Постанова

від 07.06.2019 по справі 127/32412/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/32412/18

Провадження № 22-ц/801/1134/2019

Категорія: 30

Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2019 рокуСправа № 127/32412/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Войтка Ю.Б., Сопруна В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 і ОСОБА_2

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , капітана поліції Якового ОСОБА_4 , Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України Інформ-Ресурси в особі Вінницької філії ДП МВСУ Інформ-Ресурси , фізично особи-підприємця ОСОБА_5 , про відшкодування шкоди, завданої посадовою особою або службовою особою органу державної влади,

Рішення ухвалив суддя Федчишен С ОСОБА_6 А.,

Рішення ухвалено у м. Вінниці у відсутності учасників справи

Повний текст рішення складено 21 березня 2019 року,

Встановив:

18 грудня 2018 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до Державної казначейської служби України і Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , капітана поліції ОСОБА_7 , Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України Інформ-Ресурси в особі Вінницької філії ДП МВСУ Інформ-Ресурси , фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 , про відшкодування шкоди, завданої посадовою особою або службовою особою органу державної влади, мотивуючи свої вимоги тим, позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить причіп легковий марки ОДАЗ 8144, 1991 року випуску, шасі (рама) № НОМЕР_1 , реєстраційний № НОМЕР_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_3 , виданого 6 лютого 1998 року Роздільнянським МРЕВ УДАІ Одеської області. Йому на праві приватної власності належить також фургон-С марки Mercedes-Benz Sprinter 416 CDI, 2005 року випуску, повна маса 3500, об`єм двигуна 2,685 л, дизельне пальне, реєстраційний номер НОМЕР_4 , на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , виданого 13 березня 2013 року РЕВ № 8 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області.

2 грудня 2017 року цим фургоном, який буксирував причіп, керував позивач ОСОБА_2 , який приходиться зятем власнику транспортних засобів ОСОБА_1 , якого по АДРЕСА_1 Алеї, біля будинку № 30 в смт. Стрижавці Вінницького району Вінницької області зупинив інспектор роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції у м. Вінниці капітан поліції Яковий Р.А., який під час перевірки причепа прийшов до висновку про наявність явних ознак знищення номеру шасі (рами) та встановлення дублюючої таблички не заводським шляхом.

На підставі рапорту капітана поліції Якового Р.А. Вінницьким районним відділенням поліції Вінницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12017020100001374 від 2 грудня 2017 року внесені відповідні відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 290 КК України.

Постановою від 2 грудня 2017 року слідчого СВ ВРВ поліції ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Здорика Д.В., причіп як речовий доказ приєднаний до кримінального провадження і доставлений на зберігання на майданчик для утримання тимчасово затриманих транспортних засобів Вінниця-Інформ-Ресурси при ГУНП у Вінницькій області.

Для з`ясування обставин шляхом призначення експертизи, починаючи із затримання - 2 грудня 2017 року причепа, у слідчого Здорика Д.В. були відсутні будь-які перешкоди, проте питання про призначення експертизи довгий час не вирішувалося.

Матеріали для проведення експертизи щодо причепа були направлені слідчим на адресу Вінницького НДЕКЦ МВС України тільки через два місяці після вилучення причепа 1 лютого 2018 року і за висновком експерта № 14 від 6 лютого 2018 року ідентифікаційний номер рами причепа в значенні 00001920 змінам не піддавався та є первинним. У зв`язку з тим, що ідентифікаційний номер рами причепа є первинним, відповідь на питання втрачає логічний зміст та експертного вирішення не потребує.

Постановою від 9 лютого 2018 року слідчого СВ ВРВ поліції у Вінницькій області ст. лейтенанта поліції Здорика Д.В. кримінальне провадження було закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 290 КК України, а також вирішено повернути власнику вказаний причіп, який був доставлений на зберігання на майданчик для утримання тимчасово затриманих транспортних засобів Вінниця-Інформ-Ресурси при ГУНП у Вінницькій області.

Повернення причепа його власнику обумовили оплатою витрат пов`язаних з його доставкою та зберіганням на вказаному майданчику.

