Постанова

від 03.06.2019 по справі 1840/3498/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2019 р.Справа № 1840/3498/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бенедик А.П.,

Суддів: Гуцала М.І. , Калиновського В.А. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Опімах Л.М.) від 15.01.2019 року (повний текст рішення складено 25.01.2019р.) по справі № 1840/3498/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Довіра"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю агрофірми "Довіра", звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.06.2018 року №0002581401.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про наявність в діях позивача порушення вимог діючого законодавства. Зазначив, що висновки податкового органу про реалізацію позивачем сільськогосподарської продукції власного виробництва (молока, пшениці, ячменю, соняшника, сої) за цінами нижчими за звичайні, не відповідають фактичним обставинам. Зокрема, реалізація такої продукції відбувалася за договірними цінами з покупцями з врахуванням якісних характеристик зерна ( клас зерна, вологість, наявність домішок, відсоток битого зерна) та молока.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 15.01.2019 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області від 18 червня 2018 року №0002581401 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю ТОВ агрофірма "Довіра" суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем 453152 грн. та штрафних санкціях 113288 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 8644 грн. в рахунок відшкодування судових витрат.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.01.2019 року в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову; в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що під час перевірки позивача, з метою визначення інформації про ціни, які склалися на ринку ідентичних товарів у порівняльних економічних (комерційних) умовах, використано інформацію щодо середніх цін реалізації зернових, технічних культур та олійних культур по Конотопському району за відповідні періоди, яка наведена у листі Головного управління статистики у Сумській області та інформацію про ціни з бюлетеня «Огляд цін українського та світового товарних ринків» ДП «Держзовнішінформ» . За результатами аналізу зазначеної інформації встановлено, що найнижчими цінами реалізації молока, зернових, олійних культур є ціни, наведені в інформації Головного управління статистики у Сумській області. На підставі вивченої інформації був зроблений висновок про те, що позивач у лютому, квітні, травні, вересні-грудні 2016 року та січні-листопаді 2017 року здійснював реалізацію молока, пшениці, ячменю, соняшника, сої власного виробництва за цінами нижчими за звичайні (нижчими за ціни, що підлягають державному регулюванню), внаслідок чого занижено податкове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 453152,00 грн.

Позивач правом надання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлялись.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що у період з 19.04.2018 по 16.05.2018 співробітниками Головного управління ДФС у Сумській області проведена документальна планова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми «Довіра» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р., валютного за період 01.01.2015р. по 31.12.2017р., єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р., за наслідками якої складено Акт № 3192/18-28-14- 01/30490331/40 від 25.05.2018 року.

Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п. 188.1 ст. 188, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено податок на додану вартість у загальній декларації з ПДВ на загальну суму 460 381 грн.

Фактичною підставою виявлених порушень слугувало те, що позивач у лютому, квітні, травні, вересні-грудні 2016 року та січні-листопаді 2017 року здійснював реалізацію свиней, молока, пшениці, ячменю, соняшника, сої власного виробництва за цінами нижчими за звичайні (нижчими за ціни, що підлягають державному регулюванню).

На підставі висновків акту перевірки, 18.06.2018 року відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002581401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 585476,25 грн., в тому числі 460381,00 грн. за податковим зобов`язанням та 115095,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погодившись з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність в діях позивача порушення вимог законодавства в частині реалізації у спірний період молока, пшениці, ячменю, соняшника, сої власного виробництва, а тому нарахування податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 453152,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 113288 грн. на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є безпідставним. Разом з тим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов`язання у сумі 7229,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 1807,25 грн., оскільки позивач погодився із виявленими порушеннями щодо реалізації свиней за ціною, нижчою її собівартості в серпні-грудні 2015 року та сплатив в цій частині зобов`язання в добровільному порядку.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 3 ст. 308 КАС України).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 ст.14 ПК України визначено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Підпункт 14.1.219 пункту 14.1 ст. 14 ПК України визначає, що ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), що визначається виходячи з можливості покупця (продавця) без значних додаткових витрат придбати (реалізувати) товар (роботи, послуги) на найближчій для покупця (продавця) території (підпункт 14.1.218 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Таким чином, у розумінні норм ПК України звичайною ціною для здійснення розрахунку бази оподаткування податку на додану вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг є ціна, визначена зацікавленими сторонами у цивільно-правовому договорі, яка у свою чергу повинні відповідати ринковій ціні (ціні, що склалася на ринку товарів/послуг).

Відповідно до ч. 2 ст. 191 Господарського Кодексу України, державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України "Про ціни і ціноутворення".

