Постанова

від 11.06.2019 по справі 360/4086/18

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2019 року справа №360/4086/18

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Арабей Т.Г., Сіваченка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року (повний текст складено 12 лютого 2019 року в м. Сєвєродонецьк) у справі № 360/4086/18 (суддя І інстанції - Петросян К.Є.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням,-

В С Т А Н О В И В:

06.12.2018 ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі ГУНП в Луганській області або відповідач) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в обґрунтування якого з урахуванням уточнення зазначив наступне.

Позивач з 26.12.2016 займав посаду начальника Лисичанського відділення поліції №1 ГУНП в Луганській області згідно наказу ГУНП №886 о/с від 26.12.2016 по 05.12.2017. Відповідно до наказу ГУНП №863 о/с від 05.12.2017 ОСОБА_1 був звільнений з ОВС за ст.77 ч.1 п.6 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17.05.2018, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.09.2018, позивача поновлено на службі з 06.12.2017.

На виконання рішення суду наказом ГУНП в Луганській області №237 о/с від 01.06.2018 позивача поновлено на посаді з 06.12.2017.

На письмову заяву позивача до начальника ГУНП в Луганській області від 19.09.2018 з проханням виплатити середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, відповідачем надано письмову відповідь від 12.10.2018 №7108/111/22/05 2018, де було зазначено про відсутність законних підстав для нарахування та виплати середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу ОСОБА_1

Позивач вважає дії ГУНП в Луганській області щодо відмови нарахувати та здійснити йому виплату середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу незаконним, та просив суд стягнути з ГУНП в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням за період з 06.12.2017 по 31.05.2018 в сумі 43189,77 грн, а також допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року у справі № 360/4086/18 позов задоволено. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 06.12.2017 по 31.05.2018 в сумі 43189,77 грн з урахуванням належних відрахувань. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця.

Відповідачем не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подано апеляційну скаргу, в якій, просив оскаржене рішення суду скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Крім того, відповідач зазначив, що суд помилково розрахував середній заробіток за час вимушеного прогулу без урахування робочих днів із розрахунку календарних днів та не урахував отриманих позивачем доходів за цей період.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, з 07.11.2015 прийнятий до Національної поліції, з 27.07.2016 по 05.12.2017 обіймав посаду начальника Лисичанського ВП №1 ГУНП в Луганській області, що підтверджується трудовою книжкою позивача НОМЕР_1 та довідкою про проходження служби в органах внутрішніх справ (а.с.11-15).

Наказом ГУНП в Луганській області від 5.12.2017 №863 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за ст.77 ч.1 п.6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17.05.2018 у справі №812/76/18 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУНП в Луганській області про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді, зокрема: - визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Луганській області від 05.12.2017 №863 о/с "По особовому складу" в частині звільнення зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 , начальника відділення №1 Лисичанського відділу поліції ГУНП в Луганській області за ст.77 ч.1 п.6 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби); - поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника відділення поліції №1 Лисичанського відділу поліції ГУНП в Луганській області з 06 грудня 2017 року. Рішення суду в частині поновлення на посаді допущено до негайного виконання (а.с.73-82).

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.09.2018 рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17.05.2018 у справі №812/76/18 - залишено без змін (а.с.83-88).

Наказом ГУНП в Луганській області від 01.06.2018 №237 о/с на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17.05.2018 №812/76/18, заяви ОСОБА_1 від 17.065.2018, останнього поновлено на посаді начальника відділення поліції №1 Лисичанського відділу поліції ГУНП в Луганській області з 06.12.2017 (а.с.30).

В силу вимог частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом (частина друга статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській , цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За навдених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що в спірних відносинах наявні підстави для стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, оскільки незаконність звільнення позивача підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили.

В свою чергу, часом вимушеного прогулу ОСОБА_1 є період з 06.12.2017 по 31.05.2018 (дата, що передує даті видання наказу про поновлення на посаді від 01.06.2018 №237 о/с).

Вирішуючи питання про порядок нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №988-VIII (далі Закон №988).

Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону №988 поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 №669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС (далі Порядок №260).

Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають до застосування при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів поліції та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Верховний суд у справі № 814/2563/16 (К/9901/2705/17) зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.

Так, відповідно до пункту 4 розділу XI Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються до цих правовідносин в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 988 виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсилочною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.

Такий Порядок затверджено згаданим наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799).

Відповідно до пункту 2 згаданого Наказу він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Вперше Закон № 580-VIII опублікований в офіційному виданні - газеті "Голос України" 06 серпня 2015 року (№ 141-142), отже, відповідно до статті 1 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону, окремі положення закону набрали чинності 07 серпня 2015 року, а Закон в цілому - 07 листопада 2015 року.

Відповідно до частини сьомої статті 15 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.

Порядок № 260 опублікований та, відповідно, набрав чинності, 27 травня 2016 року (Офіційний вісник України від № 39).

В спірних правовідносинах період вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить з 06.12.2017 по 31.05.2018 включно, тобто після набрання чинності згаданим спеціальним нормативно-правовим актом.

Згідно із пунктом 6 розділу ІІІ Порядку №260 поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.

Пунктом 9 розділу І Порядку №260 передбачено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Враховуючи, що на дату звільнення позивача зі служби в поліції, набрали законної сили норми спеціального нормативно-правового акта - Порядку № 260, суд дійшов висновку, що при обчисленні суми середньої заробітної плати, що підлягає стягненню за час вимушеного прогулу, підлягають застосуванню саме положення Порядку №260.

Отже, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача має проводитись шляхом множення розміру середньоденного заробітку на кількість календарних днів (за період вимушеного прогулу), а не робочих днів як зауважує відповідач. Відповідно, норми постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.21995 №100 до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 30.01.2019 у справі №806/2164/16, від 12.12.2018 у справі №821/966/16.

Матеріалами справи встановлено, що згідно із довідкою про доходи УФЗБ ГУНП в Луганській області від 19.11.2018 №983/111/22-2018 та 08.01.2019 №15/111/22-2019 фактичне грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням становить: жовтень 2017 року - 7790,00 грн, листопад 2017 року - 7094,52 грн, всього 14884,52 грн (а.с.10, 61).

Таким чином, з урахуванням вказаних норм Порядку №260 судом зроблено наступний розрахунок.

Час вимушеного прогулу позивача складає з 06.12.2017 по 31.05.2018 включно: грудень 2017 року - 26 календарних днів, січень 2018 року - 31 календарний день, лютий 2018 року - 28 календарних днів, березень 2018 року - 31 календарний день, квітень 2018 року - 30 календарних днів, травень 2018 року - 31 календарний день, всього 177 календарних днів.

Кількість календарних днів за два місяці становить 61 день. Середньоденна заробітна плата складає 244,01 грн, середньомісячна заробітна плата - 7442,26 грн.

Середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 06.12.2017 по 31.05.2018 встановить: 244,01х177 календарних днів=43189,77 грн.

Вказана сума підлягає стягненню на користь позивача з урахуванням належних відрахувань з Головного управління Національної поліції в Луганській області, у якого безпосередньо перебував у трудових відносинах ОСОБА_1 .

Згідно з пунктами 2,3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця підлягає негайному виконанню.

Одночасно судом першої інстанції визнано необгрунтованим доводи відповідача щодо необхідності зменшення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму одержаної позивачем допомоги по безробіттю, а також заробтіної платні в ГО "Фонд громад "Знання і справедливість", з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Посилання відповідача на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" є помилковим, оскільки викладені в ньому роз`яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП, яку виключено на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248- IV "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України".

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 26 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (№ провадження 11-134ас18).

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості уточнених позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року у справі № 360/4086/18 - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року у справі № 360/4086/18 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 11 червня 2019 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді Т.Г. Арабей

І.В. Сіваченко