Хоча позивачі не замовляли будь-яких послуг та не укладали будь-яких договорів із зазначеними суб`єктами господарської діяльності, позивач ОСОБА_1 змушений був за вказівкою персоналу майданчика 13 лютого 2018 року через відділення Вінницьке № 1 ПАТ Мегабанк здійснити наступні платежі на загальну суму 3823,86 грн.: 1 170,00 грн. за заявою на переказ готівки № 151/1_5 на рахунок ФОП ОСОБА_5 за послуги евакуатора; за квитанцією № 153_5 на рахунок цього банку 11,70 грн. комісійної винагороди за здійснення вказаного платежу; за заявою на переказ готівки № 150/1_5 на рахунок ВФ ДП МВС України Інформ-ресурси 2616 грн. за послуги по зберіганню автомобіля на штрафмайданчику ; за квитанцією № 151_5 на рахунок цього банку 26,16 грн. комісійної винагороди за здійснення вказаного платежу.

Вказані платежі за рахунок позивача ОСОБА_1 . він вважає незаконними, оскільки за приписами ст. 123 КПК України витрати, пов`язані із зберіганням і пересиланням речей і документів, здійснюються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 32 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104, передбачено, що фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.

Оплата водієм витрат, пов`язаних з транспортуванням та зберіганням транспортного засобу, передбачена тільки у випадках тимчасового затримання транспортного засобу поліцейським у випадках, передбачених статтею 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також у разі виявлення транспортного засобу боржника, оголошеного в розшук відповідно до статті 36 Закону України Про виконавче провадження (пункти 2, 12, 13 Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1102).

Крім цього позивачі понесли витрати на придбання дизельного пального для поїздки фургоном-С марки Mercedes-Benz Sprinter 416 CDI за маршрутом Захарівка - Старі Маяки - Вінниця і назад протяжністю 370 км. (60+425-115) в один кінець з розрахунку середніх витрат дизельного пального при буксируванні причепа у змішаному циклі 12 л на 100 км пробігу та вартості дизельного пального у 25,99 грн. за 1 літр:

позивач ОСОБА_2 2 грудня 2017 року у зв`язку з вилученням причепа був вимушений повернутися додому у зв`язку з неможливістю досягнути мети своєї поїздки з перевезення вантажу - 2 307,91 грн. (370 км х 2 : 100 х 12 л х 25,99 грн.);

позивач ОСОБА_1 13 лютого 2018 року у зв`язку з необхідністю буксирування причепа додому після його повернення поліцією - 2 307,91 грн. (370 км. Х 2 : 100 км х 12 л х 25,99 грн.).

У зв`язку з протиправною поведінкою поліцейських щодо позивачів вони зазнали душевних страждань і їм була заподіяна моральна шкода у розмірі фактично заподіяної майнової шкоди.

Вважають, що наявні незаконні дії та бездіяльність поліцейських, як посадових осіб державного органу щодо безпідставного вилучення та тривалого затримання причепа.

Зазначені дії поліцейських свідчать про неналежний рівень професійної підготовки інспектора роти № 4 БУПП у м. Вінниці капітана поліції Якового Р.А., який не володів знаннями щодо місця розташування і способу нанесення ідентифікаційного номера рами причепа та не помітив його при огляді, для затримання і вилучення причепа були відсутні будь-які законні підстави, а тому ці дії позивачі вважають незаконними.

Слідчий СВ ВРВ поліції ГУНП у Вінницькій області ст. лейтенант поліції Здорик Д.В. неналежним чином виконав свої посадові обов`язки, оскільки взагалі самостійно не провів або провів поверхово огляд причепа та своєчасно не виявив відсутність будь-яких явних ознак знищення номера шасі (рами) та встановлення дублюючої таблички не заводським шляхом, також безпідставно тривалий час не призначав експертизу з вказаного питання. Таку бездіяльність слідчого позивачі вважають незаконною.

Тому позивачі просили стягнути солідарно з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції у Вінницькій області шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку за рахунок коштів державного бюджету: на користь ОСОБА_1 - на відшкодування майнової шкоди 6 131,77 грн. і моральної шкоди - 6 100 грн., на користь ОСОБА_2 - на відшкодування майнової шкоди - 2 307,91 грн. і моральної шкоди - 2 300 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 березня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , капітана поліції ОСОБА_7 , Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України Інформ-Ресурси в особі Вінницької філії ДП МВСУ Інформ-Ресурси , фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 , про відшкодування шкоди, завданої посадовою особою або службовою особою органу державної влади, відмовлено.

Судові витрати компенсовано за рахунок держави.

В апеляційній скарзі позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просять скасувати повністю рішення суду і ухвалити нове рішення про задоволення заявленого позову.

