Ухвала

від 27.05.2019 по справі 210/4987/16-к

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/716/19 Справа № 210/4987/16-к Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2019 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

судді-доповідача ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційними скаргами третіх осіб, щодо майна яких вирішується питання про арешт, - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Адвокатського об`єднання ПРАВОСУДДЯ ТА ЗАХИСТ, ОСОБА_8 , та адвоката ОСОБА_9 - представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, - ТОВ ЛАЙН-М, на ухвалу слідчого судді Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 квітня 2019 року про арешт майна, -

В С Т А Н О В И Л А :

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на об`єкти нерухомого майна квартиру АДРЕСА_1 , належну на праві власності ТОВ ЛАЙН-М, та квартиру АДРЕСА_2 , належну на праві власності ОСОБА_6 , шляхом заборони їх відчуження, розпорядження та користування.

Обґрунтовуючи постановлене рішення, слідчий суддя зазначає, що у провадженні другого слідчого відділу прокуратури слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 375, ч. 4 ст. 190 КК України. Предметами вказаних злочинів є як квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 , так і нежитлові приміщення № 16, № 17, № 18 за тою самою адресою, які постановою слідчого від 12.06.2018 р. були визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.

Вказує, що на даний час існує ризик збереження даних речових доказів шляхом їх подальшого перепродажу, у зв`язку з чим незастосування такого засобу забезпечення, як арешт майна (речового доказу), може негативно вплинути на кримінальне провадження.

В своїхапеляційних скаргах треті особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Адвокатське об`єднання ПРАВОСУДДЯ ТА ЗАХИСТ, ОСОБА_8 , та адвокат ОСОБА_9 - представник ТОВ ЛАЙН-М, кожний окремо, просять строк апеляційного оскарження поновити, оскаржувану ухвалу скасувати, постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про арешт майна залишити без задоволення.

В обгрунтування клопотань про поновлення строку апеляційного оскарження апелянти, кожний окремо, вказують, що копія оскаржуваної ухвали була надана представнику ОСОБА_6 лише 10.05.2018 р., і в той самий день останній повідомив про існування даної ухвали інших апелянтів, у зв`язку з чим строк апеляційного оскарження для них належить відраховувати від вказаної дати.

Обгрунтовуючи вимоги своїх апеляційних скарг, апелянти вказують, що ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_2 , ТОВ «ЛАЙН-М» є власником квартири № 18 за тою ж адресою, ОСОБА_7 , Адвокатське об`єднання ПРАВОСУДДЯ ТА ЗАХИСТ та ОСОБА_8 є орендарями вказаних приміщень, а отже всі вони у розумінні ст. 64-2 КПК України є третіми особами, щодо майна яких вирішується питання про арешт, та мають право апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 квітня 2019 року про арешт майна.

Щодо незаконності та необгрунтованості даної ухвали апелянти, кожний окремо, наводять аналогічні доводи які полягають у наступному.

Так, на думку апелянтів, при її постановленні не було дотримано вимоги кримінального процесуального закону, оскільки клопотання прокурора було розглянуте без їх виклику, за відсутності об`єктивних підстав для цього, а також слідчим суддею не було наведено будь-якого мотивування застосування у даному випадку положень ч. 2 ст. 172 КПК України.

Крім того вказують, що у порушення вимог п. 3 ч. 5 ст. 173 КПК України слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі не вказано, яку саме із передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України підстав для арешту майна він вважає підтвердженою, і такі підстави, на думку апелянтів, у даному кримінальному провадженні відсутні.

Зазначають, що за змістом фабули розслідуваних кримінальних правопорушень, яка вбачається з клопотання прокурора, предметом посягання у даному випадку є нежитлові приміщення АДРЕСА_5 , які належали на праві власності територіальній громаді м. Дніпра в особі Дніпропетровської міської ради, та якими заволоділи невстановлені особи 21.03.2016 р. Разом із тим, вказані приміщення як об`єкт права власності не існують на протязі тривалого часу, а ОСОБА_6 та ТОВ «ЛАЙН-М» на підставі відповідних правочинів є власниками інших об`єктів квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 , які не є і не можуть бути речовим доказом у даному кримінальному провадженні, а отже арешт на них у такому статусі було накладено безпідставно.

