Рішення

від 10.06.2019 по справі 620/1072/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/1072/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Галант" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

У С Т А Н О В И В:

Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Чернігівське ОВФСЗІ) 16.04.2019 звернулось до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Галант" (далі - ТОВ Швейна фабрика Галант ), у якому просить стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України 46 735,29 грн. адміністративно-господарських санкцій та 28.04 грн. пені.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем у 2018 році не виконано вимог, передбачених Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , згідно яких товариство було зобов`язане самостійно створити робоче місце та працевлаштувати на нього особи з інвалідністю.

Ухвалою судді від 22.04.2019 позивачу відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання. Також надано відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.

Ухвалою суду від 02.05.2019 клопотання представника позивача про розгляд справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін повторно залишено без задоволення.

У встановлений судом строк представник відповідача надав відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що товариством були вжиті всі необхідні заходи для виконання нормативу робочих місць із працевлаштування осіб з інвалідністю. Однак, фактичне працевлаштування вказаних осіб не відбулось з незалежних від ТОВ ТОВ Швейна фабрика Галант причин.

Відповідно до частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів … з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено, виходячи з такого.

Так, ТОВ ТОВ Швейна фабрика "Галант є юридичною особою зареєстрованою у встановленому законом порядку, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 12.09.2016 внесено відповідний запис (а.с. 21-23), та згідно вимог чинного законодавства України несе обов`язок по обов`язковому працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, гарантії їх рівності з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами встановлює Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (далі - Закон).

Статтею 17 Закону встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першої статті 19 Закону передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частин два, три та п`ять статті 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Частиною першою статті 20 Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 №42 затверджена форма звітності №10-ПІ Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів та Інструкція щодо її заповнення. Згідно пункту 3.1. Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік визначається відповідно до пункту 3.2. Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 1442/11722. За таким же правилом визначається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Згідно із частиною першою статті 18 Закону забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення особи з інвалідністю до підприємства або звернення особи з інвалідністю до державної служби зайнятості (з подальшим її направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Суд вважає, що стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов`язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Разом з тим, частиною третьою статті 18 вказаного Закону чітко визначені обов`язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Судом встановлено, що згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 34 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 0 осіб. Кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону - 1 особа (а.с. 10).

Однак, працевлаштуванню осіб з інвалідністю передує створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу та інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць. Відповідач інформував державну службу зайнятості про наявність вільних вакансій для осіб з інвалідністю (швачка, механік), подаючи Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) форми 3-ПН про наявність вільних вакансій протягом 2018, що підтверджується листом Чернігівського міського центру зайнятості від 06.05.2019 №07/1454. (а.с. 40-42). Вакансія швачки актуальна станом на дату складення вказаного листа, а вакансія механіка не укомплектована особою із інвалідністю через відсутність на обліку безробітних з відповідною освітою.

При цьому, суд звертає увагу, що на час виникнення спірних правовідносин законодавство не встановлювало обов`язку підприємства подавати звіт форми 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що відповідач протягом 2018 року створив робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформував Чернігівський міський центр зайнятості про наявність вакантних місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, про що надавав звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій до центру зайнятості.

Жодних доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю з боку підприємства.

Одночасно, як вбачається з листа Чернігівського міського центру зайнятості від 10.05.2019 №02/1522 протягом 2018 року на заявлені ТОВ Швейна фабрика Галант вакансії для осіб з інвалідністю було направлено 3 особи, які відмовились від направлень, що підтверджується відповідними корінцями направлень на працевлаштування (а.с. 43-45).

Згідно положень частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині другій наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тобто нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку із скоєнням ним правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 08 червня 2010 року за скаргою Відкритого акціонерного товариства "Балаклавське рудоуправління ім.О.М. Горького" у справі за позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Крім того, суд звертає увагу, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Враховуючи, що підприємство вживало всіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Такої ж правової позиції щодо застосування зазначених норм матеріального права додержується і Верховний Суд у постанові від 30 січня 2018 року (К/9901/49/17) та Верховний Суд України у постанові від 20.06.2011 (справа № 21-60а11).

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2018 року районні центри зайнятості не направляли до відповідача для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідачем виконано зазначені вимоги законодавства, а не зайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю виникла не з його вини.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено ті обставини на яких ґрунтуються його вимоги, а відповідачем обґрунтована правомірність своїх дій. Так, оскільки ТОВ Швейна фабрика Галант вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, однак відповідними органами не приймались заходи щодо працевлаштування вказаної категорії населення, застосування до товариства адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць є незаконним, тобто відсутні підстави для задоволення позову.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Чернігівському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 14220194, вул. В. Радченка, 14, м. Чернігів, 14017) до Товариства з обмеженою відповідальністю Швейна фабрика Галант (код ЄДРПОУ 40828691, вул. Толстого, 147, м. Чернігів, 14014) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 10 червня 2019 року.

Суддя С.В. Бородавкіна