Постанова

від 10.06.2019 по справі 917/1471/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2019 р. Справа № 917/1471/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І. , суддя Гетьман Р.А.

при секретарі Пархоменко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - адвокат Бєлєвцова О.С., довіреність №2-464д від 28.12.2018 року, свідоцтво №2185 від 17.01.2018 року;

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування", м. Київ в особі філії Український науково-дослідний інститут природних газів (УкрНДІгаз) Акціонерного товариства "Укргазвидобування", м. Харків (вх. № 1364 П/1-18)

на рішення господарського суду Полтавської області від 19.03.2019 року у справі №917/1471/18, ухвалене в приміщенні господарського суду Полтавської області (суддя Безрук Т. М.) повний текст якого складено 29.03.2019 року.

за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування", м. Київ в особі філії Український науково-дослідний інститут природних газів (УкрНДІгаз) Акціонерного товариства "Укргазвидобування", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім АвтоКрАЗ", м.Кременчук

про стягнення 624000,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.03.2019 року у справі №917/1471/18 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім АвтоКрАЗ" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Український науково-дослідний інститут природних газів (УкрНДІгаз) Акціонерного товариства "Укргазвидобування" 170 000,00 грн. - пені, 280 000 ,00 грн. - штрафу та 9 300,00 грн. - витрат зі сплати судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

Акціонерне товариство "Укргазвидобування" в особі філії Український науково-дослідний інститут природних газів (УкрНДІгаз) Акціонерного товариства "Укргазвидобування" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Полтавської області від 19.03.2019 року у справі №917/1471/18 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю; судові витрати покласти на відповідача.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про наступне.

Зобов`язання з поставки товару відповідачем виконано 18.04.2018 року, тобто невчасно, з простроченням на 86 календарних днів (з 23.01.2018 року по 18.04.2018 року), чим порушено п.5.1. договору, що підтверджується актом приймання-передачі №1282, видатковою накладною №1282 та рахунком на оплату №1282 від 18.04.2018 року; позивач нарахував відповідачу 344 000,00 грн. пені і 280 000,00 грн. штрафу, керуючись п.7.11. договору.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що прострочення слід рахувати з 23.01.2018 року по 17.04.2018 року, а сума пені за цей період становить 340000,00 грн., однак товар поставлено відповідачем 18. 0 4.2018 року в повному обсязі, тому нарахування пені не може відбуватися поза межами строку фактичної поставки товару.

Відповідачем не надано доказів існування підстав для зменшення неустойки або переліку обставин, на підставі яких суд має право зменшити розмір штрафних санкцій; господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність виключних обставин, які дають підстави для зменшення розміру пені; а при зменшенні розміру пені неправильно застосував норми матеріального права, а саме: ч.1 ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України.

Відповідачем не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами винятковості випадку, невідповідності розміру стягуваних штрафних санкцій (624 000,00 грн.) розміру завданих збитків (вартості несвоєчасно поставленого товару- 4 000 000,00 грн.), оскільки за змістом ч.3 ст.551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь яку іншу суму збитків.

Посилається на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 14.09.2016 року у справі №6-473цс16 та Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №924/709/17, від 17.05.2018 року у справі №910/6046/16, від 16.10.2018 року у справі №910/22964/17 щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2019 року, суддею - доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.05.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Український науково-дослідний інститут природних газів (УкрНДІгаз) Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення господарського суду Полтавської області від 19.03.2019 року у даній справі; відповідачу встановлено строк до 03.06.2019 року на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на 10.06.2019 року.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2019 року, у зв`язку з відпусткою судді Склярук О.І., суддею - доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Гетьман Р.А.

У судовому засіданні 10.06.2019 року представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Полтавської області від 19.03.2019 року у справі №917/1471/18 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

У судове засідання 10.06.2019 року представник відповідача не з`явився, хоча відповідач належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України.

На підтвердження направлення копії ухвали суду від 03.05.2019 року відповідачу у справі додано фіскальний чек УДППЗ "Укрпошта" від 07.05.2019 року: №6102228139490, з якого вбачається, що відповідач отримав копію ухвали 15.05.2019 року, (а.с.43, том 2).