Крім того вказують, що застосований слідчим суддею спосіб арешту майна у виді заборони не тільки їх відчуження, але й розпорядження та користування, є завідомо надмірним і непропорційним, таким, що не відповідає вимогам ч. 4 ст. 173 КПК України, оскільки він зокрема обмежує право добросовісних володільців - орендарів, що є адвокатами, на користування даним майном, перешкоджає їх адвокатській діяльності

Також зазначають, що слідчим суддею було прямо порушено вимоги ч. 11, ч. 12 ст. 173 КПК України з огляду на те, що оскаржуваною ухвалою було застосовано заборону використання житлових приміщень особами, які на законних підставах у них проживають.

У судове засідання в суді апеляційної інстанції сторони кримінального провадження не з`явилися, апелянтами надані заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача; дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Розглядаючи клопотання апелянтів про поновлення строку апеляційного оскарження, колегія суддів не вважає за доцільне вирішувати їх по суті з огляду на те, що оскаржувану ухвалу було постановлено без їх виклику та повідомлення, посилання апелянтів на те, що копія даної ухвали була отримана ними 10.05.2019 р., матеріалами справи не спростовуються, а отже за правилами ч. 3 ст. 395 КПК України строк апеляційного оскарження для них почав свій перебіг із вказаної дати і станом на 15.05.2019 р., день подання апеляційних скарг не був пропущений, а отже поновленню не підлягає.

Розглядаючи вимоги апеляційних скарг по суті, колегія суддів зважає на те, що відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому зазначеним Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Метою арешту майна є забезпечення кримінального провадження, забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні, забезпечення конфіскації або спеціальної конфіскації. Арештованим може бути майно, яким володіє, користується чи розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру за рішенням, ухвалою суду, слідчого судді. Треті особи, майно яких може бути арештовано, - особи, які отримали чи придбали у підозрюваної, обвинуваченої чи засудженої особи майно безоплатно або в обмін на суму, значно нижчу ринкової вартості, або знали чи повинні були знати, що мета такої передачі - отримання доходу від майна, здобутого внаслідок вчинення злочину, приховування злочину та/або уникнення конфіскації. Такі відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів.

Підставою арешту майна є наявність ухвали слідчого судді чи суду за наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що майно є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину. Арешт майна можливий також у випадках, коли санкцією статті Кримінального кодексу України, що інкримінується підозрюваному, обвинуваченому, передбачається застосування конфіскації, до підозрюваної, обвинуваченої особи заявлено цивільний позов у кримінальному провадженні. Арешт також може бути застосовано до майна третіх осіб.

Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з заходів забезпечення кримінального провадження, а отже відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1)існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;

2)потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;

3)може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя зобов`язаний врахувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У рішенніЄвропейського судуз правлюдини від07.06.2007р.у справі«Смирнов протиРосії» буловисловлено правовупозицію проте,що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали, слідчий суддя суду першої інстанції обмежився лише формальними висновками про відповідність майна, щодо якого вирішувалося питання про арешт, критеріям ст. 98 КПК України, і те, що воно є об`єктом кримінально-протиправних дій, та не дослідив і не надав будь-якої оцінки решті обставин, що відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 173 КПК України підлягають обов`язковому з`ясуванню та врахуванню при вирішенні питання про арешт майна у кримінальному провадженні, зокрема наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 170 КК України, обгрунтованості підозри у вчиненні кримінального правопорушення, розумності та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідків арешту майна для інших осіб. Не можна погодитись із висновком слідчого судді про відповідність майна, на яке пропонувалося накласти арешт, критеріям ст. 98 КПК України щодо речового доказу, і про те, що вони підлягають арешту як об`єкт протиправних дій.

Так, у цій частині оскаржувана ухвала не відповідає вимогам ч. 4 ст. 370 КПК України щодо вмотивованості з огляду на те, що відносно даного висновку слідчим суддею не наведено будь-якого обгрунтування. Колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Зі змісту вказаної норми випливає, що припущення про те, що певне майно було об`єктом протиправних дій, не є підставою для накладення на нього арешту, якщо дане майно не було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберегло на собі його сліди, або не містить інших відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. У той же час як клопотання прокурора про арешт майна, так і оскаржувана ухвала слідчого судді не містять посилання на вищевказані обставини та обгрунтування їх наявності.