Згідно п. 1 ст. 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення", державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Відповідно ст. 13 Закону України "Про ціни і ціноутворення", державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом: 1) установлення обов`язкових для застосування суб`єктами господарювання: фіксованих цін; граничних цін; граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди); граничних нормативів рентабельності; розміру постачальницької винагороди; розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів); 2) запровадження процедури декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни.

Статтею 3 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства в Україні» визначено, що держава здійснює регулювання гуртових цін окремих видів сільськогосподарської продукції (далі - державне цінове регулювання), встановлюючи мінімальні та максимальні інтервенційні ціни, а також застосовуючи інші заходи, визначені цим Законом, при дотриманні правил антимонопольного законодавства та правил добросовісної конкуренції.

Зміст державного цінового регулювання полягає у здійсненні Аграрним фондом державних інтервенцій в обсягах, що дозволяють встановити ціну рівноваги (фіксінг) на рівні, не нижчому за мінімальну інтервенційну ціну та не вищому за максимальну інтервенційну ціну. Держава не здійснює цінове регулювання за межами організованого аграрного ринку України.

Об`єктами державного цінового регулювання є такі види сільськогосподарської продукції (товарів): пшениця тверда; пшениця м`яка; зерно суміші пшениці та жита (меслин); кукурудза; ячмінь; жито озиме; жито ярове; горох; гречка; просо; овес; соя; насіння соняшнику; насіння ріпаку; насіння льону; шишки хмелю; цукор-пісок (буряковий); борошно пшеничне; борошно житнє; м`ясо та субпродукти забійних тварин та птиці; молоко сухе; масло вершкове; олія соняшникова.

Відповідно до ринкової кон`юнктури Кабінет Міністрів України запроваджує державне цінове регулювання окремих об`єктів, визначених підпунктом 3.3.1 цього Закону. Перелік таких об`єктів визначається за результатами моніторингу аграрного ринку та підлягає офіційному оприлюдненню не пізніше ніж за 30 календарних днів до початку маркетингового періоду.

Якщо перелік об`єктів державного цінового регулювання не сформовано або офіційно не оприлюднено в зазначений строк, діє перелік об`єктів для попереднього маркетингового періоду.

На кожний вид сільськогосподарської продукції (товар), визначений відповідно до стандартів і який є об`єктом державного цінового регулювання, встановлюються мінімальні або максимальні інтервенційні ціни.

Разом з тим, протягом 2016-2017 років на законодавчому рівні в Україні мінімальні та/або максимальні інтервенційні, а також індикативні ціни на продаж товарів сільськогосподарського виробництва, а саме: молоко, пшеницю, соняшник, ячмінь, сою не встановлювалися.

Крім того, встановлений механізм державного регулювання цін за допомогою мінімальних і максимальних інтервенційних цін, який регламентований Законом України «Про державну підтримку сільського господарства в Україні» , здійснюється лише в межах організованого аграрного ринку.

Організований аграрний ринок - сукупність правовідносин, пов`язаних з укладенням і виконанням цивільно-правових договорів, предметом яких є сільськогосподарська продукція за стандартизованими умовах та реквізитами біржових договорів (контрактів) та правилами Аграрної біржі (пункт 2.12. ст..2 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства в Україні» ).

Таким чином, правила, встановлені Аграрною біржею, поширюються на взаємини її учасників. Тому інтервенційні ціни не можуть застосовуватися до продавців сільськогосподарських товарів, які здійснювали реалізацію сільськогосподарських товарів за межами Аграрної біржі.

Відповідно ст.11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» , вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Відповідно п. 188.1 ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Пунктом 200.1 статті 200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, податкове законодавство для цілей оподаткування податком на додану вартість містить чітко визначені поняття ціни, що застосовуються для такого оподаткування, при цьому поняття середніх цін на товар, як і право їх використання для цілей оподаткування податком на додану вартість, податковим кодексом не передбачено.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем необґрунтовано зроблено висновок про заниження позивачем податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 460 381,00 грн. внаслідок реалізації позивачем у перевіряємий період сільськогосподарської продукції власного виробництва (молока, пшениці, ячменю, соняшника, сої).

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

В свою чергу відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, належними та допустимими доказами не довів обґрунтованість висновків акту перевірки.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності застосування до позивача штрафних санкцій колегія суддів вважає необґрунтованими з вищезазначених підстав.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.01.2019 року по справі №1840/3498/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Довіра" до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя (підпис)А.П. Бенедик Судді (підпис) (підпис) М.І. Гуцал В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 07.06.2019 року.