Зазначили, що рішення суду вважають незаконним і необгрунтованим, таким, що підлягає скасуванню повністю з ухваленням нового рішення у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідач Головне управління Національної поліції у Вінницькій області надав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив апеляційну скаргу позивачів залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, зазначивши, що вважає рішення суду законним та обгрунтованим і таким, що прийняте відповідно до норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за таких підстав.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належать причіп легковий марки ОДАЗ 8144, 1991 року випуску, шасі (рама) № НОМЕР_1 , реєстраційний № НОМЕР_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_3 , виданого 6 лютого 1998 року Роздільнянським МРЕВ УДАІ Одеської області та фургон-С марки Mercedes-Benz Sprinter 416 CDI, 2005 року випуску, повна маса 3500, об`єм двигуна 2,685 л, дизельне пальне, реєстраційний номер НОМЕР_4 , на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , виданого 13 березня 2013 року РЕВ № 8 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області (а. с. 6, 7).

Із рапорта інспектора роти № 4 БУПП у м. Вінниці ДПП капітана поліції Якового Р.А. вбачається, що 2 грудня 2017 року в смт. Стрижавці по вул. Алеї був зупинений автомобіль фургон-С марки Mercedes-Benz Sprinter 416 CDI реєстраційний номер НОМЕР_4 , який буксирував легковий причіп ОДАЗ 8144 днз НОМЕР_6 під керуванням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення водія НОМЕР_7 . На даному причепі виявлено, що номер шасі (рами) знищено кустарним шляхом, а дублююча табличка саморобна, встановлена самостійно, не заводським шляхом (перевернута) (а. с. 42,).

2 грудня 2017 року на підставі цього рапорта слідчим Вінницького РВП Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області ст. лейтенантом поліції Здориком Д.В. були внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017020100001374 із попередньою кваліфікацією ст. 290 КК України та винесено постанову про приєднання до кримінального провадження речового доказу - причепа легкового марки ОДАЗ 8144 д.н. НОМЕР_8 із ознаками знищення номера шасі (рами), який був доставлений на зберігання на майданчик для утримання тимчасово затриманих транспортних засобів Вінниця-Інформ-Ресурси (вул. Генерала Арабея, 17-а м. Вінниця) та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 6 лютого 1998 року, видане Роздільнянським МРЕВ УДАІ Одеської області на причіп легковий ОДАЗ 8144 д.н. НОМЕР_8 , власником якого є ОСОБА_1 (а. с. 42, 8, 44, 58).

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 5 грудня 2017 року задоволено клопотання старшого слідчого Здорика Д.В. про арешт майна. Накладено арешт на майно, яке перебувало у володінні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_2 та вилучене під час огляду 2 грудня 2017 року, а саме: причіп легковий ОДАЗ 8144 д.н. НОМЕР_8 , власником якого є ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , із ознаками знищення номера шасі (рами), який був доставлений на зберігання на майданчик для утримання тимчасово затриманих транспортних засобів Вінниця-Інформ-Ресурси та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 від 6 лютого 1998 року, видане Роздільнянським МРЕВ УДАІ у Одеській області на причіп легковий ОДАЗ 8144 д.н. НОМЕР_8 , власником якого являється ОСОБА_1 (а. с. 45-46).

Постановою слідчого Здорика Д.В. від 2 грудня 2017 року призначено експертизу, до проведення якої залучено експертів Вінницького НДЕКЦ УМВС України, на вирішення експертів постановлено питання: чи піддавався зміні ідентифікаційний номер рами на причіп легковий ОДАЗ 8144 д.н. НОМЕР_8 , якщо так, то яким був первісний номер на об`єкті дослідження; яким способом був знищений або змінений номер на об`єкті дослідження? (а. с. 47).

Постановою слідчого Здорика Д.В. від 9 лютого 2018 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017020100001374 від 2 грудня 2017 року, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 290 КК України.

Цією постановою прийнято рішення про повернення власнику причепа легкового марки ОДАЗ 8144 д.н. НОМЕР_8 із ознаками знищення номера шасі (рами), який був доставлений на зберігання на майданчик для утримання тимчасово затриманих транспортних засобів Вінниця-Інформ-Ресурси (вул. Генерала Арабея, 17-а м. Вінниця) та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 6 лютого 1998 року, видане Роздільнянським МРЕВ УДАІ Одеської області на причіп легковий ОДАЗ 8144 д.н. НОМЕР_8 , власником якого є ОСОБА_1 (а. с. 49).

