Рішення

від 10.06.2019 по справі 1140/2094/18

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2019 року м. Кропивницький Справа № 1140/2094/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження з викликом сторін адміністративну справу

за позовом:

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , національний паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ленінським РС у м. Кіровограді, УДМС України в Кіровоградській області, ідентифікаційний код НОМЕР_49, адреса: АДРЕСА_1 ),

ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , національний паспорт серії НОМЕР_2 виданий Деснянським РУ ГУ МВС України в м. Києві, ідентифікаційний код НОМЕР_48; адреса: АДРЕСА_2 ),

ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_3 ),

ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , національний паспорт серії НОМЕР_4 виданий Зарічним РВ м. Суми УДМС України в Сумській області 16.07.2014 року; ідентифікаційний код НОМЕР_47; адреса: АДРЕСА_4 ),

ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , національний паспорт серії НОМЕР_5 , виданий Маловисківським РВ УМВС України в Кіровоградській області 15.04.1998 року, ідентифікаційний код НОМЕР_6 ; адреса: АДРЕСА_5 ),

ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , національний паспорт серії НОМЕР_7 виданий Бобринецьким РВ УМВС України в Кіровоградській області 19.01.2005 року, ідентифікаційний код НОМЕР_8 ; АДРЕСА_6 ),

ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , національний паспорт серії НОМЕР_9 виданий Новоукраїнським РВ УМВС України в Кіровоградській області 06.04.2005 року; адреса: АДРЕСА_7 ),

ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , національний паспорт серії НОМЕР_10 , виданий Кіровоградським ВМ Кіровоградського МВ УМВС України у Кіровоградській області 03.07.2008 року; ідентифікаційний код НОМЕР_11 ; адреса: АДРЕСА_6 ),

ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , національний паспорт серії НОМЕР_12 виданий Маловисківським РВ УМВС України в Кіровоградській області 17.07.2012 року; ідентифікаційний код НОМЕР_13 ; адреса: АДРЕСА_8 ),

ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , національний паспорт серії НОМЕР_14 виданий Маловисківським РВ УМВС України в Кіровоградській області 28.11.1997 року; ідентифікаційний код НОМЕР_15 ; адреса: АДРЕСА_9 ),

ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 , національний паспорт серії НОМЕР_16 виданий Жовтневим РВ Криворізського МУ УМВС України в Дніпропетровській області 16.10.2006 року, ідентифікаційний код НОМЕР_17 , адреса: АДРЕСА_10 ),

ОСОБА_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 , національний паспорт серії НОМЕР_18 , виданий Франківським РВ УМВС України у Львівській області 19.06.1996 року; ідентифікаційний код НОМЕР_19 ; адреса: АДРЕСА_11 ),

ОСОБА_13 ( ІНФОРМАЦІЯ_12 , національний паспорт серії НОМЕР_20 , виданий Компаніївським РВ УМВС України в Кіровоградській області 26.06.1977 року; адреса: АДРЕСА_12 ),

ОСОБА_14 ( ІНФОРМАЦІЯ_13 , національний паспорт серії НОМЕР_21 , виданий Ленінським РВ УМВС України в Кіровоградській області 22.10.1999 року, ідентифікаційний код НОМЕР_22 , адреса: АДРЕСА_13 ),

ОСОБА_15 ( ІНФОРМАЦІЯ_14 , національний паспорт серії НОМЕР_23 , виданий Маловисківським РС УДМС України в Кіровоградській області, 28.04.2016 року; ідентифікаційний код 2900319177; адреса: АДРЕСА_14 ),

ОСОБА_16 ( ІНФОРМАЦІЯ_15 , національний паспорт серії НОМЕР_24 виданий Маловисківським РВ УМВС України у Кіровоградській області, 04.11.2000 року; ідентифікаційний код НОМЕР_25 ; адреса: АДРЕСА_15 ),

ОСОБА_17 ( ІНФОРМАЦІЯ_16 , національний паспорт серії НОМЕР_26 , виданий Маловисківським РВ УМВС України в Кіровоградській області 23.02.2001 року; ідентифікаційний код НОМЕР_27 ;адреса: АДРЕСА_16 ),

