Рішення

від 31.05.2019 по справі 456/4459/18

СТРИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 456/4459/18

Провадження № 2/456/461/2019

РІШЕННЯ

іменем України

31 травня 2019 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Бучківської В. Л. ,

при секретарі Березіній Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрий цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ ідеальну частину майна, що є спільною сумісною власністю подружжя,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати за нею право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 , який складається в цілому з житлового будинку, загальною площею 73,5 кв.м., житловою площею 42,3 кв.м., літної кухні з цегли, позначеної на плані літ. Б , сараю з цегли, позначеного на плані літ. В , убиральні з цегли, позначеної на плані літ. Г , навісу з цегляних стовпів, позначеного на плані літ. Д , колодязя із залізобетонних кілець, позначеного на плані літ. К , ворота, позначені на плані металеві №1, огорожа з металевих прутів №2, огорожа з металевої сітю № 3 ; право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1919 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарськх будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Виділити у власність ОСОБА_2 наступні речі: шафу - купе вартістю 4500 грн.; розкладний стіл вартістю 350 грн.; крісла у кількості 8 штук загальною вартістю 1600 грн.; диван вартістю 6400 грн.; диван-малютка вартістю 3400 грн.; два килими вартістю 350 грн. та 2000 грн. відповідно; штори і тюлі на два вікна вартістю 3000 грн.; пічку - духовку вартістю 15 000 грн.; кухонний дерев`яний стіл вартістю 1200 грн.; кухонні тумбочки загальною вартістю 3000 грн.; холодильник вартістю 4000 грн.; газову плиту вартістю 3000 грн.; витяжку вартістю 1200 грн.; конвектор вартістю 3000 грн.; бойлер для нагрівання води вартістю 3500 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію половини вартості спільного сумісного майна подружжя в сум 27 750 грн. 00 коп., 26600 грн. та судові витрати покласти на відповідача. Свої вимоги мотивує тим, що з 21.05.2011 по 20.07.2018 з відповідачем вона перебувала у зареєстрованому шлюбі. У шлюбі в них народились двоє дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . За час подружнього життя ними набуто право власності на земельну ділянку площею 0, 1919 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Окрім цього, за спільні кошти вони придбали житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 . Вказаний будинок зареєстровано за відповідачем, однак придбаний ними за спільні кошти. Також у вказаному будинку є їхні спільні речі, придбані за час шлюбу, зокрема шафа-купе, дивани, килими, холодильник, газова плита та ін. речі побутового призначення. На даний час їхній шлюб розірвано, згоди щодо порядку користування майном вони не досягнули, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилась, будучи належним чином повідомленою про час та місце його проведення.

В судовому засіданні представник позивача, адвокат Шемеляк Г.Т., позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просить їх задоволити. Пояснила, що майно, яке є предметом спору, набуто сторонами у зареєстрованому шлюбі за спільно зароблені кошти за кордоном. Доповнила, що майно, зазначене в прохальній частині позовної заяви позивачу не потрібне, на таке вона не претендує, натомість просить повернути компенсацію половини вартості вказаного майна.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги частково визнав: не заперечив щодо поділу житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0, 1919 га; що стосується побутових речей, вказаних в позові, просить суд співмірно розділити їх між ними, оскільки не згідний на виплату половини компенсації спільного майна подружжя. Доповнив, що грошей в сумі 3 600 злотих в позивача він не брав, половину вартості майна в грошовому еквіваленті на даний час визначити неможливо, оскільки немає підтверджуючих доказів щодо точної вартості майна, а тому позовні вимоги в частині компенсації вказаної суми грошей вважає безпідставними.

Представник відповідача, адвокат Маципура Г.І., в судовому засіданні підтримала позицію свого довірителя.

Крім того, 24.01.2019 на адресу суду відповідачем подано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , з підстав, наведених відповідачем в судовому засіданні.

27.02.2019 на адресу суду представником позивача, адвокатом Шемеляк Г.Т. подано відповідь на відзив, в якому остання просить витребувати з Стрийського ВП ГУНП у Львівській області відмовні матеріали по зверненню ОСОБА_1 від 06.08.2018 по факту викрадення відповідачем речей позивачки та її особистих коштів.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково, з наступних підстав.