Крім того, вказану ухвалу суду від 03.05.2019 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

23.10.2017 року між Акціонерним товариством «Укргазвидобування» в особі філії - Український науково-дослідний інститут природніх газів (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім АвтоКрАЗ» (відповідач) укладено договір поставки № 166/09т - 2017 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору відповідач (постачальник) зобов`язався поставити покупцеві (позивачеві) товар, зазначений у специфікації, що додається до договору і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Згідно пункту 10.1. договору, він набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, тобто з 23.10.2017 року і діє до повного виконання сторонами зобов`язань.

Матеріали справи не містять доказів припинення дії договору чи його розірвання.

Згідно пункту 1.2. договору, найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість договору вказується у специфікації. Згідно п.3.1,3.2 договору ціна договору вказується в специфікації в гривнях з урахуванням ПДВ. Загальна вартість договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації до договору.

Відповідно до п. 4.1. договору розрахунки проводяться шляхом: оплати покупцем після пред`явлення постачальником рахунку на оплату товару та підписаного сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника, з урахуванням ПДВ, на умовах, зазначених у специфікації.

У пункті 5.3. договору, датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної.

Специфікацією № 1 від 23.10.2017 року (додаток № 1 до договору; далі - специфікація № 1) сторони узгодили найменування товару та його загальну вартість: автомобіль спеціалізований ФПВ - 14224 на шасі КрАЗ - 5233 НЕ - 500, у кількості 2 штук з загальною ціною із ПДВ 4000000,00 грн..

У пункті 2 специфікації № 1 зазначено умови поставки товару: DDP-61023, м.Харків, Основ»янський район, Драгомирівська, 5.

За пунктом 3 специфікації № 1 строк поставки товару - не пізніше 90 календарних днів після отримання рознарядки.

Згідно п. 7.11 договору, у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у специфікації до договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Позивачем було оформлено рознарядку від 23.10.2017 року за вих. № 09/3310/7, яка була отримана останнім 24.10.2017 року.

Отже, кінцевою датою поставки товару згідно договору та специфікації № 1 є 22.01.2018 року.

16.01.2018 року відповідачем надано позивачу лист про продовження терміну поставки автомобільної техніки до 10.02.2019 року.

Листом від 19.01.2018 року позивач відмовився відступити від граничних строків поставки товару.

Відповідачем здійснено поставку товару на адресу позивача 18.04.2018 року на підставі акту приймання-передачі № 1282 від 18.04.2018 року, видаткової накладної № 1282 від 18.04.2018 року.

На оплату автомобіля відповідачем виписано позивачу рахунок № 1282 від 18.04.2018 року на суму 4000000,00 грн..

Позивачем перераховано 31.05.2018 року на рахунок відповідача 4000000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 19766 від 31.05.2018 року.

Позивач зазначає, що відповідач здійснив поставку товару з простроченням на 86 календарних днів, що є порушенням п.7.11.договору та просить стягнути з відповідача 344000,00 грн. пені за період прострочення з 23.01.2018 року по 18.04.2018 року, включно та 280000,00грн. штрафу.

Вказане вище стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Полтавської області.

19.03.2019 року господарським судом Полтавської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Згідно частин 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Так, згідно ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.

За ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч 1. ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В пункті 7.11 договору зазначено, що у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у специфікації до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення.

Господарським судом першої інстанції вірно врахована правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 03.12.2013 року у справі № 3-35гс17 щодо можливості обчислення пені у відсотках не лише від суми грошового зобов`язання, а й від інших сум (зокрема, вартості товару, який має бути поставлено). Відповідно пеня може бути встановлена не лише за порушення грошових зобов`язань.

Умовами укладеного договору та додаткової угоди до нього, сторони передбачили, що відповідач зобов`язаний поставити товар не пізніше 90 календарних днів після отримання рознарядки.

Господарський суд першої інстанції вірно встановив, що 24.10.2017 року відповідачем отримано рознарядку, а тому кінцевим строком поставки товару є 22.01.2018 року та, що в рознарядці від 23.10.2017року позивачем встановлено термін - до 20.01.2018 року щодо відвантаження товару, однак, рознарядка є одностороннім документом, а відповідні зміни до договору та специфікації № 1 в частині дати або строку поставки сторони не вносили.

