Постанова

від 10.06.2019 по справі 905/112/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2019 р. Справа №905/112/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В. , суддя Сіверін В.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (вх.№1136Д/1 від 08.04.2019) на рішення Господарського суду Донецької області від 13.03.2019 у справі №905/112/19 (м. Харків, суддя Стукаленко К.І., повний текст складено 18.03.2019),

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна компанія Нафтогаз України , м. Київ,

до відповідача Приватного підприємства ТС-Сервіс , м. Донецьк, Донецька область,

про стягнення заборгованості за договором №890/14-ТЕ-7 від 27.12.2013 у сумі 24539,81 грн, пені у сумі 6508,90 грн, 3% річних у сумі 2000,02 грн та інфляційних втрат у сумі 17705,45 грн, всього 50754,18 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , м. Київ, звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Приватного підприємства ТС-Сервіс , м. Донецьк, Донецька область, про стягнення заборгованості за договором №890/14-ТЕ-7 від 27.12.2013 у сумі 24539,81 грн, пені у сумі 6508,90 грн, 3% річних у сумі 2000,02 грн та інфляційних втрат у сумі 17705,45 грн, всього 50754,18 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.03.2019 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії Нафтогаз України , м. Київ, до відповідача Приватного підприємства ТС-Сервіс , м. Донецьк, Донецька область, про стягнення заборгованості за договором №890/14-ТЕ-7 від 27.12.2013 у сумі 24539,81 грн, пені у сумі 6508,90 грн, 3% річних у сумі 2000,02 грн та інфляційних втрат у сумі 17705,45 грн, всього 50754,18 грн задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства ТС-Сервіс на користь Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії Нафтогаз України заборгованість за договором №890/14-ТЕ-7 від 27.12.2013 у сумі 24539,81 грн, пені у сумі 432,98 грн, 3% річних у сумі 1994,78 грн, інфляційних втрат у сумі 17704,03 грн та судовий збір у сумі 1550,84 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду, просить суд скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 13.03.2019 у справі №905/112/19 в частині відмови у стягненні пені в сумі 6075,92 грн, 3% річних у сумі 5,24 грн, інфляційних втрат в сумі 1,42 грн. В цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити; відшкодувати за рахунок відповідача понесені НАК Нафтогаз України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та позовної заяви.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує на те, що господарський суд безпідставно відмовив у стягненні пені в сумі 6075,92 грн, оскільки на думку позивача, він не є енергопостачальною компанією і на нього не поширюється дія Закону України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси , яким встановлено мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями. Крім того, відсутні докази того, що відповідач є суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії. Також позивач вважає необґрунтованою відмову у стягненні 3% річних - 5,24 грн та інфляційних втрат - 1,42 грн з тих підстав, що господарським судом невірно застосовано норми Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , оскільки матеріали справи не містять доказів його включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

08.04.2019 системою автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду справи №905/112/19 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України у справі №905/112/19 та роз`яснено відповідачу про право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.

Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга може бути розглянута за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала про відкриття апеляційного провадження у справі згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення була отримана представником позивача 15.04.2019, що підтверджується наявним в матеріалах справи зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення № 6102228125473.

Згідно з даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю ТС-Сервіс , код ЄДРПОУ 36305894, знаходиться за адресою: 83050, Донецька область, м. Донецьк, вул. Артема, буд. 96 Б , офіс 85.

Враховуючи приписи п. 21 Прикінцевих Положень Господарського процесуального кодексу України та Закону України Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції, з огляду на те, що інформація щодо апеляційного провадження у даній справі була розміщена на сторінці суду, про що свідчать наявні в матеріалах справи оголошення з офіційного веб-порталу Судова влада України , суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про відкриття апеляційного провадження у даній справі, що свідчить про створення всіх необхідних умов для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 10 ст. 270 ГПК України

Відповідач не скористався передбаченим ст. 263 ГПК України правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

05.06.2019 у зв`язку з відпусткою судді Хачатрян В.С. проведено повторний автоматичний розподіл по справі № 905/112/19 та для розгляду зазначеної справи визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: : головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Сіверін В.І.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 Господарського процесуального кодексу України, зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.12.2013 між ПАТ Національна компанія Нафтогаз України (продавець) та ПП ТС-Сервіс (покупець) був укладений договір купівлі-продажу природного газу №890/14-ТЕ-7.