Згідно з ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , актовий запис №11, сторони зареєстрували шлюб 21.05.2011 /а.с. 5/.

У шлюбі в сторін народились двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , актовий запис №6 /а.с. 8/ та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , актовий запис №1 /а.с. 7/.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20.08.2018 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано /а.с. 6/.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0, 1919 га, що розташована в АДРЕСА_1 ; цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) /а.с. 9/.

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку з належними до нього надвірними господарськими спорудами від 19.05.2016, посвідченого приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Палінською О.В. та зареєстрованого в реєстрі за №1025, ОСОБА_7 передає у власність, а ОСОБА_8 приймає у власність належний їй на праві приватної власності житловий будинок з належними до нього надвірними господарськими спорудами під АДРЕСА_1 і сплатив за нього встановлену в договорі суму /а.с. 33-34/.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ ідеальну частину майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, судом підлягають застосуванню наступні норми чинного законодавства.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-71 СК України та статтею 372 ЦК України.

Відповідно до вимог ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

У постанові Верховного суду від 05 вересня 2018 року у справі № 709/494/16-ц, провадження № 61-19909св18 та у постанові Верховного суду від 20 травня 2019 року у справі справа № 360/303/17-ц, провадження № 61-410св18 зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.

Частиною 1 статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11).

Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

В судовому засіданні встановлено, що за час шлюбу, за спільні кошти та заощадження сторони придбали житловий будинку АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0, 1919 га, кадастровий № НОМЕР_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться в АДРЕСА_1 . В судовому засіданні встановлено, що сторони не заперечують щодо факту спільного придбання та поділу вказаного майна, а тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині поділу житлового будинку та земельної ділянки, по Ѕ частині кожному.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь 3 800 злотих, що в гривневому еквіваленті становить 26 600 грн., суд приходить до наступного висновку.

Позивач ОСОБА_1 у позовній заяві посилається на те, що відповідач викрав у неї 3 800 злотих, що в гривневому еквіваленті становить 26 600, 00 грн., внаслідок чого вона змушена була звернутись в правоохоронні органи

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що грошей в сумі 3 800 злотих він не викрадав, позивач навмисно наговорює на нього, оскільки йому стало відомо про подружні зради з сторони ОСОБА_1 , коли він взяв її телефон та побачив фотографії. Після цього, вона викликала працівників поліції, забрала телефон та гроші і пішла.

Підстав не довіряти поясненням відповідача, наданими ним в судовому засіданні в суду відсутні. На підтвердження вказаних доводів, позивач не долучила жодного належного та допустимого доказу, а відтак, відсутні підстави вважати, що такий факт дійсно мав місце.

Крім того, 26.02.2019 за вих. №456/4459/2386/19 на адресу начальника Стрийського ВП ГУНП у Львівській області скеровано ухвалу суду від 21.02.2019, для виконання в частині витребування доказів.

05.03.2019 на адресу суду з Стрийського ВП ГУНП у Львівській області надійшли матеріали перевірки звернення ОСОБА_1 відповідно до яких, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 ознак кримінального правопорушення, перевірку по заяві ОСОБА_1 припинено та рекомендовано звернутись до суду.

Таким чином, вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь 26 600, 00 грн. не доведена жодними належними доказами, а тому позовні вимоги в цій частині є безпідставними та не підлягають до задоволення.

Що стосується позовної вимоги ОСОБА_1 про виділення у власність відповідачу шафу - купе вартістю 4500 грн.; розкладний стіл вартістю 350 грн.; крісла у кількості 8 штук загальною вартістю 1600 грн.; диван вартістю 6400 грн.; диван-малютка вартістю 3400 грн.; два килими вартістю 350 грн. та 2000 грн. відповідно; штори і тюлі на два вікна вартістю 3000 грн.; пічку - духовку вартістю 15 000 грн.; кухонний дерев`яний стіл вартістю 1200 грн.; кухонні тумбочки загальною вартістю 3000 грн.; холодильник вартістю 4000 грн.; газову плиту вартістю 3000 грн.; витяжку вартістю 1200 грн.; конвектор вартістю 3000 грн.; бойлер для нагрівання води вартістю 3500 грн. та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації половини вартості спільного сумісного майна подружжя в сумі 27 750 грн. 00 коп., суд приходить до наступного висновку.