ОСОБА_18 ( ІНФОРМАЦІЯ_17 , національний паспорт серії НОМЕР_28 виданий Ленінським РВ УМВС України в Кіровоградській області 14.01.2010 року; ідентифікаційний код НОМЕР_29 ; адреса: АДРЕСА_17 ),

ОСОБА_19 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , національний паспорт серії НОМЕР_30 , виданий Маловисківським РВ УМВС України в Кіровоградській області, ідентифікаційний код НОМЕР_31 ; адреса: АДРЕСА_18 ),

ОСОБА_20 ( ІНФОРМАЦІЯ_18 , національний паспорт серії НОМЕР_32 , виданий Маловисківським РВ УМВС України в Кіровоградській області 01.02.2000 року; ідентифікаційний код НОМЕР_33 ; адреса: АДРЕСА_19 ),

ОСОБА_21 ( ІНФОРМАЦІЯ_19 , адреса: АДРЕСА_20 ),

ОСОБА_22 ( ІНФОРМАЦІЯ_20 , національний паспорт серії НОМЕР_34 , виданий Амур-Нижньодніпровським РВ ДМУМВС України в Д/о 30.12.2005 року ідентифікаційний код НОМЕР_50; адреса: АДРЕСА_21 ),

ОСОБА_23 ( ІНФОРМАЦІЯ_21 , національний паспорт серії НОМЕР_35 виданий Маловисківським РВ УМВС України в Кіровоградській області 03.06.2010 року; адреса: АДРЕСА_22 ),

ОСОБА_24 ( ІНФОРМАЦІЯ_22 , національний паспорт серії НОМЕР_36 виданий Маловисківським РВ УМВС України в Кіровоградській області; ідентифікаційний код НОМЕР_37 ; адреса: АДРЕСА_23 ),

ОСОБА_25 ( ІНФОРМАЦІЯ_23 , паспорт громадянина України виданий Маловисківським районним сектором управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області; ідентифікаційний код НОМЕР_51; адреса: АДРЕСА_20 ),

ОСОБА_26 ( ІНФОРМАЦІЯ_24 , національний паспорт серії НОМЕР_38 , виданий Кіровським РВ УМВС України у Кіровоградській області 13.01.1999 року, ідентифікаційний код НОМЕР_39 ; адреса: АДРЕСА_24 ),

(далі - позивачі)

до відповідачів:

Маловисківської міської ради Кіровоградської області (код ЄДРПОУ 04055373, адреса: вул.Спортивна, 6, м. Мала Виска, Кіровоградської області, 26200) (далі - відповідач 1),

Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 39767636, адреса: вул. Академіка Корольова, 26, м. Кропивницький, 25006) (далі - відповідач 2),

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - фермерське господарство "Жорновий" (код ЄДРПОУ 32933028, адреса: с. Паліївка, Маловисківський район, Кіровоградська область, 26206) (далі - третя особа),

про визнання незаконними дії та бездіяльності, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просять суд:

- визнати незаконною бездіяльність Маловисківської міської ради з надання погодження щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею по 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_26 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_27 . , ОСОБА_13 , ОСОБА_29 . , ОСОБА_15 , ОСОБА_30 . , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 за рахунок земельних ділянок державної власності кадастрові номери: НОМЕР_40 , НОМЕР_41 ;

- скасувати рішення сесії Маловисківської міської ради від 31 травня 2018 року №1077 Про відтермінування погодження пропозицій щодо виділення земельних ділянок у власність із земель державної власності ;

- зобов`язати Маловисківську міську раду надати погодження щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею по 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_26 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 за рахунок земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності кадастрові номери: НОМЕР_40 , НОМЕР_41 .

- визнати незаконною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею по 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_26 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_27 . , ОСОБА_13 , ОСОБА_29 . , ОСОБА_15 , ОСОБА_30 . , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 ;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області в особі уповноваженого керівника видати наказ (накази), яким (якими) надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_31 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_32. , ОСОБА_14 , ОСОБА_34. , ОСОБА_16 , ОСОБА_36 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_37. , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Маловисківської міської ради Кіровоградської області орієнтовним розміром земельних ділянок по 2 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позову позивачами зазначено, що позивачі звернулись до відділу в Маловисківському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із відповідними заявами про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення кожному позивачеві у власність земельних ділянок орієнтовною площею по 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області за рахунок вільних земельних ділянок державної власності, в свою чергу, відділ в Маловисківському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області звернувся до Маловисківської міської ради з вимогою надати висловлення своєї позиції щодо даного питання, оформленого у формі відповідного рішення сесії, на що, Маловисківська міська рада 31.05.2018 року прийняла рішення №1077, яким відтермінувала позивачам погодження пропозиції щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення земельних ділянок у власність за рахунок земельних ділянок державної власності. Вважаючи таке рішення про відтермінування протиправним та таким, що суперечить чинному законодавству, позивачі звернулись із даним позовом до суду.