Відповідно до п.1.1. договору продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією Нафтогаз України за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити природний газ на умовах цього договору.

Згідно з п.1.2 договору в редакції додаткової угоди №2 від 30.04.2014 газ, що продається за цим договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

У п.2.1 договору зазначено, що продавець передає покупцеві з 01.01.2014 по 31.12.2014 газ обсягом до 171,0 тис.куб.м, у тому числі по місяцях кварталів: січень - 30,0 тис. куб. м, лютий - 28,0 тис. куб. м, березень- 25,0 тис. куб. м, квітень- 8,0 тис. куб. м, травень - 3,0 тис. куб. м, червень - 3,0 тис. куб. м, липень - 3,0 тис. куб. м, серпень - 3,0 тис. куб. м, вересень - 3,0 тис. куб. м, жовтень - 10,0 тис. куб. м, листопад - 25,0 тис. куб. м, грудень - 30,0 тис. куб. м.

Підпунктом 2.1.2 п.2.1 договору сторони погодили допущення відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +-5% від узгодженого сторонами згідно з п.2.1 договору планового обсягу продажу газу без коригування планового обсягу.

За змістом п.5.2 договору в редакції додаткової угоди №1 від 28.01.2014 ціна за 1000куб. м природного газу становить 1309,20 грн з ПДВ.

Згідно з п.п. 3.3, 3.4 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов`язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов`язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженими представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Порядок та умови проведення розрахунків визначені Розділом 6 договору №890/14-ТЕ-7 від 27.12.2013.

Так, відповідно до п.6.1 договору оплата за фактично переданий газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до розділу 11 договору останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що на виконання умов договору №890/14-ТЕ-7 від 27.12.2013 постачання природного газу позивачем у період січень 2014 - грудень 2014 було поставлено, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 187749,75грн.

Факт поставки газу підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2014 на суму 40335,15грн; від 28.02.2014 на суму 35432,19грн; від 31.03.2014 на суму 24432,29грн; від 31.04.2014 на суму 13331,58грн; від 31.05.2014 на суму 4978,89грн; від 31.06.2014 суму 4122,67грн; від 31.07.2014 на суму 3936,76грн; від 31.08.2014 на суму 1708,50грн; від 31.09.2014 на суму 1288,25грн; від 31.10.2014 на суму 7455,90грн; від 31.11.2014 на суму 19301,53грн; від 31.12.2014 на суму 31426,04грн.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказані акти приймання-передачі підписані повноважними представниками сторін без зауважень стосовно якості та обсягу поставленого природного газу, містять посилання на договір №890/14-ТЕ-7 від 27.12.2013, внаслідок чого, враховуючи приписи положень ст.ст.76, 77, 91 Господарського процесуального кодексу України, приймаються судом як такі, що підтверджують поставку заявленого у вказаних актах обсягу природного газу на загальну суму 187749,75грн.

Проте, з відомостей операцій по підприємству ТС-Сервіс ПП за період з 01.01.2014 по 30.09.2017 вбачається, за отриманий за договором №890/14-ТЕ-7 від 27.12.2013 газ розрахувався частково у загальному розмірі 163209,94грн, а саме: за січень 2014 - в розмірі 40335,15грн, за лютий 2014 - 35432,19грн, за березень 2014 - 24432,29грн, за квітень 2014 - 13333,58, за травень 2014 - 4978,89грн, за червень 2014 - 4122,67грн, за липень 2014 - 3936,76грн, за серпень 2014 - 1708,50грн, за вересень 2014 - 1288,25грн, за жовтень 2014 - 7455,89грн, за листопад 2014 - 19301,51, за грудень 2014 - 6884,26грн.

