Постанова

від 04.06.2019 по справі 140/2561/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2019 рокуЛьвів№ 857/3106/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б, Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судових засідань - Чопко Ю.Т.

позивача - ОСОБА_1

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцької міської ради на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року (головуючий суддя: Дмитрук В.В., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, -

встановив:

ФОП ОСОБА_1 07.12.2018 звернувся з позовом до суду, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення від 26.09.2018 № 47/42 Про внесення змін до рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 № 45/4 Про надання статусу ринку торговим рядам по вул . Глушець .

Обґрунтовує позов тим, що 11.12.2002 між ФОП ОСОБА_1 , як орендарем, та Луцькою міською радою, як орендодавцем, був укладений договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_1, відповідно до якого відповідач передав в довгострокове користування позивачу на умовах оренди земельну ділянку площею 5257 кв м. На вказаній земельній ділянці розташовані торгові ряди, яким рішенням Луцької міської ради від 02.09.2009 № 45/4 надано статус ринку. Луцькою міською радою 27.06.2018 рішенням № 43/70 внесено зміни до рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 № 45/4 Про надання статусу ринку торговим рядам на вулиці Глушець , доповнивши пункт 1 після слова надати текстом до 01.07.2018 .

Також вказує, що приймаючи рішення від 02.09.2009 № 45/4 Про надання статусу ринку торговим рядам на вул. Глушець відповідач не встановлював жодного терміну його дії чим надав підприємцям гарантії щодо здійснення підприємницької діяльності на цьому ринку. В оскаржуваному рішенні немає посилання на закон, що дозволяв чи зобов`язував відповідача вносити зміни щодо терміну дії статусу ринку. Крім цього, в паспорті ринку зазначено, що розпорядчим документом про створення ринку/торгового ряду/ є рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 № 45/4 Про надання статусу ринку торговим рядам на вул. Глушець , а правовстановлюючим документом на користування земельною ділянкою - Договір оренди земельної ділянки від 11.12.2002 № 5182, термін оренди 25 років, а тому встановлювати дату до 01.10.2018 , є неправомірним.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року позов задоволено.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає його незаконним та необґрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що рішення від 26.09.2018 № 47/42 було прийнято у зв`язку з невідповідністю фактичного використання земельної ділянки передбаченому в договорі оренди призначенню, що спростовує доводи суду, викладені у спірному рішенні, щодо правомірності використання земельної ділянки для розміщення торгових рядів. Крім того, судом першої інстанції не надано належної оцінки тій обставині, що після прийняття рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 ФОП ОСОБА_1 не вжито жодних дій щодо приведення договору оренди в частині призначення земельної ділянки у відповідність до вищевказаного рішення, у зв`язку з небажанням останнім сплачувати вищу ставку податку за користування землею, а тому рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 № 45/4, без внесення змін до Договору оренди не може вважатися виконаним, отже посилання суду на той факт, що спірна земельна ділянка має статус ринку - безпідставне.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

ФОП ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, його участь в судовому засіданні обов`язковою не визнавалась. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 21.01.1998 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Основним видом діяльності позивача є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Між Луцькою міською радою (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (орендар) 11.12.2002 укладено Договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого Луцька міська рада на підставі свого рішення від 22.11.2002 № 3/7.15 Про надання земельної ділянки на умовах оренди підприємцю ОСОБА_1 . надала в оренду згідно з планом землекористування, що є невід`ємною частиною цього договору, земельну ділянку площею 5257 кв м для обслуговування денної стоянки автомобілів для обслуговування ринку на вул. Глушець в м. Луцьку. Земельна ділянка надається в довгострокове користування на умовах оренди строком на 25 років для обслуговування денної стоянки автомобілів для обслуговування ринку на вул. Глушець в м. Луцьку . Плата за оренду земельної ділянки вноситься "орендарем" щорічно у вигляді орендної плати в розмірі одного відсотка грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 № 45/4 Про надання статусу ринку торговим рядам на вул. Глушець , надано статус ринку торговим рядам на вулиці Глушець підприємця ОСОБА_1 на підставі рішення міської ради від 22.11.2002 № 3/7.15 Про надання земельної ділянки на умовах оренди підприємцю ОСОБА_1 для обслуговування денної стоянки автомобілів для обслуговування ринку на вул. Глушець , договору оренди земельної ділянки від 11.12.2002, згідно із планом землекористування, що є невід`ємною частиною цього договору (а.с.39).