В судовому засіданні представником позивача підтримано адміністративний позов та наголошено на його задоволенні.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому вказав на безпідставності такого позову, оскільки за результатами розгляду поданих заяв позивачів та графічних матеріалів долучених до них, управлінням встановлено, що стосовно вказаної земельної ділянки Господарським судом Кіровоградської області від 20.06.2018 року порушено провадження по справі №912/1172/18 про визнання поновленим договору оренди землі. При цьому, було наголошено, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізовано право на отримання земельної ділянки у власність (т.2,а.с.94-96).

Представник Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області своїм правом на подання до суду відзиву на позов скористався, в якому наголошено на правомірності дій Маловисківської міської ради, при прийнятті спірного рішення з чітким дотриманням вимог чинного законодавства, в діях відповідача порушень не вбачає, тому просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову (т.2,а.с.167-170).

Представником відповідача 2 в судовому засіданні наголошено на відмові в задоволенні позовних вимог.

Також, відповідачем 1 подано до суду додаткові письмові пояснення по справі (т.2,а.с.221-225).

Представником третьої особи письмових пояснень щодо даного адміністративного позову до суду не надано.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

16.05.2019 року відповідною ухвалою суду керуючись приписами статті 183 КАС України подальший розгляд справи судом вирішено здійснити у порядку письмового провадження.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

Дослідивши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Предметом розгляду даної справи є встановлення бездіяльності Маловисківської міської ради у не вирішенні питання у наданні погодження при наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність; встановлення також правомірності прийняття рішення Маловисківської міської ради від 31.05.18 №1077 Про відтермінування погодження пропозицій щодо виділення земельних ділянок у власність із земель державної власності та відмови Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області позивачам в надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

При вирішенні даного спору суд враховує наступні фактичні обставини справи.

12 квітня 2018 року перелічені вище позивачі звернулись до відділу у Маловисківському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявами про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення кожному з позивачів у власність земельних ділянок орієнтовною площею по 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області за рахунок вільних земельних ділянок державної власності кадастрові номери: НОМЕР_40 , НОМЕР_41 .

До таких заяв були додані копії паспортів, довідок про присвоєння ідентифікаційних кодів, графічних викопіювань публічної кадастрової карти про бажане місце розташування земельної ділянки, документів, що підтверджують права позивачів на пільги ветеранів війни (т.1,а.с.5-157).

Судом встановлено, що позивачі є учасниками бойових дій, які брали участь в проведенні антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, які мають право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. ОСОБА_2 й ОСОБА_12 отримали бойові поранення та є інвалідами війни. ОСОБА_17 участі в бойових діях не брав, однак втратив в АТО свого сина ОСОБА_39 , який, виконуючи військовий обов`язок, 15 грудня 2014 року загинув на території Донецької області від гострої кровотечі вибухової травми з ураженням суди кінцівок . ОСОБА_17 має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, що підтверджується відповідним посвідченням (т.1,а.с.9,15,21,26,32,38,43,48,51,55,63,70-71,76-77,84-85,92,99-100,106,111,116,120-121,127,132,136,141-142,147-148,152,156).

З матеріалів справи вбачається, що в свою чергу, 23 квітня 2018 року відділ в Маловисківському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області письмово звернувся до Маловисківського міського голови Маловисківського району Кіровоградської області з листом про висловлення своєї позиції (у вигляді рішення сесії) щодо можливості надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність або користування позивачам на території Маловисківської міської ради Маловисківського району загальною площею 2,0 га на території підпорядкованій міській раді (в межах та за межами населених пунктів, що підтверджується відповідним листом із вихідним штампом управління №642/115-18 (т.1,а.с.158).

