Постанова

від 11.06.2019 по справі 826/21720/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

11 червня 2019 року

справа №826/21720/15

адміністративне провадження №К/9901/39839/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,

суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 липня 2016 року у складі судді Качура І.А.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року у складі суддів Грибана І.О., Беспалова О.О., Парінова А.Б.

у справі № 826/21720/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДМ Груп Консалтинг

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

7 вересня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю ДМ Груп Консалтинг (далі - Товариство, позивач у справі) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, з мотивів його протиправності.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення податкового органу від 24 квітня 2015 року № 162/26-56-15-01-15 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства. При прийнятті рішення суди попередніх інстанцій дійшли висновку, щодо відсутності у податкового органу правових підстав для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства.

У лютому 2017 року податковий орган подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цих судів та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що податковим органом прийнято рішення від 24 квітня 2015 року № 162/26-56-15-01-15 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з підстав підпункту г пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою прийняття спірного рішення стало неподання позивачем податкових декларацій з ПДВ за період з квітня 2014 року по січень 2015 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2013 року, позов Товариства у справі №2а-5903/12/2670 задоволено, визнано протиправними дії Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Подільської районної в місті Києві державної адміністрації щодо внесення 30 березня 2012 року в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців запису про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу - Товариство та визнано протиправним та скасовано рішення податкового органу від 11 квітня 2012 року № 84 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства.

16 квітня 2013 року Товариство звернулось до податкового органу з заявою щодо внесення Товариства в реєстр платників податку на додану вартість та прийняття в електронному вигляді податкових декларацій з податку на додану вартість за період з травня по дату звернення.

Однак, листом від 25 квітня 2013 року №5253/10/10-005 позивача повідомлено про те, що розгляд клопотання про поновлення Товариства у реєстрі платників податку на додану вартість можливий після кінцевого розгляду справи Вищим адміністративним судом України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Товариством за період з квітня 2014 року по 27 лютого 2015 року подавались до податкового органу податкові декларації з податку на додану вартість, за наслідками розгляду яких відповідачем повідомлялось про відмову у прийнятті податкової декларації, з огляду на анулювання свідоцтва платника ПДВ з 11 квітня 2012 року, на думку податкового органу Товариство не є платником ПДВ, а отже подана декларація з податку на додану вартість не вважається податковою декларацією.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

За приписами частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент прийняття рішення судами попередніх інстанцій), постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано доводами касаційної скарги, що рішення по справі № 2а-5903/12/2670 набрало законної сили 27 березня 2013 року, однак лише 27 лютого 2015 року відповідачем прийнято рішення №6839/7/99-99-11-02-02-17 про внесення до реєстру платників ПДВ змін про скасування анулювання реєстрації Товариства, внесення запису про реєстрацію позивача платником ПДВ з 8 листопада 2010 року.

Підпунктом г пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного рішення) встановлено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариством за період з квітня 2014 року по 27 лютого 2015 року подавались до податкового органу податкові декларації з податку на додану вартість, за наслідками розгляду яких відповідачем повідомлялось про відмову у прийнятті податкової декларації, з огляду на анулювання свідоцтва платника ПДВ з 11 квітня 2012 року, отже, на думку податкового органу, подана декларація з податку на додану вартість не вважається податковою декларацією, про що зазначено у листах податкового органу від 20 травня 2014 року №4575/10/26-56-18-04-05; від 17 червня 2014 року №5392/10/26-56-18-04-05; від 17 липня 2014 року №5503/10/26-56-18-04-05; від 18 серпня 2014 року №6585/10/26-56-18-03-05; від 19 вересня 2014 року №9662/10/26-56-18-04-05; від 20 жовтня 2014 року №10782/10/26-18-03-05; від 14 листопада 2014 року №508/10/26-56-18-03-05; від 18 грудня 2014 року №1963/10/26-56-18-03-05; від 21 січня 2015 року №781/10/26-56-18-03-05; від 19 лютого 2015 року №2284/10/25-56-18-03-05, як досліджено судами попередніх інстанцій та копії яких долучено до матеріалів справи.

З урахуванням зазначеного, Суд не погоджується з доводами касаційної скарги, що Товариство не подавало податкові декларації з квітня 2014 року по січень 2015 року, що є підставою для скасування свідоцтва платника ПДВ, оскільки вказаний висновок суперечить доводам того ж податкового органу, викладеним у касаційній скарзі, що у вказаний період Товариство не було платником ПДВ, оскільки відновлення статусу платника ПДВ, на думку податкового органу, відбулось лише 27 лютого 2015 року. Вказаний довід протиричіть обставинам справи, які встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та не спростовані доводами касаційної скарги.

Посилання податкового органу на те, що відновлення статусу платника ПДВ відбулось на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 2а-5903/12/2670 лише 27 лютого 2015 року, Суд вважає неприйнятним, оскільки вказане рішення набуло законної сили 27 березня 2013 року і його невиконання податковим органом протягом майже двох років не може бути підставою для визнання дій податкового органу законними.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про протиправність рішення податкового органу від 24 квітня 2015 року №162/26-56-15-01-15, та як наслідок необхідність скасування останнього у судовому порядку.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року у справі № 826/21720/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер