянки здійснює реєстраційна служба, яка входить у склад управління юстиції.

Зазначений договір про відшкодування плати за землю №7 від 20.02.2018, укладений між Кумейківською сільською радою та ТОВ Пономар , в установленому порядку не зареєстрований, вимогам Закону України Про оренду землі не відповідає.

Інші доводи апеляційної скарги були досліджені та правомірно відхилені судом першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів відповідача - 2 (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про задоволення позову.

Доводи прокурора, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає обґрунтованими з вищевикладених підстав.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Пономар" на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.10.2018 у справі №925/835/18.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пономар" на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.10.2018 у справі №925/835/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 18.10.2018 у справі №925/835/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи №925/835/18 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 07.06.2019 після виходу членів колегії суддів з тривалих відпусток.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б.Михальська