Зі змісту даної постанови вбачається, що відповідно до висновку експерта № 14 від 6 лютого 2018 року ідентифікаційний номер рами причепа легкового ОДАЗ 8144 д.н. НОМЕР_8 в значенні 00001920 змінам не піддавався та є первинним. В зв`язку з тим, що ідентифікаційний номер рами причепа є первинним, відповідь на питання втрачає логічний зміст та експертного вирішення не потребує (а. с. 49).

13 лютого 2018 року через відділення Вінницьке № 1 ПАТ Мегабанк позивач ОСОБА_1 здійснив такі платежі на загальну суму 3823,86 грн.: 1 170,00 грн. за заявою на переказ готівки № 152/1_5 на рахунок ФОП ОСОБА_5 за послуги евакуатора; за квитанцією № 153_5 на рахунок цього банку 11,70 грн. комісійної винагороди за здійснення вказаного платежу; за заявою на переказ готівки № 150/1_5 на рахунок ВФ ДП МВС України Інформ-ресурси 2616 грн. за послуги по зберіганню автомобіля на штрафмайданчику ; за квитанцією № 151_5 на рахунок цього банку 26,16 грн. комісійної винагороди за здійснення вказаного платежу (а. с. 11-12).

Зазначену суму 3 823,86 грн. позивач ОСОБА_1 просив стягнути на його користь із відповідачів солідарно.

Також позивач ОСОБА_1 у своєму позові просив стягнути солідарно із відповідачів на його користь понесені ним 13 лютого 2018 року витрати на придбання дизельного пального для поїздки фургоном-С марки Mercedes-Benz Sprinter 416 CDI за маршрутом Захарівка - Старі Маяки - Вінниця і назад протяжністю 370 км. (60+425-115) в один кінець з розрахунку середніх витрат дизельного пального при буксируванні причепа у змішаному циклі 12 л на 100 км пробігу та вартості дизельного пального у 25,99 грн. за 1 літр у зв`язку з необхідністю буксирування причепа додому після його повернення поліцією в сумі 2 307,91 грн. (370 км. Х 2 : 100 км х 12 л х 25,99 грн.), підтвердивши вартість пального фіскальним чеком (а. с. 12).

Позивач ОСОБА_2 просив стягнути на його користь із відповідачів солідарно понесені ним витрати 2 грудня 2017 року, оскільки у зв`язку з вилученням причепа він був вимушений повернутися додому у зв`язку з неможливістю досягнення мети своєї поїздки з перевезення вантажу в сумі 2 307,91 грн. (370 км х 2 : 100 х 12 л х 25,99 грн.).

Відповідно до статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

Дії (бездіяльність) ГУНП у Вінницькій області, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки.

Статтею 16 КПК України визначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За змістом статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Обов`язок уповноваженої службової особи забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, визначений частиною четвертою статті 168 КПК України.

За статтею 169 КПК України у разі скасування арешту тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено.

Отже, обов`язок належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути тимчасово вилучене майно після закриття кримінального провадження прямо передбачений чинним законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України затверджений Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.

Відповідно до пункту 32 цього Порядку фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання. Граничний розмір таких витрат не може перевищувати суми, обчисленої на підставі первинних документів, які підтверджують витрати.

Частинами першою і другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким органом у цій справі є ГУНП у Вінницькій області, як особа, відповідальна у спірний період за збереження та повернення тимчасового вилученого майна, та Казначейська служба, яка здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що визначений законом обов`язок повернути майно у передбаченому порядку, не виконаний, в зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяних позивачам збитків.

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

За приписами частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд, в силу приписів частини першої статті 89 ЦПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем ОСОБА_1 доведено спричинення йому майнової шкоди на загальну суму 6 131,77 грн., яка складається із суми: 3 823,86 грн. сплаченої за зберігання на штрафмайданчику причепа та 2 307,91 грн. за оплату дизельного пального при буксируванні причепа за місцем свого проживання.

Позивачем ОСОБА_2 доведено спричинення йому майнової шкоди на суму 2 307,91 грн., потрачених на оплату дизельного пального через вимушене повернення його до місяця свого проживання у зв`язку із вилученням причепа через неможливість досягнення мети своєї поїздки.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 1950 року, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, кожна людина, права і свободи якої викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості.

Право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном передбачено у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

За таких обставин, відшкодування шкоди позивачам підлягає за рахунок Державного бюджету України, розпорядником якого є Державна казначейська служба України, а не у солідарному порядку разом із Головним управлінням Національної поліції у Вінницькій області, як того просили позивачі у справі.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що позивачі належним чином довели факт порушення їхніх прав у вигляді заподіяння майнової шкоди, а тому позовні вимоги позивачів про стягнення шкоди є обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.

