Постанова

від 03.06.2019 по справі 908/2063/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2019 року м.Дніпро Справа № 908/2063/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Чус О.В.

судді : Вечірко І.О., Кузнецов В.О.,

секретар судового засідання Кисельов Є.О.

Представники сторін:

від позивача: Журавльова Ю.Р. представник ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області;

від відповідача: Лобач О.О. голова С(Ф)Г;

від відповідача: Паскал П.М. адвокат, ордер серія ЗП №025804 від 02.04.2019 р.;

прокурор: Комаров М.Д., довіреність №05/2-263 вих 19 від 12.02.2019 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу селянського (фермерського) господарства Лобач О.М. на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.01.2019, повне рішення оформлено і підписано 07.02.2019, суддя Носівець В.В., у справі №908/2063/18

за позовом керівника Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області, м. Бердянськ, в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, - Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, м.Запоріжжя

до Селянського (фермерського) господарства Лобач О.М. , с.Єлисеївка, Приморський район Запорізької області

про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року Бердянська місцева прокуратура Запорізької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом про витребування земельної ділянки з незаконного володіння селянського (фермерського) господарства Лобач О.М. на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Позов обґрунтовано тим, що за результатами вивчення прокуратурою стану законності у сфері земельних відносин виявлено факт незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння фермерським господарством земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності після смерті особи, якій були надані ці земельні ділянки за державними актами у постійне користування та довічне успадковуване володіння. На думку прокурора, право постійного користування земельними ділянками державної власності припинилось з часу смерті ОСОБА_1 і, відповідно, втратили чинність державні акти від 25.05.1992 року на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою та від 29.06.1996 року на право постійного користування земельною ділянкою, відтак підстави для користування цими земельними ділянками у фермерського господарства відсутні.

Звернення до суду з позовом в інтересах держави прокурор обґрунтував необхідністю захистити порушені права територіальної громади на володіння та розпорядження спірними земельними ділянками, які перебувають у незаконному користуванні відповідача, оскільки Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області жодних дій для запобігання зазначеного порушення не вживалось, що не відповідає інтересам держави.

В позовній заяві прокурор посилається на норми ст. ст. 92, 102-1, 116, 118, 126 Земельного кодексу України, ст. ст. 407, 1225 Цивільного кодексу України, ст. ст. 19, 20, 23 Закону України Про фермерське господарство , ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

30.10.2018р. відповідач заявив про застосування строку позовної давності, вважаючи, що державним органам, в тому числі позивачу, було відомо про користування фермерським господарством земельними ділянками 15 га та 25,248 га з 01 січня 2008 року (прийняття Земельного кодексу України) і до дня смерті ОСОБА_1 , тому строк позовної давності сплинув. Просив в задоволені позову відмовити в повному обсязі. (а.с. 74-83, 88-92, т.1)

У листопаді 2018 року прокурор подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині зменшення площі витребуваних земельних ділянок. (а.с.149-150, т.1) Просив витребувати з незаконного володіння:

- земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 15,408 га, розташованої на території Єлисеївської сільської ради Приморського району Запорізької області, що входить до складу земельної ділянки площею 35 га, яка надана згідно державного акту на право постійного користування землею від 29 червня 1996 року серії ЗП № 16-501574, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 58, який втратив чинність зі смертю ОСОБА_1 .;

- земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, площею 15 га, розташованої на території Єлисеївської сільської ради Приморського району Запорізької області, яка надана у довічне успадковане володіння Лобачу ОСОБА_2 на підставі державного акту на право довічного успадкованого володіння землею від 25 травня 1992 року без серії, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 8, який втратив чинність зі смертю ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15.01.2019р. заява про зменшення розміру позовних вимог прийнята судом до розгляду. (а.с.188-189, т.1)

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.01.2019 у справі №908/2063/18 позов задоволено.