А отже, кінцевою датою поставки товару згідно договору та специфікації №1 є 22.01.2018 року.

З матеріалів справи вбачаться, що відповідачем поставлено товар 18.04.2018 року, що підтверджується актом приймання-передачі № 1282 від 18.04.2018 року та видатковою накладною № 1282 від 18.04.2018 року.

Отже, прострочення слід рахувати з 23.01.2018 року по 17.04.2018 року, включно, оскільки нарахування пені не може відбуватися поза межами строку фактичної поставки товару та сума пені за цей період становить 340000,00 грн..

Господарським судом першої інстанції вірно враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 15.01.2015 року у справі № 3-204гс14, № 910/23600/13 щодо того, що день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені за порушення строку поставки, оскільки день належного виконання зобов`язання не є днем його прострочення.

Перевіривши за допомогою калькулятору ЛІГА. ЗАКОН здійснений позивачем самостійний розрахунок пені, колегія суддів зазначає, що сума пені за період прострочення з 23.01.2018 року по 17.04.2018 року становить 340000,00 грн., а тому місцевий господарський суд вірно вказав на те, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, як правомірні та обґрунтовані, а в частині стягнення 4000,00 грн. пені слід відмовити за їх безпідставністю.

А тому, є вірним висновок господарського суду першої інстанції, що сума пені за період прострочення з 23.01.2018 року по 17.04.2018 року, становить 340000,00 грн. та, що в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими, а в частині стягнення 4000,00 грн. пені слід відмовити за їх безпідставністю, оскільки нарахування пені не може відбуватися поза межами строку фактичної поставки.

За таких обставин не приймаються аргументи апелянта щодо того, що нарахування пені місцевим господарьким судом є не вірним.

Також, пунктом 7.11 договору передбачено, що за прострочення поставки товару понад тридцять днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Господарський суд першої інстанції вірно встановивши, що загальний строк прострочення поставки товару становить 85 днів, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем правомірно нараховано відповідачу 280000,00 грн. штрафу (4000000,00 грн. вартості товару х 7 % = 280000,00 грн. штрафу), а тому позовні вимоги про стягнення 280000,00 грн. штрафу підлягають задоволенню.

Перевіривши за допомогою калькулятору ЛІГА. ЗАКОН здійснений позивачем самостійний розрахунок штрафу, колегія суддів зазначає, що розрахунок є арифметично вірним, а тому місцевий господарський суд вірно вказав на те, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, як правомірні та обґрунтовані.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) на 90% місцевий господарський суд вірно врахував те, що в обґрунтування клопотання відповідач посилається на те, що перебуває в скрутному фінансовому стані, в підтвердження чого надано баланс (звіт про фінансовий стан) за вересень 2018 року, що автомобілі за даним договором реалізовувалися на підставі договору комісії, укладеного відповідачем з ПАТ АвтоКрАЗ ; комісійна винагорода відповідача складає 2000,00 грн. за кожен автомобіль; нарахування штрафних санкцій є не співрозмірним отриманій вигоді відповідача від реалізації товару та, що сума санкцій є надмірно великою у порівнянні з терміном прострочення поставки.

З матеріалів справи слідує, що відповідач неодноразово намагався врегулювати ситуацію, прохав збільшити строки поставки товару, як компенсацію - збільшити строк гарантії на товар.

Колегією суддів досліджено клопотання відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій щодо якого слід зазначити наступне.

Так, відповідач посилається на те, що підприємство перебуває у скрутному фінансовому стані, має непогашену заборгованість перед Державною службою України з надзвичайних ситуацій, Інгулецьким гірничо-збагачувальним комбінатом, ПрАТ Центральний гірничо-збагачувальний комбінат , ПрАТ Північний гірничо-збагачувальний комбінат , своєчасна не сплата якої призвела до накладення державною виконавчою службою арешту на кошти ТОВ ТД АвтоКрАЗ , а тому товариство повністю позбавлено можливості здійснювати свої обов`язки перед державним бюджетом України щодо сплати податків та зборів та не виконує взяті на себе зобов`язання щодо сплати комунальних послуг за водопостачання, теплопостачання, електроенергію та інше.