31 травня 2018 року на 38 сесії 7 скликання Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області прийнято рішення №1077, яким, за результатами розгляду листа управління Держгеокадастру у Маловисківському районі, вирішено відтермінувати позивачам погодження пропозиції щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення земельних ділянок у власність із земель державної власності сільськогосподарського призначення за рахунок земельних ділянок державної власності кадастрові номери: НОМЕР_40 , НОМЕР_42 до моменту в разі ухвалення та вирішення справи по суті та рішення Господарського суду Кіровоградської області у справах №912/1171/18 та №912/1172/18 набрання ними законної сили (т.1,а.с.159-162).

14 червня 2018 року позивачі подали до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області вищевказані заяви з переліченими додатками та копією згаданого рішення Маловисківської міської ради.

З урахуванням вказаного рішення, 06 липня 2018 року Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області позивачам надано відповідними листами відповідь, за змістом яких повідомлено, що за результатами розгляду поданих графічних матеріалів встановлено, що стосовно вказаної земельної ділянки Господарським судом Кіровоградської області від 20.06.2018 року порушено провадження по справі №912/1172/18 про визнання поновленим договору оренди землі. Також, повідомлено, що земельна ділянка у відповідності до статті 117 Земельного кодексу України, визначена для передачі у комунальну власність Маловисківської міської об`єднаної територіальної громади, на підставі укладеного Меморандуму про співпрацю при здійсненні заходів щодо передачі земель сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад. Тому враховуючи це, для перешкоджання виникнення конфліктних ситуацій та у зв`язку із передачею земельної ділянки у комунальну власність об`єднаної територіальної громади, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області відмовлено у задоволенні таких заяв (т.1,а.с.163-188).

Судом досліджено та встановлено, що зміст заяв надісланих відповідачем 2 позивачам є ідентичними за змістом.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача 1, та спірними листами-відмовами у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність відповідача 2, вважаючи їх такими, що порушують вимоги чинного законодавства про місцеве самоврядування та земельне законодавство та їхні права, позивачі звернулись із даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Процесуальні питання оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень регламентовані Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

За змістом положень статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.

При прийнятті рішення по цій справі суд керується принципами адміністративного судочинства, зокрема, принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд не обмежується тільки документами та заявами про докази, які внесені сторонами, а також здійснює дослідження обставин у справі за власною ініціативою, у т. ч. з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Приписами статті 144 Конституції України визначено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, відповідно до Конституції України, визначає Закон України Про місцеве самоврядування в Україні .

Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад визначена статтею 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , серед інших, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За приписами Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (стаття 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Система місцевого самоврядування включає в себе, зокрема: територіальну громаду, сільську, селищну, міську раду, сільського, селищного, міського голову, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, старосту, районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ, міст, органи самоорганізації населення.

За приписами частини 1 статті 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (ч.3 с. 24 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні ).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі вказують, що відповідачем в супереч вимогам законодавства Про місцеве самоврядування в Україні , та земельного законодавства прийнято спірні рішення, наголошує на його протиправності.

Відповідач заперечуючи проти вказаних позовних вимог наполягає на правомірності своїх дій та вважає рішення таким, що не суперечать положенням чинного законодавства.

Приписами частини 1 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 3 статті 2 Земельного кодексу України об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Згідно частини 2 коментованої статті суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Право власності на землю гарантується (частина 2 статті 1 Земельного кодексу України).

У відповідності до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою це право володіння користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до частини 2 вказаної статті Земельного кодексу України, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; заклади освіти незалежно від форми власності.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Аналіз наведених правових норм свідчить, що обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність правовстановлюючих документів на земельну ділянку, відповідної технічної документації оформлених у відповідності до вимог закону. У свою чергу, відсутність таких документів порушує передбачені державою принципи раціонального й ефективного використання та охорони земель та призводить до неефективного управління земельними ресурсами та землекористуванням.

У відповідності до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Судом встановлено, що рішенням Маловисківської міської ради Кіровоградської області №1077 від 31 травня 2018 року, керуючись положеннями п. 34 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та статтей 12, 118, 122 Земельного кодексу України, міська рада вирішила, відтермінувати погодження пропозиції щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення земельних ділянок у власність із земель державної власності сільськогосподарського призначення за рахунок земель кадастровий номер НОМЕР_40 , кадастровий номер НОМЕР_46 :004 :0164 , до моменту в разі ухвалення та вирішення справи по суті та рішення Господарського суду Кіровоградської області у справах №912/1171/18 та 912/1172/18 набрання ними законної сили громадянам згідно поданих заяв, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_26 , ОСОБА_40, ОСОБА_6 ОСОБА_7. , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_42., ОСОБА_24., ОСОБА_43 В. Є. (т.2,а.с.171-174).

Судом встановлено, що Фермерським господарством Жорновий було подано до Господарського суду Кіровоградської області позовну заяву до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області з вимогою визнати договір поновленим шляхом укладення додаткової угоди (т.2,а.с.-192).

Так, в матеріалах справи наявна довідка Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області від 11 травня 2018 року №1025, за змістом якої, відповідно до договору оренди землі укладеного між Маловисківською районною державною адміністрацією Маловисківського району Кіровоградської області та фермерським господарством Жорновий , зареєстрованого у Маловисківському районному відділі КРФЦДЗК в Державному реєстрі земель (запис від 09 квітня 2008 року№160), земельна ділянка державної форми власності (землі запасу) кадастровий номер НОМЕР_41 загальною площею 21,3979 га перебуває в користуванні ФГ Жорновий . На підставі поданої заяви про пролонгацію дії договору оренди землі до Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області ФГ Жорновий обробляє земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_41 загальною площею 21,3979 га на даний час (т.2,а.с.193).

В матеріалах справи міститься копія договору оренди землі укладеного між Маловисківською районною державною адміністрацією та ФГ Жорновий (т.2,а.с.198-201).

Згідно статті 1 Закону України Про землеустрій проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом. Долучити до проекту землеустрою обґрунтування зміни цільового призначення земельної ділянки.

Згідно зі статтею 25 Закону України Про землеустрій документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Статтею 30 Закону України Про землеустрій передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

У свою чергу, частиною 1 статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У відповідності до частини 4 статті 186-1 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина 5 вказаної статті).

Згідно з частиною 6 статті 186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Частиною 8 статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунуто недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Таким чином, статтею 186-1 Земельного кодексу України передбачено два альтернативні варіанти рішень у формі висновку, які можуть бути прийняті територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.

Окрім того, вищевказані норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, визначають вичерпний перелік підстав для відмови у погодженні проекту землеустрою, зокрема, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунуто недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Поряд з тим, суд зауважує, що поняття відтермінування процедури погодження вказані положення чинного законодавства також не містять.

У своїй відповіді на відзив представник позивачів вказує, що Маловисківською міською радою не наведено законодавчо передбачених підстав відтермінування погодження позивачам пропозиції щодо надання їм дозволу на розроблення проекту землеустрою з відведення земельних ділянок у власність за рахунок земельних ділянок державної власності (т.2,а.с.211-212).

Поняття відтермінування Маловисківська міська рад Маловисківського району Кіровоградської області пояснює, що одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності, зокрема належного урядування , за яким, державні органи повинні діяти в належний і найбільш послідовний спосіб, при цьому на них покладено обов`язок запроваджувати внутрішні процедури. При цьому, представник відповідача 1 вказує, що при прийнятті спірного рішення було враховано положення статті 252 Цивільного кодексу України, за яким строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями та годинами тоді як термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Поняття відтермінування було застосовано саме для того, щоб в подальшому уникнути порушення законних прав та інтересів ФГ Жорновий та позивачів у даній справі (т.2,а.с.221-225).

Такі пояснення судом оцінюються критично та не беруться судом до уваги, оскільки дане поняття не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, адже законодавством передбачено виключні підстави та чіткий спосіб погодження пропозиції щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення земельних ділянок у власність із земель державної власності сільськогосподарського призначення територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Так, в процесі розгляду даної справи третьою особою ФГ Жорновий було подано до суду клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовими рішеннями у справах, що знаходяться у провадженні Господарського суду Кіровоградської області, а саме:

- №912/1171/18 за позовом ФГ "Жорновий" до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Маловисківської районної державної адміністрації, Маловисківської міської ОТГ в особі Маловисківської міської ради про визнання поновленим договору;

- №912/1172/18 за позовом ФГ "Жорновий" до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Маловисківської районної державної адміністрації, Маловисківської міської ОТГ в особі Маловисківської міської ради про визнання договору поновленим (т.2,а.с.230-237).