Витребувано із незаконного володіння селянського (фермерського) господарства Лобач О.М. на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 15,408 га, розташовану на території Єлисеївської сільської ради Приморського району Запорізької області, що входить до складу земельної ділянки площею 35,0 га, яка надана ОСОБА_1 згідно державного акту на право постійного користування землею від 29 червня 1996 року серії ЗП № 16-501574, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 58.

Витребувано із незаконного володіння селянського (фермерського) господарства Лобач О.М. на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 15,0 га, розташовану на території Єлисєївської сільської ради Приморського району Запорізької області, яка надана у довічне успадковане володіння ОСОБА_1 . на підставі державного акту на право довічного успадкованого володіння землею від 25 травня 1992 року без серії, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 8.

Стягнуто з селянського (фермерського) господарства Лобач О.М. на користь прокуратури Запорізької області в особі Бердянської місцевої прокуратури судовий збір у розмірі 11 519,15 грн.

Рішення мотивовано тим, що право користування земельними ділянками для ведення фермерського господарства, надане особі на підставі державних актів, зі смертю цієї особи припинилось та до складу спадщини не входить, а тому фермерське господарство не мало права користуватись спірними земельними ділянками.

Відхиляючи доводи відповідача про застосування позовної давності суд дійшов висновку, що позовна давність не пропущена, оскільки порушення права державної власності на землю, в даному випадку, є триваючим і відбувається по цей час, а тому власник може пред`явити позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Суд зазначив, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, в даному випадку держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області. За таких обставин суд відмовив в задоволенні заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, посилаючись на норми ч. 2 ст. 268 ЦК України та ст.ст. 316-319, 321 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, селянське (фермерське) господарство Лобач О.М. звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення (з урахуванням уточнення до прохальної частини апеляційної скарги), яким в задоволенні позову відмовити повністю. (а.с.33-49, 117-118, т.2)

Апеляційна скарга обґрунтована наступними доводами:

- апелянт стверджує, що користування спірними земельними ділянками здійснювалось відповідно до діючих нормативних актів з жовтня 1993 року засновником селянського (фермерського) господарства Лобач О.М. - Лобач О.М., що підтверджується матеріалами справи, дослідженими в суді. Земля була надана ОСОБА_1 на підставі державних актів для створення та ведення фермерського господарства. В подальшому після смерті ОСОБА_1 відкрилась спадщина, єдиним спадкоємцем якого став син ОСОБА_3 Олександрович, який прийняв спадщину та з 10 лютого 2014 року є засновником та головою фермерського господарства Лобач ОСОБА_4 .М. . На теперішній час селянське (фермерське) господарство Лобач О.М. не припинило своєї діяльності, є діючим суб`єктом господарювання і платником податків, продовжує належним чином користуватися наданими земельними ділянками на підставі Закону. Отже, фермерське господарство не втрачало право на користування земельними ділянками. Таким чином, на думку апелянта, прокурор безпідставно звернувся до суду з позовом про витребування у відповідача земельних ділянок, вказавши, що відповідач заволодів ними без правової підстави;

- вважає, що суд не звернув увагу на позовну заяву прокурора щодо представництва прокуратурою інтересів держави, яка в порушення вимог ст. 131-1 Конституції України та ч. 4 ст.23 Закону України Про прокуратуру не містить обґрунтувань порушення інтересів держави та з наявністю яких обставин пов`язаний захист такого порушення; прокурор не зазначив з якого моменту йому стало відомо про нібито порушення інтересів держави і на підставі яких подій з`ясовано дані обставини; відсутні відомості про обов`язкове повідомлення прокурором відповідного суб`єкта владних повноважень; позов не містить інформацію в інтересах якого суб`єкта владних повноважень або громадянина звернувся до суду прокурор; в порушення приписів ст.2 ГПК України прокурор не визначив предмет спору, з яких підстав виник спір і між якими суб`єктами господарювання;

- прокурор не вказав на підставі якого закону Бердянською місцевою прокуратурою за результатами вивчення стану законності у сфері земельних відносин виявлено факт незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння фермерським господарством спірними земельними ділянками, а лише помилково посилається на те, що голова фермерського господарства помер, тому ця обставина є підставою для вилучення земельних ділянок; прокурор не зазначив на підставі якого закону необхідно вилучити спірні земельні ділянки саме у фермерського господарства, вказану обставину суд у рішенні не обґрунтував;

- апелянт зауважує, що інтереси держави полягають у підтримці і розвитку вітчизняного фермерства, зокрема, відповідно до Розпорядження № 664 від 13.09.2017 року Кабінету Міністрів України, якою затверджено Концепцію розвитку фермерських господарств та сільськогосподарської кооперації на 2018-2020роки, за якою планується створити умови для розвитку фермерських господарств. Проте, на думку скаржника, прокурор не довів факт порушення інтересів держави і необхідності їх захисту та, навпаки, вважає дії прокурора спрямованими на позбавлення фермерського господарства права користуватися землею, порушенням інтересів держави та невиконання вищевказаного Розпорядження КМ України, а тому самі по собі позовні вимоги прокурора свідчать про незаконне і протиправне втручання прокуратури в господарську діяльність фермерського господарства, що заборонено ст. 32 Закону України Про фермерське господарство ;

- апелянт вважає, що право постійного користування землею збереглося за особами, які користувалися землею до набрання чинності Земельним кодексом та входить до складу спадщини. Апелянт посилається на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожної фізичної та юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права;

- за твердженням апелянта суд неправильно застосував норми матеріального права стосовно права користування та володіння земельними ділянками фермерським господарством, оскільки підставою виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт (державні акти) і дану підставу необхідно розмежовувати від оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки, у зв`язку з чим право відповідача підлягає захисту шляхом визнання за ним права користування земельною ділянкою;

- апелянт не погоджується з відмовою суду застосувати наслідки позовної давності, у зв`язку з триваючим порушенням права власності держави на земельні ділянки, на яке позовна давність не поширюється. Вважає такий висновок суду безпідставним, оскільки судом не досліджено та не встановлено момент, з якого стало відомо про порушення прав держави і чому протягом п`яти років триваючого порушення, як зазначив суд, державні органи не реагували на таке порушення. На думку апелянта позовна давність сплила, що є підставою для відмови у позові на підставі ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України;

- скаржник вважає, що позивач повинен довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Зазначене не взято судом до уваги та не надана належна оцінка, таким чином визначаючи початок перебігу позовної давності в даній справі, слід враховувати, коли про порушене право дізналась держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний орган;

