Рішення

від 05.06.2019 по справі 925/123/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2019Справа № 925/123/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю. , при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг+" (61002, м. Харків, вул. Алчевських, 2)

до Товариства з обмеженою відповідальністю СК "Нева" (02217, м. Київ, вул. Закревського, 35А)

про стягнення 506 351,87 грн

Представники сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Паркінг+" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю СК "Нева" про стягнення 506 351,87 грн, з яких 190 824,64 грн - основний борг, 65 518,20 грн - пеня, 18 509,99 грн - інфляційні, 38 583,17 грн - 20% річних, 192 915,87 грн - товарний кредит.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем грошових зобов`язань за Договором поставки № 2017/П/175 від 22.09.2017.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 05.02.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 925/123/19, підготовче засідання призначено на 05.03.2019.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 05.03.2019 справу № 925/123/19 направлено за підсудністю до Господарського суду м. Києва.

За наслідками автоматизованого розподілу судової справи Господарського суду міста Києва справу № 925/123/19 передано до розгляду судді Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг+" залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

09.04.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи на виконання ухвали суду від 27.03.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2019 прийнято справу № 925/123/19 до свого провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 15.05.19 о 10:15 год.

В підготовче засідання 15.05.2019 представники сторін не з`явились.

10.05.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.06.2019.

29.05.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення, у яких підтримав позовні вимоги та просив провести розгляд справи за його відсутності.

В судове засідання 05.06.2019 представники сторін не з`явилися, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується поверненням повідомлення про вручення поштового відправлення позивачу та поштового конверту з ухвалою суду від 15.05.2019, надісланою відповідачу, за закінченням встановленого строку зберігання.

Суд зазначає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 у справі № 910/536/19 направлялась на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю СК "Нева", зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України, а саме: 02217, м. Київ, вул. Закревського, 35А.

Згідно з п.5 ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.

Відтак, за висновками Суду, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки за закінченням строку зберігання свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення, і вважається днем вручення відповідачу ухвали у справі № 925/123/19 в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.03.2018 у справі №911/1163/17.

Зважаючи на причину повернення ухвали суду (за закінченням встановленого строку зберігання), Суд доходить висновку, що відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Своїм правом на подання відзиву на позов відповідач у визначений строк відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України не скористався.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що сторін було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а їх неявка не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності, Суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

22.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паркінг+" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю СК "Нева" (покупець) укладено Договір поставки № 2017/П/175 (надалі також - Договір), за умовами п. 1.1 якого Постачальник зобов`язується передавати у власність Покупцеві асфальтобетонні суміші, пісок, відсів гранітний, щебінь, відходи фрезерування, бетон та бітумну емульсію, що далі іменуються в цьому Договорі - Товар , а Покупець зобов`язується оплачувати та приймати Товар, відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 Договору, кількість, одиниця виміру, ціна одиниці Товару, асортимент Товару встановлюється відповідно до накладних, підписаних Сторонами. Загальна сума договору складається з суми всіх замовлень Покупця, вказаних у витратних накладних, підписаних Сторонами.

За приписами п.п. 2.1-2.5 Договору, базис поставки: ЕХW - склад готової продукції Постачальника, згідно міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів ІНКОТЕРМС 2010, який розташований за адресою: м. Харків, вул. Диканівська 51.

Поставка Товару здійснюється наступним чином: Покупець не раніше ніж за три робочі дні до орієнтовної дати поставки Товару, зобов`язаний повідомити Постачальника шляхом подачі заявки по факсимільномузв`язку або електронною поштою про намір придбати Товар у Постачальника, а Постачальник зобов`язується прийняти заявку і підтвердити її шляхом надання відповідного рахунку на цю партію Товару, про що повідомляє Покупця.

Транспортування Товару здійснюється транспортом Покупця.

Датою поставки партії Товару вважається дата, яка зазначена у витратній накладній, що свідчить про передачу партії Товару уповноваженому представникові Покупця або уповноваженому перевізника.

Поставка Товару здійснюється погодженими Сторонами партіями.

За приписами п.п. 3.1.-3.7 Договору, Покупець оплачує вартість партії Товару у наступному порядку:

Після подачі заявки і одержання рахунку на поставку Товару Покупець протягом 2-х (двох) банківських днів, зобов`язаний внести на поточний рахунок Постачальника авансовий платіж у розмірі 50% (п`ятдесяти відсотків) від вартості партії Товару, вказаної у виставленому Постачальником рахунку. Остаточний розрахунок за поставлену партію Товару здійснюється Покупцем протягом 5-ти (п`яти) банківських днів з моменту фактичної поставки Товару.

Оплата Товару здійснюється засобами безготівкових банківських платежів по реквізитах Постачальника, вказаних у цьому договорі або готівкою в касу Постачальника. Оплата без виставлення рахунку Постачальника не допускається.

Датою оплати за даною угодою вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Валютою платежів за даною угодою є українська гривня.

Постачальник має право складати зведену податкову накладну один раз на місяць, не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснене постачання Товару, згідно ст. 201 п. 201.4 Податкового кодексу України.

У випадку несплати попередньої партії Товару, поставка наступної партії Товару проводиться виключно на умовах повної 100% передоплати.

У випадку, якщо оплата за фактично поставлений Товар не здійснена Покупцем, в порядку п.3.1. цього Договору протягом 30-ти календарних днів, Постачальник виставляє Покупцеві користування товарним кредитом, при цьому товарний кредит розраховується по наступній формулі:.

С(т.к.) = Кз*Кт.к/365,

Де. С(т.к.) - сума товарного кредиту;

Кз - кредиторська заборгованість Покупця перед Постачальником, на момент оплати;

Кт.к. - кількість днів користування Покупцем товарним кредитом.

У випадку виставлення у Покупця товарного кредиту, Покупець оплачує Постачальникові вартість фактично поставленого Товару та послуги товарного кредиту і інші платежі відповідно до цього Договору.

Як встановлено у п. 5.2 Договору, в разі порушення Покупцем термінів виконання грошових зобов`язань, визначених цим договором, він сплачує Постачальникові за кожен день не виконання зобов`язання пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, за весь термін прострочення. Позовна давність щодо стягнення пені встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Також Постачальник має право припинити подальше постачання Товару покупцеві у разі порушення Покупцем термінів оплати Товару, до моменту повного погашення заборгованості, що утворилася і сплати пені. В разі порушення Покупцем термінів проведення розрахунків з Постачальником більш ніж на п`ять робочих купець сплачує Постачальнику 20% річних від простроченої суми.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома Сторонами і діє до 31.12.2017 року. Припинення дії даного договору не звільняє Сторони від повного виконання зобов`язань за даним договором. (п. 7.1 Договору)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив товар, а відповідач в свою чергу прийняв цей товар на загальну суму 449 598,40 грн, що підтверджується видатковими накладними № ОС 20868 від 29.09.2017, № ОС 20908 від 29.09.2017, № ОС 20917 від 29.09.2017, № ОС 20943 від 29.09.2017, № ОС 20964 від 29.09.2017, № ОС 20980 від 29.09.2017, № ОС 21019 від 30.09.2017, № ОС 21029 від 30.09.2017, № ОС 21859 від 10.10.2017, № ОС 21935 від 11.10.2017, № ОС 22084 від 13.10.2017, № ОС 22117 від 13.10.2017, № ОС 22346 від 18.10.2017, № ОС 22349 від 18.10.2017, № ОС 22352 від 18.10.2017, № ОС 22363 від 18.10.2017, № ОС 22413 від 18.10.2017, № ОС 22428 від 18.10.2017, № ОС 22429 від 18.10.2017, № ОС 22430 від 18.10.2017, № ОС 22735 від 21.10.2017, № ОС 22813 від 21.10.2017, № ОС 22815 від 21.10.2017, а відповідачем в свою чергу частково оплачено поставлений товар на загальну суму 258 773,76 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 245 від 12.10.2017 та № 308 від 12.01.2018.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що зобов`язання з оплати товару за Договором відповідач не здійснив у повному обсязі, внаслідок чого заборгованість останнього становить 190 824,64 грн. Окрім цієї суми основного боргу позивач, у зв`язку з простроченням відповідача, також просить стягнути з відповідача 65 518,20 грн пені, 18 509,99 грн інфляційних збитків, 38 583,17 грн 20% річних та 192 915,87 грн товарного кредиту.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив товар, а відповідач в свою чергу прийняв цей товар на загальну суму 449 598,40 грн, що підтверджується видатковими накладними № ОС 20868 від 29.09.2017, № ОС 20908 від 29.09.2017, № ОС 20917 від 29.09.2017, № ОС 20943 від 29.09.2017, № ОС 20964 від 29.09.2017, № ОС 20980 від 29.09.2017, № ОС 21019 від 30.09.2017, № ОС 21029 від 30.09.2017, № ОС 21859 від 10.10.2017, № ОС 21935 від 11.10.2017, № ОС 22084 від 13.10.2017, № ОС 22117 від 13.10.2017, № ОС 22346 від 18.10.2017, № ОС 22349 від 18.10.2017, № ОС 22352 від 18.10.2017, № ОС 22363 від 18.10.2017, № ОС 22413 від 18.10.2017, № ОС 22428 від 18.10.2017, № ОС 22429 від 18.10.2017, № ОС 22430 від 18.10.2017, № ОС 22735 від 21.10.2017, № ОС 22813 від 21.10.2017, № ОС 22815 від 21.10.2017, які підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень.

Як встановлено у п. 3.1 Договору, остаточний розрахунок за поставлену партію Товару здійснюється Покупцем протягом 5-ти (п`яти) банківських днів з моменту фактичної поставки Товару.

Отже, з огляду на вказане положення Договору, строк оплати товару за перерахованими видатковими накладними є таким, що настав станом на момент розгляду даного спору.

Проте, поставлений товар відповідачем оплачено частково на загальну суму 258 773,76 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 245 від 12.10.2017 та № 308 від 12.01.2018.

За наведених обставин Суд доходить висновку, що відповідач порушив свої зобов`язання за Договором, не здійснив оплату поставленого товару у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 190 824,20 грн, факт існування якої належним чином доведений та відповідачем не спростований.

Отже, Суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в розмірі 190 824,20 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 18 509,99 грн.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013)

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання, розраховані з 12.01.2018 по 15.01.2019, Суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення інфляційних підлягають задоволенню у заявленому позивачем обсязі, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості виходити самостійно за межі заявлених позовних вимог.

Крім того, посилаючись на ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу Украйни та п. 5.2 Договору, позивач просить стягнути з відповідача на його користь 20% річних у розмірі 38 583,17 грн за загальний період прострочення виконання відповідачем його зобов`язання у період з 12.01.2018 по 15.01.2019.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом .

У п. 5.2 Договору сторони погодили, що в разі порушення Покупцем термінів проведення розрахунків з Постачальником більш ніж на п`ять робочих купець сплачує Постачальнику 20% річних від простроченої суми.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013).

Перевіривши розрахунок 20% річних у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов`язання за загальний період з 12.01.2018 по 15.01.2019, Суд дійшов висновку, що ці позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Окрім того, позивач також просить стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 65 518,20 грн. за період прострочення відповідача з 12.01.2018 по 15.01.2019.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013)

Як встановлено у п. 5.2 Договору, в разі порушення Покупцем термінів виконання грошових зобов`язань, визначених цим договором, він сплачує Постачальникові за кожен день не виконання зобов`язання пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, за весь термін прострочення.

Тобто, вказаною умовою Договору сторони передбачили інший період нарахування пені, аніж шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за загальний період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання з 12.01.2018 по 15.01.2019 у розмірі 65 518,20 грн., Суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню у заявленому позивачем обсязі, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості виходити самостійно за межі заявлених позовних вимог.

Разом з тим, позивачем також заявлено до стягнення товарний кредит у розмірі 192 215,87 грн., розрахований відповідно до формули, наведеної у п. 3.6 Договору.

У п. 3.6 Договору сторони визначили, що у випадку, якщо оплата за фактично поставлений Товар не здійснена Покупцем, в порядку п.3.1. цього Договору протягом 30-ти календарних днів, Постачальник виставляє Покупцеві користування товарним кредитом, при цьому товарний кредит розраховується по наступній формулі:.

С(т.к.) = Кз*Кт.к/365,

Де. С(т.к.) - сума товарного кредиту;

Кз - кредиторська заборгованість Покупця перед Постачальником, на момент оплати;

Кт.к. - кількість днів користування Покупцем товарним кредитом.

У випадку виставлення у Покупця товарного кредиту, Покупець оплачує Постачальникові вартість фактично поставленого Товару та послуги товарного кредиту і інші платежі відповідно до цього Договору.

Відповідно до статті 694 Цивільного кодексу України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі невиконання продавцем обов`язку щодо передання товару, проданого в кредит, застосовуються положення статті 665 цього Кодексу.

Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.

Як встановлено у п.п. 14.1.245. Податкового кодексу України, товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

З наведених норм вбачається, що товарний кредит є таким способом передання товару у власність покупця, за який він може розплатитися через певний проміжок часу, а у випадку прострочення покупцем оплати товару продавець може вимагати сплати процентів або ж повернення неоплаченого товару.

Водночас, положення пункту 3.6 Договору з наведеними нормами права не узгоджується та за своєю правовою природою здійснений у вказаній формулі розрахунок товарним кредитом не являється, так само, як і процентами за користування ним.

Разом з тим, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Отже, на підставі наведеного Суд доходить висновку, що погоджений сторонами у п. 3.6 Договору товарний кредит за своєю суттю підпадає під визначення штрафних санкцій, які сторонами у даному випадку врегульовано на власний розсуд.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок товарного кредиту, Суд доходить висновку про його стягнення з відповідача у повному обсязі в розмірі 192 915,87 грн.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень зі сторони відповідача, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СК "Нева" (02217, м. Київ, вул. Закревського, 35А, ідентифікаційний код 40217322) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг+" (61002, м. Харків, вул. Алчевських, 2, ідентифікаційний код 32868719) борг у розмірі 190 824 (сто дев`яносто тисяч вісімсот двадцять чотири) грн. 64 коп., пеню у розмірі 65 518 (шістдесят п`ять тисяч п`ятсот вісімнадцять) грн. 20 коп., 20% річних у розмірі 38 583 (тридцять вісім тисяч п`ятсот вісімдесят три) грн. 17 коп., інфляційні у розмірі 18 509 (вісімнадцять тисяч п`ятсот дев`ять) грн. 99 коп., товарний кредит у розмірі 192 915 (сто дев`яносто дві тисячі дев`ятсот п`ятнадцять) грн. 87 коп. та судовий збір у розмірі 7 595 (сім тисяч п`ятсот дев`яносто п`ять) грн 28 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 10.06.2019

Суддя Т.Ю.Трофименко