У відповідності до положень частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З метою об`єктивного розгляду справи, для з`ясування всіх істотних їх обставин, судом ухвалою від 21 листопада 2018 року було зупинено провадження у справі №1140/2094/18 до набрання законної сили судовими рішеннями у справах, що знаходяться в провадженні Господарського суду Кіровоградської області, а саме:

- №912/1171/18 за позовом ФГ "Жорновий" до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Маловисківської районної державної адміністрації, Маловисківської міської ОТГ в особі Маловисківської міської ради про визнання поновленим договору;

- №912/1172/18 за позовом ФГ "Жорновий" до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Маловисківської районної державної адміністрації, Маловисківської міської ОТГ в особі Маловисківської міської ради про визнання договору поновленим (т.3,а.с.46-47).

Таку ухвалу суду, учасниками справи оскаржено до суду апеляційної інстанції.

Так, 19.02.2019 року Третім апеляційним адміністративним судом винесено постанову по справі, якою апеляційну скаргу Прилуцького ОСОБА_45 , що діє в інтересах позивачів задоволено, ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року у справі №1140/2094/18 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (т.3,а.с.122-123).

Апеляційним судом вказано, що в межах даної справи є відповідність відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність нормам діючого земельного законодавства, зокрема Земельного кодексу України, а саме: відповідність визначених відповідачами обставин для відмови законодавчо встановленим для цього підставам. Вирішення в подальшому спорів в межах господарських справ №912/1171/18, №912/1172/18 ніяким чином не вплине на вже зроблені висновки відповідачів про відмову на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, обумовлену самим фактом звернення третьої особи до господарського суду з позовами про визнання поновленими договорів оренди землі (т.3,а.с.122-123).

Отже, взаємопов`язаності між предметом даної справи і предметом спорів в межах господарських справ №912/1171/18, №912/1172/18 судом не встановлено.

Водночас, представник Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області в обґрунтування правомірності прийняття спірного рішення вказує, що статтею 33 Закону України Про оренду землі передбачено першочергове право поновлення договору оренди землі (т.2,а.с.224).

Натомість, такі твердження відповідача 1 судом не беруться до уваги, та не враховуються, з огляду на першочерговість звернення позивачів до територіального центрального органу виконавчої влади з метою оформлення дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення земельних ділянок у власність із земель державної власності сільськогосподарського призначення.

При цьому, суд звертає увагу відповідачів на поняття права оренди земельної ділянки та права власності земельної ділянки визначені чинним земельним законодавством, що за своїм змістом не є тотожними один одному.

Таким чином, наведене однозначно вказує на наявність порушеного права позивачів на момент розгляду даної справи.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, Маловисківська міська рада Кіровоградської області діяла не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; без урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Суд зазначає, що правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016р. №333 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521).

Згідно з пунктом 2 Положення, Держгеокадастр у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 3 Положення передбачено, що основними завданнями Держгеокадастру, зокрема, є реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з підпункту 13 пункту 4 Положення Головне управління Держгеокадастру в області розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Відтак, відповідач 2 є органом виконавчої влади, який наділений повноваженнями надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.

Нормами Земельного кодексу України чітко визначені підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим особам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а також чітко визначені порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.

За приписами пункту 8 вказаного Положення головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Виходячи із вищевикладеного, суд наголошує, що суб`єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб`єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

Частиною 2 статті 22 Земельного кодексу України визначено те, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

При цьому, пункт "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України вказує, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Пункт "в" частини 3 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Згідно до частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно до частини 8 статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до частин 9, 10 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Конституцією України закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб`єкти права власності рівні перед законом (ч.4 ст.13); право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ч. 2 ст. 14).

З врахуванням викладеного, суд звертає увагу на те, що Земельним кодексом України передбачено механізм безоплатної передачі земель сільськогосподарського призначення у власність та вичерпні підстави для відмови в цьому, а тому відповідач 1 не мав права відмовляти позивачам в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з підстав, не передбачених Земельним кодексом України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем з непередбачених законом та не підтверджених документально підстав відмовлено позивачам в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області.