Департаментом підприємництва Луцької міської ради 20.11.2009 затверджено паспорт ринку вул. Глушець м. Луцьк № 12.

Луцькою міською радою 27.06.2018 прийнято рішення № 43/70, яким внесено зміни до рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 № 45/4 Про надання статусу ринку торговим рядам на вулиці Глушець , доповнивши пункт 1 після слова надати текстом до 01.07.2018 . Зобов`язано ФОП ОСОБА_1 до 05.07.2018 проінформувати суб`єктів господарювання, які здійснюють свою господарську діяльність на торгових рядах на вул. Глушець про дане рішення та можливість здійснення торговельної діяльності на інших ринках міста або ринку в с. Рованці (поблизу вул. Боженка).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.08.2018 у справі № 0340/1302/18 рішення Луцької міської ради від 27.06.2018 № 43/70 визнано протиправним та скасовано.

Повторно, Луцькою міською радою 26.09.2018 прийнято рішення № 47/42 Про внесення змін до рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 № 45/4 Про надання статусу ринку торговим рядам на вулиці Глушець , доповнивши пункт 1 після слова надати текстом до 01.10.2018 .

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити, оскільки відповідач протиправно прийняв оскаржуване рішення, яким фактично припинено дію рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 № 45/4, яке прийнято раніше, оскільки внаслідок його прийняття порушено справедливий баланс між інтересами Луцької міської ради та інтересами фізичних осіб-підприємців, що здійснюють свою господарську діяльність на території ринку.

З цими висновками суду першої інстанції, не погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. п. 1, 2, 7 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінський функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Суд апеляційної інстанції вважає, що індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права й обов`язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у таких спорах підвідомчі господарським судам з урахуванням відповідності суб`єктного складу сторін таких правовідносин.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи й органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 4 Господарського процесуального кодексу України підвідомчі господарським судам.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № № 807/9/18 (№ 11-144апп19).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо, справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не погоджується з рішення Луцької міської ради від 26.09.2018 № 47/42 Про внесення змін до рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 № 45/4 Про надання статусу ринку торговим рядам по вул. Глушець , мотивуючи тим, що між уповноваженим органом місцевого самоврядування (Луцькою міською радою) та суб`єктом господарювання (ФОП ОСОБА_1 ) укладено договор оренди земельної ділянки від 11.12.2002, відповідно до умов якого Луцька міська рада на підставі свого рішення від 22.11.2002 № 3/7.15 Про надання земельної ділянки на умовах оренди підприємцю ОСОБА_1 . надала в оренду земельну ділянку площею 5257 кв м для обслуговування денної стоянки автомобілів для обслуговування ринку на вул. Глушець в м. Луцьку.

Враховуючи вищенаведена, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки правовідносини у цій справі виникли на підставі договірних орендних правовідносин, тому позов щодо оскарження рішення Луцької міської ради від 26.09.2018 № 47/42 Про внесення змін до рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 № 45/4 Про надання статусу ринку торговим рядам по вул. Глушець необхідно закрити, так як такий, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З наведених норм та виходячи з суті спору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спір який виник між ФОП ОСОБА_1 та Луцькою міською радою виник з договірних відносин, а саме договору оренди укладеного між сторонами, тобто такий спір є приватноправовим і його підвідомчість має визначатися виходячи із суб`єктного складу сторін спірних правовідносин.

Крім цього, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що рішення Луцької міської ради 26.09.2018 № 47/42 порушено його права, як орендаря земельної ділянки площею 5257 кв м для обслуговування денної стоянки автомобілів для обслуговування ринку на вул. Глушець в м. Луцьку.

Отже, вказаний позов необхідно розглядати у порядку господарського судочинства, оскільки спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідача, а стосується його приватних інтересів.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що за практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі Сокуренко і Стригун проти України ), суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати, а провадження у справі закрити у відповідності до ч. 1 ст. 319 КАС, оскільки в ході судового розгляду встановлено, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись ст. ст. 238, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Луцької міської ради задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року у справі № 140/2561/18 скасувати та прийняти нову постанову, якою провадження у цій справі закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Суддя-доповідач: О. М. Гінда судді О. Б. Заверуха В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 10.06.2019.