Також позивачами заявлено вимогу про відшкодування на їх користь спричиненої їм моральної шкоди, якої вони зазнали у зв`язку з протиправною поведінкою поліцейських щодо них, від якої вони зазнали душевних страждань. Розмір заподіяної їм моральної шкоди позивачі визначили у розмірі фактично заподіяної майнової шкоди.

За правилами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пленум Верховного Суду України надав роз`яснення щодо застосування законів, що регулюють відшкодування моральної шкоди, у постанові Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня 1995 року, із послідуючими змінами. Так, у пункті 2 цієї постанови роз`яснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 23, 1167 ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України Про захист права споживачів чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня 1995 року роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 9 зазначеної постанови визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Згідно пункту 10-1 зазначеної постанови при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону Про оперативно-розшукову діяльність ). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Отже, вирішуючи питання щодо відшкодування позивачам моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходить із доведеності фактів протиправності дій та бездіяльності працівників поліції, зокрема інспектора роти № 4 БУПП у м. Вінниці капітана поліції Якового Р.А. та слідчого Здорика Д.В., який проводив досудове розслідування по цьому кримінальному провадженню, чим заподіяно позивачам моральну шкоду, яка відповідно до зазначених вище вимог матеріального закону підлягає відшкодуванню державою.

При цьому з урахуванням принципу розумності та справедливості при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань та інших обставин, які мають істотне значення, таких як тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивачів, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, суд вважає, що до стягнення на користь позивачів підлягає моральна шкода: в розмірі 2 000 грн. на користь ОСОБА_1 та 1 000 грн. на користь ОСОБА_2

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на державний орган і не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Таким чином, заподіяна позивачам майнова і моральна шкода, відповідно до зазначених вище вимог матеріального закону підлягає відшкодуванню саме державою, що виключає солідарну відповідальність обох відповідачів, про що просили позивачі у своєму позові, а тому їх вимоги підлягають до часткового задоволення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачів обґрунтована та її вимоги є законними, а тому підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції підлягає до скасування, як постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального права та викладені в ньому висновки не відповідають обставинам справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Позивачі звільнені від сплати судового збору відповідно до п.13 ч. 2 статті 3 Закону України Про судовий збір , тому з відповідача підлягає до стягнення сума судового збору пропорційна до задоволеної частини вимог, що складатиме: при подачі позову - 1 062,46 грн., яка складається із сум: 510,83 грн. - позов ОСОБА_1 , 551,63 грн. - позов ОСОБА_2 ; при подачі апеляційної скарги - 1 593,74 грн., яка складається із сум: 766,29 грн. - в частині оскарження судового рішення по позову ОСОБА_1 , 827,45 грн. - в частині оскарження судового рішення по позову ОСОБА_2

На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 368-369, 376, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 19 березня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , капітана поліції ОСОБА_7 , Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України Інформ-Ресурси в особі Вінницької філії ДП МВСУ Інформ-Ресурси , фізично особи-підприємця ОСОБА_5 , про відшкодування шкоди, завданої посадовою особою або службовою особою органу державної влади, задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України (01601 м. Київ вул. Бастіонна, 6 код ЄДРПОУ 37567646) шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку за рахунок коштів державного бюджету на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_10 ) 6 131,77 грн. (шість тисяч сто тридцять одна грн. сімдесят сім коп.) на відшкодування майнової шкоди і 2 000,00 грн. (дві тисячі грн.) на відшкодування моральної шкоди, а разом 8 131,77 грн. (вісім тисяч сто тридцять одна грн. сімдесят сім коп.).

Стягнути з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України (01601 м. Київ вул. Бастіонна, 6 код ЄДРПОУ 37567646) шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку за рахунок коштів державного бюджету на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (проживаючого за адресою: АДРЕСА_5 РНОКПП НОМЕР_11 ) 2 307,91 грн. (дві тисячі триста сім грн. дев`яносто одну коп.) на відшкодування майнової шкоди і 1 000,00 грн. (одну тисячу грн.) на відшкодування моральної шкоди, а разом 3 307,91 грн. (три тисячі триста сім грн. дев`яносто одну коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державної казначейської служби України на користь держави 2 656,20 грн. (дві тисячі шістсот п`ятдесят шість грн. двадцять коп.) судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ.В. Матківська СуддіЮ.Б. Войтко В.В. Сопрун