Отже, уповноважений орган, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, у місячний строк не надав ані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, ані мотивованої відмови у наданні такого дозволу відповідно до вимог частини 7 статті 118 ЗК України, а відтак мала місце бездіяльність відповідача 2, що порушує права та інтереси позивачів у цій справі.

Аналогічна правова позиція у спірних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 509/4156/15-а, від 21 грудня 2018 року у справі №808/2498/17.

Суд зазначає, що листи відповідача 1 від 06 липня 2018 року щодо розгляду заяв позивачів про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, не містять визначених статтею 118 Земельного кодексу України підстав для відмови у задоволенні заяви та вмотивованої відмови у затверджені погодженого проекту, що не може бути визнано судом правомірним.

Також, суд зауважує, що посилання відповідача 2 на наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 26.09.2018 року №11-6310/14-18-СГ, є безпідставним. Так, розпорядження про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, вимагає отримання погодження об`єднаних територіальних громад (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ). Однак, не отримання такого погодження, відповідно до приписів Земельного кодексу України, не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою. Крім того, відповідно до Закону України Про Кабінет Міністрів України розпорядження є актом Кабінету Міністрів України, який видається з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань, а тому посилання на такі документи як на підставу для унормування порядку отримання позиції органу місцевого самоврядування щодо проекту землеустрою, є необґрунтованими.

Водночас, суд звертає увагу позивачів, що зміст статей 118, 122 Земельного кодексу України вказує про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідачів законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Поряд з тим, суд звертає увагу позивача на те, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункту 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Стаття 72 КАС України визначає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.73 КАС України).

Завданням адміністративного судочинства згідно з положеннями частини 1 статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушено або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав чи свобод.

Відповідно до статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Положеннями частини 1 статті 5 КАС України, позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішеннях № 6-рп/1997 від 25.11.1997, № 9-рп/1997 від 25.12.1997 щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55, статей 64, 124 Конституції України, статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України, встановлено, що кожен має право звернутись до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Отже, право на звернення до адміністративного суду з позовом не є тотожним праву на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного позову ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист, адже для того, щоб він був наданий, необхідно встановити, що право особи, яка звернулась з позовом, були дійсно порушені в публічно-правових відносинах.

Відповідно до приписів КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

З наведених положень закону випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушено його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте, ці рішення, дія або бездіяльність мають бути такими, що породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача.

Своєю чергою, порушення права може означати необґрунтовану заборону на його реалізацію, встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації.

Зокрема, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя та контроль легальності.

Крім того, аналіз ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави вважати, що адміністративне судочинство спрямоване на захист прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При цьому, захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту порушення законного права (свободи, інтересу) саме суб`єкта звернення до суду, тобто, позивача.

Тобто, кінцевою метою адміністративного судочинства, як це випливає із змісту ч.1 ст.2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Наведена процесуальна норма кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, в силу вимог якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1).

Обов`язковою ознакою рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, є прямий (безпосередній) вплив рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на правовий статус фізичної чи юридичної особи, зокрема обмеження її прав, свобод, покладення на неї обов`язків.

Таким чином, властивостями оскаржуваності наділені лише ті рішення, дії чи бездіяльність, які створюють реальні правові наслідки для цієї особи, впливають на стан її суб`єктивних прав і обов`язків. А захист прав, свобод та інтересів в адміністративному судочинстві має відповідати критерію ефективності і призводити до відновлення правового становища особи, яке існувало до такого порушення.

Дії відповідача, які оскаржуються позивачем, суд оцінює з точки зору того, чи призвели ці дії до порушення законних прав та інтересів позивача, враховуючи законодавчо визначені завдання адміністративного судочинства.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Тобто, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (суддя Закурін М. К. Дискреція дія на власний розсуд. Поняття та прояв , 2009 року) Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

З огляду на вказане, суд зазначає, що не може перебрати на себе повноваження відповідача в частині погодження щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та відповідно видачі наказу (наказів), яким (якими) надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.

Згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та ст. 8 КАС України, застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням може бути здійснене також шляхом використання практики Європейського суду з прав людини.