Таким чином, на момент звернення до суду з цим позовом заборгованість відповідача за договором №890/14-ТЕ-7 від 27.12.2013 складала 24539,81грн.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачена свобода договору.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли договір №890/14-ТЕ-7 від 27.12.2013, який за своєю правовою природою є договором поставки, та згідно з яким позивач зобов`язався передати у власність відповідача природний газ, а відповідач зобов`язався здійснити остаточний розрахунок за природний газ до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1 договору).

З аналізу чинного законодавства вбачається, що частинами 1, 2 статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України та ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У ст. ст. 216, 217, 218 Господарського кодексу України зазначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

Надані позивачем в обґрунтування позовних вимог Акти приймання-передачі природного газу та відомості операцій по підприємству ТС-Сервіс ПП за період з 01.01.2014 по 30.09.2017 свідчать, що відповідачу у період січень 2014 - грудень 2014 було поставлено природного газу на загальну суму 187749,75грн., який оплачено відповідачем частково у загальному розмірі 163209,94грн.

Таким чином, обставини справи свідчать, що відповідач не здійснив оплати вартості поставленого у грудні 2014 природного газу в повному обсязі у визначений договором строк - до 14.01.2015, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за договором в розмірі 24539,81грн, наявність якої відповідачем не спростовано.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про обґрунтованість та правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу за договором №890/14-ТЕ-7 від 27.12.2013 у сумі 24539,81грн.

З позовної заяви та наданого розрахунку вбачається, що позивач також просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 17705,45грн та 3% річних у сумі 2000,02грн. за поставлений природний у листопаді та грудні 2014.

Щодо вимог про стягнення 3% річних у сумі 1,68грн та пені у сумі 15,66грн за період прострочення 16.12.2014 - 21.12.2014, нарахованих внаслідок прострочення сплати вартості за поставлений у листопаді 2014 природний газ, колегія суддів зазначає таке.

30.11.2016 набрав чинності Закон України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів ст.1 вказаного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі ст.2 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

У ч.3 ст.7 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії визначено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, тобто до 30.11.2016, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

У апеляційній скарзі позивач стверджує, що господарським судом невірно застосовано норми Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії оскільки матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Колегія суддів ставиться критично до стверджень позивача з таких підстав.

Відповідно до пункту 14 Порядку ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93, у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 1 січня 2016 р. заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Разом з цим, відповідно до частини третьої статті 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії, її застосування не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності цим Законом. Зокрема, реалізація цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №925/770/17 та від 14.05.2019 у справі № 905/300/18.

Матеріали справи свідчать про те, що остаточний розрахунок за поставкою газу у листопаді 2014 було здійснено відповідачем таким чином: 04.12.2014 - на суму 2100,00грн, 09.12.2014 - на суму 1370,00, 12.12.2014 - на суму 5595,00грн, 17.12.2014 - 8200,00, 22.12.2014 - на суму 2036,51грн, всього 19301,51грн; судом також враховано, що у квітні 2014 відповідачем було сплачено за поставлений природній газ на 2,00грн більше за його вартість, з яких 0,02коп перенесено в погашення заборгованості за листопад 2014.

Отже, остаточний розрахунок за поставкою газу у листопаді 2014 було здійснено відповідачем до набрання чинності Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , у зв`язку з чим чинне законодавство не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для нарахування позивачем 3% річних у сумі 1,68грн та пені у сумі 15,66грн за період з 16.12.2014 по 21.12.2014 на суму заборгованості за листопад 2014, а отже, позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за простроченими сплати природного газу, поставленого у грудні 2014, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи ст. 549, ч.2 ст. 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов`язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов`язання.

Інфляційні втрати за своєю правовою природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційними державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто є помісячним індексом. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, причому може мати місце як інфляція грошових коштів, так і дефляція, і коли строк виконання зобов`язання настає до 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за поточний місяць, а коли строк виконання зобов`язання - після 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за наступний місяць, але не розраховується поденний індекс інфляції.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем за поставлений у грудні 2014 газ сплачено 21.01.2015 суму 6884,26, з урахуванням якої, 3 % річних та інфляційні підлягають нарахуванню на залишкову суму заборгованості 24539,81грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, зважаючи на прострочення відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого природного газу за договором №890/14-ТЕ-7 від 27.12.2013 за грудень 2014 у сумі 24539,81грн, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 17704,03грн та 3 % річних у сумі 1994,78грн.

Також позивачем заявлено позовну вимогу щодо стягнення з відповідача пені у сумі 6493,24грн.

Згідно з п.п. 1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що пеню нараховано за порушення строків оплати поставленого природного газу за період з 15.01.2015 по 14.07.2015 на підставі п.7.2 договору, відповідно до якого у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У апеляційній скарзі позивач стверджує, що господарський суд безпідставно відмовив у стягненні пені в сумі 6075,92 грн, оскільки на думку позивача, він не є енергопостачальною компанією і на нього не поширюється дія Закону України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси , яким встановлено мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями. Крім того, відсутні докази того, що відповідач є суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Вказані твердження позивача колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

Виходячи зі змісту приписів наведеного нормативно-правового акту, можливість застосування останнього до спірних правовідносин вимагає дотримання наступних умов: наявність визначеного законом кола суб`єктів такого спеціального права (енергопостачальні компанії та підприємства - виконавці/виробники житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції), існування між ними договірних відносин з постачання енергетичних ресурсів.

Таким чином, відповідь на питання, чи є ПАТ НАК Нафтогаз України енергопостачальною компанією, а природний газ - одним з видів енергетичних ресурсів, є визначальним для правильного застосування положень статті 2 Закону України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси .

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 Про визначення гарантованих постачальників природного газу встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

У пункті 5 статуту Компанії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747 (у редакції, яка діяла на момент прийняття Закону) встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку.

Пунктом 6 статуту Компанії (в зазначеній редакції) встановлено, що предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.

Законом України Про енергозбереження визначено, що енергозбереження це діяльність , яка спрямована на раціональне використання та економічне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; паливно-енергетичні ресурси - це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

Відповідно до пункту 1.5 статті 1 Закону України Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу енергоносії - це кам`яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам`яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф`яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.

Тобто природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.

З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства ПАТ НАК Нафтогаз України є енергопостачальною компанією в розумінні статті 2 Закону, що спростовує твердження позивача, викладені в апеляційній скарзі.

Вказана позиція висловлена у постанові Верховного Судому у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.01.2019 у справі № 913/66/18.

Разом з тим, за змістом п.1.2 договору в редакції додаткової угоди №2 від 30.04.2014 придбаний за цим договором газ використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, що співпадає з відомостями актів приймання-передачі природного газу за період січень - грудень 2014.

Таким чином, Приватне підприємство ТС-Сервіс придбало природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.

Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України запроваджено антитерористичну операцію на території України.

Законом України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції визначений період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності зазначеним Указом Президента України та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до якого, м. Донецьк віднесено до таких територій.

Таким чином, з урахуванням того, що відповідач придбав природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням на території проведення антитерористичної операції, та приймаючи до уваги, що ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України є постачальником енергоресурсу, положення ч.2 ст.2 Закону України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору постачання природного газу №890/14-ТЕ-7 від 27.12.2013.

Статтею 3 Закону України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси передбачено набрання ним чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Офіційне опублікування відбулось у офіційному виданні газета Голос України №21 від 06.02.2015, отже Закон набрав чинності 07.02.2015.

Приймаючи до уваги приписи ст.58 Конституції України щодо дії нормативно-правових актів в часі, з огляду на дату набрання чинності Законом України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси , колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо стягнення пені у сумі 432,98грн за період з 15.01.2015 по 06.02.2015 за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати природного газу, отриманого у грудні 2014, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню, а вимоги щодо стягнення пені у сумі 6075,92грн, нарахованої за період з 07.02.2015 по 14.07.2015 після набрання чинності Законом, задоволенню не підлягають.

Таким чином, відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об`єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи позивача про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені позивачем, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 13.03.2019 у справі №905/112/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя В.І. Сіверін