Постанова

від 11.06.2019 по справі 2-2309/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

03 червня 2019 року

м. Харків

справа № 2-2309/11

провадження № 22-ц/818/1743/19

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря - Огар І.В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Приватбанк ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Українське Фінансове Агентство ВЕРУС в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю Українське Фінансове Агентство ВЕРУС у Дзержинському районі м. Харкова,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 травня 2012 року в складі судді Шестака О.І.,

у с т а н о в и в:

У грудні 2010 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Приватбанк ( далі - АТ КБ Приватбанк ) в особі представника Янсона Євгена Валерійовича звернулось у суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Українське Фінансове Агентство ВЕРУС в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю Українське Фінансове Агентство ВЕРУС у Дзержинському районі м. Харкова (далі - ТОВ УФА ВЕРУС ) та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

Позовна заява мотивована тим, що 18 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено Договір б/н, відповідно до умов якого остання отримала кредит в розмірі 5 000 грн. 00 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 24,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 27 вересня 2009 року. ОСОБА_1 належним чином не виконала умов договору та порушила взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим станом на 25 листопада 2010 року у неї утворилась заборгованість в сумі 32506 гри. 65 коп., яка складається з: 15000 гри. 00 коп. - заборгованості за кредитом, 16556 грн. 65 коп. - заборгованості за процентами за користування кредитом, 950 грн. 00 коп. - заборгованість по комісії. Посилаючись на вказані обставини, позичав просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ Приватбанк заборгованість у загальному розмірі 32306 грн. 65 коп. за кредитним договором, вирішити питання щодо розподілу судових витрат та стягнути солідарно з відповідачів на користь банку 200 грн.

В заяві Янсон Є.В. представник - АТ КБ Приватбанк просив забезпечити позов та накласти арешт у межах суми заборгованості за кредитом в розмірі 32506 грн. 65 коп. на грошові кошти, рухоме та не рухоме майно, яке належить ОСОБА_1 шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження та обмежити ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до закінчення провадження у справі.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову значно ускладнить виконання рішення у разі задоволення позову.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 травня 2012 року заява АТ КБ Приватбанк задоволена.

Вжито заходи забезпечення позову АТ КБ „Приватбанк" шляхом накладення арешту у межах суми позовних вимог в розмірі 32506 грн. 65 коп. на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , заборонивши будь-яким особам укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження, ОСОБА_1 обмежено у праві виїзду за межі України.

24 січня 2019 року ОСОБА_2 - представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вирішення судом питання про обмеження у виїзді за межі України можливе тільки у порядку, визначеному статтею 377-1 ЦПК України (в редакції, що діяла на час постановлення ухвали) та за поданням державного виконавця на підставі пункту 18 статті 11 Закону Про виконавче провадження ( далі - Закон № 783-XIV ) у зв`язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу, що перебуває на виконанні (пункт 5 частина 1 статті 6 Закону Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України ). Крім того, в матеріалах справи відсутній Кредитний договір від 18 вересня 2007 року, відсутні будь які розписки або інший документ, який підтверджує факт передання позивачем ОСОБА_1 вказаної грошової суми.

АТ КБ Приватбанк та ТОВ ВЕРУС ухвалу суду першої інстанції не оскаржували, правом на відзив на апеляційну скаргу не скористались.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Матеріали справи свідчать, що 18 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено Договір б/н, відповідно до умов якого остання отримала кредит в розмірі 5 000 грн. 00 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 24,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 27 вересня 2009 року. ОСОБА_1 належним чином не виконала умов договору та порушила взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим станам на 25 листопада 2010 року у неї утворилась заборгованість в сумі 32506 гри. 65 коп.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 може вчинити заходи щодо відчуження належного їй рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, що ускладнить виконання рішення суду, позивач звернувся у суд із відповідною заявою про забезпечення позову.

Відповідно до частини 1 статті 151 ЦПК України (чинної на час постановлення оскаржуваної ухвали) суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною 3 статті 151 ЦПК України (чинної на час постановлення оскаржуваної ухвали) забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Згідно з пунктами 1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову (далі - постанова Пленуму ВСУ № 9) заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для забезпечення позову є обґрунтоване припущення, що невжиття певних заходів утруднить або зробить неможливим виконання судового рішення.

Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму ВСУ № 9 заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Відповідно до листа Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 15 січня 2019 року № 135 виконавче провадження №37122463 по справі № 2-2309/11, за яким боржником була ОСОБА_1 , закінчено 23 липня 2013 року на підставі пункту 2 статті 49 Закону № 783-XIV у зв`язку з відсутністю у боржника майна.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 - представник ОСОБА_1 пояснив, що рішення не виконано, борг ОСОБА_1 не погашено.

Оскільки заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 травня 2012 року не виконано, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції в частині накладання арешту у межах суми позовних вимог в розмірі 32506 грн. 65 коп. на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , заборонивши будь-яким особам укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження немає.

Ухвала суду першої інстанції в цій частині є законною і обґрунтованою.

Згідно з частиною першою статті 152 ЦПК України (чинної на час постановлення оскаржуваної ухвали) позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

Серед видів забезпечення статтею 152 ЦПК України не передбачає вжиття судом тимчасового обмеження особи у виїзді за межі України.

Отже, відсутні правові підстави щодо ототожнення питання тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України із видами забезпечення позову, оскільки повноваження судів першої інстанції при вирішенні цивільних справ визначені Цивільним процесуальним кодексом України, у тому числі повноваження щодо вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон передбачені Законом України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України .

Згідно зі статтею 6 цього Закону передбачено, що при наявності зазначених у цій нормі підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, громадянину може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта чи вилучено або затримано паспорт.

В цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 151-153 ЦПК України (чинної на час постановлення оскаржуваної ухвали), застосувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову.

Суд першої інстанції помилково застосовав зазначений спосіб забезпечення позову на стадії розгляду цивільної справи, оскільки це порушує норми ЦПК України та свідчить про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень, порушення принципу верховенства права, проголошеного Конституцією, та вимог статті 6 Конвенції щодо вирішення справи судом, встановленим законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції в частині обмеження у праві виїзду за межи України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нової постанови про відмову у задоволенні заяви АТ КБ Приватбанк щодо обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 .

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобовязує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обовязку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обовязок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. ст. 3, 10, 12, 13, 89, 351, 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 травня 2012 року скасувати в частині обмеження у праві виїзду за межі України.

В задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк в частині обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 - відмовити.

В іншій частині ухвалу залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 11 червня 2019 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді Р.М.Піддубний

О.Ю.Тичкова