Автомобілі за умовами договору, відповідно до якого виник спір у даній справі, були реалізовані ТОВ ТД АвтоКрАЗ на підставі договору комісії, який укладено маж ПрАТ АвтоКрАЗ та ТОВ ТД АвтоКрАЗ , кінцевим вантажоодержувачем за яким є АТ Укргазвидобування в особі філії Український науково-дослідний інститут природних газів (УкрНДІгаз) Акціонерного товариства "Укргазвидобування" , відповідно до умов якого комісійна винагорода комісіонера складає 2000,00 грн. за кожен реалізований автомобіль, а тому нарахування штрафних санкцій у розмірі зазначеному позивачем є не співрозмірним отриманому прибутку ТОВ ТД АвтоКрАЗ від реалізації товару; за інформацією наданою заводом-виробником ПрАТ АвтоКрАЗ у вигляді калькуляції, автомобілі були виготовлені зі збитком для підприємства.

У ТОВ ТД АвтоКрАЗ фактично відсутній власний капітал та товариство позбавлено реальної можливості його накопичити через величезні борги, які суттєво унеможливлюють його нормальне функціонування, що призводить до неможливості покриття та виплати всіх існуючих та пред`явлених зобов`язань в такому значному обсязі; сума нараховних штрафних санкцій є надмірно великою в порівнянні із вчиненим відповідачем простроченням поставки товару, а доказів понесення позивачем збитків внаслідок допущення такого порушення, як і будь-яких посилань на можливість їх завдання, не надано.

За даними, доданого відповідачем до клопотання балансу ТОВ ТД АвтоКрАЗ вбачається, що станом на 30.09.2018 року не покритий збиток ТОВ ТД АвтоКрАЗ зріс з 6 136 000,00 грн. до 13 804 000,00 грн., що на 7 668 000,00 грн. більше суми, яка була на початок звітного періоду ( а.с.99-100).

Відповідно до змісту ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Згідно пункту 1 ст. 233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що клопотання відповідача щодо зменшенння розміру штрафних санкцій (пені) на 90 відсотків є неспіврозмірним з порушенням умов договору, зазначивши, що відповідач виконав зобов`язання, поставивши техніку позивачу; термін прострочень сплати основного боргу є незначним (не перевищує два місяці); згідно балансу (звіт про фінансовий стан) за вересень 2018р. діяльність відповідача є збитковою (рядок 1420); застосування санкцій не може мати на меті збагачення кредитора.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 922/2775/18 та від 15 травня 2019 року у справі № 912/975/18 , якими були залишені без змін судові рішення попередніх інстанцій в частині задоволення клопотань сторони щодо зменшення розміру пені на 50%, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України.

Отже, є вірним висновок господарського суду першої інстанції щодо наявності виключних обставин, які дають підстави для зменшення розміру пені - до 170000,00 грн. та , що в іншій частині клопотання відповідача підлягає відхиленню.

За таких обставин не приймаються аргументи апелянта щодо того, що відповідачем не надано доказів існування підстав для зменшення неустойки або переліку обставин, на підставі яких суд має право зменшити розмір штрафних санкцій та що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами винятковості випадку, невідповідності розміру стягуваних штрафних санкцій розміру завданих збитків.

Також, не приймаються аргументи апелянта щодо врахування у даній справі правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду України від 14.09.2016 року у справі №6-473цс16 та Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №924/709/17, від 17.05.2018 року у справі №910/6046/16, від 16.10.2018 року у справі №910/22964/17 щодо зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки обставини даної справи різняться від обставин справ, на які посилається апелянт.

Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову частково, відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 269, 270, п.1 ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Український науково-дослідний інститут природних газів (УкрНДІгаз) Акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 19.03.2019 року у справі №917/1471/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11.06.2019 року.

Головуючий суддя О.І. Терещенко

Суддя В.І. Сіверін

Суддя Р.А. Гетьман