- суддя першої інстанції розглянула справу за відсутністю представника відповідача, тим самим порушила ст.2 ГПК України, ст. ст. 8, 59 Конституції України право на правову допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає рішення господарського суду законним і обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін. (а.с.62-67, т.2) Позивач посилається на те, що питання використання земельних ділянок, одержаних сільськогосподарськими підприємствами та фермерськими господарствами до набрання чинності діючим Земельним кодексом України (до 1 січня 2002 року), визначене Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно якого суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі позбавлені права розпорядження. Передача членом фермерського господарства права постійного користування земельною ділянкою до складеного капіталу фермерського господарства зумовлює перехід такого права до майна фермерського господарства (ст. 19 ЗУ Про фермерське господарство ), отже, постійний землекористувач не вправі розпоряджатися земельною ділянкою, переданою йому на такому праві. Стосовно спадкування земельної ділянки, яка належала спадкодавцю на праві постійного користування, позивач зазначив, що право постійного користування земельною ділянкою не може набуватись фізичними особами у будь-який спосіб, в тому числі і в порядку спадкування.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор вважає апеляційну скаргу безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. (а.с.80-86, т.2) Прокурор зазначає, що земельні ділянки державної власності, надані громадянам у постійне користування або довічне успадковуване володіння, перебувають у їхньому користуванні до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність або користування на праві оренди. З моменту набрання чинності Земельним кодексом України від 01.01.2002 право власності або право оренди на надані ОСОБА_1 у постійне користування та довічне успадковуване володіння земельні ділянки переоформлено не було, після смерті такої особи право користування припинилось, до складу спадщини право постійного користування та довічного успадковуваного володіння земельними ділянками, наданими за державними актами, не входить. Таким чином, внаслідок смерті особи та припинення права користування, фермерське господарство користується земельними ділянками самовільно та безпідставно, без правовстановлюючих документів. Прокурор вважає, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, на думку прокурора, власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов`язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред`явлення такого позову. Враховуючи ту обставину, що положеннями Земельного кодексу України передбачено спеціальний порядок набуття права власності і права користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, а самовільне зайняття особами земельних ділянок чи їх частини є незаконним і не породжує у таких осіб прав на ці ділянки, слід визнати, що правопорушення в зазначених правовідносинах є триваючим і строк позовної давності до цих правовідносин не застосовується. Крім того, уповноважений державою орган в особі позивача не наділений повноваженнями з`ясовувати цивільний стан користувачів земельних ділянок державної власності, у тому числі перевірки факту смерті таких осіб, тому позивач про нього не знав та не міг знати до отримання листа прокуратури. Про порушення користування земельними ділянками прокуратура дізналась під час виїзду до Єлисеївської сільської ради 29.06.2017, про що свідчить рапорт прокурора Приморського відділу Бердянської місцевої прокуратури. Сам позивач, ГУ Держгеокадастру в області, дізнався про вказані факти лише 17.04.2018 з листа Приморського відділу Бердянської місцевої прокуратури від 16.04.2018 № 1.2-3257вих18. Вказане підтверджується його листом від 17.05.2018 № 0-8-0.6-3889/2-18. За таких обставин, прокурор вважає, що строк позовної давності у спірних правовідносинах на момент пред`явлення даного позову не сплив та ним правомірно вжито заходи представницького характеру шляхом пред`явлення даного позову для захисту інтересів держави щодо володіння та розпорядження землею.

03.06.2019 у судовому засіданні, яке відбулося в режимі відеоконференції, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення прокурора, позивача та відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень ст. ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій:

25.05.1992 року видано Державний акт ОСОБА_1 на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 15,0 га, розташованої на території Єлисеївської сільської ради в межах згідно з планом землеволодіння, для організації фермерського господарства. Державний акт видано на підставі рішення Приморської районної Ради народних депутатів Приморського району Запорізької області Української РСР за № 5 від 16.04.1992р. та зареєстровано у Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 8. (а.с.26, т.1)

11.01.1993 року ОСОБА_1 створено та зареєстровано селянське (фермерське) господарство Лобач Олександра Миколайовича (далі ЛобачО.М. (ідентифікаційний код юридичної особи 25492760), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 №016863. (а.с. 56, т.1)

29.06.1996 року видано Державний акт ОСОБА_1 на право постійного користування земельною ділянкою площею 35,0 га, розташованої на території Єлисеївської сільської ради в межах згідно з планом землекористування, для створення селянського (фермерського) господарства. Державний акт видано на підставі розпорядження районної державної адміністрації Приморської районної Ради народних депутатів Приморського району Запорізької області від 16.05.1996 № 241-р та зареєстровано 3 Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 58. (а.с.27, т.1)

14.03.2001 року рішенням Єлисеївської сільської ради від № 9 ОСОБА_1 надано у приватну власність земельну ділянку площею 9,84 га зі складу земель площею 35,0 га, для ведення фермерського господарства. Право приватної власності на землю посвідчене Державним актом на право приватної власності на землю від 20.06.2001 та зареєстроване у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №01. (а.с.99, 152-153, т.1) Згідно довідки № 1463 від 05.01.2010р. вказана земельна ділянка має кадастровий номер 2324881600:04:150:0103. (а.с.97, т.1)

21.11.2002 року розпорядженням голови Приморської райдержадміністрації від № 351 Лобач Ользі Олексіївні - члену ФСГ Лобач О.М. надано у приватну власність земельну ділянку площею 9,75 га ріллі зі складу земель ФСГ Лобач ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства, згідно плану зовнішніх меж земельної ділянки. Право приватної власності на землю посвідчене Державним актом на право приватної власності на землю серія НОМЕР_1 №007607 від 20.02.2004 та зареєстроване у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010427800001. (а.с. 98, 154-155, т.1) Згідно довідки № 1462 від 05.01.2010р. вказана земельна ділянка має кадастровий номер 2324881600:04:150:0102 (а.с.100, т.1)

Враховуючи надання частини земельних ділянок зі складу 35 га в приватну власність, спірними земельними ділянками є:

- земельна ділянка площею 15,0 га, надана ОСОБА_1 за Державним актом на право довічного успадковуваного володіння;

- земельна ділянка площею 15,41 га, надана ОСОБА_1 за Державним актом на постійне користування земельною ділянкою.

04.12.2012р. ОСОБА_1 складено заповіт за змістом якого спадкоємцями, зокрема, селянського (фермерського) господарства Лобач О.М. призначено Лобача Олександра Олександровича та Шелудько Лілію Олександрівну в рівних частках кожного. Заповіт посвідчено приватним нотаріусом Бердянського районного нотаріального округу Запорізької області Коноваловою О.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2348. (а.с.95, т.1)

27.02.2013 року ОСОБА_1 помер.

11.03.2013 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Протоколом загальних зборів членів селянського (фермерського) господарства Лобач О.М. обрано голову СФГ - Лобача Олександра Олександровича. (а.с.96, т.1)

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 29.01.2019р. засновниками селянського (фермерського) господарства Лобач О.М. (ідентифікаційний код 25492760) є Лобач Олександр Олександрович (керівник з 11.03.2013р.) та Шелудько Лілія Олександрівна. (а.с.57-61, т.1)

29.06.2017р. повідомлено керівника Бердянської місцевої прокуратури згідно рапорту прокурора Приморського відділу Бердянської місцевої прокуратури про те, що в ході виїзду до Новоолексіївської сільської ради встановлено, що земельні ділянки за кадастровими номерами 2324881600:04:151:0100 площею 15 га та 2324881600:03:160:0100 площею 35 га з цільовим призначенням сіножаті обробляється ФГС Лобач О.О. без правовстановлюючих документів, що свідчить про ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України, у зв`язку з чим, прокурор просив внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. (а.с.128, т.1)

01.07.2017р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань Приморським відділенням поліції Бердянського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області внесено повідомлення про незаконне використання сільськогосподарських земель (сінокосів) площею 59 га, 50 га та 25 га, розташованих на території Новоолекіївської сільської ради Приморського району Запорізькій області фермерськими господарствами, зокрема, Лобач О.М. , Лобач ОСОБА_5 О ОСОБА_6 та Шопова А.А. без правоустановчих документів. (а.с.54, т.1)

03.05.2018р. у відповідь на лист Бердянської місцевої прокуратури листом № 8-8-0.33-898/112-18 Відділ у Приморському районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області повідомив, зокрема, що актуальна інформація стосовно того, хто наразі є користувачем земельних ділянок, вказаних у листі прокурора, та перелік земельних ділянок, які обліковуються в користуванні, зокрема, фермерського господарства Лобач О.М. у відділу відсутня, у зв`язку з тим, що з 01.01.2013 року набули чинності Закони України Про Державний земельний кадастр , Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , постанова КМ України № 1051 від 17.10.2012р. Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру , згідно з якими, повноваження по здійсненню державної реєстрації прав на земельні ділянки з 01.01.2013р. передано органам Міністерства юстиції. (а.с.52, т.1)

18.05.2018р. у відповідь на запит Бердянської місцевої прокуратури листом Виконавчого комітету Єлисеївської сільської ради Приморського району Запорізької області повідомлено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 35 га та 15 га, які раніше належали ОСОБА_1 на праві постійного користування, згідно Статуту селянського господарства, використовуються Лобачем О.О.: на ділянці площею 15 га посіяно ячмінь, на ділянці площею 35 га - озима пшениця; протягом 2013-2018 років до місцевого бюджету сільської ради надходить Єдиний податок сільськогосподарських виробників (ФГ Лобач О.М.); земельній ділянці площею 35 га присвоєно кадастровий номер НОМЕР_2 0100; земельній ділянці площею 15 га присвоєно кадастровий номер 2324881600:03:160:0100. (а.с.45, т.1)

З вищевикладеного вбачається, що після смерті ОСОБА_1 (засновника та голови фермерського господарства) фермерське господарство ОСОБА_7 М ОСОБА_6 продовжувало користуватись спірними земельними ділянками, що не заперечується відповідачем.

Вважаючи порушеним право власності держави на спірні земельні ділянки фермерським господарством, яке незаконно користується ними після смерті особи, якій земля була надана на підставі державних актів про право користування земельною ділянкою та на праві довічного успадковуваного володіння землею, прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області з позовом про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про порушення майнових інтересів держави на володіння та розпорядження земельними ділянками неправомірним, без належних документів та без дозволу власника - держави, користуванням ними фермерським господарством. Крім того суд зазначив, що право користування земельними ділянками, що виникло в померлої особи на підставі державних актів про право користування земельною ділянкою та про право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, припинилось разом з припиненням правоздатності та дієздатності померлої особи; право користування не входить до складу спадщини та статутного капіталу фермерського господарства, а тому відповідач не мав права використовувати спірні земельні ділянки.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У справі, що переглядається, спірні земельні ділянки були отримані фізичною особою ОСОБА_1 у 1993 році для створення фермерського господарства на підставі державних актів про право користування та про право успадковуваного володіння земельними ділянками.

Нормами Земельного кодексу України, який набрав чинності в новій редакції 01.01.2002р., обмежено коло суб`єктів права постійного користування землею, оскільки таку можливість отримали виключно юридичні особи, зокрема, частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України не передбачена можливість передачі земельної ділянки у постійне користування громадянам.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. (ст. 1217 Цивільного кодексу України)

Статтею 1218 Цивільного кодексу України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч. 4 ст. 25 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

04.12.2012р. за заповітом ОСОБА_1 спадкоємцями, зокрема, селянського (фермерського) господарства Лобач О.М. призначено Лобача Олександра Олександровича та Шелудько Лілію Олександрівну в рівних частках кожного. (а.с.95, т.1)

27.02.2013 року ОСОБА_1 помер.

Статтею 23 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із ч. 1, 6 ст. 20 Закону України Про фермерське господарство майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються Статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування, яке виникло в особи на підставі державних актів на право постійного користування та довічного володіння земельною ділянкою без подальшого переоформлення їх у приватну власність такої особи, припиняється разом зі смертю особи, якій належало таке право і не входить ні до складу спадщини, ні до складу фермерського господарства.

Таким чином, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі Державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

За таких обставин, права на користування земельними ділянками за державними актами вважаються припиненими разом зі смертю фізичної особи. Спірні земельні ділянки, отримані у право користування та довічного володіння на підставі державних актів після смерті особи не можуть бути відчужені, успадковані та внесені до статутного капіталу фермерського господарства, оскільки земельні ділянки знаходяться у державній власності.

За приписами ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, та положення про Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 № 18, визначено, що розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Запорізької області з 03.03.2015 є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області як територіальний орган центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Матеріалами справи підтверджено, що спірні земельні ділянки відносяться до земель державної форми власності та до категорії земель сільськогосподарського призначення, що підтверджується листом Відділу у Приморському районі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області № 8-8-0.33-898/112-18 від 03.05.2018.

Власником спірних земельних ділянок є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області як територіальний орган центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлено статтею 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідач не надав суду доказів переоформлення у приватну власність спірних земельних ділянок за життя ОСОБА_1 та не надав суду документи стосовно отримання в користування спірних земельних ділянок на праві оренди після смерті ОСОБА_1 Натомість, фермерське господарство продовжує використовувати спірні земельні ділянки, про що свідчить інформація Виконавчого комітету Єлисеївської сільської ради Приморського району Запорізької області про сплату фермерським господарством єдиного податку сільськогосподарських виробників. (т.1 а.с.45)

Доказів в підтвердження правомірного використання земельних ділянок відповідачем не надано. Так, суду не надано ні договору на право користування земельною ділянкою, укладеного з власником земельної ділянки, ні державного акту про право власності на землю, а тому у відповідача відсутні правові підстави володіти і користуватися земельними ділянками, які перебувають у державній власності. Використання спірних земельних ділянок відповідачем порушує встановлений законодавством порядок набуття права користування землею та відповідно порушує майнові інтереси держави.

З огляду на викладене, правові підстави на володіння та користування земельними ділянками у відповідача відсутні.

Враховуючи те, що відповідач не надав суду документи, які підтверджують право власності чи право постійного користування земельними ділянками, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірне користування фермерським господарством спірними земельними ділянками після смерті особи, якій вони надавались за Державними актами. Земельні ділянки належать до державної власності та користування ними без відповідних правових документів порушує права Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, як власника, на розпорядження земельними ділянками.

Зміст права власності викладено в ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України, згідно якого власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами 2, 3 статті 326 Цивільного кодексу України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. (ч.1 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, застосування інших, передбачених законом, способів.

Недотримання фермерським господарством встановленого законом порядку набуття права користування на земельні ділянки після смерті особи, яка володіла та користувалась земельними ділянками за державними актами, порушує право власності держави щодо володіння та розпорядження цією землею, відтак земельні ділянки підлягають поверненню власнику - державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про наявність підстав для витребування із незаконного володіння фермерського господарства земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, наданої у постійне користування Лобачу О.М. на підставі державного акту на право постійного користування землею від 29 червня 1996 року та земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, наданої у довічне успадковуване володіння ОСОБА_1 на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею від 25 травня 1992 року, на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Стосовно спливу позовної давності, заявленої відповідачем в суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відхиливши заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовна давність не може поширюватися на вимоги власника про витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України), оскільки має місце так зване триваюче правопорушення. Тому власник може пред`явити позов на захист свого права власності у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Згідно приписів статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких виключних випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів. (Уточнений правовий висновок, викладений в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 по справі №362/44/17)

З матеріалів справи вбачається, що 01.07.2017р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне правопорушення за №12017080340000390 з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 197-1 КК України (самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво). Фабула обставин: 30.06.2017р. до прокуратури надійшли матеріали щодо незаконного використання сільськогосподарських земель (сінокосів) площею 59 га, 50 га та 25 га, які розташовані на території Новоолексіївської сільської ради Приморського району Запорізької області фермерськими господарствами Аргамак, ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , без правовстановлюючих документів (ЖЄО № 2205 від 30.06.2017) (а.с.54, т.1)

17.05.2018р. листом № 0-8-0.6-3889/2-18 Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області повідомило Приморський відділ Бердянської місцевої прокуратури про те, що не зверталось в порядку господарського судочинства до суду з позовом про витребування із незаконного володіння селянського (фермерського) господарства Лобач О.М. земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення. Також повідомило, що управління зазначені заходи не вживало, у зв`язку з необізнаністю про факт смерті зазначених у листі прокуратури осіб. Управління Держгеокадастру дізналось про обставини 17.04.2018р. з листа Приморського відділу Бердянської місцевої прокуратури від 16.04.2018р. №1.2-3257вих18. (а.с.53, т.1)

З огляду на викладене, прокурор довідався про використання фермерським господарством земельних ділянок з порушенням вимог законодавства та про порушене право державної власності Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області під час досудового розслідування кримінального провадження № 12017080340000390, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 01.07.2017 року за фактом самовільного зайняття земельних ділянок фермерським господарством.