Як випливає з клопотання прокурора та доданих до нього матеріалів, предметом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні є постановлення суддею ОСОБА_10 завідомо неправосудного заочного рішення від 15.02.2016 р. у справі № 175/207/16-ц, а також дії не встановлених осіб, які у період 2012-2016 рр. шляхом підробки документів та подання на підставі них низки судових позовів, заволоділи об`єктами комунального майна та державним майном.

Таким чином, вказані кримінальні правопорушення за своїм характером та способом вчинення пов`язані із відповідним документообігом і ухваленням судового рішення. Відсутні розумні підстави вважати, що квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 як матеріальні об`єкти були знаряддям їх вчинення, зберегли на собі їх сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. У клопотанні прокурора та оскаржуваній ухвалі із цього приводу не наведено будь-якого мотивування, як не зазначено і те, як саме незастосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді їх арешту із забороною відчуження, розпорядження і користування, може перешкодити у використанні їх як доказу.

Також слідчий суддя, задовольняючи клопотання прокурора про арешт майна, не дотримався вимог ч. 11 ст. 170 КПК України, згідно яким заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна, і не звернув уваги на те, що у вказаному клопотанні такі підтверджуючі обставини не зазначені, як відсутнє у ньому і обгрунтування наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 170 КПК України, обов`язковість доведення яких при вирішенні питання про арешт майна встановлена ч. 1 ст. 173 КПК України. Натомість слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі послався на послався на не передбачений процесуальним законом та позбавлений сенсу ризик збереження речових доказів.

Крім того, з наданих матеріалів вбачається, що кримінальне провадження № 42016041440000039 перебуває у провадженні органу досудового розслідування щодо злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України - з 02.08.2016 р., а щодо злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України з 04.01.2017 р. У своєму клопотанні прокурор не наводить будь-якого обгрунтування того, чому потреба в арешті майна виникла саме на даний час, і які підстави вважати, що ризики відносно предмету арешту, які не були реалізовані на протязі всього тривалого періоду досудового розслідування, істотно збільшилися.

Слідчим суддею суду першої інстанції при вирішенні питання про арешт майна не було дотримано також вимоги ч. 4 ст. 173 КПК України щодо застосування найменш обтяжливого способу арешту майна, який не призведе до інших наслідків, які суттєво позначяться на інтересах третіх осіб, з огляду на те, що оскаржуваною ухвалою без наведення будь-якого обгрунтування необхідності цього було заборонено зокрема користування квартирами АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 , чим обмежені права низки осіб, що мають право користування вказаними об`єктами з передбачених законом підстав, які не є предметом досудового розслідування і не оспорюються. Не було враховано і вимоги ч. 12 ст. 170 КПК України при накладенні заборони на користування квартирами, тобто жилими приміщеннями, не визначеному колу осіб.

Крім того, клопотання слідчого було розглянуте слідчим суддею в порядку ч. 2 ст. 172 КПК України - без повідомлення інших осіб, при цьому як єдина підстава для застосування даної процедури в оскаржуваній ухвалі вказана лише сама по собі можливість її застосування в окремих передбачених законом випадках. Натомість зі змісту ухвали не вбачається за можливе встановити, в чому полягає виключність даного випадку і чим викликана необхідність в обмеженні змагальності сторін і права вказаних осіб на доступ до правосуддя, які згідно ст. 7 КПК України є загальними засадами кримінального провадження.

З урахуванням викладеного, оскаржувана ухвала слідчого судді підлягає скасуванню як незаконна і необгрунтована, із постановленням у межах повноважень суду апеляційної інстанції, визначених ч. 3 ст. 407 КПК України, нової ухвали, якою у задоволенні клопотання прокурора належить відмовити як у безпідставному.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 131, 132, 170-173, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-

П ОС ТА НО ВИ ЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Адвокатського об`єднання ПРАВОСУДДЯ ТА ЗАХИСТ, ОСОБА_8 , адвоката ОСОБА_9 - представника - ТОВ ЛАЙН-М задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 квітня 2019 року про арешт майна скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про арешт майна залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4