Згідно з пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя судам роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства ІКІО щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу . Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Позивач просить суд провести поділ спільного майна подружжя саме на підставі статті 364 ЦК України, тобто шляхом припинення її права власності на спірне майно та присудження їй грошової компенсації за належну їй частку у спільному майні подружжя. Проте, примусове припинення права власності можливе лише згідно зі статтею 365 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У пункті 25 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснено, що при поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статті 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (статті 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Судом встановлено, що відповідачем попередньо не внесено на депозитний рахунок суду відповідну грошову суму, оскільки він заперечує щодо компенсації половини вартості спільного сумісного майна; вище перелічені речі є подільним майном, а тому врахувавши думку представника позивача, відповідача та його представника, висловлену ними в судовому засіданні щодо поділу речей побутового призначення, суд приходить до переконання, що їх слід розділити наступним чином: за ОСОБА_1 слід визнати право власності на: два килими вартістю 350, 00 грн. та 2 000, 00 грн.; штори і тюлі на два вікна вартістю 3 000, 00 грн.; пічку-духовку вартістю 15 000, 00 грн.; кухонний дерев`яний стіл вартістю 1 200, 00 грн.; кухонні тумбочки загальною вартістю 3 000, 00 грн.; газову плиту вартістю 3 000, 00 грн., за ОСОБА_2 слід визнати право власності на: шафу-купе вартістю 4 500, 00 грн.; розкладний стіл вартістю 350, 00 грн.; крісла у кількості 8 штук загальною вартістю 1 600, 00 грн.; диван вартістю 6 400, 00 грн.; диван-малютку вартістю 3 400, 00 грн.; холодильник вартістю 4 000, 00 грн.; витяжку вартістю 1 200, 00 грн.; конвектор вартістю 3 000, 00 грн.; бойлер для нагрівання води вартістю 3 500, 00 грн. Суд вважає, що такий поділ вказаного майна є співмірним та не буде суперечити правам та інтересам кожної із сторін.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ ідеальну частину майна, що є спільною сумісною власністю подружжя задоволити частково.

За ОСОБА_1 визнати право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 , який складається в цілому з житлового будинку, загальною площею 73, 5 кв.м., житловою площею 42,3 кв.м., літної кухні з цегли, позначеної на плані літ. Б , сараю з цегли, позначеного на плані літ. В , убиральні з цегли, позначеної на плані літ. Г , навісу, з цегляних стовпів, позначеного на плані літ. Д , колодязя із залізобетонних кілець, позначеного на плані літ. К , ворота, позначені на плані металеві №1, огорожа з металевих прутів №2, огорожа з металевої сітки №3.

За ОСОБА_1 визнати право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0, 1919 га, кадастровий № НОМЕР_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться в АДРЕСА_1 .

За ОСОБА_1 визнати право власності на: два килими вартістю 350, 00 грн. та 2 000, 00 грн.; штори і тюлі на два вікна вартістю 3 000, 00 грн.; пічку-духовку вартістю 15 000, 00 грн.; кухонний дерев`яний стіл вартістю 1 200, 00 грн.; кухонні тумбочки загальною вартістю 3 000, 00 грн.; газову плиту вартістю 3 000, 00 грн.

За ОСОБА_2 визнати право власності на: шафу-купе вартістю 4 500, 00 грн.; розкладний стіл вартістю 350, 00 грн.; крісла у кількості 8 штук загальною вартістю 1 600, 00 грн.; диван вартістю 6 400, 00 грн.; диван-малютку вартістю 3 400, 00 грн.; холодильник вартістю 4 000, 00 грн.; витяжку вартістю 1 200, 00 грн.; конвектор вартістю 3 000, 00 грн.; бойлер для нагрівання води вартістю 3 500, 00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 721 /сімсот двадцять одну/ грн. 75 коп.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду через Стрийський міськрайонний суд Львівської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя В. Л. Бучківська

Повний текст судового рішення

виготовлено 10.06.2019