Відтак, строк позовної давності прокурором не пропущений, оскільки ним підтверджена та обґрунтована належними доказами правомірність звернення до суду у даній справі в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області за захистом порушених прав держави на володіння та розпорядження земельними ділянками, у зв`язку з виявленим незаконним користуванням фермерським господарством спірними земельними ділянками, про що прокурор довідався під час кримінального провадження, що підтверджується відомостями з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

З огляду на викладене, підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні, доводи апеляційної скарги з цього приводу слід визнати необґрунтованими.

Щодо представництва прокуратури інтересів держави:

Прокурор, звертаючись з позовом в інтересах держави зазначив орган, який уповноважений здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах - Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, а тому останній набув права позивача у справі.

Необхідність самостійного захисту інтересів держави в особі вказаного державного органу прокурор обґрунтував тим, що Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області жодних дій для повернення земельних ділянок не вживало.

В свою чергу, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області письмово пояснило, що не було обізнане про факт смерті особи, якій належали земельні ділянки на праві користування за Державними актами та про порушення користування земельними ділянками фермерським господарством дізналось з листа прокуратури. (а.с.53, т.1)

Прокурор письмово повідомив належним чином Держгеокадастр про здійснення захисту його прав та про звернення до суду з позовом.

Таким чином, прокурор звернувся з позовом до суду для захисту порушених прав Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області на володіння та розпорядження спірними земельними ділянками, які перебувають у незаконному користуванні відповідача.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Насамперед, випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави". "Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно

За статтею 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Частиною 2 статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Судом встановлено наступні обставини, що суб`єкт владних повноважень своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави не виконував у зв`язку з необізнаністю про неправомірне користування земельними ділянками, про цей факт стало відомо від прокурора, який письмово повідомив про намір звернутися до суду в інтересах Держгеокадастру для захисту його прав та повернення спірних земельних ділянок державі.

Враховуючи викладене, прокурор правомірно звернувся з вказаним позовом до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області.

Щодо доводів апеляційної скарги:

Доводи апелянта про те, що прокурор подав позов та не зазначив орган, за захистом прав якого звернувся з позовом спростовуються вищевстановленими обставинами у справі та визнаються судом як необґрунтовані.

Посилання апелянта на розгляд справи в суді першої інстанції за відсутністю представника відповідача, що є порушенням ст. 2 ГПК України, ст. ст. 8, 59 Конституції України права на правову допомогу не знайшли свого підтвердження матеріалами справи. Навпаки, відповідач, як юридична особа, судом повідомлений належним чином про місце, час і дату судового розгляду справи, а тому мав можливість прибути в судові засідання як керівник цієї юридичної особи, так і належний представник. Кількість участі представників не обмежена. Посилання апелянта на те, що суддя не допустила представника відповідача до справи у зв`язку з відсутністю у нього належним чином оформлених документів в підтвердження повноважень на представництво, суддя провела підготовче засідання без участі представника відповідача незважаючи на усунені недоліки, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд перед судовим засіданням перевіряє повноваження представників на їх відповідність ст.ст. 56 - 60 ГПК України, порушення прав відповідача не вбачається.

Апелянт скаржиться, що наступне судове засідання було проведено також без представника відповідача, який попередив суд про запізнення, у зв`язку з потраплянням в автомобільний затор, в результаті представник запізнився на 30 хвилин, однак суддя оголосила вступну та резолютивну частини рішення. Колегія суддів звертає увагу, що у кожного судді заплановані судові засідання на окрему дату та розрахований час на розгляд окремої справи, а тому дата, час призначеного судового засідання не може ставитися у залежність від неможливості представника прибути в судове засідання, у зв`язку з заторами або іншими обставинами на дорогах, тому у суду відсутні підстави вважати, що право відповідача на правову допомогу було порушено.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження у справі, спростовуються встановленими та викладеними обставинами у мотивувальній частині цієї постанови, а тому апеляційним господарським судом відхиляються.

Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу селянського (фермерського) господарства Лобач О.М. - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 29.01.2019р. у справі №908/2063/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Постанова складена у повному обсязі 11.06.2019.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя В.О. Кузнецов

Суддя І.О. Вечірко