Постанова

від 07.06.2019 по справі 1140/2695/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 червня 2019 року

Київ

справа №1140/2695/18

адміністративне провадження №К/9901/10653/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 1140/2695/18

за позовом ОСОБА_1

до Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року (у складі судді Кармазиної Т.М.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року (у складі колегії суддів: Дурасової Ю.В., Божко Л.А., Суховарова А.В.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до суду з адміністративним позовом до Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області від 18 липня 2018 року №509 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 ";

- зобов`язати відповідача прийняти рішення про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель ФГ "Сонях" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території відповідної ради.

Позов обґрунтовано тим, що позивач звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства, розташованої на території Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, із земель ФГ "Сонях", додавши, як на її думку, усі необхідні документи. Проте, відповідачем 18 липня 2018 року прийнято рішення, в якому зазначено про відмову позивачу у наданні зазначеного дозволу, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, невірно вказаного у заяві територіального розташування земельної ділянки, наявністю орендних відносин згідно діючого договору оренди землі від 13 січня 2014 року та відсутністю доказів щодо віднесення зазначеної ділянки до складу земель фермерського господарства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач, як член ФГ "Сонях" не має права на безоплатну приватизацію (одержання безоплатно у приватну власність) для ведення фермерського господарства земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель комунальної власності, раніше переданих в оренду ОСОБА_3. Також, судами зазначено, що позивач може звернутися до відповідача у порядку, встановленому статтею 118 ЗК України, із заявою про відведення цієї земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства або для ведення садівництва, в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 15 квітня 2019 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 квітня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 1140/2695/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 07 червня 2019 року.

Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про участь в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що за договором оренди землі від 13 січня 2014 року, укладеним між Головним управлінням Держземагентства у Кіровоградській області (Орендодавець) та ОСОБА_3 (Орендар), Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 32,3888 га, кадастровий № НОМЕР_1 , для ведення фермерського господарства із земель запасу, що перебувають у державній власності на території Оситнязької сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області. Відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки, остання передана в оренду ОСОБА_3

ОСОБА_3 створено фермерське господарство "Сонях", яке 07 квітня 2017 року зареєстроване як юридична особа. Головою фермерського господарства є ОСОБА_3 , про що свідчить статут ФГ "Сонях" та виписка з ЄДР.

Згідно з пунктом 1.3 розділу 1 статуту ФГ Сонях позивач - ОСОБА_1 є членом даного господарства.

30 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель ФГ "Сонях" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Оситнязької сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області. До вказаної заяви позивачем додані: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копія паспорта та ідентифікаційного номера; копію договору оренди землі та витяг з державного реєстру речових прав; згода голови ФГ щодо вилучення та розпаювання земельної ділянки; копії правовстановлюючих документів фермерського господарства.

Рішенням Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області від 18 липня 2018 року №509 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, невірно вказаного у заяві територіального розташування земельної ділянки, наявністю орендних відносин згідно діючого договору оренди землі від 13 січня 2014 року та відсутністю доказів щодо віднесення зазначеної ділянки до складу земель фермерського господарства.

Не погодившись із зазначеним, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, відмовлено у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що статтею 118 Земельного кодексу України передбачено виключні підстави для органів місцевого самоврядування для винесення рішення про мотивовану відмову у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою, тому відповідач як орган місцевого самоврядування зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відмовляючи в наданні дозволу на розробку проекту, відповідач зазначив ті підстави відмови, які не містяться в частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України, що є виключними та єдиними підставами відмови.

Таким чином, виносячи оскаржувані рішення суди попередніх інстанцій повинні були дослідити рішення відповідача на законність та встановити чи прийнято воно відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України. Суд повинен був встановити лише одну обставину, а саме чи підстава відмови в рішенні відповідача відповідає виключним підставам відмови, що зазначені в частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України.

На думку позивача, суд взагалі не досліджував ці обставини, а вирішував ті питання та застосовував ті норми права, які можуть бути застосовані при розгляді справи щодо того чи відповідає виготовлений проект землеустрою нормам чинного законодавства.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди попередніх інстанцій мали з`ясувати, зокрема, чи було оскаржувані дії та рішення Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області здійснені, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи були такі дії (бездіяльність) здійснені пропорційно та своєчасно.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Згідно з частиною першою статті 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України. Відповідно до частини першої цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Частиною четвертою статті 116 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Згідно з частиною п`ятою статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини першої статті 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, що позивач звернулася до відповідача, будучи зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства у межах норми, передбаченої пунктом "а" частини першої статті 121 ЗК України, за рахунок земельної ділянки ФГ "Сонях" в розмірі земельної частки (паю), розташованої на території Оситнязької сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, яка перебуває у користуванні (в оренді) ОСОБА_3 .

Позивач вважає, що відповідно до Земельного кодексу України вона має право на отримання цієї земельної ділянки безоплатно у власність, у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України для безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Крім того, зазначає, що відповідачем у спірному рішенні було вказано такі підстави відмови у задоволенні її клопотання, які не передбачені частиною сьомою статті 118 ЗК України.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту (стаття 3 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно зі статтями 7, 8 вказаного Закону надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Статтею 12 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

При цьому статтями 31, 32 ЗК України встановлені аналогічні норми.

З аналізу наведених правових норм слідує, що громадяни можуть отримати землі державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному Земельним кодексом України.

Фермерське господарство може володіти та користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства. При цьому, статтею 13 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 19 червня 2018 року у справі №816/1920/17 та від 14 серпня 2018 року у справі №818/1530/17.

Як встановлено судами попередніх інстанцій відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка сільськогосподарського призначення, площею 32,3888 га, за кадастровим номером НОМЕР_1 , цільове призначення для ведення фермерського господарства, передана у комунальну власність Великосеверинівській сільській раді, та перебуває у користуванні ОСОБА_3 на підставі договору оренди землі від 13 січня 2014 року.

Доказів, розірвання, у встановленому законодавством порядку, договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, загальною площею 32,3888 га, кадастровий № НОМЕР_1 від 13 січня 2014 року, станом на час виникнення спірних правовідносин, матеріали справи не містять.

Також матеріалом справи не містять доказів віднесення зазначеної земельної ділянки до складу земель фермерського господарства "Сонях".

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що правом звернення до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 , загальною площею 32,3888 га, у відповідності до вищенаведених норм законодавства, наділена ОСОБА_3 , яка користується цією земельною ділянкою на праві оренди, за умови, якщо нею раніше не набуто право на земельну частку (пай).

При цьому, слід звернути увагу на можливість виникнення у позивача права на безоплатне отримання земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному нормами Земельного кодексу України, а також з огляду на приписи частини п`ятої статті 116 ЗК України, згідно якої виділення земельної ділянки іншій фізичній особі можливе лише після припинення договору оренди землі, зокрема укладеного з ОСОБА_3

Суд вважає, що у ході розгляду справи позивачем не доведено факту порушення його права при вирішенні питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства, оскільки позивачем не дотримано вимог статей 31, 32, 116 Земельного кодексу України та статей 12, 13 Закону України "Про фермерське господарство".

Матеріали справи місять докази, що підтверджують правомірність прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, отже суди попередніх інстанцій дійшов правильного висновку, що відповідач, як суб`єкти владних повноважень, діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та не допустив порушень прав позивача.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій, які відмовляючи у задоволенні позову дійшли висновку, що позивач, як член Фермерського господарства "Сонях" не має права на безоплатну приватизацію (одержання безоплатно у приватну власність) для ведення фермерського господарства земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель комунальної власності, раніше переданих в оренду ОСОБА_3.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування .

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко