Рішення

від 10.06.2019 по справі 910/4494/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.06.2019Справа № 910/4494/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін господарську справу

За позовом Споживчого товариства "УТФ" (04205, м.Київ, проспект Оболонський, буд.30, офіс 287, код ЄДРПОУ 30839403).

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, м.Київ, вул.Пожарського,3, код ЄДРПОУ 30160757)

про стягнення 35 340,69 грн.

ВСТАНОВИВ:

Споживче товариство "УТФ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" про стягнення 35 340,69 грн. заборгованості за договором поставки макухи соєвої №368/2017/КАМ/О від 29.09.2017, з яких: пеня в сумі 19388,84 грн., інфляційні втрати в сумі 12018,77 грн., 3 % річних в сумі 2132,70 грн., а також упущена вигода в розмірі 1800,38 грн.

Ухвалою суду від 12.04.2019 відкрито провадження у справі № 910/4494/19 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Згідно положень ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Позивач належним чином повідомлений про розгляд справи відповідно до ст. 120 ГПК України, ухвала суду від 12.04.2019 отримана - 18.04.2019.

14.05.2019 відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому останній проти задоволення позову заперечив у повному обсязі. За твердженнями відповідача, зобов`язання з оплати товару не настало, оскільки позивачем не було дотримано вимог пункту 4.4 договору № 368/2017/КАМ/О від 29.09.2017 в частині виконання постачальником свого обов`язку надати покупцю визначені договором документи, зокрема сертифікати якості. Окрім того, як вказує відповідач, позивачем було з запізненням внесено відомості до Єдиного реєстру податкових накладних, а податкову накладну № 2 від 12.01.2018. За таких обставин, на думку відповідача, покупцем не було допущено прострочення виконання грошового зобов`язання. Окрім того, за твердженнями відповідача, позивачем було невірно нараховано суму інфляційних втрат. Щодо вимог про стягнення упущеної вимоги відповідач вказав, що позивачем не було доведено реальної можливості отримання ймовірних доходів.

Також 14.05.2019 відповідачем подано до суду клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

20.05.2019 позивачем подано до суду відповідь на відзив, за змістом якої позивач вказує, що в момент поставки покупцю були передані усі передбачені договором документи, у тому числі сертифікати якості. Згідно з поясненнями позивача, будь-яких заперечень чи претензій щодо якості товару відповідач не заявляв та здійснив повну оплату поставленого йому товару, хоча і з простроченням платежу.

Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

29.09.2017 між Споживчим товариством "УТФ" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" в особі філії "Київкомбікорм" (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки макухи соєвої №368/2017/КАМ/О (далі - договір).

Відповідно до пункту 3.1 договору постачальник взяв на себе зобов`язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, передати його у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити поставлений постачальником товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.

Предметом даного Договору є поставка макухи соєвої, отриманої після віджиму олії насіння сої (далі - товар) (п. 3.2 Договору).

У пунктах 4.3-4.5 Договору сторони визначили, що строк поставки товару складає 2 робочих днів з моменту замовлення покупця. У момент поставки на кожну партію товару постачальник надає покупцю наступні документи: сертифікат якості, товарно-транспортну накладну (ТТН), видаткову накладну, оригінал рахунку-фактури, інші супровідні документи згідно з діючим законодавством. Постачальник повинен здійснити поставку товару покупцю в робочі дні тижня до 20 години дня. Поставка товару після 20 години дня заборонена. Право власності на товар, що поставляється, переходить від постачальника до покупця в момент фактичної передачі товару покупцю та підписання сторонами видаткових накладних.

Датою поставки вважається дата підписання сторонами видаткових накладних (п. 4.6. договору).

Згідно з пунктом 5.1 Договору товар, що поставляється за даним договором, повинен відповідати державним стандартам України та технічним умовам і підтверджуватися сертифікатом якості або іншими документами, які є необхідними для товару даного виду згідно з вимогами діючого законодавства України.

Позивач на виконання умов договору, поставив товар відповідачу в домовлені строки, з усією необхідною документацією, в свою чергу відповідач отримав та прийняв товар, підписавши товарно-транспортну накладні №561023 від 08.10.2017 та накладну №7 від 08.10.2017, та товарно-транспортну накладну №136 від 08.10.2017 та накладну №8 від 08.10.2017 без зауважень.

Несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару стало підставою для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат, а також заявлення вимог про стягнення упущеної вигоди в сумі 1 800,38 грн. у вигляді неодержаних доходів за договором банківського вкладу.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, та відповідні заперечення відповідача, господарський суд зазначає наступне.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (підписаними сторонами товарно-транспортною накладною №561023 від 08.10.2017, накладною №7 від 08.10.2017, №136 від 08.10.2017, накладною №8 від 08.10.2017) підтверджується факт постачання позивачем товару - макуха соєва на суму 546263,00 грн., внаслідок чого у відповідача виникло зобов`язання поставлений товар оплатити.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 7.2 договору розрахунок за товар здійснюється на умовах 80% після оплати вартості замовленого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 21 (двадцять один) календарних днів за умови виконання наступними умов: постачання покупцю всієї кількості товару згідно виставленого рахунку-фактури; сторони підписали належним чином оформлену видаткову накладну; передачі покупцю повного пакету оригіналів документів зазначених в п. 4.4. даного договору.

Відповідно до п. 7.3 договору остаточний розрахунок в розмірі 20 % оплати вартості замовленого товару здійснюється покупцем протягом 3 (трьох) робочих днів після того, як постачальник в строки передбачені чинним законодавством засобами електронного зв`язку надіслав покупцю податкову накладну у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та пункту 7.2 Договору, відповідач повинен був здійснити 80% оплату за визначених договором умов протягом 21 календарних днів з моменту підписання ним накладної №7 від 08.10.2017, тобто не пізніше 29.10.2017, а 20% оплату за визначених договором умов протягом 3 робочих днів, тобто не пізніше 01.11.2017, за накладною №8 від 08.10.2017, тобто не пізніше 29.10.2017, а 20% оплату за визначених договором умов протягом 3 робочих днів, тобто не пізніше 01.11.2017.

Матеріали справи свідчать, що оплату товару позивач від відповідача за поставлений товар в розмірі 80% вартості товару за накладною №7 отримав лише 07.12.2017, що підтверджується платіжним дорученням №9623042492 на суму 219 046,40 грн.

Остаточний розрахунок за поставлений товар в розмірі 20% вартості товару відповідач зробив лише 09.01.2018, що підтверджується платіжним дорученням №9623044067 на суму 54761,60 грн.

Матеріали справи свідчать, що оплату товару позивач від відповідача за поставлений товар в розмірі 80% вартості товару за накладною №8 отримав лише 07.12.2017, що підтверджується платіжним дорученням №9623042491 на суму 218 000,00 грн.

Остаточний розрахунок за поставлений товар в розмірі 20% вартості товару відповідач зробив лише 22.01.2018, що підтверджується платіжним дорученням №9623044197 на суму 54500,00 грн.

Відповідач неналежно виконав умови договору та несвоєчасно оплатив прийнятий товар, тим самим прострочив виконання свого обов`язку по оплаті товару:

- з оплати 80% вартості товару за накладними №7 від 08.10.2017 та №8 від 08.10.2017 відповідно до п. 7.2. договору на 41 календарний день (період з 28.10.2017 по 07.12.2017)

- з оплати 20% вартості товару за накладними №7 від 08.10.2017 відповідно до п. 7.3. договору на 67 календарних днів (період з 04.11.2017 по 09.01.2018)

- з оплати 20% вартості товару за накладними №8 від 08.10.2017 відповідно до п. 7.3. договору на 80 календарних днів (період з 04.11.2017 по 22.01.2018).

Згідно з запереченнями відповідача проти заявлених позовних вимог, останній вказує, що строк виконання зобов`язання з оплати товару не настав, оскільки позивачем не було дотримано вимог пункту 7.2 договору, а саме не передано покупцю передбачені договором документи, зокрема сертифікат якості на товар, а податкову накладну зареєстровано лише 12.01.2018.

За висновками суду, такі заперечення відповідача є необґрунтованими та такими, що спростовуються фактичними обставинами справи. Судом прийнято до уваги, що відповідач прийняв товар та оплатив його вартість в повному обсязі, чим фактично підтвердив настання умов для розрахунку за товар, які визначені у пункті 7.2 Договору.

З приводу зауважень відповідача про недотримання позивачем вимог договору щодо якості товару господарський суд зазначає, що порядок приймання-передачі товару за якістю визначено у розділі 6 Договору. За умовами договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється покупцем згідно з даними, вказаними в договорі та супровідних документах на товар, які вказані в п. 4.4 договору та порядку, що визначається чинним законодавством України. Претензії щодо кількості та якості товару можуть бути заявлені покупцем в момент прийняття товару. Прийняття товару за якістю відбувається на підставі даних лабораторії покупця. У випадку виявлення невідповідності товару за показниками якості, передбаченими п. 5.2 договору, покупець має право відмовитись від приймання товару та оформити Акт повернення сировини, де вказує перелік та характеристики товару, в якому виявлена невідповідність за показниками якості та передати його представнику постачальника (водію, іншій уповноваженій особі) або направити засобами факсимільного, електронного зв`язку з обов`язковим підтвердженням про отримання даної рекламації.

Як встановлено судом, накладні №№7,8 від 08.10.2017 підписано покупцем без зауважень та заперечень, зокрема останнім не висловлено будь-яких застережень щодо ненадання постачальником в момент поставки товару документів, перелік яких визначено у пункті 4.4 Договору (у тому числі, сертифікату якості), та не заявлено будь-яких претензій щодо кількості та якості товару.

Посилання відповідача на дату внесення відомостей про господарську операцію до Єдиного реєстру податкових накладних (12.01.2018) також не приймаються судом до уваги, оскільки витягом з Єдиного реєстру податкових накладних №8 і №7 від 08.10.2017 підтверджується, що податкову накладну було виписано позивачем саме 08.10.2017.

Отже, судом встановлено, що відповідачем у встановлений строк свого обов`язку з оплати поставленого товару не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 8.3 Договору передбачено, що покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення, від вартості неоплаченого товару.

Як вбачається з розрахунку позовних вимог, позивачем заявлено вимоги про стягнення за накладною №7 від 08.10.2017 пені за 80% вартості товару період з 28.10.2017 по дату фактичної оплати (з 28.10.2017 по 07.12.2017) та 20% вартості товару період з 04.11.2017 по дату фактичної оплати (з 04.11.2017 по 09.01.2018).

За накладною №8 від 08.10.2017 пені за 80% вартості товару період з 28.10.2017 по дату фактичної оплати (з 28.10.2017 по 07.12.2017) та 20% вартості товару період з 04.11.2017 по дату фактичної оплати (з 04.11.2017 по 22.01.2018).

Відповідач подав до суду заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені. Розглянувши вказану заяву, господарський суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною п`ятою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як роз`яснено у пункті 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов`язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Отже, строк позовної давності за вимогами про стягнення пені, яка нарахована за останній день періоду можливого нарахування за 80% оплати, тобто за 07.12.2017, сплинув 07.12.2018, за 20% оплати за накладною №7, тобто за 04.11.2017, сплинув 04.11.2018, за накладною №8 за 22.01.2018, сплинув 22.01.2019.

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з розглядуваним позовом 08.04.2019, тобто з пропуском строку позовної давності за вимогами про стягнення пені за період з 28.10.2017 по дати фактичних оплат (07.12.2017 та 22.01.2018).

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про задоволення заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а відповідні позовні вимоги про стягнення пені в сумі 19 388,84 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару за накладною №7 від 08.10.2017, вимоги про стягнення 3 % річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

При перевірці розрахунку 3 % річних судом встановлено, що позивачем допустив помилки в нарахуванні суми 3 % річних, нарахована за прострочення відповідачем оплати товару вартістю 273808,00 грн. становить 1021,76 грн., з яких:

720,15 грн. - сума 3% річних, нарахована за період з 29.10.2017 по 07.12.2017, за прострочення сплати 219 046,40 грн.,

301,61 грн. - сума 3% річних, нарахована за період з 04.11.2017 по 09.01.2018, за прострочення сплати 54 761,60 грн.

При перевірці розрахунку 3 % річних судом встановлено, що позивачем допустив помилки в нарахуванні суми 3 % річних, нарахована за прострочення відповідачем оплати товару вартістю становить 1075,07 грн., з яких:

716,71 грн. - сума 3% річних, нарахована за період з 29.10.2017 по 07.12.2017, за прострочення сплати 218 000,00 грн.,

358,36 грн. - сума 3% річних, нарахована за період з 04.11.2017 по 22.01.2018, за прострочення сплати 54 500,00 грн.

Отже, позовні вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 2 096,83 грн. підлягають задоволенню частково.

Одночасно з цим, господарський суд погоджується з доводами відповідача щодо невірного розрахунку позивачем суми інфляційних втрат.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, заперіод прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

При перевірці розрахунку інфляційних втрат судом встановлено, що позивачем допущено помилки при нарахуванні інфляційних втрат, у зв`язку з чим суд виконав власний розрахунок інфляційних втрат, відповідно до якого підлягають стягненню 6852,33 грн. інфляційних втрат, з яких:

За накладною №7 від 08.10.2017:

1971,42 грн. - сума інфляційних втрат, нарахована за період з листопад 2017 по 07.12.2017, за прострочення сплати 219 046,40 грн.,

1045,40 грн. - сума інфляційних втрат, нарахована за період з 01.11.2017 по 09.01.2018, за прострочення сплати 54761,60 грн.

За накладною №8 від 08.10.2017:

1962,00 грн. - сума інфляційних втрат, нарахована за період з листопад 2017 по 07.12.2017, за прострочення сплати 218 000,00 грн.,

1873,51 грн. - сума інфляційних втрат, нарахована за період з 01.11.2017 по 22.01.2018, за прострочення сплати 54 500,00 грн.

У зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 6 852,33 грн.

Щодо вимог про стягнення упущеної вигоди.

Статтею 224 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі статтею 623 Цивільного кодексу України, передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками, згідно з ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини. Встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою винної особи та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності збитків та обов`язковою умовою відповідальності. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Отже, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18).

З врахуванням викладеного, оскільки упущена вигода, що є предметом позову у даній справі, є неотриманим доходом за договором банківського вкладу, то позивачу необхідно було довести те, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи у визначеному ним розмірі і за визначений ним період.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було доведено обґрунтованості позовних вимог про стягнення упущеної вигоди. Зокрема, матеріали справи не містять доказів укладення позивачем договору банківського вкладу, який він був неспроможний виконати, а також не доведено, що саме неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток на спірну суму.

Відтак, позовні вимоги про стягнення упущеної вигоди в сумі 1 800,35 грн. задоволенню не підлягають.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Споживчого товариства "УТФ" та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" 3 % річних в сумі 2 096,83 грн. та 6852,33 грн. інфляційних втрат.

Інша частина позовних вимог задоволенню не підлягає з викладених вище підстав.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 486.40 грн. Інша частина сплаченого судового збору в сумі 1434,60 грн. залишається за позивачем.

Щодо клопотання позивача про покладення на відповідача 3000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, суд зазначає.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно клопотання позивача, загальна вартість витрат Споживчого товариства "УТФ" на оплату послуг адвоката за подання та розгляд даної справи склала 3000,00 грн.

На підтвердження понесення та належності вказаних витрат позивачем надано копію договору про надання правової (правової) допомоги адвокатом №13/03/19 від 13.03.2019, укладеного між позивачем та адвокатом Діденко Ігорем Геннадійовичем, копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 09.08.2018, ордер на надання правової допомоги від 04.04.2019, платіжне доручення №1361 від 02.04.2019 (призначення платежу: плата за послуги з надання правничої (правової) допомоги адвокатом, зг. дог. №13/03/19 від 31.03.2019) на суму 3000,00 грн., копія Акту надання послуг №10 від 04.04.2019 на суму 3000,00 грн.

Вказані документи визнаються судом належними доказами понесення позивачем витрат на правову допомогу у зв`язку із звернення до суду з даним позовом про стягнення заборгованості з відповідача та представництво інтересів його у суді у даній справі.

Частиною 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що інші судові витрати (окрім судового збору), пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на те, що позовні вимоги Споживчого товариства "УТФ" задоволено частково, суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню витрати на оплату правової допомоги адвоката в розмірі 759,60 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задоволено частково.

1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 3; ідентифікаційний код 30160757) на користь Споживчого товариства "УТФ" (04205, м. Київ, пр. Оболонський, буд. 30, офіс 287; ідентифікаційний код 30839403) 3 % річних в сумі 2 096 (дві тисячі дев`яносто шість) грн. 83 коп., 6 852 (шість тисяч вісімсот п`ятдесят дві) грн. 33 коп., 759 (сімсот п`ятдесят дев`ять) грн. 60 коп. витрат на послуги адвоката та судовий збір в розмірі 486 (чотириста вісімдесят шість) грн. 40 коп.

2. В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Суддя О.М.Ярмак