Гарантії статті 6 § 1 включають зобов`язання судів надавати достатні підстави для винесення рішень (H. v. Belgium (H. проти Бельгії), § 53). Достатні підстави демонструють сторонам, що їх справа була ретельно розглянута.

Хоча національний суд користується певним правом розсуду, обираючи аргументи і приймаючи докази, він зобов`язаний обґрунтувати свої дії підставами для винесення рішень (Suominen v. Finland (Суоминен проти Фінляндії), § 36).

Стаття 6 § 1 зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент (Van de Hurk v. the Netherlands (ОСОБА_2 де Гурк проти Нідерландів), § 61; Garcнa Ruiz v. Spain (ОСОБА_3 проти Іспанії) [ВП], § 26; Jahnke and Lenoble v. France (Янке і Ленболь проти Франції) (dйc.); Perez v. France (Перез проти Франції) [ВП], § 81).

Стаття 8 Конституції України встановлює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Крім того, приписами частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного України, суд також повинен застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи судову практику розгляду справ Європейським Судом з прав людини, а саме стаття 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасницею якої є Україна, захищає право кожного на подання позову або скарги, які пов`язані з його громадянськими правами та обов`язками, до суду, таким чином, це означає "право на суд".

Стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення Броньовський проти Польщі [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004).

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідачі, які є суб`єктом владних повноважень при прийнятті спірних рішень та вчиненні спірних дій, діяли без урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дій (прийняття рішення), без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.

Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в порядку доказів в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України в порядку, що встановлений законодавчими приписами цього кодексу.

На думку суду, позивачами надано достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а відповідачі не довели, що діяли з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та вимог законодавства України.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем 2 не розглянуло заяву позивача по суті та у встановленому законом порядку, однак фактично відмовлено у наданні дозволу для затвердження проектів землеустрою, у суду немає підстав для зобов`язання останнього затвердити такі проекти землеустрою, тому в задоволенні позовних вимог в частини зобов`язання відповідача вчинити певні дії слід відмовити.

Згідно із частиною 4 статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що належним захистом порушеного права позивача є зобов`язання відповідачів належним чином розглянути заяви надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою та погодити свою пропозицію щодо затвердження таких проектів землеустрою. При цьому, що при прийнятті в подальшому відповідачами рішення, останні не вправі відмовляти позивачу у затверджені проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнана протиправність такої відмови.

За сукупністю наведених обставин, з огляду на вказане, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

З огляду на звільнення позивачів від сплати судового збору, судові витрати, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 90, 139, 242 - 246, 250, 251, 255, 260-263, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 до Маловисківської міської ради Кіровоградської області, Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - фермерське господарство "Жорновий" про визнання незаконними дії та бездіяльності, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати незаконною бездіяльність Маловисківської міської ради з надання погодження щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею по 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_26 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_36 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 за рахунок земельних ділянок державної власності кадастрові номери: НОМЕР_40 , НОМЕР_41 ;

Скасувати рішення сесії Маловисківської міської ради від 31 травня 2018 року №1077 Про відтермінування погодження пропозицій щодо виділення земельних ділянок у власність із земель державної власності .

Зобов`язати Маловисківську міську раду повторно розглянути питання щодо погодження надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею по 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_26 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_32 . , ОСОБА_14 , ОСОБА_34 . , ОСОБА_16 , ОСОБА_36 . , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 за рахунок земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності кадастрові номери: НОМЕР_40 , НОМЕР_41 .

Визнати незаконною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею по 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_26 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_46 . , ОСОБА_55. , ОСОБА_32 . , ОСОБА_29. , ОСОБА_34 . , ОСОБА_16 , ОСОБА_36 . , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_50, ОСОБА_23, ОСОБА_24. , ОСОБА_25 ..

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області в особі уповноваженого керівника повторно розглянути питання щодо видачі наказу (наказів), яким (якими) надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_31 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_56 , ОСОБА_13 , ОСОБА_29. , ОСОБА_15 , ОСОБА_30 , ОСОБА_17 , ОСОБА_54. , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Маловисківської міської ради Кіровоградської області орієнтовним розміром земельних ділянок по 2 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько